Ексклюзив. Андрій Гусін: Проведений час в Путилі вплинув на моє футбольне майбутнє
Зірковий футболіст київського «Динамо» і збірної України Андрій Гусін, який тепер очолює «Динамо-2», в дитинстві чимало часу проводив в Путилі, де виросла мама Валентина Василівна (дівоче прізвище – Нікітіна). Тепер Андрій частіше буває у Чернівцях, де проживає більша частина буковинських родичів. Але з приємністю згадує і про «путильський період».
ЗОЛОЧІВ, ЛЬВІВ, КИЇВ, ПУТИЛА…
Востаннє ви приїжджали до Чернівців на весілля…
Так, коли заміж виходила моя двоюрідна сестра Анюта. Тоді ми приїхали відсвяткуати разом з дружиною, з дітьми. Одне слово, приїхали сюди погуляти.
Кажуть, що родичі зраділи весіллю Анюти ще й тому, що це був «залізний» привід для вас приїхати на Буковину, де Андрій Гусін не дуже частий гість…
Ну, так склалося, що у мене мало часу. Тоді у нас вільне вікно з’явилося в Росії, і я приїхав додому на пару тижнів. І так вдало заїхав до Чернівців на весілля (сміється – авт.)…
Вашим місцем народження фігурує Золочів. Наскільки для вас це є рідним містом, які у вас склалися «стосунки», якщо можна так сказати, чи все-таки головним рідним містом є Львів?
Так. Наскільки рідне… Ну я там народився. Безумовно, батьківщина залишається. У Львові я прожив 20 років. Це все-таки багато часу. А після того переїхав до Києва, і там 10 років прожив. Потім почалася історія з Росією. Все-таки це є робота, професія вимагає пересування, і ми працюємо там де ми потрібні в принципі. Тому такі мандрування у нас. Але я дуже радий, що тепер знову вдома.
Нам приємно ще раз констатувати, що ваша мама – Валентина Василівна – буковинка, тож і вас
на Буковині з симпатіями називають напівбуковинцем. Мама розказувала, як ви маленьким ще приїжджали до бабусі в Путилу, як там ганяли пацаном, тобто це вже були перші «тренування»? Чи можна вважати, що час проведений у цій гірській місцевості теж якось позитивно вплинув на загартовування вашого спортивного духу, характера майбутнього спортсмена високого рівня?
Ну, безумовно. І літні канікули, які ми проводили у Путилі, у Чернівцях, наклали відбиток на моєму спортивному, футбольному майбутньому. Я з радістю завжди приїжджав в Карпати, і пам’ятаю як бігали по горах, палили костри, і загорали, і купалися в річці. Хоча вона була не дуже тепла. Але все-таки було багато дуже вражень. Набирали воду з колодця, пили холодну воду, трішки хворіли деколи. В принципі багато було вражень.
Ви зараз краще знаєте Путилу чи Чернівці. У Чернівцях не заблукаєте?
Я знайду шлях додому (сміється – авт.). Для мене не проблема зорієнтуватися на рідній місцевості. Я в принципі і в Москві деякий час мешкав, і одразу розібрався, що там де знаходиться. Хоча місто це дуже велике, але орієнтири я для себе одразу знаходжу, щоби те, що мені треба, я міг швидко знайти. Я намагаюся вивчати місцевість, де живу.
Потенційний орієнтувальник?
Ні, в принципі це хороша якість для кожного футболіста, ну, і для тренера теж. Треба швидко орієнтуватися і знаходити правильне рішення.
ЗАЙМАВСЯ ЛЕГКОЮ АТЛЕТИКОЮ, АЛЕ З М’ЯЧЕМ РУХАТИСЬ ПРИЄМНІШЕ
Ваші батьки були спортсменами доволі високого класу – майстри спорту. У вашій сім’ї була настільки спортивна атмосфера, що ви були «приречені» піти по стопах батьків? Враховуючи їхню спеціалізацію, ви могли стати і бігуном?
