Зіркові буковинські футболісти Валерій Королянчук та Дмитро Білоус в прямому ефірі відповідали на запитання щодо славного минулого чернівецької «Буковини» та проблеми, пов’язані із раптовим зникненням партнерів та меценатів клубу.
Друкопис програми «Суть речей» від 5 вересня. Запрошенні гості: екс-тренер команди «Буковина» Дмитро Білоус та директор комунального спортивно-оздоровчого підприємства “Буковина” Валерій Королянчук. Ведуча: Оксана Денисюк
Ведуча: розкажіть про свою футбольну історію – коли почали грати, де і як потім продовжувалась ваша кар’єра?
Дмитро Білоус: починав я з трудових резервів Віктора Олександровича Осадчука – у 78-79 роках
я місяць був у ФК «Буковина», а потім мене призвали в Афганістан, прийшлось відслужити два роки. Прийшов і потім грав за чернівецький взуттєво-гумовий завод – стали чемпіонами області і потім Олександр Григорович Павленко взяв мене у «Буковину», в якій я програв три роки у 1984 році, а потім з дозволу голови ОДА я поїхав у Запоріжжя грати за «Металург», в якому провів 5 років, приїхав Юхим Григорович Школьніков і в 1989 році я перейшов у «Буковину». У 1989-1990 роках Павленко прийняв тернопільську «Ниву» і я тоді там відіграв тих два роки, опісля я знову повернувся в «Буковину» – грав два роки, потім мене запросили у Молдавію, в Бєльці у команду «Зоря» – там великі футболісти тоді грали і то була сильна команда. Після «Зорі» я знову повернувся в «Буковину», яка тоді грала у вищій Лізі – тоді стан фінансовий був не дуже хороший, але ми були професіонали своєї справи і тому навіть без грошей виходили на поле і глядачі дійсно приходили подивитись на особистостей і повні стадіони були. У 1993 році під керівництвом Кобичика Петра Дмитровича високого рівня футболісти тоді грали в «Буковині» і навіть київське «Динамо» приїжджало і в них були кращі фінансові можливості і футболісти дійсно високого рівня, але ми вдома старались показувати хорошу гру і навіть вигравали у «Динамо».
Ведуча: пане Дмитре, ви тренували «Буковину» – у яких роках це було?
Дмитро Білоус: з Юрієм Григоровичем Шелепницьким у 2003-2004 роках – тоді стан був дуже тяжкий. Це була ІІ Ліга, але от тут присутній Валерій Королянчук, який теж грав. Але ми – Королянчук, Шелепницький, Білоус і я – ми більше організовували стан футболістів, щоб їх забезпечити їдою, обмундируванням і т.д. і 100 гривень ми получали раз на два місяці – приносили в сім’ю. Але ми не думали про гроші, а думали як команду спасти, щоб вона залишилась у команді майстрів. Остання наша гра була у Львові, де Валерій забив вирішальний гол з подачі Олега Керчу, який на сьогоднішній день капітан команди і тоді команда залишилась у команді майстрів.
Валерій Королянчук: мене у ФК «Буковина» у 1983 році запросив Олександр Григорович, потім
служба в армії, а потім у 1987 році мене запросив в команду Школьніков і так я виступав до 1991 року, у 1990 році я півроку виступав за одеський «Чорноморець» – головним тренером там був Прокопенко Євген Дмитрович і з 1991 по 2000 роки я виступав за ізраїльський клуб. З 2001 по 2011 роки я працював у структурі ФК «Буковина»
Ведуча: який період у житті футбольного клубу «Буковина», на вашу думку, був найвдалішим – радянські часи чи часи незалежної України?
Валерій Королянчук: я хочу сказати про себе, на мою думку, найвдаліші часи були з 1988 по 1991 роки, коли команда успішно виступала у ІІ Лізі – зайняла перше місце, ми вийшли у І Лігу радянського Союзу і ми тоді зайняли серед 20-ти команд 5-те місце.
Ведуча: сама гра, майстерність та рівень футболу як він змінився за ці останні 30 років?
Валерій Королянчук: дуже важко порівнювати той футбол і сьогоднішній футбол, тому що раніше на перше місце у гравця виходило навіть не майстерність, а бажання грати, хотілось показати на футбольному полі, що ти чогось вартий, що ти футболіст – саме бажання зіграти у футбол було дуже великим.
