Футбол: Гравець збірної України Андрій Гусін починав кар’єру у Путилі в бабусі
Інтерес до футболу в Україні цими днями сягає апогею. Ще б пак – завтра у Німеччині стартує фінальна частина чемпіонату світу, де вперше виступатиме і наша футбольна дружина! А ми, буковинці, можемо пишатися й тим, що до збірної України входить нехай наполовину, але наш земляк – Андрій Гусін, мама якого Валентина Василівна Гусіна (дівоче прізвище – Нікітіна) виросла в Путилі.
Знятися у фільмі запропонував Андрій
– Як ви сприйняли ідею знятися у футбольному телепроекті, адже відомо, що в сім’ях зіркових спортсменів через забобони часто існує своєрідне табу на спілкування з пресою…
– Андрій сам запропонував це, сказав: «Я дав твій телефон, якщо не проти – знімешся у такому проекті». Як я можу не погодитися, якщо це про сина і для сина? Є мами і дружини, які люблять і вміють говорити, є такі, яким це дається важче. Але якщо про наших дітей хочуть чути, чому б не поговорити? Нас, матерів, більше розпитували про дитинство, про те, як майбутні футбольні зірки бешкетували, як ми хвилюємося за них, тобто те, що не часто знайдеш у газетах, де, як правило, пишуть: «Виграли, програли, тактика була така». Одне слово, те, що колись розповіла про Андрія землякам через «Молодий буковинець», тепер знатиме вся Україна (сміється – авт.).
– Щось вас особливо здивувало з того, що почули про колег Андрія за збірною?
– Переконалася, що ще багато дрібничок ми не знаємо, особливо щодо тих хлопців, які живуть в інших містах. Ми більше обізнані про київських динамівців. Хоча багато у них (і у нас) спільного. Як з горшка з м’ячиком ходили, як били вікна, як бешкетували. Деяких теперішніх зірок бачиш на екрані і здається, що у них все й завжди було успішно. А виявляється, що і у таких, як Андрій Шевченко, були свої складнощі. Тепер ми почули це від мами.
– Як Гусіни-молодші (Андрійко і Ванюша) відреагували на появу «в телевізорі» бабусі і мами Христини?
– Ванюша, якому чотири роки, ще не дуже розуміє, а ось старший – 10-річний Андрійко – дослухається, ставить запитання про тата. Цікаво почути щось таке, що тато не розповідає йому. Наприклад, про те, що вази розбивав, вікна бив (сміється – авт.).
– Бо сам їх теж розбиває?
– Тато не дуже суворо на це реагує, бо пам’ятає себе маленьким. Він думає, що сини йдуть іншим шляхом. Але я бачу, що вони фактично повторюють його ди-
тинство. Тільки світ став інакший, комп’ютери пішли і таке інше. У Андрійка десь 20-30 версій футбольних комп’ютерних ігор. Пограє у футбол на комп’ютері, потім у дворі поганяє м’яча, а потім – на тренування. У дворі Ванька або мене ставить на ворота і забиває голи.
– А дідуся?
– З дідусем (Леонід Володимирович, футбольний тренер – авт.) у них серйозні футбольні розмови. З ним він спілкується передусім як з тренером, обговорюють техніку, тактику.
«Які ще фаворити, якщо ми там будемо!»
– Молодші Гусіни у форварди не рвуться?
– Вони, як ті колобки, бігають за м’ячем. Чим далі, тим більше їм подобається грати разом. Вже і Ванько навчився непогано приборкувати м’яча, не думаю, що в чотири роки багато дітей можуть це. Він падає, встає, знову чіпляється за той м’яч. Дуже наполегливий і завзятий.
– Андрій-старший давно не бував у рідних для мами краях?
– Давненько. Відколи у Росії почав грати, приїжджає до Києва на декілька днів і не знає, куди бігти і що робити. Хоча, звісно, хотілося би частіше і на Буковині бувати. Може, після чемпіонату світу вдасться вирватися туди. Дай Боже, щоби вистачило здоров’я і сил відіграти чемпіонат.
– Кого ви вважаєте фаворитами Мундіаля?
– Лише українців! Якщо ми пробилися туди, які там ще фаворити можуть бути? (Сміється – авт.). Треба ж колись і нашим бути попереду планети всієї! Стільки покладено сил і здоров’я! Чого вартують лише невдалі спроби прорватися до фіналу через плей-оф…
Гусіни – в Берліні, Шевченки – у Потсдамі
– Ви всією сім’єю виїжджаєте до Німеччини?
– Так. Ми будемо жити в Берліні, а збірна – в Потсдамі. Ми самостійно купували путівки. Ті, хто придбав в одній фірмі, житимуть разом. Але не всі. Приміром, Шевченки, я знаю, житимуть у Потсдамі. Але на матчах, до і після все одно будемо зустрічатися.
– Успіх нашої «молодіжки» за цим передстартовим поривом встигли помітити?
– Ясна річ! Під час півфіналу, коли перша збірна була в дорозі, Андрій весь час телефонував і цікавився перебігом подій. Шкода, що не виграли у фіналі. Хоча друге місце теж дуже добре. Але апетит приходить під час їжі. Можливо, у фінальному поєдинку наші хлопці більше заслуговували на ту нічию, ніж у півфіналі. Але, як любить повторювати в таких випадках Андрій, рахунок – на табло.
Андрію приємно, що його сприймають за рідного на Буковині
– Як гадаєте, це суцільне футбольне піднесення в Україні допоможе нашій команді «стрибнути вище голови»?
– Приємно, звісно, що всі якось об’єдналися, вболівають за нашу збірну. Хоча, зважаючи на те, що розповідають про атмосферу в інших країнах-фіналістах, нам ще далеко до них. А що в Німеччині коїться! Воронін розповідав, що там вся країна живе футболом. Що лише вони не вигадують – різноманітних сувенірів наробили, реклама матчів буквально всюди. А гравці збірної – справжні герої. Наші зараз теж ніби герої… Але, не дай Боже, якщо невдало зіграють, на їхні голови впаде шквал критики – не так грали, не така тактика була і так далі. Коли є успіх, всі хочуть бути причетними, а за невдачі так само дружно ганьблять. Недарма кажуть, що у перемоги багато батьків, лише поразка – сирота.
– А чи знає Андрій, що на Буковині за нього вболівають як за свого?
– Звісно, і йому приємно, що за нього вболівають і пам’ятають у рідних маминих краях, де він бігав по горах і на стадіонах. Коли був ще зовсім маленьким, їхав до бабусі в Путилу і грав там у футбол на задвірках. Тобто можна сказати, що на Буковині він зробив перші кроки у своїй футбольній кар’єрі.
Георгій Мазурашу, «МБ»
***
