Шина – королева ручного м’яча (відео)

0

Буковинська гандболістка Тетяна Шинкаренко, яка є лідером австрійського гранда, майже рік везла додому олімпійську «бронзу» Афін.

ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО

***

Так сталося, що після бронзового успіху жіночої гандбольної збірної на Олімпійських іграх-2004

Fotograf: Harald Eisenberger
Fotograf: Harald Eisenberger

до рідного Хотина, що на Буковині, одна з героїнь Афін — Тетяна Шинкаренко — вирвалася лише через рік. Скористалася коротким міжсезонням в Австрії, де вона є капітаном і душею титулованого віденського клубу «Хіпобанк», та приїздом в Україну на матч національної збірної. На Буковину з Києва змушена була їхати транзитом через Хмельницький, де здивовану гандболістку зустріла… машина Чернівецької облдержадміністрації. «Я вражена! — зізналася Тетяна. — Мені дуже приємно. За публікаціями в місцевій пресі, які я читаю в інтернеті, знала, що про мене «згадали» на Буковині й що тут уже навіть з’явилися вболівальники «Хіпо». Проте аж ніяк не очікувала, що по мене до Хмельницького пришлють машину. Мене переповнюють емоції від зустрічі з рідними людьми, бабусею та, звісно, тренером Федором Федоровичем Литвинюком…»

Хотин — Бровари, Львів — Запоріжжя, Відень — Афіни

Батьки Тетяни Шинкаренко (дівоче прізвище — Ситник) розлучилися, коли їй було два місяці. Дівчинка росла з мамою Людмилою Володимирівною. У шість років пішла до гандбольної секції Хотинської ДЮСШ, а в чотирнадцять переїхала до Броварського спортивного інтернату. Після нього через львівську «Галичанку» потрапила до найкращого нині українського клубу — запорізького «Мотора». П’ять разів вигравала чемпіонат і двічі — Кубок України, а у 2001 році — європейський Кубок кубків. Останні три сезони захищає кольори «Хіпо-банку», з яким в Австрії зробила три «золоті дублі» і дійшла до фіналу Кубка кубків-2004. Але про ці успіхи на Буковині довгий час знало лише вузьке коло людей. Аж поки перед від’їздом наших олімпійців до Афін скромні керівники хотинського спорту випадково розповіли авторові цих рядків, що їхній районний центр, виявляється, теж представлений в олімпійській збірній. Тепер 26-річна призерка Олімпіади входить до числа найпопулярніших спортсменів у рідній області. А представники нової обласної влади заговорили навіть про перспективи створення гандбольної школи Тетяни Шинкаренко.


* * *

— Коли я почала виїжджати з командою нашої ДЮСШ на тури першості України, довідалася, що десь під 2-Shynkarenko-sportbuk.comКиєвом, а для мене це здавалося, як за кордоном, є спортивний інтернат, де діти живуть, вчаться, тренуються, і їх там ще й годують, — розповідає Тетяна про свої перші кроки до гандбольних вершин. — Ви навіть не уявляєте, як мені хотілося потрапити до Броварів! Чітко знала, що якщо буду дуже старатися, мене обов’язково туди заберуть.

Уже в спортінтернаті мріяла потрапити до якоїсь класної української команди. Марила броварським «Автомобілістом». Запорізький «Мотор» мені здавався іншою планетою, а «Хіпобанк» — небаченим всесвітом! І знову вбила собі в голову, що зможу грати там тільки за умови, що «гризтиму» майданчик з ранку до вечора. Розуміла, що низький зріст не додає мені переваги, тому все брала силою і швидкістю. Напевно, невипадково народилася за східним календарем у рік Коня. І ось, дякувати Богу, мамі, а пізніше й чоловікові Сергію, таки досягла головної мрії — потрапила на Олімпійські ігри.

      — Що відчуває людина, яка не просто здійснила мрію, а й отримала бронзовий «доважок» до неї?

— Це велике щастя! Хоча, якби нам у певний момент посміхнулася удача, ми могли в Афінах піднятися й вище третього місця…

Підкорення Хотинської фортеці

      — Із чим тепер найперше асоціюється рідний Хотин?