Слухач: мене звати Жан. Мене цікавить, яке було медичне обслуговування та лікарі, які стежили за здоров’ям спортсменів «Буковини» у порівнянні з іншими клубами? Чи не плануєте ви залучати до керівництва команди Шелепницького і чи не допомагає він зараз у якості консультанта? І як ви оцінюєте сторінку «Буковини» на початку 90-их в часи незалежності, коли вона виступала у вищій лізі і я навіть пам’ятаю таблицю, коли вона 4 чи 3-ою? Дякую.
Дмитро Білоус: лікарське забезпечення було на високому рівні. От я порівнюю з Запоріжжям, де тренував Олександр Томак – там було дуже все на високому рівні. Кожного дня зважування, пульс, тиск, два лікарі, два масажисти, відновлення, басейн. У нас там були атомні, сумашедні треніровки, але команда відновлювалась повністю.
Валерій Королянчук: коли команда виступала у радянські часи лікарське обслуговування було на дуже високому рівні – у команді були і медикаменти, і хірурги, і вітамінізація – це на першому місці.
Ведуча: у мене є ще одне додаткове запитання у контексті того, що запитав слухач, чи таке саме якісне медичне обслуговування було для футболістів і в часи незалежності?
Валерій Королянчук: і за незалежних часів у нас теж було медичне забезпечення – з чого ми могли виходити – таке і було медичне обслуговування. Проблем не було. У нас був освічений лікар, масажист і все вирішували так, як могли.
Ведуча: щодо залучення до команди Шелепницького.
Валерій Королянчук: до команди ми зараз не маємо ніякого відношення – це питання скоріше до керівництва команди.
Ведуча: і останнє запитання слухача щодо позицій «Буковини» в 90-их роках.
Дмитро Білоус: на мою думку, команда була успішною, бо грали футболісти з Чернівецької області – патріоти, які люблять цей край, люблять свою команду, знають традиції: звідки ця команда. Я навіть можу перерахувати – Шелепницький, Королянчук, Гакман, Олійник, Угринчук, Задорожняк – люди ходили на особистості дивитись, повні стадіони були. По 10-15 тисяч приходило на стадіон, але люди дійсно йшли дивитись на футболістів. От з мого села, наприклад, їхали на мене дивитись, чи на Королянчука, чи на Шелепницького – по 2, 3, 5 машин, квитки неможливо було достати.
Валерій Королянчук: за два дні до матчу вже не було квитків.
Дмитро Білоус: з цього треба починати – з себе. Ми граєм для вболівальників, вболівальник повинен хлопати, а ти для цього повинен працювати день і ніч, 25 годин у сутки. І для футболіста немає вихідних днів чи що може він там притреться, або він не підходить – тебе взяли, ти професіонал, тобі платять гроші і немає до чого притиратись – виходиш, граєш і показуєш результат, щоб вболівальники тобі хлопали після кожної гри. А для цього треба працювати до сьомого поту.
Ведуча: ви говорите про патріотичне виховання і про патріотичне ставлення до того виду спорту, який спортсмен обрав. Я підозрюю, о саме цього немає протягом останніх кількох років у ФК «Буковина»
Дмитро Білоус: немає, бо футболісти приходять і починають не з роботи
Ведуча: це спосіб заробляння грошей?
Дмитро Білоус: вони не з того починають, що які там тести треба здавати, як м’яч приймати …а вони приходять і одразу питають: скільки будуть платити? Ні скільки не будуть платити! Ти спочатку зароби – труд не пропаде даром. Ти починай з роботи один з одним – це моя така думка, але я можу помилятись. Якщо в команді грає два-три буковинці, а решта 8-10 чужі, платять їм зарплату, годують їх – за що? А наші буковинці не мають де себе проявити.
Валерій Королянчук: Дмитро Іванович правий – треба залучати більш домашніх футболістів, патріотів. Так, може у нас немає виконавців того рівня І Ліги, але для цього треба працювати, для цього є юнацька школа, є «Буковина-2». Ми ж не можемо, щоб гравець одразу після дитячої школи йшов до складу І ліги – такий може один з тисячі чи з десяти тисяч. Так, з ними треба працювати, треба виховувати патріотизм, що то гравці «Буковини», але може їх побачать з київського «Динамо», «Шахтаря» і заберуть, але починали вони з чернівецької «Буковини». Це повинно бути у них в серці, в душі.
