Георгіос Цанос: В дитинстві я програвав, зате з 12-ти років виграю всі змагання з карате у Греції
Уперше у Чернівцях відбувся майстер-клас за участю чемпіона Всесвітніх ігор з карате. Йдеться про Георгіоса Цаноса з Греції, який 20-річним тріумфував у 2009 р. на цих «Олімпійських іграх» серед неолімпійських видів спорту, а тепер охоче ділиться секретами своїх успіхів. До Чернівців він приїхав на запрошення обласної федерації карате-до Сін-Сьобу і особисто президента Станіслава Золотухіна та провідного тренера Руслана Білоскурського. Як ми вже повідомляли, повчитися у Цаноса до столиці Буковини завітало чимало каратистів з інших регіонів. Грецький чемпіон протягом двох днів провів мав дуже насичений графік занять. Але знайшов і час відповісти на запитання sportbuk.com і «МБ».
– У вашій біографії фігурує дуже ранній вік початку занять карате…
– Я почав займатися з 5-ти років. Карате подобається, тому що надивився фільмів за участю Брюса Лі та інших подібних героїв. Лі любив удари ногами. Мені також це подобається. І одного дня мені схотілося навчитися працювати так само ногами. З часом я це зробив у карате, тобто освоїв техніку ударів ногами, про яку мріяв. І тепер демонструю її для інших. Але до цього я пройшов довгий шлях, багато працював. У перших змаганнях взяв участь у 8 років. І програв. І в 9 років теж програв. І почав задавати собі запитання: «Чому ж я програю?» Відповідь була очевидна – треба було ще більш інтенсивно тренуватися що я й робив. З 11 років почав тренуватися двічі на день. Це було непросто для дитини того віку. Зате з 12 років і дотепер я в Греції не програвав жодного разу. Серед дітей, кадетів, юніорів, дорослих – все виграю. Як кажуть, без поразок не буває перемогу. Це стосується спорту, загалом, і, зокрема, карате. Напевно, на певному етапі поразки навіть корисні, щоби «завестися» на важку роботу. І ще – я не пропустив за весь цей час жодних національних змагань. Але все починається з мети. Спершу я собі сказав, що хочу бути першим на грецьких чемпіонатах. Потім схотілося бути першим на Балканах. За цим з’явилася ціль спробувати стати чемпіоном Європи. А після вже взяв на приціл звання чемпіона світу. А тепер, коли цього всього досяг, намагаюсь бути одним з кращих спортсменів світу. Крок за кроком можна досягти будь-яких вершин, якщо вперто йти до них.
– А як саме ви потрапили в карате? Можливо, сім’я у вас спортивна?
Ні, в нашій сім’ї ніхто не був спортсменом. В дитинстві я був трішки «божевільною дитиною», тобто бешкетником. Майже все в домі розбивав (сміється – авт.). Мама Наталі це побачила і записала на карате. Точніше, разом з батьком Дімітрісом.
– Мама часом не слов’янського походження?
– Ні. А ім’я Наталі для Греції теж доволі традиційне.
– Де саме ви пізнавали ази карате – в клубі чи спортивній школі?
– У нас клубна система. За заняття, звісно, треба платити. Але тренер може з певного віку перевести найбільш здібних учнів на безоплатні заняття, якщо він бачить в них серйозні перспективи. Щоби не платити, треба постійно бути з медаллями. А це – непросто. Поїздки національної збірної на всі змагання оплачується. Лише тепер, коли в Греції проблеми з економікою, юніорська і кадетська збірні самі оплачують виїзди на змагання. І це дуже погано для розвитку карате в Греції.
– Чи знаєте ви організації, які відповідають за розвиток спорту, приміром, у ваших рідних Салоніках?
– Я з такими організаціями не стикався. Держава не витрачає багато коштів на спортивні організації, більше уваги приділяє спортивній інфраструктурі. А щодо окремих спортсменів… Коли ти живеш у маленькому місті, ти там більш відомий і тобі більше приділяють уваги. Якщо ти титулований спортсмен, тобі дають спортивний зал, ти будеш тренувати, знайдуться спонсори. А у великих містах з цим складніше. У мене був річний контракт з «Пумою». Зараз має вирішитися, чи контракт буде продовжено. І є ще пару компаній, які спонсурують мене. Вони самі знайшли мене після національних змагань.
– Що входить у ваші обов’язки перед спонсорами?
– Носити лише їхній одяг, успішно виступати на змаганнях і в кожному інтерв’ю дякувати за підтримку.
– Спонсорських коштів вистачає на життя?
