Фізкультура і спорт в Україні: які зміни потрібні/можливі централізовано і на місцях?

0

Очікування системних позитивних змін, пов’язаних з постреволюційним часом, не обминають, звісно, і сферу фізичної культури і спорту.

Зрозуміло, що в дні, коли на території України (в Криму) «непрошено» перебувають війська сусідньої Росії, основна увага абсолютної більшості громадян України (і не лише) привернута саме цим неприємним подіям. Проте, так само більшість українців вірить в достатньо оперативну дипломатичну розв’язку конфлікту, що дозволить вже незабаром повернутися до вирішення актуальних постреволюційних проблем.

Напевно, зайве повторювати, що прості люди очікують від політиків і влади, загалом, не піар-заяв, а конкретних практичних кроків, спрямованих на реалізацію кардинальних системних змін у всіх галузях і сферах – з метою, передусім, подолання корупції та правового свавілля, зменшення зайвої бюрократії, встановлення справді пронародної владної системи та реального стимулювання розвитку економіки, що має неминуче призвести до покращення стандартів життя.

Спортивні кола – не виняток. Тут теж живуть надіями на позитивні зміни. І обговорюють можливі кроки в 2008_sport2_Kosivchuk_karikatura-pidpys-sportbuk.comцьому напрямку.

На Буковині фахівці, збираючись міні-групами, організовують відповідні «мозгові атаки». До слова, в обговореннях беруть участь і місцеві «євромайданівці», і спортивні люди, які різний час були на столичному Майдані, в т.ч. під кулями. У них, певно, є «особливе» моральне право вимагати від нової або нерідко «нової старої» влади обіцяних системних змін на краще.

Спробую викласти (без деяких деталей) частину «буковинських» пропозицій, які стосуються можливих або бажаних змін у сфері фізичної культури і спорту – на центральному рівні і на місцях.

ФОНД СОЦСТРАХУВАННЯ – «АПЕНДІКС-СТРУКТУРА»

Варто розпочати з супутньої, але дуже важливої проблеми, пов’язаної з такою «апендикс-структурою», як Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Це страховий фонд, який, як написано на офіційному сайті (fse.gov.ua), «піклується про громадян від народження до старості». Цей державний фонд, відповідно до рішення влади, що називається, частково фінансує дитячо-юнацькі спортивні школи. І це яскравий приклад того, що ми живемо в світі умовностей, який заважає Україні бути процвітаючою країною.

Відрахування в цей фонд є не добровільними, а обов’язковими! А отже це – державні кошти, які мали би йти напряму в бюджет відповідним структурам, які займаються напрямами, що фінансуються з так званих коштів фонду. Коли йдеться про «спортивну частину», вона має потрапити у спортивну вертикаль і бути розподіленою відповідно до потреб і ефективності роботи тих чи інших спортивних шкіл. А за теперішньої системи фонд виконує роль посередника між державою і конкретними справами, забираючи при цьому чималі ресурси на утримання самого фонду і, принагідно, обростаючи різними «схемами вибивання зайвого фінансування» за певні відсотки «відкатів». Ще будучи керівником обласного спорту, на одній із великих всеукраїнських нарад у 2007 р. сам чув, як сусіди з регіональних рад спортивних товариств обговорювали, за які відсотки вони вирішують питання «додаткового» або «кращого» фінансування з фонду. Про це абсолютна більшість керівників спортивних товариств і спортшкіл, які пов’язані з цими коштами, знають, але просто вголос не говорять. Можливо, поки що… Я вже мовчу про те, що працівники фонду регулярно перевіряють «ефективність використання» цих коштів, абсолютно не розбираючись в специфіці сфери. Але це вже, як кажуть, десяте питання.


Ми говоримо про необхідність скорочення бюрократії? Ось конкретний приклад цієї «зайвої бюрократії». До слова, аналогічно це стосується і коштів на оздоровлення, які теж виділяються ніби-то від фонду, хоча, як вже вище зазначено, це є чисті державні/бюджетні кошти!