Ведуча: як ви гадаєте, можливо, як раз відсутність цього патріотизму та легіонерський склад «Буковини» послугував причиною того, що сталось з командою тиждень тому?
Валерій Королянчук: ви кажете легіонерський, але легіонер сьогодні за регламентом професійної футбольної ліги – це гравець з іншої держави. І по регламенту команді І Ліги можна заявляти тільки трьох гравців-легіонерів, інші футболісти – це мають бути гравці нашої України. І в «Буковині» був усього один легіонер, але моя думка така – якщо брати гравця з іншого міста, то він має бути на голову сильнішим, аніж місцевий гравець «Буковини» з міста чи області. Це робиться для того, щоб молоді наші вихованці дивились на гравця високого класу, тягнулись до нього, дивились як він тренується, як він грає. І тоді у нас також будуть гравці високого рівня.
Ведуча: пане Дмитре, ви коли були тренером «Буковини» – запрошували гравців з інших клубів, з інших міст України?
Дмитро Білоус: ні, у нас грали місцеві, а місцеві повинні грати. Якщо у тебе немає ігрової практики, то ти тренуйся 10 раз на день – з тебе нічого не буде. Треба давати можливість молодим футболістам проявити себе, але для цього вони грати кожен день. Тренування – це добре, але ігрова практика – це основне. І тут я підтримую Михайла Миколайовича, що місцеві футболісти повинні грати і це треба було робити раніше – треба, щоб грали місцеві футболісти. Я впевнений, що Юрій Григорович Гій кваліфікований тренер і він зробить команду, яка буде не тільки в І Лізі грати, але й в Прем’єр-лізі.
Ведуча: так, ми його запрошували на сьогоднішній ефір, але він сказав, що настільки зайнятий тренувальним процесом, що навіть на годину не може відірватись. Але зараз не про це. Можна кивати і на той факт, що немає достатньої інфраструктури для того, щоб у результаті потім вимагати від «Буковини» хорошої гри та хороших результатів. Якими будуть ваші коментарі, будь ласка.
Валерій Королянчук: як директор комунального підприємства я можу сказати, що в основному команда базувалась на стадіоні «Буковина» – у них там і роздягальні, і поле. Є ще запасне поле, взяте в оренду у 300-го полку – це все, що я знаю про інфраструктуру.
Ведуча: але про якість цієї інфраструктури ви можете сказати?
Валерій Королянчук: її недостатньо для команди І Ліги – її треба розробляти.
Ведуча: до цього я і веду, що все це має бути у комплексі – не тільки вимагати у футболістів гри, але й…
Валерій Королянчук: це все має йти паралельно. Футболіст повинен грати, інфраструктура повинна розвиватись.
Дмитро Білоус: так, я погоджуюсь з Валерієм – недостатня інфраструктура клубу, так, команда має мати свою базу, відновлювання, басейн, медикаментозне забезпечення і т.д. і це все зв’язано для того, щоб досягти високих результатів. Дійсно, коли команда тренується по селах – то це дійсно не рівень для команди, яка ставить задачу – вихід у Прем’єр-лігу. Але у цій ситуації, що склалась – то що тоді робити, якщо немає інфраструктури? Забрати команду, команду знищити? Команда має бути і вихід є з любої ситуації. Тому команду зараз треба зберегти у І Лізі, а потім сідати за стіл переговорів, шукати спонсорів, щоб вболівальники приходили на футбол і щоб трибуни були такі повні, як ми грали – повні стадіони і неможливо було квиток дістати.
Ведуча: як би оцінили та проаналізували ту ситуацію, яка склалась з клубом наприкінці минулого тижня? Коли пішов не лише тренер з клубу, але й забрав із собою майже всю команду?
Валерій Королянчук: по-перше, я хочу подякувати усім спонсорам, які протягом останніх років підтримували «Буковину», але так стається в житті … буває. Але вони зробили порядно і за місяць попередили про припинення фінансування і що будуть фінансувати до 1 вересня. Друге питання, що попередили спонсори футбольне керівництво про припинення фінансування, але місяць нічого не робили. Моя така думка, що за місяць можна було щось шукати, думати. Я хочу навести приклад – він стався у команді Прем’єр-Ліги «Карпати» Львів: у червні цього року, коли закінчувався сезон, головний тренер сказав – вибачте, у нас немає фінансів, хто хоче – от вам місяць, шукайте собі команди. Пройшов місяць і буквально 3-4- футболісти знайшли собі команди, а решта сказала, що немає на сьогодні запрошень. Добре, тоді у нас менші фінансові умови, але ви будете грати за «Карпати» – ви згідні, так – ми згідні. Може треба було піти цим шляхом і попередити футболістів – дивіться, до 1 вересня у нас фінансування буде, а далі не буде, або буде в меншому обсязі – треба думати, хто хоче де грати. Це моя така думка, що з ними треба було розмовляти. А коли залишається два дні до закінчення заявкової кампанії і всі тренера і всі йдуть з команди – я цього не розумію.
