Комплексні заходиОргани управління спортом

Чемпіон світу: Об тебе витирають ноги, а ти маєш кричати «Слава Україні!»?..

By Георгій Мазурашу On Бер 21, 2016

Український спорт стоїть на порозі грандіозних змін. Але ось чи в позитивний бік, чи в негативний, – це залежить від влади. Звідки така впевненість? Тому що, напевно, іншого не дано – залишитись ситуації на місці не дасть та чисельна армія спортсменів, які мають намір після Олімпіади-2016 перейти під прапори країн із кращим ставленням до спорту…

Тобто або відбудеться реальний прорив в кращий бік у плані реальної підтримки спорту в Україні, або титуловані і перспективні спортсмени масово переходитимуть в інші країни, що матиме для нас катастрофічні наслідки не лише в контексті спортивної слави…

Спекуляції навколо патріотизму…

У Мінмолодьспорту поки що намагаються спростовувати чутки про ймовірний масовий відтік наших

спортсменів в інші країни. Але це той випадок, коли чутки виглядають набагато переконливіше, ніж спростування. У т.ч. тому, що періодично у пресі або в соціальних мережах з’являються зізнання конкретних спортсменів щодо наміру змінити «спортивне громадянство». Та й 25 (!) українців у складі збірної Азербайджану на Європейських іграх 2015 у Баку – це яскраве підтвердження того, що все поки що йде до масового відтоку…

Знову ж таки, офіційна пропаганда, як і належить, пробує у цьому контексті зманіпулювати на темі патріотизму і робити в очах громадськості з цих спортсменів, які вже змінили громадянство або мають намір це зробити, таких собі «зрадників» і «ворогів». Хоча думаючі люди, звісно, роблять свої висновки, а не піддаються пропагандистському впливу. Як мінімум, у колі фахівців сфери фізичної культури і спорту мало хто погоджується з тим пропагандистським штампом, що спортсмени, мовляв, переходять під прапори інших держав через брак патріотизму…

А куди діватися, коли вдома можна талант «закопати»?..

Розглянемо простий приклад з буковинцем, який з Новодністровська опинився у Підмосков’ї і,

зрештою, приніс Росії «золото» Олімпійських ігор. Мова про Олександра Дяченка, уродженця Новодністровська Чернівецької області. Там він почав займатися веслуванням під керівництвом подружжя Олени Осипенко і Сергія Осипенка. Не можна сказати, що його у нас «не помітили», адже, як кажуть, явно подавав надії. Але… Ріс з дідусем і бабусею. Проблем фінансово-матеріального характеру вистачало. Ще й, як представника «периферії», десь незаслужено обминали увагою тренери юнацькою збірної. У підсумку, маючи вдома суцільні проблеми, Сашко опинився у Придністров’ї. Виграючи ще юнацьку першість України, виступав на юніорському чемпіонаті Європи за Молдову. А згодом його запросили до Бронницького державного училища олімпійського резерву (Московська область). І далі вже пішли успіхи під російським прапором. До слова, перемагали вони і у байдарці-четвірці, у складі якої було двоє українців – буковинець Олександр Дяченко та Віталій Юрченко з Цюрупинська Херсонської області.

Буковинське олімпійське «золото» для Росії

Автор цих рядків, будучи в той період керівником обласного спорту, піднімав у Міністерстві

Олександр Дяченко - ліворуч — Олександр Дяченко – ліворуч

питання, аби повернути хлопців назад під рідний прапор. Щодо Сашка, мова йшла на той час про приблизно такий мінімум: гарантувати вступ до вузу, забезпечити нормальні умови для тренувань, підтримати матеріально (щоби можна було прожити, як кажуть). Але в Міністерстві казали, що не можуть нічим зарадити. Об’єктивно, грубо кажучи, й немає у чому когось звинуватити з міністерських чиновників. Питання вступу до вузу – не в компетенції Мінмолодьспорту (офіційних преференцій, які б могли гарантувати вступ для спортсменів певного рівня у нас немає, зате, як відомо, за певну суму майже в кожен вуз можна гарантувати вступ…). На стипендію, яку може платити Міністерство, навіть вижити важко, не кажучи вже про якісну підготовку до змагань найвищого рівня. Матеріальна база… Це, як зазначають в столиці, – справа місцевих органів влади. А в дотаційних областях «вирвати» щось на будівництво нових або реальне осучаснення наявних спортивних баз «допотопного рівня» (як, приміром, веслувальна база в Новодністровську, де виріс майбутній олімпійський чемпіон) – це щось з області фантастики. Тому «всі чисті», а Дяченко залишився в Росії і у 2012 році став олімпійським чемпіоном на 200-метрівці (байдарка-двійка). У 22-річному віці.