В принципі я починав і футболістом, і займався легкою атлетикою у батьків. Так склалося життя, що футбол всім подобається грати, і я не виключення. Тому бігати по колу і просто стрибати було дещо складніше, ніж грати з м’ячем. Мені завжди подобався м’яч. Як і зараз моїм синам подобається. Я їх чудово розумію, бо треба рухатись. І з м’ячем це робити набагато цікавіше, бо є компанія зажди, коли ти граєш. І ця компанія, як розпочалась з дитинства, так і зараз у мене залишалась, тепер вже в якості тренера. Завжди треба знаходити потрібні слова. Тоді треба було в команді для футболіста – між собою, а тепер вже і для футболістів – в якості тренера. Я себе вже не уявляю без команди, без спілкування.
А чи був переломний момент, коли ви могли обрати або кар’єру бігуна, або футболіста?
В принципі у мене був такий момент, коли я займався час від час і легкою атлетикою, і футболом. А потім переміг футбол. В якому це віці було, я вже й не пригадую. Але я вже постійно став займатися футболом. І з того часу не міняю заняття.
Мама у своїх інтерв’ю, зокрема, буковинських, «Молодому буковинцю», розповідала про ваші сюрпризні приїзди додому до Львова, коли ви вже були у київському «Динамо». Звідки у вас така любов до сюрпризів? Успадкували чи просто намагаєтеся робити для інших те, що хотіли би, щоби робили й для вас?
Я просто, не знаю… Мені дуже приємно, коли люди, мабуть, трішки не очікують, а ти приїжджаєш і тим самим робиш приємний сюрприз. В принципі вони все одно частіше знають, коли я приїжджаю. Деколи я їх прошу зустріти. А так, щоби зненацька застати – бувало, але не так часто.
Є підозра, що ви свого часу стали першим, хто привітав кохану незвичною листівкою на величезному біг-борді…
Ну, у нас було багато дуже привітань, таких приємних і таких масштабних… Ми це все на відео знімали, на фото. Тобто у нас є дуже багато вражень від наших сімейних стосунків і від наших привітань один одного. Маю на увазі дружину Христину, батьків, дітей. Такі враження мають залишатися назавжди. І… ті речі, які ми даруємо, все одно з часом забуваються, а на фото і на відео залишається слід. Те вже ні за які гроші не купиш. Це наше минуле, і таке приємне минуле, думаю, ми будемо згадувати пізніше з приємністю.
ЛОБАНОВСЬКИЙ ПОМІТИВ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ПОПРОСИВСЯ З ФОРВАРДІВ У ЗАХИСНИКИ
Кажуть, що Лобановський, коли повернувся до України, вирішив вашу долю ледь не на трибуні – переглядав матч за вашою участю і спілкувався про майбутнє «Динамо», а коли йому сказали, що не вистачає хороших футболістів, він ніби вказав на вас: «Так ось же – хороший хлопець!»…
Це було не зовсім так. Просто один час я грав в «Динамо» форвардом, коли тільки прийшов туди. І так успішно грав у ролі форварда, забивав багато голів. Але я грав у другій команді і не мав шансу зачептися у першій. Ця історія, звичайно, вже давня. Ну, і підійшов до нашого тренера другої команди Володимира Онищенка і запропонував, щоби він перевів мене в захист. Тим більше, що минулий матч, який ми грали, дуже невдало провели. Він сказав, що наступний матч поставить мене захисником. І дійсно він поставив мене захисником, я відіграв дуже добре. А вже наступного матчу ми грали домашню гру на «Олімпійському», не на «Динамо», і тоді був присутній Лобановський. Він дивився мою гру, і коли йшла мова про те, що немає опорних півзахисників, він показав на мене і сказав: дивіться, в цій команді вже є хороший гравець. Це був я. І з того часу в принципі так пішло далі.
Як взагалі склададися ваші стосунки із супер суворим Лобановським? Не «попадалися» йому на чомусь «гарячому»? (з пивком чи, приміром, не були на місці під час відбою, бо десь у дівчат затрималися…)
Та ні, ми всі поважали його. І знали, що від нас вимагають тренерами, і що ми маємо робити футбольному полі. Тобто такі були професійні, дуже вмотивовані гравці. Незалежно, чи це був досвідчений, чи молодий футболіст. У нас була дуже хороша атмосфера в команді, всі хотіли перемагати, досягти чогось. І в принципі на той час дечого досягли.
