Перший серед буковинців учасник двох Олімпійських ігор Абрам Кривошеєв на 81-му році життя відійшов в інший світ в Німеччині, де він мешкав останнім часом.

 

Абрама Григоровича буковинські спортивні побратими і просто земляки, які з ним стикалися, запам’ятали не лише як видатного бігуна, а й як виключно добродушну людину, веселуна, який вмів знаходити зі всіма спільну мову і заряджати позитивом.

Багато-багато років Абрам Кривошеєв, як учасник двох Олімпіад на дистанції 800 м (1960 і 1964 рр.), неодноразовий чемпіон і рекордсмен СРСР, був своєрідним символом крайового спорту. Водночас, він не лише, як кажуть, не ревнував успішних молодих спортсменів, а, навпаки, бажав їм перевершити його успіхи і, коли міг, старався поділитися досвідом та зробити якісь підказки. Пригадується, як Абрам Григорович під час чергового приїзду до Чернівців шукав зустрічі з колегою-бігуном Іваном Гешком, бо, як сам пояснював, «вболіваю за нього, передивився по телевізору багато його виступів і дуже хочу дещо йому підказати, бо сподіваюсь, що це йому допоможе».
Під час багаторічної роботи на кафедрі фізвиховання Чернівецького медінституту (зараз – Буковинський державний медичний університет) Абрам Кривошеєв й тренував майбутніх медиків. Видатних спортсменів серед них не було, але Абрам Григорович завжди з гордістю розповідав про те, що у нього тренувались або займались на уроках фізвиховання майбутні відомі лікарі.

За останніх років десять не раз і не два з’являлися чутки про те, що ніби-то Абрама Григоровича не стало. Під час візитів до Чернівців, дізнавався про це від друзів і віджартовувався, мовляв, «значить буду довго жити».

Коли в святкові січневі дні цього року знову заговорили про цю сумну звістку, спершу всі подумали, що це чергова неправдива чутка. Але тепер керівник чернівецького спорту Святослав Дяконюк, посилаючись на Бориса Горелікова, який також виїхав на постійне місце проживання до Німеччини, підтвердив, що, на жаль, Абрам Григорович Кривошеєв таки відійшов у вічність 4 січня 2014 р.

Його ім’я назавжди залишиться вписаним золотими літерами в історії буковинського спорту. Нехай йому буде Царство Небесне… Вічна пам’ять…

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com

Антоніна Сергєєва (майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики, останнім часом живе у Греції): “Як сумно на душі від цієї новини… З Абрамом Григоровичем ми провели багато часу на стадіоні. Як людина, він був чудовим, добрим, завжди посміхався, а в труднощах завжди допомагав. Вічна йому пам’ять. Будемо пам’ятати завжди…” (надіслано через інтернет)

***

Біографія:

КРИВОШЕЄВ Абрам Григорович (Abram Krivosheyev), легка атлетика

***

Одне з чернівецьких інтерв’ю Абрама Григоровича…

Абрам Кривошеєв: Кращі результати я показав на Олімпійських іграх

Першим серед представників Буковини шлях до Олімпійських ігор за радянського періоду проторував титулований чернівецький бігун Абрам Кривошеєв, якому пощастило двічі взяти участь у «святі людського духу» (Рим-60 і Токіо-64). Зараз колишній керівник кафедри фізвиховання Чернівецького медінституту та багаторічний президент обласної федерації легкої атлетики живе у Німеччині. Щоправда, при цьому не забуває регулярно заїжджати до рідних Чернівців. Під час однієї з таких поїздок Абрам Григорович охоче погодився поділитися своїми олімпійськими спогадами. І не тільки.

Пам’ятаєте свій перший виїзд за кордон?

Ще б пак! У той час радянські люди про це могли хіба що мріяти. Виїжджали лише дипломати та спортсмени. Отже, мені у цьому плані поталанило. Перші враження від зустрічі з капіталістичним світом залишилися незабутніми. Я побачив, наскільки відрізнялася дійсність від офіційної радянської пропаганди.

Поділитися цим, звичайно, Ви не могли?

Нас попередили: «У публічних виступах не слід дуже ганити ті країни, в яких побували, але водночас не варто також афішувати, як там добре живеться».

Представники КДЬ їздили зі спортивними делегаціями?

З одним-двома новими «тренерами» нас, як правило, знайомили вже у літаку.

Якою була атмосфера у тодішній збірній?

Високий моральний дух і бажання гідно відстояти честь Батьківщини. Інакше й бути не могло, ми так були виховані. Пам’ятаю, який ажіотаж піднімався навколо матчевих зустрічей зі збірними США, ФРН, Англії, Франції. Особлива увага була приділена першій зустрічі з американцями. Напередодні вильоту за океан нас прийняв на Старій площі сам Микита Сергійович (Хрущов), давши таку настанову: «Я туди їду восени. Ви повинні підготувати грунт для поважного ставлення до нашої країни». Там, у Сполучених Штатах, до речі, з нами зустрівся президент США Дуайт Ейзенхауер.

