Володар Суперкубку УЄФА Андрій Демченко: Повернусь на Буковину взимку

Володар Суперкубку УЄФА 1995 р. у складі «Аякса» Андрій Демченко, який тепер захищає кольори харківського «Геліоса», лише двічі бував на Буковині, хоча, за його словами, має тут родичів. Після матчу «Буковина» – «Геліос» титулований футболіст затримався в наших краях – порибалив на Кіцманщині, познайомився з новими цікавими людьми і ще більше полюбив Чернівці. Про це Андрій Демченко розповів sportbuk.com.

Чи був у вас добрий «кльов» на Буковині?..

Так, був (сміється – авт.). Я після матчу з «Буковиною» залишився у Чернівцях. Наставник чернівчан Вадим Заяць, можна сказати, мій родич. Тому залишився я у нього в сім’ї. Переночував, потім поїхали на рибалочку в Іванківці, трохи відпочили…

Це, напевно, не перша ваша рибалка у цих краях?

Ні, на Буковині я ще бував, але рибалив вперше. Я приїжджав раніше в гості до Вадима. Трохи давненько, вже й не пригадую точно коли.

Ви бачили майже всю Європу, як вам Чернівці?

Місто дуже сподобалося. І в перший приїзд, а тепер – особливо. Цього разу познайомився з новими цікавими людьми. Дуже тепло нас прийняв в Іванківцях ваш депутат Валерій Чинуш. У Вадима – прекрасні друзі, дуже приємно було з ними поспілкуватися. І люди, і місто мені дуже сподобалися! І рибалка теж вдалася (сміється – авт.).

Встановили якісь особисті рекорди?

Рекордів не було (сміється – авт.). Головне – сам процес, спілкування. Ловили у задоволення.

Повернемось до футболу. Чи не було дискомфорту грати проти команди свого друга і кума?

Це для мене нове відчуття. Хотілося зіграти якнайкраще, забити, обіграти свого кума. Це було б набагато приємніше. Шкода, що не забив, не увійшов у гру, не вийшло в повній мірі проявити себе.

Наставник теж сказав, що ви не увійшли в гру. Це його рішення було про заміну чи ви, як досвідчений, підказали самі йому?

Судячи з того, що хлопець вийшов замість мене і одразу забив, це виправдовую тренерське рішення. А по собі скажу, що справді я «не потрапив у гру». Був як не в своїй тарілці. Але це вже нюанси….

Вадим Заяць перед грою із задоволенням говорив, що приїде титулований кум. Але сказав, що дружба закінчується у краю поля…

Звичайно. В спорті завжди так. На полі друзі і товариші є лише у своїй команді (сміється – авт.). Все що поза полем – обнялися, поцілувалися, бабусю через дорогу перевели (сміється – авт.). А вийшов на поле – вже друзів немає, там вже йде чоловіча боротьба. І кожен бореться, відстоює інтереси своєї команди і свої. Професіоналізм перш за все.

А після гри ви «травили» трохи кума чи більше співчували, що його команда програла?

Я добре знаю Вадима, він серйозна людина. І знаю, що він переживає в душі… Хоча, як чоловіки, всі ми не повинні показувати емоції. Як друзі, ми сіли, розклали «карти» один перед одним – чому у «Буковини» не вийшло обіграти нас, чому нам вдалося перемогти. За великим рахунком, чернівецька команда непогана. І добре грала. Просто не пощастило трохи в перші 20 хвилин – самі не забили і пропустили першими. Тобто зірки були все-таки на нашій стороні.

Ви так несподівано з’явилися у «Геліосі». А чи не було варіанту пограти в команді кума, яка виступає в цій же І лізі?

Я не розглядав цей варіант. Хотів закінчувати кар’єру в Запоріжжі – ще рочок пограти, допомогти молоді в ролі граючого тренера. Але поступила гідна пропозиція від «Геліоса». Команда з амбіціями, молода. І фінансово мене все влаштувало. І Харків мені подобається. І керівники клубу пішли на зустріч, виконали всі мої умови. І по-ближче додому – 300 км – це не 700 чи 1000 км і більше. Це теж важливо. У «Геліоса» фінансовий стан міцніший, ніж у «Буковини».

За чиєї ініціативи ви з Вадимом стали кумами?

Це була особисто моя ініціатива. Самі розумієте, що коли запрошують в куми, відмовлятися не можна. Я запросив Вадима похрестити мого молодшого сина Микитку.

Як думаєте, в майбутньому ще будете суперниками як тренери?

Звичайно! Я буду тренером обов’язково. Просто зараз, поки є можливість і здоров’я дозволяє, хочу ще пограти і підготувати почву для вступу до вищої школи тренерів.

Там ви можете бути колегами з Вадимом?

Можливо, але він цей етап пройшов швидше. Він вже побував на перших курсах.

Його тренерський досвід вам цікавий?

Однозначно! Ви самі розумієте, що кожен тренер – це окрема особистість, окрема людина. Кожен бачить гру по-своєму. Звісно, в процесі життя я запитаю у Вадима якихось порад. Як починається, чого, куди… Обов’язково буду цікавитися.

Щоби не наступити на його граблі?

Можна сказати і так. Щось цікаве він побачить сам, я, поки граю, теж з ним раджуся по-трохи. Починаю рухатися в бік тренерства.

Плануєте ще з сім’єю сюди повернутися?

Так сталося, що минулого разу я теж не був із сім’єю, бо дитина мала була, неможливо було їхати. Але якось виберемося сюди разом. Пацани вже підростуть, подорослішають. Взиму приїду обов’язково.

Покататися на лижах?..

І на лижах покататися теж. У вас чудові місця. Меня Вадим возив на ваш гірськолижний курорт «Мигово». Дуже сподобалося, природа неймовірна… Фантастичний вечір був. Приїхав тоді ще один наш друг – Коля Лабко, з яким ми разом грали в Запоріжжі. Він живе у Львові, для них з Вадимо це все – звична річ. А у нас таких мальовничих місць немає. Ліс від мене далеко. Тож я побачив тут справжню природу і отримав масу задоволення. Ліс, шашлик, будинок мисливців, краса! Сюди варто приїжджати відпочивати. Тим більше, коли випаде сніг і можна буде і на лижах покататися в горах. Мені розказали, що і в Чернівцях на горі Цецино теж є невеличка гірськолижна траса – якраз добре для дітей. Так що і там покатаємось.