Ретро: Михайло Лахнюк пишається сином, якого нагороджував сам Олег Блохін

Колишнього наставника “Буковини” Михайла Лахнюка багато хто з друзів жартома звинувачує у тому, що він приписав собі зайвих років десять.

У своїх 60 Михайло Миколайович справді виглядає набагато молодшим. Можна було б сказати, що це –

завдяки футболу, в якому він провів практично весь попередній життєвий відрізок. Хоча, напевно, не менш важливим фактором Ñ” й весела вдача та гарне почуття гумору ювіляра, адже сміх, як відомо, продовжує життя Ñ– омолоджує людину. Проте на ювілейні запитання від “МБ” Михайло Миколайович не лише віджартовувався.

У Сторожинці видавали гравцям більше машин, ніж у “Буковині”
– Ви вимірюєте життя роками чи командами?
– Звісно, командами, як, мабуть, Ñ– більшість інших тренерів. Усі команди, в яких я працював, були цікавими. У Сторожинці було цікаво працювати, коли перші секретарі райкому партії любили спорт Ñ–, зокрема, футбол. Пригадую, під час автомобільного дефіциту за рік я там видав футболістам шість машин, у той час, коли Школьников у Чернівцях – лише чотири. Приємно було працювати з директором ВКФ “Карпати” (заводу емальпосуду) Петром Мельником. Чудова людина – Микола Федорук. Будучи президентом клубу, їздив з “Буковиною” на виїзди, цікавився освітою хлопців. Саме за його президентства, ми почали платити за навчання своїх футболістів у вузах. А сьогодні такі функції виконує директор Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ Тетяна Ореховська, яка для спорту робить більше, ніж багато з тих чоловіків, хто мав би це робити за посадовими обов’язками.
– У цьому переліку ви пропустили команди, в яких самі грали…
– Мав честь грати у двох командах майстрів – “Урожай” (Дербент, Дагестан) та “Шахтар” (Червоноград). Ð’ останній – під керівництвом Бориса Розсихіна. У Чернівцях у той час були дуже класні футболісти, серед яких в основному складі не знаходилося місця молодим гравцям. Тому нам доводилося шукати на стороні можливостей пограти на майстрівському рівні. А коли у 1970 році закрили клас Б, більшість з нас повернулися додому, де почали грати за аматорські колективи. До речі, гарного рівня. У моєму випадку, приміром, йдеться про “Восход”. Це був напівпрофесійний колектив, в якому платили гроші Ñ– який мало чим відрізнявся від команди майстрів. З “Восходом” ми не лише вигравали чемпіонат області, а були у фіналі чемпіонату республіки серед колективів фізкультури. Після “Восходу” вже була робота граючим тренером у Сторожинці, де почалися Ñ– перші тренерські успіхи.
До Школьникова пішов після другого хет-трика
– На вашому рахунку – два переможні хет-трики…
– З “Сіретом” я тричі виграв чемпіонат Ñ– двічі Кубок області. А з “Емальпосудом”, де я закінчив кар’єру футболіста, ми тричі поспіль тріумфували у чемпіонаті та Кубку області. Після чого я пішов до Юхима Школьникова у “Буковину” працювати тренером-селекціонером. Щоправда, на той час я вже мав досвід роботи у команді майстрів. У 1980 році працював помічником Олександра Павленка у тій же “Буковині”.
– Було у кого повчитися…
– Як тренеру, вважаю, найбільше мені дало спілкування з Абрамом Лерманом. Він тренував “Буковину”, я працював у Сторожинці, але ми зустрічалися часто. Любили у преферанс зіграти Ñ– про футбол поговорити. Це тренер від Бога. Працював також з Валерієм Богуславським Ñ– Борисом Розсихіним. Від роботи зі Школьниковим залишилися нормальні враження. Він теж багато чим мені допоміг у житті. Саме за його керівництва у Чернівцях було створено першу групу резерву при “Буковині”. І я, як селекціонер, тренував Ñ—Ñ—, грали у чемпіонаті області за “Емальпосуд” Ñ– “Машзавод”. У тій групі були Володимир Павлов, Роман Шпирнов, Вадим Заяць, Сергій Ñ– Анатолій Гамалі, Олександр Іванов, Павло Решетник. Це перші футболісти, які через групу резерву пробилися до команди майстрів. Заяць Ñ– Іванов пізніше, як відомо, випробували себе Ñ– у вищій лізі. Коли я працював головним тренером, було створено Ñ– “Буковину-2”, до якої ми взяли майбутніх кандидатів до молодіжної збірної України Олександра Степанова Ñ– Руслана Платона. При мені розкрився талант Руслана Гунчака (кращий гравець “Металіста” у І колі поточного чемпіонату України – авт.). Тоді “Буковина” пішла правильним шляхом, активно залучаючи до своїх лав місцевих молодих футболістів. Але тренерові, на жаль, не завжди вдається втілювати все задумане в життя.