Ведуча: тут, очевидно, йдеться про щирість та відвертість до усіх, в тому числі і до вболівальників. Скільки, до речі, на останні матчі ходило людей?
Валерій Королянчук: у середньому 2-3 тисячі.
Дмитро Білоус: моя думка така і думка більшості професійних футболістів така – головний тренер та футболісти, які були в команді вчинили непорядно по відношенню, в першу чергу, до себе. Бо саме у тяжку хвилину проявляються людські якості, от тут проявляється твій патріотизм і як ти любиш цю команду і спорт, який ти обрав. Валерій привів приклад з «Карпатами», а я приведу приклад «Кривбас» Кривій Ріг – команда дограла до кінця сезону без грошей і зайняла високе місце. І тоді вирішили так – той, хто дійсно вболіває за своє місто – той залишається. Хто ні – той ні, але тоді команда дограла до кінця без жодної гривні. Я не знаю які там ставки і зарплати, але команда поступила порядно, в першу чергу, до самої себе. Тому, я рахую, треба було так: дограти до кінця сезону чи дограти перше коло, а потім сісти у перерві і рішати – так-так, ні-ні. А так в останню секунду кидати все і забирати футболістів, а це виходить, що команди не буде. Я думаю, що Гій збереже команду, а для цього йому треба підтримки з боку обласної адміністрації, спонсорів, яких Михайло Миколайович знайде, але команду обов’язково потрібно зберегти у І Лізі.
Ведуча: а як би ви вчинили у цій ситуації, яка склалась минулого тижня?
Дмитро Білоус: я б грав до кінця.
Валерій Королянчук: у 2003 році ми працювали фактично рік без грошей, нам обіцяли-обіцяли, казали, що все буде добре і обіцяли нам світлого майбутнього, але цього не було. Це була ІІ Ліга, але ми тоді дограли чемпіонат, залишились у ІІ Лізі, потім знайшли нового спонсора, нового президента.
Ведуча: як можна пояснити футболісту, який грає, наприклад, цілий сезон за «Буковину» без грошей, але він є ж годувальником родини і футбол – це його робота?
Валерій Королянчук: ніхто ж не каже, що вони грали рік без грошей. Правильно – має годувати, він має заробляти – це його основна робота, але буває все і у «Кривбасі» я грав 6 місяців без зарплати.
Дмитро Білоус: футболісту треба говорити, щоб він працював над собою день і ніч – 25 годин на добу, а труд не пропаде даром. У тебе є можливість проявити себе і тебе запросять інші команди більш високого рівня. А ситуація зміниться – день-два-три, місяць. От коли я грав – у нас не було спонсорів, я позичав гроші на виїзд і більше того – я просив футболістів: будь ласка, поїдьте на виїзд. Це не повинно так бути, бо він дає собі поблажку, тренер не має просити футболіста, футболіст має сам проявляти ініціативу, очі повинні горіти, а коли футболіст виходить на поле – то й трава під ним має горіти, добиватись результату і своєю працею ти повинен заставити вболівальників, щоб приходило не 2-3 тисячі, а 13-15, як це раніше було.
Ведуча: ситуація, разом із тим, у команді покращилась, тому що в неї втрутився голова ОДА Михайло Папієв. Ваша думка – добре це чи не добре і які ваші сподівання щодо того, що клуб відновить не лише свою гру, але й покращить свої позиції?
Валерій Королянчук: це дуже добре, що губернатор переживає за футбольний клуб області. Так, у нього є дуже багато справ і тому я хочу подякувати Михайлу Папієву за те, що в останній момент він втрутився у діяльність ФК «Буковина». Справа у тому, що це вже вдруге Михайло Миколайович долучається до допомоги «Буковині» – вперше це було тоді, коли Василь Григорович Орлецький був президентом – тоді також були не дуже добрі часи, але Михайло Папієв знайшов тоді спонсорів. І от зараз – я читав у ЗМІ, що Папієв сказав, що команда буде жити і я вірю, що команда буде жити і будуть в неї ще й кращі часи.
