Анекдот про Палац спорту, манеж, олімпійку і сиру «трубу» на стадіоні у Чернівцях

У чернівецьких спортивних колах вже легенди ходять про Палац спорту, якого у столиці Буковини, на жаль, ще немає. І не знати, чи скоро буде…

 

Які «легенди»? Просто згадують, що кандидати на високі посади під час виборчих компаній полюбляють розповідати, як вони хочуть побудувати у Чернівцях Палац спорту!

Якось спілкувалися з одним посадовцем на болючу тему умов для занять «літніми видами» в зимовий період. На пропозицію вивчити можливість і перспективи будівництва у Чернівцях манежу (з міні-футбольним майданчиком в середині, легкоатлетичними доріжками і доріжками для вело-треку) послідувало, мовляв, чого «розмінюватися на дрібниці», треба таки Палац спорту будувати:)

Це нагадує старий єврейський анекдот:

Дядя Йося виїжджає в Ізраїль на «ПМЖ». Родичі проводжають. І він запитує маленького племінника: «Сьома, що тобі привезти, коли я приїду звідти в гості до вас?» Малий каже: «Хотілось би скуштувати їхніх шоколадних цукерок».

Через рік дядя Йося приїжджає. Сьома, звісно, запитує про цукерки. А дядя Йося: «Сьома, ти вибачай, я так заскучав за вами, так поспішав, що забув за цукерки. Як приїду наступного разу, точно привезу!»

Минає ще час. Знову дядя Йося приїжджає в гості. Історія повторюється, і він знову виправдовується: «Сьомочка, уявляєш, дядя Йося приїхав в аеропорт, хотів там в буфеті купити ті дуже смачні шоколадні цукерки для тебе, але то була субота і буфет не працював. Наступного разу привезу!»

Минув ще один рік. Знову приїжджає з Ізраїлю дядя Йося. Племінник знову запитує про шоколадні цукерки, і чує: «Сьомочка, ти не повіриш, сонечко, у тому кіоску в аеропорту того дня, коли я вилітав, закінчились ті смачнюші шоколадні цукерки, залишились лише льодяники. Але наступного разу я точно привезу!»

Сьома каже: «Дядя Йося, так ви привезіть мені льодяники, не треба мені вже ті шоколадні цукерки…» А дядя Йося: «Сьома, ти що здурів, що ти таке кажеш?! Поки дядя Йося живий, ти буде їсти тільки шоколадні цукерки!» 🙂

Так що поки що у нас такі керівники-великі любителі спорту, наші спортсмени будуть тренуватися не в «якихось там манежах», а саме у розкішному Палаці спорту!:)

А тепер від анекдоту, який можна перефразувати під омріяний «Палац спорту» для буковинського спорту, ближче до суворих реалій…

Цьогорічна чемпіонка України у потрійному стрибку і учасниця Олімпійських ігор 2016 Руслана Цихоцька, яка тричі перевершила високий олімпійський норматив і перед Лондоном-2012, розмістила 25.11.2016 на своїй сторінці у Facebook фото з рідного «манежу», тобто так званої «труби», в якій змушені тренуватися в зимовий період місцеві легкоатлети (крім дисциплін і тренувань, які можуть бути взимку і на вулиці):

«Зимові умови тренувань, тут починала свою спортивну кар’єру. За стільки років нічого не міняється. Роздягалень немає, холодно, капець. Зрозуміло, чому спорту немає, які батьки приведуть свою дитину займатися спортом, якщо такі умови. Спортсменам ніде перевдягатися, жесть».

Сказати, що то погані умови – це нічого не сказати… Тому й переїхала свого часу здібна стрибунка Руслана Цихоцька тренуватися до Києва, де мусить скитатися по зйомник квартирам і відчувати «всі принади» життя в чужому місті, без свого житла і з, м’яко кажучи, скромною фінансовою підтримкою…

І, напевно, було б за щастя Руслані жити вдома і тренуватися у Чернівцях в манежі, якби його, нарешті, побудували. Але ж ні – «поки у нас є такі керівники-великі шанувальники спорту, Руся буде тренуватися лише в Палаці спорту»:)

І ще трішки на тему легкоатлетичного манежу. Є у Чернівцях на вул. Головній (навпроти готелю «Київ») приміщенні з цією назвою. Облаштували його свого часу спеціально «під Сенюкова», тобто для тренувань стрибуна у висоту Сергія Сенюкова, який вигравав чемпіонат Європи, «Матч гігантів» СРСР – США, був 5-м на Олімпійських іграх 1976 р. і т. д. У тому ж манежі, як згадує заслужений тренер України Денис Тищук, свого часу проводила навчально-тренувальний збір збірна СРСР зі стрибків у висоту.