У вашій футбольній кар’єрі гравця було чимало яскравих сторінок. І все ж перед очима випливають кадри з виїзного матчу проти тодішніх чемпіонів Європи греків, коли ви з останніх сил примчали до чужого карного майданчика і, опинившись сам на сам, спершу оглянулися, а вже потім влучно пробили і принесли архіважливу перемогу Україні.
Багато жартували на цю тему. В принципі багато голів було дуже приємних в кар’єрі. І, думаю, були ще важливіші, ніж забитий у Греції. Просто це один з останніх, я там в Греції забив за збірну, тому дуже часто згадують той гол. Але як на мене, у мене були ще важливіші голи, які мали більш сильний вплив на результат команди.
Просто ціна того голу була дуже висока…
Так, так, ціна була висока. Сьогодні теж ціна голу дуже висока (сміється – авт.)…
Ви кажете, що фіксуєте на і відео, і на фото сімейні сюрпризи. А чи зафіксовані в пам’яті ваші голи за клуби і збірну, і чи можете ви скласти свій рейтинг 5-ти найгарніших своїх голів за «Динамо» і за збірну?
До речі, ми тут згадували матч, на якому був присутній Лобановський, який тоді побачив мене і сказав: дивіться, оце футболіст готовий вже для команди. І в тому матчі я забив гол дуже яскравий. Я прийняв від своєї штрафної, через все поле повів м’яч, когось обіграв і забив гол в дев’ятку. І, напевно, цей гол був найголовнішим в моїй футбольній кар’єрі. Хоча він був забитий за «Динамо-2» і там були присутні 300 глядачів. Але він, мабуть, кращий на всю кар’єру.
ЧВЕРТЬФІНАЛ НА МУНДІАЛІ – БУВ МАКСИМУМ, А ЗА ЛІГУ ЧЕМПІОНІВ МОГЛИ ПОБОРОТИСЯ
Верхівка ваших успіхів з «Динамо» і збірною – це півфінал Ліги чемпіонів і чвертьфінал Чемпіонату світу. Але серед вболівальників не раз доводилося чути розмови про те, що, мовляв, могли, враховуючи яскравість складів одного і другого – в «Динамо» і збірній – досягти і більшого. А у випадку з півфіналом Ліги чемпіонів були й такі абсурдні, напевно, розмови про те, що путівку до фіналу київський клуб ледь не продав «Баварії»… Ви таке чули чи не звертаєте увагу на подібне?
Я не коментую такі речі. Що стосується максимального успіху збірної, то тут чвертьфінал для нашої команди тоді був, напевно, максимально можливим результатом, і ми не могли пройти італійців, що вони довели трохи згодом, вигравши чемпіонат. Що сосується «Динамо», я згідний з тим, що нам було до снаги пройти далі і поборотися за цей єврокубок. Але ми програли, на жаль. І що тут вдієш…
Вас не раз преса «сватала» до різних західних клубів. Та й ви побували на оглядинах у декількох з них. Чому все-таки не склалося з трансфером на захід? Чи, може, насправді не вистачило вашого бажання поїхати туди, адже у вас і в «Динамо» все складалося дуже навіть непогано?
Я нікуди в принципі не їздив, коли грав в «Динамо». Коли контракт закінчився, я одного разу тільки був в Англії, дивився. Кажу про «Мідлсбро». А після того поїхав в «Крилья Совєтов», потім в «Сатурн». А так не знаю… Я в принципі один час, коли ми вже вийшли в полуфінал і ще декілька років виходили з групи, але далі не могли пройти, відчував, що в принципі ми грали непогано, але вже щось… з кожним роком було все важче і важче. Я відчував, що треба було щось міняти. І хотів би піти за кордон в якийсь клуб пограти, але нестача менеджменту з одного боку, з другого боку, можливо, рівень у мене тоді був не такий високий, щоби мною зацікавився хтось із європейських грандів. І треба було або хорошого дуже агента на той час, або… багато факторів, які збіглися. Гарна гра за клуб, за збірну, те, щоб там контракт, можливо, закінчувався, тому що тоді за гравців «Динамо» просили багато дуже грошей і так просто не хотіли нікого відпускати. Тим більше, «пачками» ніхто не хотів відпускати. А продали там одного, потім другого, потім третього. І після того нікого не продавали. Я хотів поїхати, але не склалися так обставини.