Отже, відповідно до задекларованої системної боротьби із зайвою бюрократією, які мінімум, «спортивні» та «оздоровчі» кошти можуть і мають доходити до адресату без посередництва цього фонду. І, звісно, з відповідною економією на зайвих бюрократів та утримання розкішних офісів, що дозволить більше коштів використати на практичні цілі.

МІНІСТЕРСТВО МОЛОДІ ТА СПОРТУ ПОТРІБНО РОЗ’ЄДНАТИ!

Призначення на посаду Міністра молоді та спорту активіста Автомайдану Дмитра Булатова викликала неоднозначну реакцію в спортивних колах. Як на мене, судячи з його меседжів в ефірі Громадського ТБ 3.03.14, він може бути й позитивнішим профільним міністром, ніж багато попередників. Зокрема, він, аби, напевно, заспокоїти спортивну громаду, заявив, що не будуть зменшені обсяги фінансування спорту, а вже неодноразово задеклароване розширення діяльності в напрямку молодіжної політики буде відбуватися за рахунок залучених позабюджетних коштів.

Проте ключове питання в іншому: навіщо постійно експериментувати над спортивною і молодіжною політикою, які по черзі страждають від нефаховості в одному або іншому напрямку того чи іншого міністра (а той й подвійної нефаховості, яку пов’язують, приміром, з діяльністю Павленка на цій посаді)?! Можна ж БЕЗ ЗАЙВИХ КОШТІВ реорганізувати Міністерство молоді та спорту в Держкомспорт та Службу (або комітет) в справах сім’ї та молоді, призначивши на обидва напрями ФАХОВИХ ЛЮДЕЙ, з яких і питати можна буде без «але».

До слова, в Україні всю незалежність експериментують над сферою управління спортом, перемішуючи то з туризмом, то з сім’єю і молоддю, то з освітою і наукою…

У чому ж проблема? Лише в тому, що комусь когось треба зробити саме МІНІСТРОМ, а не головою Держкомітету? Сумнівний аргумент. Зрештою, в повноваженнях центральної влади ухвалити рішення про те, що ці міністерства можуть існувати окремо (якщо так потрібні «понти»), але з штатами і можливостями комітетів чи служб. Для цього потрібна лише політична воля. І дослухатися до порад провідних фахівців, а не політичних суфлерів…

ДАВАЙТЕ НАЗИВАТИ РЕЧІ СВОЇМИ ІМЕНАМИ!

Не секрет, що багато бюрократичних проблем, в т.ч. в сфері фізичної культури і спорту, пов’язано з тим, що ми, грубо кажучи, не називаємо речі своїми іменами.

До прикладу, є в спорті таке поняття, як «кошти на харчування». Колись навіть давали талони, які спортсмени і тренери обмінювали в «обраних» точках громадського харчування на живі гроші (не за дякую, звісно, а за втрачені відсотки). Потім, слава Богу, хоч почали давати просто гроші. Хоча Азаров своєю «маразматичною» Постановою Кабміну зволів не просто повернути негативну практику з талонами, а загнати ситуацію ще далі – змусити спортивні державні структури за складними формулами вираховувати вартість того «харчування» і видавати його перерахуванням на точки громадського харчування. Хоча всі чудово знають, що насправді спортсмени на ці кошти не лише харчуються, а, за потреби, можуть придбати собі якусь форму чи інвентар, або використати на інші нагальні потреби, без яких теж неможливі спортивні успіхи. То чому ж не назвати це просто, приміром, «спортивна допомога» і прийняти рішення, що вона, як і те «харчування», також не оподатковується. І забути про умовності!

ЧИ ДОПОМАГАЄ «БУМАГОТВОРЧІСТЬ» В ТРЕНУВАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ?