Дмитро Білоус: в особі губернатора проявляється його патріотизм, його любов до команди, до буковинського краю, до всіх людей і в тому числі до «Буковини». Це дуже добре, що він хоче допомогти і точно таке саме відношення має бути у футболістів, щоб спільними зусиллями ми досягли бажаного результату.
Ведуча: з нами на зв’язку Президент Професіональної футбольної ліги України Мілетій Бальчос. Я б попросила вас прокоментувати те, що сталось з ФК «Буковина», чи знаєте ви про ці проблеми і які шляхи виходу з кризової ситуації бачите?
Мілетій Бальчос (телефоном): я відслідковую ситуацію у кожному клубі ПФЛ – це мій прямий обов’язок і, звичайно, я дуже прискіпливо до цього ставлюсь, і я володію ситуацію з самого початку що відбувалось к лубі. Дуже прикро, що на сьогоднішній день клуб практично без фінансування – попередні власники клубу відмовились від фінансування, вони сказали чітко – до 1 вересня, а далі ми все припиняємо і попереднє керівництво клубу… я не знаю, яка причина спонукала їх до того, що зараз фактично немає команди: вони далі «вільно» майже всім футболістам основного складу, звісно ж це може дуже негативно вплинути на спортивний результат нового складу команди. Але мені дуже сподобалось спілкування з головою ОДА Михайлом Папієвим з цього приводу і те, що він дуже швидко відгукнувся і ми вже разом вжили заходів, щоб врятувати команду і клуб існував. Тобто, на зараз ситуація вирішена у якому сенсі? Практично скомплектована команда, є нова команда – звісно, це все молоді хлопці, всі вони вихованці місцевого футболу, що є позитивом для вболівальників та популяризації футболу на Буковині. Звичайно, цим хлопцям на перших порах буде тяжко сперечатись на футбольних полях зі своїми більш досвідченими суперниками, але через це потрібно пройти і це школа. Я думаю, що спільними зусиллями ОДА та інших організацій «Буковини» клуб буде існувати, команда житиме та гратиме, як потрібно. Тобто вдасться не наслідувати тих випадків, які трапились з ФК «Оболонь» чи «Кримтеплиця». Звичайно, для мене новина про цю проблему в ФК «Буковина» була дуже болючою та неприємною, адже він був одним із наших найбільш міцних клубів і тому дуже добре, що вдалось вчасно зреагувати на цю ситуацію, особливо з боку пана Папієва. Я з ним завтра буду зустрічатись о 10.00 і будемо говорити більш детально щодо того, яке майбутнє у клубу, які плани на його розвиток. Я їду не просто поставити якісь питання, але й поспілкуватись, напрацювати пропозиції, які, сподіваюсь, будуть корисними для клубу і для буковинського футболу взагалі.
Ведуча: у нас сьогодні в ефірі червоною ниткою проходить тема так званої народної команди. Мається на увазі, що склад команди – це люди, які є твихідцями з того міста чи області, за клуб якого вони грають. І наші гості студії переконують слухачів, що це є дуже важливо, але звісно ж і потрібно багато працювати. Оскільки ви знаєте всі клуби України, то скажіть чи дійсно воно так, що хлопці, котрі грають за своє рідне місто та область є більш стараннішими?
Мілетій Бальчос (телефоном): я скажу прислів’ям – патріотизм в мирное время равен преступлению. До чого я це кажу. Якщо говорити про народну команду з точки зору місцевих вихованців, щоб вони брали участь у змаганні, щоб вони були в команді. Про це я говорив на початку розмови, що заявлені місцеві гравці і це є дуже добре для вболівальників, які будуть зовсім інакше сприймати цю команду. Це по-перше, а по-друге – це буде саме той позитивний патріотизм, але у даному випадку дуже багато залежить від хисту тренерського складу, на скільки у футболістів є досвід, щоб брати участь у змаганнях такого рівня – рівня І Ліги і у перспективі ставити, може, більш високі завдання. Я б зараз говорив так – на першому етапі варто запросити 2-3 досвідчених гравців, які б змогли згуртувати колектив довкола себе та вести за собою, молодий колектив на їх фоні набував би досвіду та майстерності та згодом вийти на той рівень, що у клубі тільки-тільки власні вихованці. Але це на розсуд тільки тренерського складу. Філософія створення народної команди вона у принципі правильна, але тільки з точки зору комплектування команди. Якщо говорити народна команда так, як це було в Тернополі свого часу і в тому ж Рівному, що народна команда – це фінансування команди від народу – вболівальників, любителів спорту, громадських організацій і т.д. – то це перспективно абсолютно.