Кажуть, що в той час кимось із динамівців могли цікавитися і якісь гранди, а самі футболісти могли про це нічого й не знати… Це ніби стосується і вас. Ви дізнавалися пост-фактум, що вами цікавився такий-то і такий-то клуб.
Було таке. Так, я дізнавався після того від деяких агентів, що на той час мною цікавилися деякі клуби. Але до мене ця інформація тоді не доходила. Зараз її піднімати і за щось шкодувати я не хочу.
ХОТІВ БИ ЗНАЙТИ ВІДЕО, ДЕ МИ ГРАЛИ З МАЛИМ ОЛІЙНИКОМ НА ХРЕЩАТИКУ
Повернемось ближче до Буковини… Якось ви знімалися у проекті закарпатського буковинця Петра Маги і давали телевізійні футбольні уроки. Як вам той проект і якими є стоунки між двома напів буковинцями?
Ну, у мене з Петром нормальні стосунки. Я його добре знаю, мені приємно зажди його бачити. Він така добра людина, щира і відкрита. Що стосується того проекту, який знімався, я не знаю, наскільки вони там далі вдало пішли. Що стосувалося моєї участі, я зробив все, ми там намагалися навчити дітей правильно бити по м’ячу, щоби це все було якось цікаво, правильно, методично. В принципі хороша була ідея. Але наскільки воно має зараз вплив на дітей, я не можу судити. Це такий продукт не дуже рекламний. Зараз важко так на телебаченні пробитися.
А чи є у вас на Буковині друзі, крім родини, з якими ви час від часу спілкуєтесь, бачитесь?
В принципі я тут тільки їжджу час від часу до бабушки, мало проводжу часу, так що якихось особливих друзів тут немає. Сестри, брат…
Як би ви оцінили гру і прогрес Дениса Олійника, який свого часу «засвітився» у столиці під час
розважального «вуличного футболу» якраз у грі за вашою участю…
Я його самого не пам’ятаю. Просто хотів би навіть знайти це відео, де я там грав. Я пам’ятаю, грав з Ващуком на Хрещатику. Я чув про те, що тоді грав малий ще Денис Олійник. Але я не дивився те відео, сам хотів би побачити. Потім з часом гра з Олійником у міні-футбол на ЦСКА, коли у них була відпустка. Ми, футболісти, які закінчили, деколи там збиралися пограти. Ну, він такий живий дуже, швидкий. Я радий за нього, що він заграв і у збірній, і в «Металісті» добре грає. Будемо сподіватися, що він принесе ще велику користь нашому футболу.
Назва Буковина у вас асоціюється більше з областю чи футбольною командою? Що вам про неї відомо?
Я тут грав з «Буковиною» тільки в складі «Карпат» і «Динамо-2». І я пам’ятаю, як ми тут грали, можна поритися в архівах і знати ті матчі. А так для мене Буковина – це трохи навіть більше Путила, де я гостював часто у бабушки.
МАМАЛИГА – ХОРОША СТРАВА, ВПЕРШЕ СКУШТУВАВ У ПУТИЛІ
Коли ви робили перші кроки у професійному футболі, чернівецька команда була у І союзній, а потім у вищій українській лізі. За певних обставин, та ще й враховуючи певний ваш зв’язок з Буковиною, свого часу ви могли опинитися і в однойменній команді. Могло так статися чи подібні пропозиції, перспективи вас не могли ніяк зацікавити?