Сусідня з так званим «харчуванням» проблемна умовність. Коли виділяються кошти на «харчування», тренерам треба заповнювати і абсолютно непотрібну документацію (як то табель роботи, «план тренувань»). Кому і для чого це потрібно?!! По-перше, спортсмени рівня отримання тієї допомоги тренуються регулярно і без тієї «контрольної табеляції». Крім цього, сам факт присутності спортсмена на тренуванні не гарантує результат, який насправді залежить від багатьох факторів, а не від самої присутності:) Реальний тренувальний план на день для таких спортсменів в один рядок, звісно, не поміщається, тому тренери пишуть тезисно, або навіть «від фонаря», бо всі розуміють, що це нікому не потрібні папери. І ними мусять далі займатися і спортивні чиновники, також без жодної практичної користі! Але, тим не менше, цю частину бюрократії ніхто не наважується скасувати… А ой як варто! Не вірите – запитайте у практичних тренерів, чи бодай комусь з них необхідність витрачати час на цю зайву «паперотворчість» допомогла якось в роботі. Це риторичне запитання…

Отже, «спортивна допомога», яка не оподатковується. Спортсмен або тренер отримує визначену йому суму, розписується у відомості і йде працювати! Просто, правда?:)

НАВІЩО ПОСЕРЕДНИКИ МІЖ БЮДЖЕТОМ І СПОРТШКОЛАМИ?

Спортивні товариства на сьогодні частіше виконують роль посередників між бюджетом і спортивними школами. Колись, в радянські часи, це, мабуть, було виправдано, оскільки джерела фінансування різних спортивних товаристві були різними – від різних галузей, грубо кажучи. Тепер всі товариства фінансуються фактично з однієї бюджетної кишені (як би ці джерела не називались, про «фондову умовність» написано вище). Тоді не було проблем з утриманням зайвої бюрократії – як напівжартома зазначають працівники старшого покоління, проблемою було не те, щоби використати, а навіть розписати ті кошти, які виділялись. Сьогодні нам реально варто економити на зайвій бюрократії, а отже і оптимізувати систему управління сферою фізичної культури і спорту. При цьому тим же спортивним чиновникам, які виявляться «зайвими», можна запропонувати роботу тренерами і т.п.

КРАЩЕ МАТИ БІЛЬШЕ ДИРЕКТОРІВ, ЧИ БІЛЬШЕ ТРЕНЕРІВ І ЗМАГАНЬ?

Чи не забагато у нас спортивних шкіл? Акцентую увагу, що мова саме про спортивні школи, а не про тренерів. Свого часу ми в Чернівецькій області розпочали було оптимізацію – з метою скорочення адмінапарату і, відповідно, (на вивільнені кошти) збільшення кількості тренерів та/або фінансування практичної роботи. У межах своєї компетенції, обласний підрозділ з питань фізкультури і спорту реорганізував підвідомчі дві спортшколи в одну (за погодженням з міністерством). За цим прикладом (і рекомендаціями) так само дві ДЮСШ в одну реорганізувала міська влада в Чернівцях. Аналогічно рекомендували об’єднати наявні в райцентрах так звані «освітянські» і «колосівські» спортшколи в одну районну ДЮСШ, підпорядковану підрозділу з питань фізкультури і спорту. Але в районах, прикриваючись підтримкою депутатів, ці пропозиції просто заблокували. При тому, що акцентовано йшлося про оптимізацію (без скорочення тренерських ставок), що дозволило би вивільнити кошти на ту ж спортивно-масову роботу, придбання і т.п. Чому ж заблокували? Як кажуть, «рука руку миє»… В райцентрах, де багато «родства і кумовства», тим же директорам спортшкіл легше переконати депутатів, що саме на них, директорах, заучах і т.д., тримається весь спорт в районі, тому ніякої оптимізації проводити не можна:) Тож тут цій оптимізації потрібна була б моральна підтримка від міністерства (в т.ч. наказами, листами, рекомендаціями тощо). Чи буде тепер свіжий погляд центрального органу на цю проблематику?..

ДЛЯ ЧОГО ОСВІТІ УПРАВЛЯТИ СПОРТИВНИМИ ШКОЛАМИ?