Як вам така «фахова оцінка»: Вони навіть не призери Олімпіади…

На час олімпійського тріумфу новодністровця на Буковині, на жаль, влада перекреслила навіть квартирний стимул (хоча для спортсменів початкового і середнього рівня це щось «далеке і майдже нереальне»). Тобто у Чернівцях існувала традиція забезпечувати житлом в обласному центрі всіх буковинських олімпійців. Навіть коли справа стосувалась мешканців Чернівців, їм все одно надавали житло (комусь обмінювали квартиру на +1 кімната, комусь виділяли окрему квартиру). А після Олімпіади-2012 тодішня владна команда вирішила, що нема чого «балувати» квартирами спортсменів, які, як сказав було один високо посадовець обласного рівня, навіть призерами не стали на Олімпіаді. Уявляєте рівень «компетентності»? Певно, він думав, що на Олімпіаді треба просто вистояти в черзі за медаллю, а буковинські олімпійці, такі нехороші, не достояли в тій черзі:)

Олімпійців з квартирами «кинули», чи нова влада «не така»?..

Добре, що для однієї з тієї нашої олімпійської четвірки – Тетяни Дорохової – квартирне питання стояло вже трішечки «м’якше», оскільки вона, як прикордонник, отримала було службову 1-кімнатну. Про житлові умови наших олімпійців-2012 можна прочитати тут.

Для читачів, які, можливо, менш обізнані у спорті, лише закцентуємо увагу, що те, що буковинські олімпійці «навіть не стали призерами» у Лондоні, не означає, що вони мало титуловані. Згадані олімпійці мають в активі нагороди чемпіонатів Європи та світу, у т.ч. найвищого ґатунку. І, до слова, у Чернівцях забезпечували житлом і титулованих спортсменів, які не були учасниками Олімпійських ігор (і з не олімпійських видів, і з олімпійських). Це все було, звісно, до владування команди регіоналів.

Чи змінилось щось зі зміною владної команди? Поки що, на жаль, ні. Хоча теперішній мер Олексій Каспрук ніби демонструє більш позитивне ставлення до висококласних спортсменів і проблем сфери в цілому. Але той «віз» з квартирними питаннями, як кажуть, стоїть на місці…

Легко звинувачувати кримських спортсменів, але…

Або давайте розглянемо інший приклад – кримських спортсменів, які перейшли під прапор Росії. Гучніше говорили про ситуацію з групою легкоатлетів, за яких ФЛАУ навіть спромоглася отримати матеріальну компенсацію від російської федерації. За «підказкою офіційної пропаганди», в суспільстві цих спортсменів мали би вважати «зрадниками». А що їм було робити? Закінчувати кар’єру, тому що Росія анексувала Крим? Продовжувати тренуватися там, залишаючи під спортивною юрисдикцією України? (Приводять приклад боксера Олександра Усика, який, будучи сімферопольцем, не змінив місце проживання, але далі виступає за Україну. Але не забуваймо, що він вже спортсмен мега-рівня, тому може собі дозволити таке – його, грубо кажучи, не кивають, але для спортсменів скромнішого рівня така «зухвалість» може мати доволі сумні наслідки, враховуючи «любов до України» з боку нової кримської влади, і ми це чудово розуміємо…). Чи, може, тим кримським спортсменам запропонували переїхати на материкову Україну, забезпечивши житлом, належними умовами для тренувань і гідною фінансовою підтримкою? Ні. Навіть титулованій Вірі Ребрик нічого подібного й близько не пропонували, наскільки відомо. Тоді які претензії до них можуть бути? Ми нічого не змогли зробити, щоби Росія не анексувала Крим, а вони мали би змогти самі «дати бій» росіянам у спорті, опинившись на де-факто їхній території?.. Нонсенс…

На державну зарплату 398 тис. в місяць є, а на спорт – немає?..

То чи мали би ми моральне право дорікати будь-кому з українських спортсменів, коли, не маючи тут належних умов для реалізації свого спортивного таланту, хтось пристає на пропозиції від інших країн, в яких готові забезпечити справді гідні умови для професійного росту?..

Той же Азербайджан за «золото» на Євроіграх-2015 давав по 100 тис. доларів. Тобто як у нас за «золото» Олімпійських ігор. В Азербайджані, за даними від спортсменів, в місяць збірникам навіть з не олімпійських видів платять десь по 1000 доларів. Плюс на етапі підготовки до змагань забезпечують і проживанням та харчуванням. Не кажучи вже про належні умови для тренувань. А за даними від тренера спортсменки з олімпійського виду, яка перейшла з іншої екс-республіки СРСР в той же Азербайджан, там вона отримує в місяць по 10 тис. доларів! Звісно, для нас це фантастичні сума. Бо ж, мабуть, не може країна, яка має такі проблеми в середині (АТО і т.п.), так щедро підтримувати спортсменів. «Мабуть», тому що в цей же час в нашій же країні керівнику державної організації «Укргазвидобування» встановили зарплату ~398 тис. грн.. в місяць, і АТО та інші проблеми цьому не завадили… Тому теза про те, що «немає звідки», – «тріщить по швах». Та й Президент, який за час правління успішно примножує свої мільярди, міг би, разом з іншими олігархами, активніше підтримувати спортсменів, АТОвців, різні соціальні проекти, а не просто фінансувати мас-медіа, через які нам розказують про те, як треба бути патріотами «на голому ентузіазмі»…

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com,
у 2005-08 рр. керівник обласного спорту

***

А тепер до вашої уваги декілька ганебних для нашої владної верхівки інтерв’ю зі спортсменами, на чию честь не раз піднімали Державний прапор і грали Гімн України.

