Вадим Заяць: Єврокубки, як наркотики – спробуєш і хочеться ще й ще
Чернівецький легіонер запорізького «Металурга» Вадим Заяць хотів би ще пограти за «Буковину», але у вищій лізі
Чернівецьку команду Заяць-молодший (старший брат Валентин останнім часом виступав за «Буковину») залишив після першої половини чемпіонату-98/99. Півтора року грав за кіровоградську «Зірку», звідки й перейшов до «Металурга». Як «металург» минулого сезону дебютував в єврокубках. Потім запоріжці ледь не опинилися у першій лізі. Але спеціальним рішенням їх повернули до вищого дивізіону, де на зимові канікули пішли у ролі середнячків.
Першу частину відпустки провів з одноклубниками в Єгипті. Тому нашу розмову в «МБ» ми й розпочали не з футболу, а з теми відпочинку.
У плавках екзотики не було
– Відпочили відмінно, – розповідає Вадим. – Загорали, купалися. Більше підводним плаванням займалися. Там під водою така краса, що неможливо втриматися і не пірнути подивитися. Коралли, екзотичні риби…
– Щось з тієї екзотики з собою звідти прихопив?
– Там нічого не можна ловити. І з води виносити – теж.
– А як же наша кмітливість, можна було спробувати у плавках винести…
– (Сміється – прим.авт.) Ми цим не займалися. А в аеропорту прямо переді мною зловили російськомовного туриста, який хотів пронести якісь «ракушки». З цим у них дуже суворо – великі штрафи.
– Якщо ти залишився таким же трудоголіком, як раніше, тоді слово відпустка для тебе має відносне значення?
– Можна сказати й так. Професійний спортсмен завжди має тримати себе в тонусі. Навіть в Єгипті знаходили з хлопцями час потренуватися (хоча це й не було передбачено індивідуальними планами, які роздали перед відпусткою). Бігали, грали у пляжний волейбол, у футбол «дурачилися».
– І які успіхи у пляжному волейболі?
– Грали 4х4 проти збірної пляжа і виграли 2:1. Загалом, мені дуже подобається пляжний волейбол. При нагоді і у Запоріжжі граю. Там на пляжах чимало спеціалізованих майданчиків.
Епопея з вильотом з «вишки» – це непорозуміння
– Повернімося до футболу. Ваша команда вже відійшла від минулосезонних неприємностей з вильотом з вищої ліги?
– Це все залишилося позаду. Тепер треба ставити інші завдання. Цього сезону про виліт й думати не хочемо. То було якесь непорозуміння.
– Але й про єврокубки цього року теж доведеться забути…
– На жаль. Єврокубки, як наркотики – один раз спробуєш і вже постійно хочеться грати на тому рівні. Сподіваюся, ще вдасться відчути смак єврокубків. Цього сезону у нас йде становлення нової команди. Хоча завдання стоїть незмінне – потрапити до єврокубків. Мали би це зробити через Кубок України, але не вдалося. За те колектив по-трохи набирає обертів. Що підтвердила і вдала кінцівка першого кола.
– Тобі довелося пограти півроку у складі «Таврії» – першого чемпіона незалежної України…
– Я там був в оренді. Це була найсильніша команда, в якій мені доводилося грати. Ми там саме грали, а не працювали на полі. Щось подібне вже намічалося і у «Металурзі» під завісу першого кола.
– Отже «твоя» команда – це «Металург»?
– Запоріжжя – це вже для мене друге рідне місто. Хоча «Металург» не одразу став «моєю» командою. Спершу треба було попахати, щоби до основи потрапити. Заслужити довіру тренерів та любов публіки. Цей процес і зараз триває. Вдала гра забувається швидко – після першої ж помилки.
Запоріжжя подобається, але тягне до Чернівців
– Після завершення кар’єри залишишься там?
– Запоріжжя мені, звичайно, дуже подобається. Але в душі завжди тягне додому.
– Твої запорізькі сусіди цікавляться футболом?
– Вони фанати «Металурга». Але я стараюся менше з ними спілкуватися. Не люблю увагу до себе. Більше довподоби проводити час із сім’єю і друзями. Тому відпочивати намагаємося не у Запоріжжі, а десь подалі, щоби нас там ніхто не впізнав.
– Розкажи про свою сім’ю.
– Дружина Оксана – домогосподиня. Ми з нею вчилися в одному класі у 33 школі. Доньке Сашці йде сьомий рік. Вони мій головний вболівальник. Як повертаюся з гри, зустрічає запитанням: «Ну що, тато, виграли чи програли?». Ничиї вона не визнає, себто не розуміє, що це таке, бо хтось все одно має бути сильніше.