Взагалі хтось серйозно замислюється у вищому керівництві, чому в Україні приблизно половина спортшкіл підпорядкована органам управління освітою? Для чого освітянам управляти спортшколами, коли є профільні підрозділи? Нехай освіта забезпечить якісне проведення уроків фізкультури та проведення активної секційної роботи в навчальних закладах, і це буде дуже багато для розвитку фізкультури і спорту та оздоровлення нації!

«Аргументи» на кшталт того, що, мовляв, освіта ж має базу, а якщо ДЮСШ перепідпорядкувати спортивним органам, то не буде де проводити тренування. Це чистої води спекуляція! Адже органи управління спортом і освітою – це «пальці однієї руки», підрозділи однієї влади, які мають працювати на успішну реалізацію державної політики у різних сферах, а не сперечатися за матеріальну базу (яка належить не амбіційним керівникам, а державі). Отже, потрібна лише політична воля. І всі спортшколи, які фінансуються з бюджету, підпорядкувати профільним підрозділам влади, з яких і питати по повній програмі (а освітян попутно зобов’язати забезпечити використання тими ж ДЮСШ тієї ж спортивної бази, адже на ній займаються ті самі діти, незалежно від того, як називається спортивна школа і кому вона підпорядкована).

УРОКИ ФІЗКУЛЬТУРИ – ПЕРШИЙ ЕТАП ВІДБОРУ МАЙБУТНІХ ЧЕМПІОНІВ

Прихильникам відкриття нових спортшкіл в різних населених пунктах можна задати просте запитання: а чи реально нам відкрити, приміром, по одній ДЮСШ на кожну загальноосвітню школу, щоби забезпечити всім місцевим дітям можливість займатися спортом? Звісно, ні, – констатують опоненти. Тоді чому саме в тому чи іншому населеному пункті має бути відкрита ДЮСШ? На підставі чого ми віддаємо перевагу одним населеним пунктам перед іншими? Це ж, як мінімум, несправедливо! До того ж, де гарантія, що ми не обділимо увагою потенційних чемпіонів саме в населених пунктах, в яких ДЮСШ ми не можемо відкрити?

А є ж можливість ці проблеми вирішити! Навіть в межах теперішнього фінансування. Просто варто ці бюджетні кошти використовувати оптимальніше і гнучкіше.

Про що йдеться? Уявіть собі, що ми не утримуємо по декілька спортшкіл в районах, а створюємо в обласних центрах (де немає) спортінтернати. Або створюємо спортивні класи в наявних інтернатах для обдарованих дітей (такий обласний заклад є навіть в найменшому обласному центрі – Чернівцях). Де є умови, можна створювати міні-інтернати і в райцентрах (як, приміром, в Кіцмані, де обдарованими легкоатлетами займається титулований бігун Іван Гешко). А в школах забезпечуємо не лише якісне проведення уроків фізкультури (які є і першим етапом виявлення потенційних чемпіонів з різних видів), а й активну секційну роботу з пріоритетних в державі та регіонів видів спорту, для яких є бодай мінімальні умови. У т.ч. із залученням до цієї роботи колишніх спортсменів (наприклад, рівня КМС і вище) – на спрощених умовах. Тобто для бажаючих долучитися до цієї роботи, за рекомендацією профільних структурних підрозділів місцевої влади з питань фізичної культури і спорту, організовувати короткочасні курси, після чого надавати офіційний дозвіл вести секційну роботу (під патронатом провідних тренерів з відповідних видів, для яких така форма співпраці відкриває значно ширші можливості для виявлення і відбору здібних до спорту юнаків та дівчат – через цих «агентів»). За секційну роботу тепер є можливість платити до 40% від окладу. Нехай би було дозволено платити ці «гонорари» за відповідну роботу і залученим екс-спортсменам. І окремо стимулювати вчителів та залучених фахівців-волонтерів за переданих талантів, які потім досягають вагомих успіхів у спорті (відповідні пропозиції свого часу наш облспортвідділ теж відправляв в міністерство).

А далі найздібніші з певного віку в обласних або районних спортінтернатах удосконалюватимуть майстерність під керівництвом провідних фахівців регіону. Таким чином, ми зможемо охопити набагато більше дітей і підлітків базовою спортивною роботою, що суттєво зменшить ймовірність залишити без уваги (пропустити) потенційних сильних спортсменів.

