Юрій Лепестов. Його не буде вистачати футбольному світу…

З життя пішов Тренер від Бога Ñ– Людина з великої літери Юрій Іванович Лепестов… Йому йшов лише 60-й рік…

Юрій Іванович Лепестов, який свого часу Ñ– сам пограв у футбол на хорошому рівні, Ñ– в якості тренера «вивів у люди» не одного знаного футболіста, вже не один рік виїжджав влітку зі своїми вихованцями з ДЮСШ â„–1 до Болгарії на оздоровчо-відпочинковий збір. Цього разу він вирушив туди, на жаль, востаннє…

Товариш Лепестова – почесний президент облсної федерації велоспорту Микола Альбота розповів, що незадовго до виїзду Юрія Івановича обстежили на висококласній апаратурі, після чого лікарі порадили негайно лягти на операцію з хворими ногами. Він сказав, що ще з’їздить до Болгарії, бо поїздка вже організована, оплачена, а потім ляже на операцію. Не судилося… Життя Юрія Івановича обірвалося у Болгарії 3.07.11…

Юрій Іванович Лепестов народився 10 лютого 1952 р. З раннього дитинства захопився футболом і вже у 15 років дебютував у команді майстрів «Авангард» (Керч). Після навчання в столичному спортінтернаті здібного юнака запросили до дубля «Шахтаря» (Донецьк). Ось що згадував Юрій Іванович про ті часи в інтерв’ю БукІнфо: «Коли грав у Донецьку, то довелося протидіяти легендарному Едуарду Стрельцову, який бігав стометрівку за 11,2 секунди. Він міг у будь-яких моментах загострити ситуацію на полі. У одному з моментів я біг за ним через увесь зелений газон. Незважаючи на це, Стрельцов завдав потужного удару по воротах, і шкіряна куля, влучивши у поперечину, відлетіла до центру поля».

Наприкінці 60-х років Лепестову пощастило зіграти в юнацькій збірній УРСР, в якій тоді виступали майбутні зірки вітчизняного футболу, в т.ч. володар «Золотого м’яча» 1975 р. Олег Блохін. У 1969 р. Юрія Івановича навіть запрошували до київського «Динамо». Але він обрав «Таврію», звідки згодом перейшов до «Буковини». У Чернівцях Юрій Іванович отримав квартиру і, завершивши через травми доволі рано кар’єру на майстрівському рівні, почав грати за місцеві аматорські колективи. Зокрема, він грав за «Машзавод» і багато років за «Легмаш».

У 90-х роках Юрій Іванович входив до тренерського штабу «Буковини».

Останнім часом Юрія Івановича Лепестова знали вже як висококласного дитячого футбольного тренера. Достатньо згадати 2009 рік, коли одразу двоє вихованців Юрія Івановича здобули прем’єрні для буковинського футболу нагороди міжнародного гатунку – Юрій Кисилиця у складі студентської збірної України тріумфував на Всесвітній Універсіаді, а Ігор Чайковський виграв з юніорською збірною України домашній Чемпіонат Європи U-19.

Тоді, під час прес-конференції з вихованцем-чемпіоном Ігорем Чайковським в облдержадміністрації, Юрій Іванович не приховував радісних емоцій: «Мені дуже приємно, що вже десь за годину після завершення фіналу Ігор зателефонував мені і подякував за те, що я для нього зробив. Чесно кажучи, я навіть не чекав, що він так рано подзвонить. Ми говорили з пів години. Згадували, як він починав, наші тренування. Я йому знову повторив: «Хороша робота ніколи не пропадає!» Ігор тренувався у мене років 8. Він навчався у 33 школі, а ми там проводили тренування. Якось я звернув увагу на першокласників, які ганяли м’яча. Підійшов і запропонував: «Не хочете займатися футболом?» На другий день Ігор прийшов з мамою і сказав: «Я хочу тренуватися». Не скажу, що у нього були якісь надзвичайні дані. Але чого не віднімеш у нього, так це працелюбства. Ось за рахунок цього він і прогресував, і поступово перевершував інших однолітків, які, здавалося, були більш здібними. У 10 класі ми вирішили віддати його до школи донецького «Шахтаря». Тоді така «хвиля» пішла. Сергій Ільїн раніше пішов до цієї школи. Потім Юрія Кисилицю (чемпіон Всесвітньої Універсіади-2009) віддали до школи «Дніпра». У «Шахтарі» з Ільїним тренувався і Олександр Семенюк (вихованець Юрія Крафта). У Донецьку Ігор продовжував прогресувати і згодом отримав запрошення до юнацької збірної України. Ось ще один епізод, який характеризує його. Якось коли Ігор вже грав за юнацьку збірну України, він заїхав взимку додому з колегою зі Львова. Ми тренувалися у скромному спортивному залі. Вони з другом прийшли грати з нами. Так Ігор догравав кожен епізод до кінця. Зірвалася атака, він повернувся і вибив м’яча у підкаті. Здавалося, яка в цьому необіхдність була – звичайне тренування, та ще ій не у «Шахтарі». У нього немає «прохідних» моментів – з кожного намагається витиснути максимум. Ігор у мене грав під нападаючими. І дуже забивний був, якось за сезон забив 35 м’ячів у дитячо-юнацькій лізі. У дублі «Шахтаря» Ігор теж грає під нападаючими. У перших іграх за збірну його не випускали. А потім в інтересах команди довелося відіграти правим захисником. І Ігор впорався чудово, зіграв три матчі без замін, і у всіх трьох Україна святкувала перемогу! Звісно, мені дуже приємно, що один мій учень став нещодавно чемпіоном світу серед студентів, інший тепер – чемпіоном Європи серед юніорів. І цих успіхів досягли саме ті хлопці, які вміють «пахати» на тренуваннях!»
Серед інших відомих вихованців Юрія Івановича Лепестова – теперішній наставник «Буковини» Вадим Заяць, який свого часу пограв у вищому дивізіоні і навіть в єврокубках у складі «Металурга» (Запоріжжя), Геннадій Савко, який стояв на воротах за СКА (Одеса) та «Буковину» та багато інших.

Директор ДЮСШ №1 Наталя Звенігородська назвала Юрія Івановича одним зкращих тренерів за всю історію цієї спортивної школи.

У ці важкі дні, коли спортивна Буковина змушена прощатися з прекрасним футбольним Тренером, надійним Товаришем Ñ– чудовою Людиною, вдячні вихованці Юрія Івановича Лепестова, футбольний клуб «Буковина», обласна іміська федерації футболу, друзі, колеги, вся спортивна громада висловлюють щирі співчуття його рідним Ñ– близьким у зв’язку з цією непоправною втратою… Нехай Юрію Івановичу буде Царство Небесне. А на землі він ще довго-довго житиме в серцях Ñ– думках всіх тих, кого доля зводила з цією Людиною з великої літери.

***

Фото з архіву sportbuk.com

Переглянути слайд-шоу

***