— Школа, друзі… Я ходила до звичайної і до спортивної шкіл. На вулиці особливо не гуляла. Часто у нашій історичній фортеці бувала… Страшнувато було бігати тими мурами, але я дівчина смілива. Дивилася вниз на Дністер із тих високих стін. Потім, коли 11-річний хлопчик впав із муру, мама заборонила ходити до фортеці.

      — У школі, крім фізкультури, що ще подобалося?

— Усе (сміється), я ж до 7-го класу була відмінницею. Найбільше подобалися географія, креслення, фізика, алгебра і геометрія. Тепер вивчаю географію практично.

      — Який свій найперший успіх у спорті ви згадуєте?

— Пригадую, ще до інтернату ми їздили в Ужгород на дитячі українські змагання і виграли у сильної місцевої команди. Це була перша моя пам’ятна радість у спорті. Після матчу, в якому я добре зіграла, мене й запросили до спортінтернату. Однак виникла велика проблема з мамою і бабусею: я єдина дитина в родині, тож вони не хотіли нікуди відпускати. Але до нас додому прийшов мій перший наставник Федір Литвинюк (тепер заслужений тренер України) й умовив. І я там плакала: «Мамочко, відпусти, я буду все робити сама, слухатися вихователів».

      — Ви пережили складні часи, коли потрібно було рятувати хвору маму…

— Я за неї дуже переживала. Потім ми вирішили, що буде краще, якщо вона переїде до Запоріжжя, де я грала. Менше хвилювань, і мені якась допомога. Те, що вдалося повернути маму до нормального життя, дало мені додатковий імпульс. Батька немає, братів і сестер — теж, у мене лише вона одна.

      — В анкеті на вашому сайті (Shynkarenko.com) є цікавий пункт: з ким із задоволенням провела б один день — «із моїм батьком, тому що я ніколи не бачила його»…

— Мені було два місяці, коли батьки розлучилися. Батько «зник», мама образилася на нього. Через багато років він дзвонив, хотів мене бачити, але мама не дозволила. Зараз я навіть точно не знаю, де він живе…

      — Цю мрію ви ще можете здійснити, як це зробила фігуристка Оксана Баюл…

— Звичайно. Але мені потрібно це самій організувати, а поки що не вдається. Думаю, таки знайду можливість зайнятися цим. Щоправда, я не впевнена, чи буде він радий зустрічі.

Майбутній чоловік був фанатом «Мотора»

      — Як ви познайомилися з майбутнім чоловіком?

— Він ходив на наші ігри. Потім познайомилися, почали обмінюватися відеокасетами.

      — Гандбольними?

— Ні, просто фільмами. Він був фанатом «Мотора», але не гандболу загалом. Одружилися ми у 1998 році в Запоріжжі — це був один з найщасливіших днів мого життя.

      — Як сталося, що дівчинка з Хотина стала душею австрійської команди?

— Я взагалі дівчина душевна (сміється). Справа ще в тім, що я розігруючий, який має бути «командиром», лідером на майданчику. Тому, незважаючи на вік, національність і недосконале знання німецької мови, мене згодом обрали капітаном. І я дуже стараюся впоратися зі своїми обов’язками.

      — Як улаштований ваш побут в Австрії?

— Організація у клубі на найвищому професійному рівні. З самого початку клуб надав квартиру і машину. Чоловік Сергій працює у сервісному центрі «Рено» — спонсора нашого клубу, тож ми з ним «одноклубники» (сміється). Я поставила умову: якщо не знайдуть йому роботу, не підпишу наступний контракт. У травні 2004 року підписала нову угоду за системою «3+2» (на три роки з можливим подовженням). Крім того, вивчаю німецьку мову. Якщо здам ще один іспит, може, вступлю згодом там до університету.

      — Це буде щось пов’язане зі спортом?

— Спорту й так не бракує (сміється). На економічний або юридичний факультет.

Плачу на п’єдесталі і в кіно

      — Подейкують, вам пропонували грати за збірну Австрії…

— Прямої пропозиції виступати під австрійським прапором не було. Нас просто запитали, чи не хочемо ми одержати австрійські паспорти. Але ми вирішили відкласти це питання до після Олімпіади.

      — Правда, що, якби вас не запросили до олімпійської команди України, ви могли таки з’явитися в австрійській збірній?

— Можливо, але з малою часткою ймовірності. Я завжди із задоволенням грала за збірну України. Не стільки, скільки хотілося, але чим могла, тим допомогла. Зробила все, що було в моїх силах, щоби ми здобули медалі.