Декого з управлінців лякає необхідність утримувати нові штати тренерів – в спортінтернатах (якщо їх не було). Це зовсім не обов’язково. Обдаровані юні спортсмени цілком можуть займатися у провідних тренерів з відповідних видів в обласних (міських) ДЮСШ, ШВСМ, ЦОП-ах, а навчатися, жити і харчуватися в спортінтернаті (або комплексному інтернаті для обдарованих, як в Чернівцях). Це, як кажуть, в загальних рисах.

БІЛЬШЕ МОЖЛИВОСТЕЙ І ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЛЯ ФЕДЕРАЦІЙ

Чималу увагу активісти, які висловлюються за системні зміни, приділяють і принципам використання бюджетних коштів місцевими державними органами управління сферою фізичної культури і спорту.

На Буковині з 2005 р. спортивний підрозділ ОДА перейшов на точечно-пріоритетний принцип використання бюджетних коштів. Тобто провідні або очевидно перспективні спортсмени з найбільш пріоритетних видів бралися «під особистий патронат» обласного підрозділу, який забезпечував їм максимально можливу в бюджетних реаліях фінансову підтримку. А інші кошти планово розподілялися на види спорту (знову ж таки відповідно до визначеної пріоритетності) – з максимальним залученням відповідних федерацій (особливо якщо вони активні і дієві) до вирішення питання їх оптимального використання. Федераціям, після прийняття бюджету, наперед повідомляли приблизні суми, на які вони можуть розраховувати протягом року (плюс-мінус, адже це спорт, і на якийсь невеликий відсоток треба мати можливість для «маневрів» – залежно від поточних реалій). Але це й додаткова відповідальність за ефективність використання цих коштів.

Такий варіант співпраці, як правило, спортивною громадою сприймається доволі позитивно. Правда, висловлюються і пропозиції щодо розширення можливостей для використання цих коштів. Тобто щоби федерації могли використовувати передбачені їм кошти не лише на проведення місцевих і відрядження на національні змагання (або збори), а й на зміцнення матеріально-технічної бази (якщо федерації або клуби вважатимуть це більш доцільним).

ПРЯМИЙ СПОРТИВНИЙ ПОДАТОК – ПРОТИВАГА П’ЯНСТВУ І КУРІННЮ!

Важко знайти спортивного фахівця, який не констатував би катастрофічну ситуацію з матеріально-технічною базою в сфері фізичної культури і спорту. Дехто напівжартома зазначає, що спортивних об’єктів так само замало, як забагато аптек і ресторанів.

Як і чи можна змінити ситуацію? Знову ж таки, якщо буде політична воля, – можна!

По-перше, Чернівецька область вже пропонувала запровадити прямий спортивний податок на продаж алкогольної та тютюнової продукції. І ці кошти цільовим способом направляти на будівництво спортивних об’єктів. Тобто, грубо кажучи, чим більше в Україні п’ють і курять, тим більше з’являється спортивних споруд і майданчиків. Треба бути або заклятим ворогом здоров’ю свого народу, або дуже тупим, щоби не розуміти, що з часом це неодмінно призвело би до збільшення кількості людей, які ведуть здоровий спосіб життя, і, відповідно, зменшення таких негативних явищ, як куріння і зловживання алкоголем. Не кажучи вже про інші позитивні аспекти виховання підростаючого покоління в спортивному дусі та розширення можливостей залучення дорослого населення до оздоровчих занять фізичною культурою.

Ще одним дієвим способом реального стимулювання розвитку спортивної бази було б рішення надавати в безкоштовне користування земельних ділянок для будівництва визначених пріоритетно-стратегічних спортивних об’єктів (басейни, спорткомплекси тощо) з інфраструктурою (готелі, точки громадського харчування тощо). Звісно, з обумовленим наперед порядком частково безкоштовного, частково пільгового використання спортивної бази державними спортивними організаціями в інтересах розвитку пріоритетних видів спорту. Тобто інфраструктурні бізнесові складові дозволяли би заробляти, а спортивна частина служила би інтересам розвитку спорту і оздоровлення нації.

