Іван Гешко: За життя я бiльше кiлометрiв пробiг, анiж проїхав
Титулований бігун Iван Гешко любить ремонтувати машини у своєму величезному гаражi.
Машину чемпiона Європи з легкої атлетики Iвана Гешка не впiзнати неможливо. На її номерних знаках — прiзвище спортсмена. Щоправда, як сказав кореспондентовi “Експресу” сам чемпiон, iз цими номерними знаками вiн може пересуватися лише в Українi. Коли вирушає за кордон, мусить їх змiнювати.
— Iване, чия була iдея поставити на авто iменнi номернi знаки? У скiльки обiйшлося вам таке щастя? Може, то подарунок?
— Нi, нiхто менi не робив такого презента. Я сам довiдався, що можна поставити iменнi номернi знаки. I захотiв це зробити. Таке задоволення коштувало 500 доларiв. Цi номернi знаки можу використовувати упродовж свого життя. Навiть коли мiнятиму авто, вони залишаться.
Загалом, я маю два комплекти номерiв. Один — iменний, другий — стандартний вiд ДАI, з цифрами. З iменними за кордон не виїдеш. А я часто їджу до Iталiї, Нiмеччини, Угорщини, Польщi. I перед такими поїздками замiнюю таблички.
— Чи дають вам iменнi знаки певнi переваги на дорозi?
— Жодних переваг! Я ж такий самий учасник дорожнього руху, як iншi. Не працюю ж у прокуратурi чи обласнiй держадмiнiстрацiї. Такi номернi знаки має право зробити кожен.
— А як даїшники?
— Вони не соромляться махати жезлом перед моєю машиною. Номернi знаки, коли порушую правила, не допомагають.
— I що тодi?
— Одразу скажу, що хабарiв нiколи не платив i платити не буду. Якщо проштрафився, у мене виникають два варiанти: правоохоронцi або виписують квитанцiю, або просто заплющують очi на порушення. Якщо мiй “грiх”, звiсно, легкий.
— Якi вашi порушення найчастiше фiксують?
— Буває, на певнiй дiлянцi траси можна їхати зi швидкiстю 80 кiлометрiв, а я рухаюся на два чи три кiлометри за годину швидше. Iнколи буває, що мiй спiдометр показує 80 кiлометрiв, а “фара” у даїшника — 82 чи 83 кiлометри. Iнколи вони з розумiнням ставляться до мене в такiй ситуацiї i вiдпускають.
— Ви любите швидкiсну їзду?
— Люблю! Але в Українi нiде розiгнатися. На наших дорогах їжджу з максимальною швидкiстю 130 кiлометрiв за годину.
— А за кордоном?
— Коли потрапляю на нiмецький автобан, вiдводжу душу. На своєму “Мерседесi” я там витиснув максимальну швидкiсть — 230 кiлометрiв за годину. А якось пересiв на авто свого приятеля i промчав зi швидкiстю 245 кiлометрiв. Це мiй рекорд.
— Багато автiвок ви встигли змiнити за життя?
— Я стараюся змiнювати машини кожнi чотири роки. Останнiм часом довiряю лише “Мерседесам”. А починав свiй водiйський стаж iз “Фордiв” — “Фiєсти” та “Сiєрри”.
— А на наших машинах пробували їздити?
— Так, пробував. Однак не ризикував їх купувати. Радянськi авта не мають жодної безпеки. I ламаються швидше, анiж iномарки.
— Ви хоч трохи вмiєте ремонтувати машини?
— Звичайно! Я маю величезний гараж, розмiром 15 на 5 метрiв. У ньому є яма. Люблю залазити пiд машину i щось майструвати. Маю набiр ключiв, зварювальний апарат. Сам можу змiнити колеса, заглянути до ходової, змiнити мастило, фiльтри. Найбiльше часу проводив пiд “Фордами” та “Опелем”. А от до “Мерседеса” сильно не втручаюся, бо не зовсiм обiзнаний в електронiцi.
— Цiкаво, де ви бiльше часу проводите: в машинi чи на тренуваннi?
— Однозначно — на тренуваннi. Я ж живу за 200 метрiв вiд стадiону. Там проводжу п’ять чи шiсть годин на день. А за кермом — лише пiвгодини чи годину.
— То можна припустити, що за життя ви бiльше пробiгли, анiж проїхали?
— Я також над цим мiркував. Так, за життя я бiльше кiлометрiв пробiг, анiж проїхав. Я ж атлет-“далекобiйник”. За свою кар’єру втретє оббiгаю навколо Землi. Це 120 тисяч кiлометрiв. Пробiг на моєму “Мерседесi” значно менший.
— Якi вашi спортивнi плани? Коли повертаєтесь у спорт?
— Нинi я наполегливо тренуюся, щоб добре виступити на Олiмпiйських iграх у Лондонi. Лiцензiї ще не маю. Її можна буде вибороти аж у травнi. I доти слiд пiдтягнути свою готовнiсть, щоб зi свiжими силами повернутися у свiт легкої атлетики. Усi мої травми позаду, я готовий i далi працювати. Життя триває.
Олег Зубарук
***