Скільки разів Ви брали участь у матчах з американцями?

Три рази у Штатах і п’ять – удома. Всі зустрічі, за винятком 1964 року, ми виграли.

Чи були спроби з боку «клятих капіталістів» умовити вас залишитися за кордоном?

Цим в основному займалися емігранти, які обіцяли у разі згоди «золоті гори». Хочу підкреслити, що бували випадки, коли «тікали» за кордон лікарі, вчені, артисти, проте жоден зі спортсменів не зробив цього! Можливо, це звучатиме дещо банально, але попри те, що наше покоління теж було, безумовно, зацікавлене у матеріальних вигодах, де б ми не виступали – ніколи не забували, які літери намальовані на грудях. Ми були патріотами і пишалися тим, що нам випала честь представляти на міжнародній арені таку велику державу. Зараз спорт став надто комерційним. Хоча це теж зрозуміло, бо ж спортивний вік недовгий, і спортсменам треба забезпечити своє майбутнє.

Представляти 1/6 частину світу справді було дуже відповідально, чи трапилося, що через надмірне хвилювання Ви провалювали якийсь старт?

Навпаки, кращі свої результати на дистанції 800 м, наприклад, я показав саме на Олімпійських іграх. У Римі, де я пробився до півфіналу, – 1.48,25 (рекорд СРСР), у Токіо – 1.47,5. Також на міжнародних змаганнях ми встановили рекорд СРСР в естафеті 4х400 м.

З ким із великих спортсменів товаришували?

Серед зарубіжних – це Глен Девіс із США (олімпійський чемпіон на 400 м), новозеландець Пітер Снелл (олімпійський чемпіон на дистанціях 800 та 1500 м), з наших – Петро Болотников, Ігор Тер-Ованесян… Друзів було багато. Деякі допомагали мені навіть тоді, коли переїхав до Німеччини. Там я зустрів колишнього приятеля Гейна Фютере (до речі, екс-рекордсмен світу), який багато дбав про моє достойне влаштування на новому місці. Гейн організував мені зустріч із бургомістром міста Фулда (де я нині живу), який, у свою чергу, представив мене місцевій еліті. Взагалі, там дуже шанують як діючих, так і колишніх спортсменів.

Отож, на нинішнє життя за кордоном Ви не можете поскаржитися…

Саме так. Отримую пенсію, третини якої стає на те, щоби харчуватися, ні у чому собі не відмовляючи. Влітку можемо дозволити собі виїхати з дружиною та онуком відпочивати, скажімо, до Іспанії. На громадських засадах веду секцію з легкої атлетики у спортклубі «Маккабі».

Тобто, Ваше життя продовжує бути пов’язаним зі спортом. А з яким відчуттям Ви дивитеся Олімпійські ігри?

Коли я спостерігаю за олімпійськими легкоатлетичними змаганнями, весь тремчу. Взагалі, під час Ігор мені частіше сняться «мої» Олімпіади. Брати участь в Олімпійських іграх – це знаменна подія у житті будь-якого спортсмена. І вона, звісно, запам’ятовується назавжди.

За кого Ви вболіваєте?

За Україну, звичайно ж. У 60 років Батьківщину не міняють. Там, за кордоном, усі емігранти вболівають за свої колишні країни.

На адресу господарів попередньої Олімпіади в Атланті було пущено чимало стріл незадоволення. Нарікали на поганий транспортний зв’язок, інші негаразди в обслуговуванні. А яку Олімпіаду Ви поставили би на перше місце за її організацією?

Я бачив усі Ігри після ІІ-ої світової війни. У двох сам брав участь, Московську судив. Мені здається, що у плані організації неперевершеною залишається Римська Олімпіада. Господарі створили дивовижну атмосферу стародавності: гімнастичні змагання відбувалися ніби серед римських руїн, боротьба – там, де боролися стародавні римляни і т. ін. Словом, екзотика. До того ж, чітко працювали всі служби.

Можливо, Ви хочете щось побажати нашим краянам?

Спортсменам побажав би успіхів і не здаватися під натиском обставин. Радий, що у Сіднеї наш край представляє мій колега – молодий бігун Іван Гешко. Це надзвичайно талановитий і перспективний атлет. Треба створити належні умови, аби і він, і феноменальна стрибунка Євгенія Ставчанська могли належним чином підготуватися до наступних Олімпійських ігор. А всім землякам скажу, що душею я завжди тут, на Буковині. Вірю, що Україна вибереться зі скрутного становища. Просто потрібний час. І розумні люди у керівництві. Місце України – не серед аутсайдерів!

Розмову вів Георгій МАЗУРАШУ (Григорій ПАСАТ)

29.09.2000 р., газета «Чернівці»

***