      — А яка ймовірність, що ви повернетеся в Україну жити?

— В Австрії дуже добре, але найкраще — вдома! В принципі, я була б не проти жити після завершення кар’єри у Чернівцях, які називають «маленьким Парижем». У цьому місті я народилася, але зараз трохи відірвана від Буковини. Коли приїжджаю, можу зупинитися лише в бабусі з дідусем у Хотині. Якщо допоможуть вирішити житлову проблему, цілком імовірно, що повернуся в рідні місця. Але це ще залежить від того, наскільки життя в Україні змінюватиметься на краще. Бо ж хочеться і про майбутнє дітей подбати…

      — У декретну відпустку ще не збираєтеся?

— Я дуже люблю дітей, але поки що з малюками треба зачекати. Гадала, піду в декрет після Олімпіади, але керівники клубу вмовили відкласти це питання. Можливо, наступний рік буде для мене «дитячим», бо ж треба встигнути набрати оптимальної форми до наступної Олімпіади.

— Що може змусити пустити сльозу дівчину із «залізним характером» Тетяну Шинкаренко?

      — Ось в Афінах, коли нам вручали медалі, важко було стримати сльози. А в житті… буває, плачу під час перегляду фільму.

В Австрії варю борщі й вареники

      — Як господиня що любите робити, а що, навпаки, терпіти не можете?

— Люблю готувати, якщо є з чого і є час. Люблю і сама поїсти теж (сміється). А от прибирати не люблю, по цих справах у нас чоловік.

      — В Австрії підтримуєте традиції української кухні?

— Звичайно. Варю борщі, роблю смаженину, вареники. Рідше — голубці, бо «крутити» їх ніколи, а вареники навіть готові продають. Але за кордоном продукти зовсім інші, ніж у нас, — усе якесь «водяне», штучне.

      — Ви така ефектна дівчина. Не дивно, що вам запропонували знятися для популярного журналу «Спорт мегезін»… А спробувати себе на якомусь показі в ролі моделі не запрошували?

— Поки що ні, та на подіум я й сама не хотіла б вийти. А ось у ролі фотомоделі було цікаво себе випробувати. До речі, я не думала, що ту фотосесію так активно обговорюватимуть в Україні. Здається, чи не більше, ніж наші успіхи на майданчику (сміється).

Георгій МАЗУРАШУ

 

ДОСЬЄ «УМ»

Тетяна Шинкаренко (Ситник)

Прізвисько — Шина.

Народилася 26 жовтня 1978 р. у Чернівцях.

Виступала за команди «Галичанка» (Львів), «Мотор» (Запоріжжя, 1996-2002), «Хіпобанк» (Австрія, з 2002 р.)

Срібний призер молодіжного чемпіонату Європи 1996 р. П’ятиразова чемпіонка України, триразова — Австрії. Володар (2001) і фіналістка (2004) Кубка кубків. Переможниця Євроліги (2005). Бронзовий призер Олімпіади в Афінах (2004).

Заслужений майстер спорту України.

Нагороджена орденом «Княгині Ольги» 3-го ступеня, почесною відзнакою Верховної Ради «За заслуги».

Заміжня.

Матеріал 2005 р.

“Україна молода”

***

Shyna, Tetyana Shynkarenko, Tatyana Shynkarenko, Shynkarenko handball, Тетяна Шинкаренко, Шинкаренко гандбол, Шинкаренко Ситнік, Шинкаренко призерка Олімпіади, буковинський гандбол Шинкаренко, Шинкаренко зірки буковинського спорту, Буковинський спорт в особах, Історія буковинського спорту в особах, гандбол, український гандбол, буковинський гандбол, гандбол Буковина, гандбол Чернівецька область, гандбол Хотин, особистості спорт, буковинський спорт особистості, біографія, біографії, кращі спортсмени біографії, кращий спортсмен біографія, спортсмен біографія, найвищі досягнення, кращі спортсмени Ченівецької області, спортсмени Чернівецької області, спорт Буковна, спорт Чернівці, Буковинський спортивний портал sportbuk.com, буковинський спорт Мазурашу, спорт Чернівці Мазурашу, буковинський спорт sportbuk.com

Оставьте ответ

Ваш электронный адрес не будет опубликован.