Ведуча: чи є нашим гостям що додати до цих коментарів та роздумів?
Валерій Королянчук: правильно. Місцеві футболісти і два-три запрошені з інших міст, але більш високого рівня, щоб наша молодь, місцеві футболісти гуртувались довкола них. І на сьогоднішній день я бачу перспективу створення у нас народної команди
Дмитро Білоус: і вони скоріше навчаться, якщо на полі є три хороших футболісти і їх купити. Це буде значно швидше, аніж якщо вони будуть фішки рухати. Тому я повністю підтримую таку пропозицію.
Ведуча: а скільки, до речі коштує футболіст, якого можна було б купити для ФК «Буковина», можливо ви володієте такою інформацією?
Валерій Королянчук: футболіст Прем’єр-ліги отримує таку зарплату, яка вся команда «Буковина».
Ведуча: якою б ви хотіли бачити «Буковину» в наступному сезоні, які б настанови ви дали тренерському складу та молодим спортсменам, а також вболівальникам, яких, на жаль, останнім часом не було багато на трибунах стадіону?
Валерій Королянчук: ви правильно сказали, що вболівальників останнім часом було не багато на стадіоні. І що я хочу сказати – зараз у нас робиться нова команда і головне в цій ситуації, щоб повірили вболівальники. А для цього потрібне терпіння і за тиждень чи місяць таке не зробиться. Тому тут головним для всіх, і для тренерського складу, є терпіння. Тому я хочу всім побажати терпіння, щоб вболівальники приходили на стадіон вболівати за нашу команду. І всяке буває – навіть невдачі, це ж спорт. Але коли ми навіть дивимось чемпіонат Німеччини чи Англії, команда вдома програє, але вболівальники боліють, переживають. І тому дуже хотілось би, що наші вболівальники переживали за команду, за футболістів. А футболістам бажаю старатись, битись до кінця.
Ведуча: я пам’ятаю, як кілька років тому тисячі вболівальників ходили на матчі «Буковина» і багато з тих, хто слухає нас зараз погодяться зі мною у тому, що тоді вболівальники надихали спортсменів на хорошу гру так само, як футболісти надихали своїх вболівальників гарно вболівати за них.
Валерій Королянчук: так має бути – вболівальник – боліє, спортсмен – грає. Це все, це одна сім’я, це одна команда.
Дмитро Білоус: тут я звернусь до вболівальників – у тяжку хвилину приходьте, вболівайте, підтримуйте свою команду по 10-15 тисяч і кричіть «Буковина – вперед!», ні кроку назад – тільки вперед. А тренерському складу на чолі з Юрієм Гієм треба теж психологічно допомогти, дійсно почекати місяць-два-три, скільки треба. Але давайте всі спільно підтримаємо команду і вона заграє, як у 90-ті роки, що будуть повні стадіони і неможливо буде квиток дістати.
Ведуча: після таких досить серйозних перетрубацій «Буковина» скоро, 25 вересня, гратиме з Дніпропетровським «Дніпром» – на правду, це буде випробування для нової команди. Ви, як колишні гравці Буковини, що порадили б спортсменам та тренерам напередодні такої відповідальної гри, адже залишилось усього 20 днів?
Дмитро Білоус: навіть якщо 2 дні – нічого страшного немає. Головний тренер – професіонал своєї справи, він віддав багато років за «Буковину» і переживає за цей край, хоча сам зі Львова. Він грав на досить високому рівні, тому я думаю, що він зуміє згуртувати команду. А з приводу Дніпропетровського «Дніпра» на чолі з Хуанде Рамосом – немає значення з ким ти граєш – «Дніпро» чи «Барселона» – виходиш і грає, самовіддача, боротьба на кожному участку поля і немає нічого страшного. Тому вболівальників запрошую, команда зіграє і ще й виграє в «Дніпра».