«Мені навіть соромно зізнатися, в яких умовах я живу»: Чемпіон світу про патріотизм і про те, як Україна «кинула» своїх спортсменів

25-річний спортсмен, незважаючи на свої перемоги, живе в Києві з мамою в однокімнатній квартир і не хоче всю свою кар’єру виступати на голому патріотизмі.

Дворазовий чемпіон Європи та чемпіон світу з боротьби українець Жан Беленюк розчарований ставленням держави до своїх спортсменів. Кращий борець планети 2015 року зізнався, що не змінив громадянство тому, що вірить в позитивні зміни в нашій країні. Про це пишуть Патріоти України з посиланням на Нескучные новости.

“Я залишаюся українцем, бо сподіваюся, що в Україні щось зміниться. У інших країнах цінують спортсменів. Наприклад, в Дагестані чемпіонів Європи ледь не все місто зібралося зустрічати. Хлопців на руках носили, зібралися президент Федерації, керівники селищ, грав оркестр, подарували машини … А ми приїхали, нас зустріла одна камера “Першого національного”, дали інтерв’ю 3 хвилини і все. Саме ставлення зовсім інше. Прикро”, – заявив Беленюк.

25-річний спортсмен, який, незважаючи на свої перемоги, живе в Києві з мамою в однокімнатній квартирі, не хоче всю свою кар’єру виступати на голому патріотизмі.

“Я не один раз говорив, в яких умовах живу, будучи чемпіоном світу, дворазовим чемпіоном Європи. Мені навіть соромно про це комусь зізнатися. Всі люди, які мене зустрічають, запитують:” Що ти тут робиш? “Вік спортсмена дуже короткий. Ти ще поборешься 5 років і більше не зможеш показувати максимальний результат. Ти повинен розуміти, що після цього буде довге життя і ти повинен напрацювати якусь базу, заробити грошей, мати своє житло, машину і т.д. А у нас все зводять до патріотизму. На чому він повинен базуватися? Коли об тебе витирають ноги, а ти повинен у відповідь кричати “Слава Україні!”? Я не вважаю, що це правильно”, – резюмував Жан.

Нагадаємо, Беленюк присвятив Віталію Кличку перемогу на чемпіонаті Європи, сподіваючись, що мер стримає своє слово з приводу нової квартири.

***

Гімнаст Олег Верняєв: Україна за «золото» на Європейських іграх платити 25 тис. грн, а Азербайджан $ 100 тис.

Лідер збірної України зі спортивної гімнастики, чемпіон світу, Європи та Європейських ігор Олег Верняєв дав відверте інтерв’ю після завершення участі в Євроіграх в Баку.

Іменитий спортсмен заявив, що державу Україну абсолютно не турбує підготовка не тільки молодих спортсменів, а й чемпіонів. “Наші умови для тренувань, м’яко кажучи, залишають бажати кращого. Килим, на якому ми тренуємося, лежить вже 6 років, а нормальні країни змінюють його раз на два роки. На ньому неможливо вчити, відпрацьовувати нові вправи. Для цього необхідно ідеальне покриття – на випадок, якщо щось піде не так. Тренери просто не можуть запускати на складні елементи, розуміють, що найменша помилка – травма, а травма – це півроку, а то й рік відновлення … “, – заявив спортсмен.

“У хлопців у команді ставка 2500-2800 гривень. Я – Заслужений майстер спорту з вищою освітою, 5 курсів закінчив, і тому є збільшення – це десь 3000-3500 грн. За золоті медалі на чемпіонатах світу та Європи повинні були бути доплати. Я в Нанкіні на чемпіонаті світу взяв золото, на чемпіонатах Європи в Софії – золото (2014 року), Монпельє – два золота (2015). Поки нічого не платять, а обіцяли надбавки. За 14 рік – мимо, 15 рік – теж не платять … “, – каже спортсмен.

За словами Верняева, у нього пріоритет не гроші, а спорт. “Я намагаюся не думати, що за одну золоту медаль Європейських ігор я отримаю 25 тисяч гривень. В той час, як в Азербайджані за золото обіцяють 100 тисяч доларів! (Боюся і думати, яка сума була б за три медалі, як у мене) . Просто, розумієш, що країні не так потрібні медалі … “, – сказав він.

***