Але не стало Сенюкова, і цей міні-легкоатлетичний манеж з кожним роком все далі від легкої атлетики. Так, там не можна проводити повноцінні тренування для дорослих бігунів (крім хіба що відпрацьовування старту для спринтерів). Зате колись там чудово тренувались і горизонтальні, і вертикальні стрибуни. І представники інших дисциплін чудово займалися загально-фізичною підготовкою. Чому ж «легкоатлетичний манеж» забрали у легкоатлетів? Причин можна назвати немало. І шукати різні виправдання. Але краще просто повернути це скромне приміщення на службу виду спорту, для якого воно було облаштоване.

До слова, у цьому манежі давно, напевно, треба було б поставити яму для стрибків у висоту, яку у 2005 році придбали за рахунок цільової субвенції з біднішого обласного багатшому міському бюджету і яка… досі лежить закрита у сараї на стадіоні «Буковина»! Вже 11 років!!! (До слова, теперішній керівник міського спорту Дмитро Макаренко, як тільки дізнався про цю яму для стрибків у висоту, одразу взявся вивчати перспективи її використання, у т.ч. поцікавившись пропозиціями від авторитетних представників цього виду спорту, тобто він налаштований, нарешті, використовувати цю яму «за цільовим призначенням», що, звісно, заслуговує на повагу).

Хтось скаже, що у Чернівцях немає фахівців зі стрибків у висоту? Як «поверхнева відмазка» –

запросто. А якщо серйозніше… Коли після роботи у Львові та Білорусі наставник Сергія Сенюкова – Заслужений тренер України Володимир Степанов повернувся до рідних Чернівців, йому робочого місця у Чернівцях не знайшлось. Його «приютив» авторитетний спортивний керівник Георгій Кіріл у Новоселиці, де Володимир Васильович, вже будучи пенсіонером, дав дорогу у великий спорт низці висококласних спортсменів, серед яких Богдан Столярчук (5 місце на Європейському Олімпійському юнацькому фестивалі, 400 м), Іван Григораш (чемпіон України в різних вікових групах на 400 м з/б), Володимир Столяр (чемпіон України в різних вікових групах на 60 м з/б та 110 м з/б), Михайло Яворський (учасник юнацького чемпіонату світу, 400 м) і, звісно, неодноразова чемпіонка Європи, срібна призерка чемпіонату світу, півфіналістка Олімпійських ігор у Лондоні та Ріо-де-Жанейро Наталка Лупу (800 м ).

Володимир Васильович так і живе у Чернівцях, і добирається на роботу в Новоселицю. А міг би, поки є сили, долучитися до відродження стрибкових традицій у столиці Буковини. Адже, нагадаємо, саме у цьому виді програми чернівчанка Валентина Козир здобула для Буковини першу олімпійську медаль! («бронза», 1968 р.) А вже в новітній історії на національних п’єдесталах неодноразово «світилась» наша Оленка Моток, яка, щоправда, вже змушена була також удосконалювати майстерність у столиці. Вона вже завершила кар’єру і зізнається, що, на певних умовах, залюбки приїхала би у Чернівці тренувати стрибунів у висоту. Але… Є про що говорити. Особливо, якщо керівники у нас будуть не «любителями спорту», а ЛЮБИТЕЛЯМИ СПОРТУ і щирими реалізаторами державної політики у цій сфері, яка тісно пов’язана зі здоров’ям нації.

До слова, є нині і ініціатива щодо створення на базі цього «легкоатлетичного манежу», який в силу обставин опинився у користуванні ФСТ «Україна», Дитячого спортивного центру – для того, щоби організувати там масову роботу з маленькими чернівчанами-потенційними спортсменами. Адже, як зазначила вище олімпійка Руслана Цихоцька, «які батьки приведуть свою дитину займатися спортом, якщо такі умови»…

Далі буде? Чи далі «будемо їсти лише шоколадні цукерки?»…

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com,
директор облцентру «Спорт для всіх»

***

Спорт на Буковині: маленька область з великими традиціями

***

***