Валерій Королянчук: матч «Буковина» Чернівці – Дніпропетровськ «Дніпро» – це Кубок України і гра одного матчу, ми граємо вдома – це 90 і скільки було таких випадків, що команда ІІ Ліги вигравала у команди Вищої Ліги. Все може бути – поле зеленне, м’яч круглий, бажання є – команда виграла і це попало в історію. Я бажаю удачі і щоб на стадіон прийшло 12 тисяч вболівальників.
Ведуча: до 25 вересня буде ще один матч у «Буковини» – з ким гратиме? І чи можна вже купити квитки?
Валерій Королянчук: так, 14 вересня з чернігівською «Десною» і з понеділка квитки вже у продажі.
Дмитро Білоус: я хочу звернутись до команди «Буковина», виходьте, хлопці, працюйте до сьомого поту, слухайте кваліфікованого тренера і вболівальники прийдуть, я впевнений, підтримають вас. І я ще раз кажу – немає нічого страшного чи ви граєте з дніпропетровським «Дніпром» чи з «Десною» – професіонал, коли він виходить на футбольне поле – він повинен грати у футбол. А коли ти думаєш – ой, я виходжу проти «Дніпра» чи проти ще вищого класу і рівня футболістів, то краще не виходити. Тобто, виходимо і б’ємось до кінця і результат буде хороший.
Валерій Королянчук: я хочу побажати тренерському складу терпіння – працювати і працювати, праця даремно не проходить і щоб разом із вболівальниками виграти у дніпропетровського «Дніпра».
Інформаційний партнер програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ НІА “BukNews: Всі новини Буковини”.
***
Валерій Степанович Королянчук (народився 15 жовтня 1965, Товтри, Заставнівський район, Чернівецька область) — радянський та український футболіст та спортивний функціонер, нападник та півзахисник.
Розпочав грати на дорослому рівні в командах Чернівецької області в змаганнях колективів фізкультури. У 1983 році був запрошений до складу провідної команди області, «Буковини», і провів у її складі два матчі у другій лізі. У 1984-1985 роках проходив військову службу в Південній групі військ. Після повернення зі служби протягом п’яти сезонів грав у другій лізі за «Буковину», в 1988 році став переможцем зонального турніру, а в 1989 році — найкращим бомбардиром свого клубу з 18 голами.
Влітку 1990 року перейшов в одеський «Чорноморець». Дебютний матч у вищій лізі зіграв 31 липня 1990 року проти московського «Спартака», замінивши на 60-й хвилині Юрія Никифорова. Всього за «моряків» зіграв 7 матчів в чемпіонаті країни, дві гри в Кубку СРСР і три матчі в Кубку УЄФА, у всіх матчах (окрім одного кубкового) виходив на заміну або був замінений, і голами не відзначався. В останньому сезоні чемпіонату СРСР знову грав за «Буковину».
З 1991 року протягом десяти років грав в Ізраїлі, в основному за клуби першого дивізіону. У вищому дивізіоні виступав у сезонах 1995/96 років за «Хапоель» (Кфар-Саба), 1996/97 — за «Хапоель» (Тайбі), 1998/99 — за «Хапоель» (Бейт-Шеан) та 1999/00 — за ФК «Ашдод», всього зіграв 30 матчів і забив три м’ячі. У першому й другому дивізіонах забив понад 80 м’ячів, ставав переможцем (1992/93) і найкращим бомбардиром (1997/98, 25 голів) Ліги Леуміт.
Після повернення в Україну став працювати віце-президентом «Буковини», але по ходу сезону 2002/03 років повернувся на поле і провів ще 28 матчів у другій лізі України. зокрема, забив вирішальний гол у виїзному поєдинку у Львові (головою, з передачі Олега Керчу), що дозволило перемогти 1:0 і зберегти прописку у ІІ лізі. За всю кар’єру зіграв у складі чернівецького клубу 216 матчів, в яких забив 45 м’ячів.
Після закінчення кар’єри гравця до 2012 року працював віце-президентом «Буковини», потім — директором клубного стадіону. Входив до виконкому обласної федерації футболу. 7 лютого 2019 року був обраний генеральним директором рідного клубу: «Буковина».
Досягнення
Друга ліга чемпіонату СРСР
Чемпіон (1): 1990
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg Чемпіонат УРСР
Чемпіон (1): 1988
Срібний призер (1): 1989
Сім’я
Син Андрій (нар. 1991 року) теж займається футболом, зіграв понад 30 матчів за «Буковину» в першій і другій лігах.
| Професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
***
Використані дані uk.wikipedia.org.
***
