Колишній мотогонщик Михайло Ротар-молодший сьогодні – єдиний хронометрист змагань в Україні.
Іноді життя може бути непередбачуваним, особливо для тих, хто ризикує. Досягши високих результатів у мотоспорті, одного дня спортсмену міжнародного рівня, майстру спорту з мотокросу Михайлові Ротару-молодшому через травму хребта довелося завершити кар’єру. Та навіть після таких різких поворотів у житті він «не впав» духом, і надалі не зраджує мотоспорту.
Оптимізму та життєрадісності цього молодого чоловіка міг би позаздрити кожен. У той час, коли всюди чути тільки нарікання на життя, він з усмішкою на устах (перебуваючи на інвалідному візку) активно працює (хронометрист), допомагає спортсменам та разом з батьком розвиває мотоспорт у Чернівцях.
Майбутній гонщик «виріс із мотоциклами»
Михайло народився в родині тренера (батько – тренер мотоклубу СТК “Буковина”), він змалечку “ріс із мотоциклами”. Мало не з колиски батько возив сина на змагання, тож не дивно, що у шість років хлопчик сів на мотоцикл. А вже у сім брав участь у чемпіонаті України. Дев’ятирічним завоював свою першу медаль (срібну, бо зламався мотоцикл) на чемпіонаті України.
– Поєднувати навчання в школі та змагання було важко, – розповідає про шкільні роки Михайло. – Завжди доводилося наздоганяти пропущені уроки, здавати самостійно іспити.
Тренером, наставником Михайла був батько, однак якихось привілеїв на тренуваннях Михайло не мав. Робив усе що й інші, увесь свій вільний час віддавався тренуванням.
– Аби досягти високих результатів, мало одного бажання, треба докласти зусилля, працювати над собою, – каже Михайло. – Настирливо йти до мети. Не завжди улюблена справа може бути легкою, іноді вона може бути небезпечною, головне – її любити. Навіть важко працюючи, віддаючи всі свої сили, вона може приносити задоволення.
Мотокрос, як і інші види спорту, “помолодів”, аби досягти успіхів, сідати на мотоцикл у 18 років – пізно. Опанувати техніку їзди, навички, подолати швидкісний бар’єр легше у молодому віці, тому нині діти приходять у спорт у трирічним, – продовжує Михайло.
З 11 років виступав на дорослому мотоциклі
Відданість справі дуже швидко дала хороші показники. У дев’ять років хлопчик брав участь у змаганнях у віковій категорії для 13-річних. А в 11 – пересів на дорослий мотоцикл. У 13 – став чемпіоном Польщі з мотокросу. Цього ж року виборов першість на чемпіонаті України. Тринадцятирічним хлопчаком брав участь у чемпіонатах СРСР в дорослій групі. 1990 року посів друге місце на чемпіонаті СРСР (міг вибороти перше місце, але на двох етапах чемпіонату ламався мотоцикл). Відтак були виступи на міжнародних змаганнях, срібні та золоті нагороди.
Травма хребта у 18 років змусила завершити кар’єру мотогонщика.
– Звісно, і до цього було багато травм, – розповідає Михайло, – адже мотоспорт не буває без них. Дуже рідко трапляється, коли спортсмен за свою кар’єру не зазнав би травм. Зменшити їхню кількість можна лише завдяки стабільним тренуванням, правильній екіпіровці. Іноді убезпечитись від травми неможливо, адже залежить це не лише від спортсмена, а й від суперника на трасі, погодних умов.
Нині спортсмени виступають професійніше, аніж у 90-х роках. Адже вдосконалено мотоцикли, і техніку їзди. Та результат на змаганнях залежить не лише від “залізного” коня під тобою, а від фізично-психологічного стану спортсмена. На тренуваннях варто чергувати загально-фізичну підготовку та техніку їзди. Бо на трасі отримуєш навантаження на організм, тому важливо, аби вистачило фізичної сили до останнього кола змагання. За Союзу було заборонено мотоцикли іноземного виробництва. Спортсмени виступали тільки на чеських ЧЗТах. Нині вони мають набагато кращу техніку.