І ЗНОВУ ПРО НЕПОТРІБНІ УМОВНОСТІ…

У постреволюційний час було б непогано позбутися і інших умовностей (крім названих вище). Зокрема, це стосується зайвих формалізованих обмежень щодо використання бюджетних «спортивних» коштів.

Як відомо, теперішня система вимагає безглуздо детально розписувати спортивний бюджет наперед мінімум на рік (а то й на всі 5). Хоча абсолютно зрозуміло, що спортивні реалії часто диктують необхідність гнучко маневрувати, в т.ч. збільшувати фінансування у разі успішних проривів одних видів або спортсменів і зменшення – у разі зворотніх результатів. Не кажучи вже про те, що «хазяйське» ставлення до бюджетних коштів могло би в окремих випадках дозволяти навіть будувати якісь спортивні споруди чи майданчики. Але для цього треба, щоби, по-перше, відмінили такий ідіотизм, як «обнулювання рахунків» наприкінці року (уявіть собі, що треба було б робити це в сімейних бюджетах, тобто використовувати всі наявні гроші до кінця року, інакше вони «згорять», – нонсенс, правда?!), і щоби не було таких умовностей, як так званий програмний метод бюджетного фінансування (скільки часу і зусиль йде на складання тих програм, які з практичної точки зору лише ускладнюють роботу, замість того, щоби, навпаки, облегшувати і сприяти покращенню), обмеження щодо так званих капітальних вкладень і т. п.

Ключовими мають бути неможливість здійснювати бюджетні крадіжки та реальна ефективність використання бюджетних коштів! Перше мають контролювати уповноважені органи (і не шукати, як тепер, де щось просто не так оформлено, на базі чого доповідати про «страшні порушення», а виявляти саме крадіжки, за що суворо карати!). А друге мають оцінювати вищестоящі керівники (в т.ч. обрані громадою – ради), базуючись і на реальних спортивних результатах (які, на відміну від здоров’я населення, легше «вимірювати»), і на сприйнятті тими ж фахівцями, спортивними організаціями, громадою тих чи інших рішень щодо використання «спортивних» коштів.

ДАВАЙТЕ ШУКАТИ РАЗОМ РІШЕННЯ І ПРОПОНУВАТИ ЇХ ВЛАДІ

Звісно, ця частина узагальнених пропозицій і побажань від найактивнішої частини буковинської спортивної громади не претендує на «істину в останній інстанції». Так само як не охоплює весь комплекс реальних проблем сфери фізичної культури і спорту.

Вважайте це першим кроком в плані створення платформи для обговорення наявних проблем та пошуку можливих організаційних форм їх вирішення. У тому числі враховуючи позитивний досвід радянської системи та кращих сучасних світових моделей розвитку фізичної культури та спорту.

Буде добре, якщо дискусія продовжиться і розшириться в коментарях або нових матеріалах, для яких SportBuk.com відкритий. Лише прохання не робити пропозицій на кшталт: «Дайте більше грошей, тоді буде краще розвиватися спорт». Цей «секрет успіху» добре відомий всім. Але нам треба орієнтуватися на наші реалії…

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com,
у 2005-08 рр. керівник обласного спорту,
з 10.05.2011 р. директор Чернівецького
обласного центру «Спорт для всіх»
(sportbuk@gmail.com)

***

Особливості і перспективи розвитку системи управління сферою фізичної культури і спорту

***

«Маразм крепчает»: Кабмін перетворює спортивні організації на «суцільну бухгалтерію»

***

Спорт у Чернівцях – оздоровлення громадян чи бізнес?

***

У пошуках оптимальної системи оцінки результатів у різних видах спорту

***

Міністр молоді та спорту – Дмитро Булатов (біографія і зв’язок зі спортом)

***

Павленко займається “беспределом”, проти якого ніби-то “боровся”

***

Оставьте ответ

Ваш электронный адрес не будет опубликован.