– На домашні матчі рідні, звісно, ходять?
– Ні, сидять вдома. Можна сказати, на фарт. Дивляться по телевізору. Всі наші матчі місцеве телебачення показує у запису.
– Що ти ще вмієш, крім футболу?
– Натяк зрозумів. До завершення кар’єри я по-трохи морально готуюся. Чим буду потім займатися, поки що важко сказати. А що вмію? По господарству практично все. Але не люблю (сміється – прим. авт.).
– А що любиш?
– Їздити на машині.
– Чи «низько літати»?
– І це теж люблю. Полюбляю також рибалку. Хоча й рідко вдається вибиратися – все часу не вистачає.
– На запитання про найбільший улов, відповідаєш як справжній рибалка?..
– Колись дуже великого карпа зловив. Скільки важив, говорити не буду, все одно читачі не повірять (сміється – прим. авт.).
В іграх проти грандів маємо не лише моральний стимул
– За «Буковину» ще хотів би пограти?
– Звісна річ. Але у вищій лізі. За рідною командою постійно стежу. Прикро, що вона «ковиряється» у підвалинах вітчизняного футболу. Але рано чи пізно «Буковина» повинна знову піднятися.
– Скільки маєш в активі відібраних у двох вітчизняних суперклубів очок?
– З «Таврією» зіграли унічию в Києві. З «Металургом» зіграли вдома унічию проти того ж «Динамо». «Шахтар» колись перемогли у Донецьку із «Зіркою», а з «Металургом» там же відібрали одне очко.
– Матчі проти вітчизняних грандів мають для вас лише моральний стимул?
– І моральний, і матеріальний. За вдалі ігри проти «Динамо» і «Шахтаря» нам платять підвищені преміальні. Суми, за умовами контракту, розголошувати не маю права. Щодо того, що наші гранди стимулюють суперників один одного, то це не суперечить правилам «фейр-плей». Це ж краще, ніж договірні ігри.
Георгій МАЗУРАШУ («МБ», лютий 2004 р.)
***
Вадим Григорович Заяць (народився 1 червня 1974 у Чернівцях).
Виступав у командах «Буковина» (Чернівці), «Зірка» (Кіровоград), «Металург» (Запоріжжя), «Таврія» (Сімферополь), «Закарпаття» (Ужгород). Грав під орудою таких відомих тренерів, як Мирон Маркевич і Михайло Фоменко.
У складі запорізького «Металурга» виступав у єврокубках. У «Буковині» грав у 1993—1998 роках та провів ?135 матчів (1 гол), дебютував в сезоні 1993/94, коли цей клуб виступав у вищій лізі. Однак більшість матчів за «буковинців» провів у першій лізі. Протягом 1999—2005 років виступав в командах вищого дивізіону.
У 2010 році став головним тренером чернівецької «Буковини», разом із якою став переможцем Другої ліги України. Восени 2011 року ледь не став жертвою кілерів, що схибили, i вистрілили не в ту людину. Після довгого лікування з новими силами продовжив орудувати «Буковиною». У кінці сезону 2011/2012 разом з «Буковиною» зайняв 6 місце в турнірній таблиці, а в сезоні 2012-13 разом з «Буковиною» зайняв 4 місце в першій лізі України.
З 2013 року працював заступником генерального директора команди «Таврія» (Сімферополь). З 2015 по 2016 рік працював помічником спортивного директора команди «Металіст» (Харків). 7 лютого 2019 року був обраний президентом рідного клубу: «Буковина».
Особисте життя
Одружений, у шлюбі з Оксаною Заяць виховує дочку Олександру. У Вадима є рідний старший брат, який також футболіст — Валентин.
Досягнення
Як гравця
Срібний призер першості України (перша ліга) — 1995/1996.
Півфіналіст Кубка України — 1998/1999, 1999/2000.
Чемпіон України серед аматорів (1): 2008.
Як тренера
Переможець першості України (друга ліга) — 2009/2010.
Нагороди
Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
***
Тренерська діяльність
2010—2013 Україна «Буковина» (Чернівці)
Статистика
Вища ліга України 135 ігор, 4 голи
Кубок УЄФА 3, 0
Перша ліга України 112, 1
Кубок України 19, 1
Друга ліга України 10, 1
Всього за кар’єру 279, 7
Використані дані uk.wikipedia.org.
***
