«Спортивна реформа-2014»: Позитивні зміни чи збільшення витрат на бюрократію?

By Георгій Мазурашу On Жов 18, 2014

Якою буде анонсована міністром Дмитром Булатовим реформа сфери фізичної культури і спорту в Україні і чи справді вона призведе до позитивних змін?..

Виступаючи перед учасниками Конгресу 16.10.14, Міністр молоді та спорту Дмитро Булатов виголосив основні тези реформи сфери фізичної культури і спорту, про яку так багато розмов останнім часом.

Міністр протягом останніх місяців неодноразово офіційно і публічно закликав всіх зацікавлених осіб долучитися до розробки концепції та плану дій щодо реформування сфери фізичної культури і спорту. І це чудово, коли до діалогу на таку важливу тему мають можливість долучитися всі фахові люди. Але…

Чи «чують кожного» на етапі прийому і обробки відповідних пропозицій? Чи достатньо людських ресурсів і часу, аби якісно розглянути усі пропозиції і «витягнути» найцінніші і найперспективніші з них для якісних змін в системі розвитку фізичної культури і спорту в Україні?
Є такий вислів: «Ми порадилися і я вирішив». В принципі, так і має чинити хороший керівник. Правда, з виступу Міністра Булатова на згаданому Конгресі склалось враження, що він, навпаки, хоче відсторонитися від управління сферою фізичної культури і спорту в Україні. А отже і від відповідальності за її стан, розвиток та перспективи… Хіба це державницька позиція – заявляти, що держава має відійти від управління сферою фізичної культури і спорту?..

Дмитро Сергійович багато говорить про необхідність збільшення повноважень федерацій з видів спорту. А що заважає зробити це зараз?..

Міністр неодноразово повторює, що, мовляв, треба кошти віддати федераціям, аби зменшити вплив державних органів на «грошові потоки». А чи замилювався Дмитро Сергійович над тим, що за цим, здавалося, «благім наміром» ховається прямий механізм суттєвого збільшення витрат на бюрократію?
Це дуже просто пояснити «на пальцях»:) Отже, якщо, припустимо, на обласному рівні місцевій федерації перерахувати 100 тис. на рік, то «по бідному» тисяч 15-20 з них буде витрачено на бухгалтерське обслуговування. А якщо федерація з менш пріоритетного виду спорту отримує пару десятків тисяч на рік, то, як не складно здогадатися, відсоток витрат на бюрократію (бухгалтерію) буде взагалі дуже великим.
Чи такого «ефекту» хоче добитися Булатов, говорячи про реформи?.. Навряд чи…

До слова, у Чернівецькій області, як мінімум, з 2005 р. федерації мають можливість достатньо серйозно (а де федерація фахово виконує свої функції, – то й практично абсолютно) впливати на використання виділених для відповідних видів спорту бюджетних коштів. Тобто на початку року федераціям доводять до відома приблизний обсяг фінансування (відсотків 10-20% «люфту» управління мусить залишати за собою, аби мати можливість реагувати на приємні прориви окремих спортсменів або, навпаки, несподівані розчарування…), і ці кошти використовуються саме за пропозиціями федерацій (або провідних фахівців – в тих видах, де федерації існують більше формально). Але при цьому федераціям не потрібно витрачатися на бухгалтерську бюрократію, оскільки ці кошти обслуговуються бухгалтерією управління. Нічого складного, правда?

Отож, це завдання (передачі функції впливу на використання бюджетних коштів федераціям) можна і треба вирішувати без збільшення витрат на бюрократію!

Для цього достатньо узаконити використання коштів, передбачених у бюджеті для тих чи інших видів спорту, виключно за письмовими пропозиціями відповідних федерацій (і лише якщо останні самоусунуться від цих функцій, передбачати можливість владним підрозділам проводити відповідні фінансові дії, аби від пасивності чи безвідповідальності керівників федерацій не страждали спортсмени).

Попутно тут необхідно провести «мозкову атаку» з метою розробки алгоритму розподілу бюджетних коштів, який враховував би статус (олімпійський, не олімпійський), пріоритетність, масовість, успішність видів спорту і т.п. Це все мало би лягти в основу формули, яка щорічно розподіляла би бюджетні кошти у відсотковому еквіваленті між федераціями (видами спорту), а для певного рівня – і між окремими спортсменами екстра-класу.

Взагалі дуже хотілось би, щоби Дмитро Булатов, як «майданівський Міністр», як кажуть, «закусився» якраз проти зайвої бюрократії, якої аж дуже забагато вистачає, на жаль, і в сфері фізичної культури і спорту. Чи слабо?..

У цьому контексті хотілось би задати Дмитру Сергійовичу декілька простих запитань, які можна сприймати і як пропозиції (власне, подібних пропозицій письмових «на гору» пішло вже чимало).

– Чи «адекватно» сприймається той факт, що в Україні приблизно половина спортивних шкіл перебуває у підпорядкуванні органів управління освітою?

– Чи логічно, що частину державних коштів (адже зібрані вони обов’язковими страховими внесками) передають спортивним школам через Фонд соцстрахування, а не через органи управління сферою фізичної культури і спорту, які, природно, більш компетентно і фахово можуть розподілити ці гроші – залежно від ефективності роботи спортшкіл і т.п.?

– Чому б не перейменувати так звані «кошти на харчування» на, приміром, «спортивну допомогу» (залишивши ці виплати неоподаткованими, як «харчування»)? (всім же добре відомо, що спортсмени мусять використовувати ці «кошти на харчування» і для вирішення інших проблем, без чого багато хто просто не міг би займатися спортом…)

– Який сенс змушувати тренерів раз на декілька років їздити на пару тижнів в Київ чи регіональний центр на так зване «підвищення кваліфікації» (з відповідними чималими витратами), якщо це саме можна робити на місцях, приміром, на базі інститутів післядипломної освіти і т.п.?

– Навіщо системно зобов’язувати тренерів витрачати час на заповнювання купи різноманітної документації, яка не має нічого спільного з практичною користю в роботі? У ХХІ столітті можна було б обмежитися внесенням визначених мінімальних відомостей про кожного відвідувача спортивної секції в електронну базу даних, а далі по мірі необхідності змінювати або доповнювати інформацію даними щодо участі у змаганнях і т.п.
– Чому б не відновити норму, коли спортсмени рівня майстра спорту і вище мали право працювати тренерами? Більше того, логічно було б передбачити механізми законного залучення, приміром, до проведення секційної роботи в школах і спортсменів (в т.ч. колишніх) скромнішого рівня, видаючи їм відповідні «сертифікати» після проходження, приміром, двохтижневих курсів в обласних центрах. Адже відомо, що авторитетні спортсмени здатні набагато позитивніше впливати на дітей і підлітків, ніж «дипломовані фахівці», але без спортивних успіхів в активі…

– Переможці та призери Всеукраїнських олімпіад з різних предметів мають преференції при вступі у вузи на відповідні спеціальності. Чому таких офіційних преференцій не мають переможці та призери національних змагань, бодай з олімпійських видів спорту?..

Далі буде:)

Замість P.S.: Пропоную зацікавленим особам продовжувати логічний ряд запитань та/або «світити» свої пропозиції щодо необхідних змін в системі розвитку фізичної культури і спорту в Україні.

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com,
у 2005-08 рр. керівник обласного спорту

***