Єдиний хронометрист в Україні живе у Чернівцях
– Знаю всі нюанси у мотоспорті, бо маю чималий досвід, – каже Михайло. – Нині працюю з документами, які необхідно для проведення змагань. Наприклад, коли збірна їде на Міжнародні змагання, там є багато правил та процедур. Треба зробити заявки на участь, вирішити питання з візами, організувати виклик від Федерації з країни проведення змагань тощо. В асоціації багато людей залучено для організації змагань, я лише виконую маленьку частинку (скромно зазначає Михайло, – авт.).
Окрім роботи в асоціації, Михайло – єдиний в Україні хронометрист змагань (вже дев’ять років). Коли в нас не було системи хронометражу, доводилося замовляти спеціалістів з Польщі, Чехії.
– Маю ліцензію на обслуговування чемпіонатів Європи, з правом обслуговувати Міжнародні змагання, – каже М. Ротар. – Хронометраж міжнародних змагань здійснюю на всіх чемпіонатах, які проводять в Україні. Також запрошують виконувати цю роботу на змаганнях в Молдові, бо в них немає свого професійного хронометриста.
Ольга МАКСИМЮК («Погляд»)
Думки вголос
Михайло Ротар-старший, президент асоціації «Техноспорт»
Перенісши кілька операцій після травми, син не зламався. Михайло поступово Михайло практикував свої знання англійської, відтак взявся допомагати в організації проведення міжнародних змагань. Усю роботу з документацією, яку потрібно для проведення змагання, Михайло бере на себе. Він веде листування зі Світовою федерацією спорту, відправляє наших спортсменів на змагання за кордон. Усе робить на громадських засадах.
1996 року ми з Михайлом здійснювали першу інспекцію траси. Самотужки сконструювали систему електронного хронометражу, а нещодавно купили хронометраж, який відповідає європейським стандартам. Михайло знає усі тонкощі цієї справи. До роботи ставиться з величезним ентузіазмом. Цьогоріч перенісши три операції, перебуваючи в лікарні під крапельницями в важкому стані, він по телефону давав вказівки хлопцям що та як робити на змаганнях.
Михайло хоче максимально передати свої знання, досвід людям. Нині завдяки новітнім технологіям та роботі сина результати змагань можна дивитися в реальному часі в мережі Інтернет.
Після травми сина у якийсь момент мені здалося, що життя зупинилося. Та пройшовши через це, розумію, що раніше ми були набагато бідніші в душі, по-іншому сприймали світ, у щоденних буднях не бачили найважливішого.
Наразі в Гонконзі відбувається Світовий конгрес, де вирішують місце проведення багатьох міжнародних чемпіонатів, які мають відбутися наступного року. Ми з нетерпінням чекаємо цього рішення, сподіваємося отримати право на проведення змагань, адже Чернівецька траса відповідає європейським стандартам.
Валентин Андрієць, майстер спорту з мотоспорту
З Михайлом знайомі з 90-х років, разом тренувалися, брали участь у міжнародних змаганнях. У 90-роках Михайло був спортсменом №1 в Україні з мотоспорту. На нього завжди можна було покластися, він ніколи не відмовляв у допомозі. Після його травми я довго не міг прийти до тями, розмірковував, чи варто мені надалі продовжувати кар’єру мотогонщика. Маючи величезний досвід в мотоспорті, Михайло бере на себе всі організаційні питання, які потрібно вирішити для участі в міжнародних змаганнях, дає цінні поради.
Олег Скрипніков, майстер спорту СРСР, чемпіон Центральної Європи
Оскільки батько Михайла був тренером збірної з мотоспорту, я добре знав його двох синів. Спостерігав, як Михайлик зростав у спорті. Відтак разом їздили на чемпіонати Союзу та Європи. Після травми Михайло залишився сильним духом, й далі тренувався, на спеціальних тренажерах. Оскільки травма була надто важкою, у спорт повернувся вже в ролі організатора змагань. Завдяки зусиллям Ротарів (батька та сина) Чернівці отримують право на проведення Міжнародних змагань з мотоспорту.
Михайло має величезний досвід у техніці їзди, може працювати тренером. Та не маючи такої можливості, він є дуже корисним порадником для спортсменів.