Я не люблю переписувати історію. Що було, то вже минуло. Приміром, розказувати, якби ми зіграли, якби не пропустили гол, – це, вважаю, неправильно. Раз пропустили і програли, значить програли…
У гурманів Буковина асоціюється з нашою кухнею, з мамалигою та іншими екзотичними для інших регіонів стравами…
Мамалигу я скуштував, бабушка в Путилі робила. В принципі хороша страва. Але я дуже рідко її їм. Напевно, тільки тут.
Ваша дружина-красуня Христина якісь елементи буковинської кухні у вашій сім’ї застосовує?
Я не знаю, я люблю дуже українську їжу, хоча їм і італійську, і японську, будь-яку їжу я люблю. Але в основному українську. Борщ – улюблена страва.
До речі, про Христину. Вона набула доволі високого авторитету як дизайнер. І ви їй допомагали навіть на подіумі. Чому останнім часом її менше видно в столичних модних тусовках? Лише тому, що ви грали і працювали в Росії? Чи взагалі закинула цю справу?
Ну, коли ми переїхали до Росії, вона залишила свій бізнес, тому що вона жила зі мною, і діти були зі мною. Тут треба було працювати, а так на відстані дуже важко це робити. Тому було прийнято рішення, що ми закриємо на деякий час. Не знаю, як там буде далі, але в принципі у неї завжди є чим займатися. Христина ще закінчила курси дизайнера-архітектора. Ще хоче краще розбиратися в дизайні будинків, квартир…
Один час ви вели активне світське життя? Вам до душі це чи просто намагаєтеся, як кажуть, все спробувати в житті?
Я часто дуже отримую запрошення від різних клубів, ресторанів, якихось вечірок, і вони хочуть бачити нас. Запрошують постійно. Але бувати часто на вечірках ми не можемо.
ДЛЯ «ТАНЦЮЮ ДЛЯ ТЕБЕ» – НАДТО «ДЕРЕВ’ЯНИЙ»
Участь в проекті «Танцюю для тебе» залишила у вас більше позитивних чи негативних емоцій? Погодилися би ще на щось подібне у майбутньому?
Ну, на той час я дуже довго розмірковував, брати участь в цьому проекті чи ні. В принципі для мене це був новий виклик, я закінчив тоді кар’єру фактично, хоча був ще момент, коли я думав продовжити її. І був вільний час. Я знаходився у Києві. Відкрив для себе щось нове. Звичайно, розумів, що я проект, напевно, не виграю, бо дуже важко перебудуватися, я все ж таки футболіст, трішки «дерев’яний» для танців (сміється – авт.). Але що зміг, то показав. А все решта – це вже глядачі вирішували.
Давайте поговоримо про найдорожче – про дідоочок ваших. Тато хоче, щоби сини Андрюша і Ванбша стали футболістами? Чи вибір більше від них залежитиме все-таки? З Андрійком ніби більш-менш ясна ситуація, але все-таки…
Ну, я не настоюю ні на чому. Він дуже хоче футболом займатися. Він дуже сильно налаштований на футбол. Дивиться всі матчі, аналізує, розмірковує, в чому причини, якщо хтось припустився помилки чи щось таке. В принципі він в іграх розбирається дуже сильно, як футбольний менеджер. У нього очі горять, і я в принципі на нього не тисну. Я просто хочу сподіватися, що це бажання у нього залишиться надовго. Якщо залишиться, тоді не буде у нього ніяких проблем у майбутньому з професією. Що стосується Вані, він така більш творча людина. Піде, напевно, в якісь творчі професії. Головне, щоби він всебічно розвивався. Не знаю, чи це стосуватиметься вибору професії, але любить малювати, співати, танцювати. Він ще малий, щоби обирати якось свідомо.
Багато у вас предметів в квартирі, в будинку постраждало від м’яча?
В принципі у нас є майданчик такий спеціальний, великий, де можна спокійно грати у футбол. Хоча вони часто грають і вдома. Ну, постраждали. Але ж у мене теж вази страждали, коли я малим грав в квартирі нашій. Тому в принципі я спокійно ставлюся до цього. Деколи розбивають щось, але нічого страшного.