– З поста головного тренера “Буковини” вас “пішли”…
– Тоді завданням на І коло було увійти до трійки лідерів. Ми дісталися турнірного екватора другими. У той час преміальні платили після завершення кола. Напевно, тодішньому президентові клубу Костянтинові Кучеру не сподобалося, що треба платити, тому й звільнив мене (сміється – авт.). Хоча, що мені приємно, на час моєї відставки зі всіма в команді розрахувалися. У тому числі вирішили квартирні питання, як Ñ– обіцяло керівництво міста. Наскільки мені відомо, після цього й досі повного розрахунку, на жаль, у “Буковині” більше не було. Хоча я сподіваюся, що майбутнє у нашої головної команди все-таки Ñ”. Там працюють прекрасні у минулому футболісти – Юрій Шелепницький Ñ– Валерій Королянчук, які, до речі, теж свого часу грали під моїм керівництвом.
За дві доби до весілля відрядили до Росії
– Важче було працювати тренером чи селекціонером?
– Не назвав би селекційну роботу легкою. Пригадую, залишалося два дні до весілля моєї доньки Ірини, а мене Юхим Григорович Школьников відправив у відрядження до Свердловська – за Юшковим Ñ– Матвєєвим. Я встиг злітати туди, подивитися матч, домовитися з гравцями Ñ– повернутися на весілля доньки. У той час футболістів, можна сказати, переважно “крали”, себто переманювали преміальними, зарплатами, квартирами, машинами, бо контрактів ще не було. Ось селекціонери Ñ– шукали таємних зустрічей з футболістами. Працювали, як контррозвідники (сміється – авт.).
Синові легко буде перевершити батька?
– Окрема тема – це син Андрій, який, як кращий гравець дитячо-юнацької ліги Ñ– юнацької першості області, подає непогані надії у футболі…
– Цікаво, що його, як кращого гравця ліги, вітав сам Олег Блохін – у чернівецькій мерії. З цього приводу мер Микола Федорук жартував, що фотографується з двома володарями “Золотого м’яча” – Європи Ñ– дитячої ліги. І це все, до речі, відбувалося саме у мій день народження. Це було найдорожчим подарунком!
– Ви Ñ– в бізнесі встигли залишити свій слід…
– Ну, це не зовсім про мене. Маю дуже надійні тили – дружина Оксана Іванівна, на відміну від мене, займається серйознішою справою – бізнесом, який годує нашу сім’ю. До речі, вона ніколи не ходила на футбол. Ні коли я грав, ні на ігри за участю Андрія. Каже, що не може витримати, коли рідних людей б’ють по ногах.
– Найбільшим тренерським успіхом ви вважаєте “бронзу” колосівської спартакіади?
– Не менш приємно згадувати Ñ– те, як мені після відставки Валерія Богуславського вдалося залишитися з “Буковиною” у І лізі. Тоді у перехідному турнірі ми увійшли до рятівної трійки, залишивши позаду, зокрема, “Зорю” (Луганськ) та “Закарпаття”. Хоча названий успіх початку 70-Ñ… років, без сумніву, теж заслуговує на окреме місце в особистому рейтингу. Ми вибороли третє місце після Дніпропетровщини та Полтавщини, яку тренував майбутній наставник “Шахтаря” Аксьонов. До речі, у півфіналі наша команда програла полтавчанам, за яких вирішальний гол забив наш земляк Дмитро Гордей. А “бронзу” нам приніс влучний удар Ігоря Заводчикова. Тоді до колосівської збірної України потрапили Володя Березіков та Володя Мельник, які потім виграли Ñ– всесоюзні змагання. Золоті часи… Але й зараз, гадаю, я ще не сказав свого останнього слова у футболі. Про плани не запитуй, ми “футбольщики” – люди забобонні (сміється – авт.).

З досьє:
Михайло Лахнюк. Народився 21 січня 1945 року у Садгорі (тоді – передмістя Чернівців). Закінчив СШ №38,

Київський державний інститут фізичної культури Ñ– спорту. Футболом почав займатися з 16 років під керівництвом Михайла Пейсіса. Грав за команди майстрів “Урожай” (Дербент, Дагестан, 1968 Ñ€.) та “Шахтар” (Червоноград, 1969-70 рр.). На аматорському рівні виступав за “Восход” (Чернівці), “Сірет” (Сторожинець), “Карпати” (Садгора) та інші місцеві колективи. Як граючий тренер тричі вигравав чемпіонат Ñ– двічі Кубок області (з “Сіретом”), як “чистий” тренер – по три рази чемпіонат Ñ– Кубок області. З “Меркурієм-ЧТЕІ” пробився до фінальної частини аматорського чемпіонату України. Найбільшим тренерським успіхом вважає ІІІ місце на “колосівській” спартакіаді УРСР, де він був граючим тренером буковинської команди. У “Буковині” свого часу був Ñ– головним тренером, Ñ– помічником керманича, Ñ– начальником команди.

Георгій Мазурашу, «МБ», 25.01.2005 р.