– Якщо чесно, ні. Тому я паралельно сам треную. Маю групу дітей, з якими займаюся вже не перший рік. Вони вже брали участь у змаганнях і здобули багато медалей. Це мене тішить.
– У грецьких школах скільки разів на тиждень є уроки фізвиховання?
– У нас з шести років навчаються у початковій школі – шість років. Потім три роки – середня школа, і ще три роки після середньої. Уроки фізвиховання – двічі на тиждень. Як правило, на них грають у футбол, баскетбол. Але багато дітей займаються у різних клубах.
– З українцями ви часто стикаєтесь у Греції?
– Я знаю, що у нас чимало українців працюють. Але безпосередньо стикатися не доводилося.
– А з українками?
– (Сміється – авт.). Я в цьому плані «дав маху», буду надолужувати в майбутньому (сміється – авт.).
– Чи багато у вас за плечима подібних майстер-класів?
– Так, я сам брав участь, як спортсмен. А останнім часом у мене багато запрошень проводити семінари. В США, Боснії, на Мальті, на Кіпрі. Тепер ось і в Україні. Перед Чернівцями проводив майстер-клас у Харкові. Якщо ти і тренер, і спортсмен – це, на мою думку, дуже вдале поєднання. Навчаючи інших, ти й сам удосконалюєшся. У кожного учня можна щось почерпнути для себе. Тим більше в різних країнах. Але головне – багато працювати.
– Наскільки різняться стилі карате в різних країнах?
– Європейці більше б’ються за очки. Сильні бійці є в країнах колишнього СРСР – Україна, Росія, Азербайджан, Казахстан. В Ірані також дуже вперті, настирливі бійці. У Скандинавії більш прагматичні, в поєдинку їх цікавлять лише очки. Грецька команда має велике серце. Ми не лише розумом думаємо, а й мотивуємо себе додатково на боротьбу. Для французів карате – це більше інтелектуальна гра. Японці як камікадзе кидаються вперед. Вони не думають, переможуть вони чи ні, а просто хочуть битися. Африканці швидкі, багато тренуються, але люблять «косити» – лише до нього доторкнувся – він вже падає як вбитий (сміється – авт.). Тобто більш чутливі, як не дивно. Американці схожі на європейців.
– Маєте кумирів у спорті?
– Я вже розповідав про Брюса Лі, яким захопився в дитинстві. Якщо у тебе немає кумира, тоді немає мрії, а це біда. Добре мати для себе орієнтири. Але не можна нікого копіювати. Треба брати у своїх кумирів лише краще, а якщо кпіювати, можна «гуртом» і негативи перебрати.
– Які види спорту найпопулярніші в Греції?
– Футбол, баскетбол, біг, волейбол. Взагалі більш популярні командні види.
– Ви встигаєте займатися і іншими видами?
– Коли немає змагань, люблю займатися екстремальними видами спорту. Це маунтенбайк, скелелазення, водні види спорту. Люблю пограти з друзями у футбол, в баскетбол, в пейнтбол. Коли є час, займаюся іншими видами бойових мистецтв. Мій друг Михайліс Моріціс є олімпійським чемпіоном 2000 р. з айкідо.
– А як вболівальник маєте якісь уподобання?
– Я вболівальник футбольного «Олімпіакоса».
– Пригадуєте українських тренерів?
– Звичайно. Блохін і Протасов мали непогані симпатії серед вболівальників.
– Як «бешкетника», не тягнуло на вулицю під час не таких давніх вуличних дійств у Греції?
– Не мав часу на це. Але декілька разів в житті виходив на демонстрації, тобто брав участь у громадському русі.
– І проти чого протестували?
– Одного разу проти війни, коли США почали бомбардувати Ірак. Інші рази – з політичних мотивів.
– Про Україну що раніше знали?
– Що це не дуже розвинута економічно країна, що є проблеми… Чув також про «Динамо» (Київ), «Шахтар», братів Кличків, Андрія Шевченка. Ну, і каратистів деяких знав. Тепер ось знаю трішки краще Україну. Я помітив, що різні міста тут – як різні країни. На заході – у Львові, у Чернівцях, – люди більше схожі на європейців. А в деяких містах вони більш похмурі. Але дівчата всюди гарні, це я помітив (сміється – авт.). Ще я багато хорошого почув про Одесу. Хотів би якось влітку побувати у цьому місті. Та й взагалі із задоволенням повернувся би сюди, як кажуть, в якості туриста, адже Україна все-таки дуже гарна країна. Чернівці мені дуже сподобались. Тут я, можна сказати, захопився Україною, закохався.
Георгій Мазурашу
Фото можна переглянути тут:
Матеріал частково використаний в «МБ»:
***