Чим закінчилася та історія з Андрійком, якому не дозволяли грати у Москві в юнацьких змаганнях, підштовхуючи до прийняття російського громадянства? Ви мали намір звенутися до суду. Але поїхали звідти і актуальність питання зникла для вас?
Неактуально стало, тому що ми від’їхали з Росії. Ця проблема справді існує, і вона в Росії стоїть не так, як у світі. Тому що багато людей працює на країну, мається на увазі батьків, діти приїжджають, сім’ї з ними приїжджають, і вони страждають від тих правил. І так сталося, що досить довгий час Андрій не міг грати. Але це вже в минулому.
Останнім часом Андрій Гусін-молодший тренується в школі київського «Динамо». Ви, тепер вже як наставник, тренер, як думаєте, можемо ми побачити найближчим часом Андрійка в якихось юнацьких іграх України його віку?
Я хочу, щоби він зберіг те бажання грати, яке у нього є зараз. А буде він грати в юнацькій збірній, чи ні, мені абсолютно все одно. Мені головне, щоби він поступово ріс як футболіст. Тому що на моєму віці скільки я збірних пройшов (країни чи якогось інституту), не одна людина майже не пройшла, може, один чоловік, ну два зачепилися за дорослий футбол. Тому що дитячий футбол трішечки особливий, він там рік-два, три-чотири і все, закінчується. А основна кар’єра – це 15, чи скільки там років дорослого футболу. Це трішечки різні умови, там треба якості трошки інакші, не такі, як в юнацькому футболі. Тому йому треба ставати мужиком поступово і готувати себе до дорослого футболу, а не дитячого.
У МАМИ БІЛЬШЕ МЕДАЛЕЙ, НІЖ У МЕНЕ. ОСНОВНІ МОЇ НАГОРОДИ – ФУТБОЛКИ
Розкажіть трохи про ваших батьків, про їх спортивні успіхи…
Ви же все знаєте.
Ні, ну все-таки хотілося би знати, яке місце вони тепер займають у вас, наскільки притупилися, стерлися на фоні ваших успіхів.
Це вже їхня історія. У мами моєї медалей більше, ніж у мене, напевно, в десять разів. Тому що вона вигравала дуже багато чемпіонатів Збройних сил, і взагалі вона дуже багато виграла нагород. Свого часу вона була відомою спортсменкою. Батько, можливо, не виграв стільки багато нагород, але так само на своєму рівні досить пристойно виступав. Що стосується мене, я навіть не знаю, де ті всі мої медалі, які у мене були за чемпіонство. Батькі десь заховали, значить десь вони є (сміється – авт.). В домі я не знаходив. Основні мої нагороди – це футболки, якими ми обмінювалися з тими футболістами, з якими грали разом. З різних єврокубків чи за збірну, коли обмінювалися після матчу. А це так… на пам’ять мої нагороди.
І скільки у вашій колекції тих футболок?
Я не знаю, але багато. Вся наша кімната, де у нас більярд, вітальня, вся кімната, абсолютно всі стіни у футболках. Ну, я не знаю, скільки їх. Зо сто штук чи, може, більше.
Футбольна школа, яку ви з батьком заснували у столиці, – це було більше вашою чи татовою ініціативою? Як тепер справи з підготовкою юних футболістів під патронатом Гусіних?
Він працює, це його ініціатива. Він займається з учнями. Там відкрили хороший стадіон новий, сучасне поле штучне, трибуни, хороші роздягальні. В принципі молодець. Я думаю, що діти завжди задоволені, і батьки задоволені, коли діти щасливі, їм є чим займатися. Якщо ще займаються улюбленою справою, це ще приємніше. Поступово розвивається, діти ростуть.Будемо надіятись, що ці діти, яких він тренує сьогодні, завтра будуть представляти нашу команду і в збірній, і в професійних клубах.
А ви не задумувалися над перспективами заснувати футбольну школу і в рідній для мами Путилі?
В Путилі… Це треба на місці працювати. Повинні бути ентузіасти свого діла, повинні хотіти щось зробити. Неважливо, як воно називається, чиє прізвище фігурує, головне, щоби діти були гарно одіті, займалися на хорошому полі, хорошими м’ячами, щоби був тренер підготовлений, а не абияк. Якщо це все є, то будуть діти тренуватися і прогресувати. А ім’я, воно ж не грає ніколи у футболі.
А якщо знайдуться такі ентузіасти в Путилі, або в іншому куточку Буковини, і відкриють таку школу, ви не проти були б теж взяти в цьому якусь участь?
Я би, напевно, приїхав, підтримав, відкрив би ту школу, наприклад, подарував би якісь м’ячі, ще щось. Але якщо я буду бачити, що ці люди, які взяли на себе якісь зобов’язання, не справляються, я би, напевно, не працював би з ними.
ШЕВЧЕНКО В ОПТИМАЛЬНИХ КОНДИЦІЯХ – ЦЕ БУДЕ ВЕЛИКИЙ ПЛЮС НА ЄВРО-2012
Якщо ви не проти, поговоримо трішки про ваших футбольних друзів. Ви, здається, серед найближчих друзів Андрія Шевченка? Як часто вам вдається бачитися, спілкуватися? Як ви його підтримували, як друг, можливо, щось радили під час його ненайкращого пост-міланського періоду?
В принципі він вже доросла людина, ми так зізвонювалися, і коли він приїжджав, ми постійно десь зустрічалися. Він тримався, надіявся, що все складеться нормально. Час йшов, але нічого нормально не складалося. Все ж таки він авторитетна людина, розумна, і з часом зрозумів, що треба ще щось міняти. Перейшов знову в «Мілан», а потім теж щось не складалося. А вже потім – в «Динамо». І це виявився вдалим кроком. Я думаю, він ще пограє і ще принесе нам користь. Він ще на 2012 рік розраховує як гравець. Побачимо. Все-таки це футболіст-легенда для України. Будемо надіятись, що він підійде до Євро в оптимальних кондиціях, тому що Шевченко в оптимальних кондиціях – це великий плюс!
Ви дружите сім’ями з Шевченками. А з Крістен як ви спілкуєтеся – вона по-трохи опановує нашу мову чи ви практикуєтеся англійською?
Я з нею практично не спілкувався. Це ж їхне життя, як вони там спілкуються. Я так розумію, вони більше італійською говорять.
Як вам тренерська робота? Як розставили би свої тренерські пріоритети між Росією і Україною?
Ну, безумовно я хочу працювати в Україні. Я ж українець! І тут така річ, що в принципі, якщо є запрошення хороше, то треба його розглядати.
Автомобіль для вас це просто засіб пересування чи щось більше, до чого, кажуть, іноді навіть
дружини ревнують?..
Ні, ну я люблю автомобіль. Це окрема тема. Вона дуже багато часу може зайняти… Я їх люблю, і у мене завжди були хороші автомобілі. Я ніколи не шкодував грошей для них. Христина жартує, що якби не автомобілі, я б у футбол не грав. Це хобі. Я люблю просто машини. Але все одно сім’я на першому місці.
Може, ви ще скажате, що вмієте щось полагодити, якщо з машиною щось негаразд?
Ні, у мене є хороші механіки, і вони можуть все добре починити машину (сміється – авт.).
Стосунки з співробітниками ДАІ завжди закінчується автографами?
Так, я завжди пишу, що наше ДАІ – найкраще ДАІ у світі (сміється – авт.). І все…
Як заслужений майстер спорту з футболу і як тепер вже футбольний наставник, що ви би побажали юним буковинським футболістам? Можливо, у вас є якісь рецепти успіхів для них?
Я вважаю, що кожна людина, яка хоче чогось досягти, вона має мати велике бажання перш за все. Якщо буде бажання, людина буде кожен день працювати, буде переживати за це, за все, що вона робить, вона завжди всього досягне. Тому ніколи не треба зупинятися, завжди треба працювати. І якщо є труднощі, то для того, щоби ви їх подалали!
Георгій Мазурашу, sportbuk.com
***
