Тубеншлак Данило Григорович (майстер спорту з боротьби)

Майстер спорту з боротьби самбо, греко-римської (класичної) та вільної боротьби.

Народився 1.05.1937 р. у с. Мурафа Шаргородського району Вінницької області. В юності займався різними видами спорту (в т.ч. легка атлетика, футбол, волейбол). Професійно займався боротьбою. Виконав норматив майстра спорту СРСР у трьох видах боротьби: грекоримська (1961 р.), вільна (1962 р.) і самбо (1968 р.).

Чемпіон УРСР з класичної боротьби та боротьби самбо. 24-разовий чемпіон республіканської ради ДСО «Спартак» з чотирьох видів боротьби (класична, вільна, самбо, дзюдо).

Неодноразовий переможець і призер республіканських і всесоюзних змагань, суддя Всесоюзної категорії з боротьби. Нагороджений знаком «Відмінник фізичної культури і спорту СРСР».

Підготував понад 60 майстрів спорту з різновидів боротьби. Найвідоміший вихованець – бронзовий призер Олімпіади-1984 в Лос-Анджелесі з боротьби дзюдо Марік Бергер (екс-чернівчанин, представляв Канаду, куди переїхав на постійне місце проживання).

З 1993 р. проживає у США. На честь Данила Тубеншлака багато років у Чернівцях проводяться міжнародні змагання з боротьби дзюдо (серед головних організаторів – вихованець Юліан Германюк).

Відійшов в інший світ 7.10.2018 р.

***

***

Інтерв’ю, надруковане в газеті “Час”

Данило Тубеншлак: Став срібним призером чемпіонату України, не знаючи усіх правил

Нелегким у спорті був шлях Данила Григоровича. Адже ще юнаком серед своїх однолітків був найслабшим. Народився Данило семимісячним вагою 1450г. Дивлячись нині на цього кремезного чоловіка, розумієш, що саме спорт зробив з нього здорову людину. Наша розмова з ним відбувалася по закінченні у Чернівцях 15-го міжнародного турніру з боротьби дзюдо на призи Данила Тубеншлака. Пропонуємо інтерв’ю з Данилом Григоровичем, яке він погодився дати газеті “Час”.

— Даниле Григоровичу, ви спробували себе у багатьох видах спорту, але вибрали боротьбу. Чому саме?

— Ще після війни у 1946 році наша сім’я переїхала до Чернівців. Коли вчився у школі, грав у волейбол. Першим моїм тренером був Юрій Андрійович Шиманський. Я грав непогано, потрапив до збірної області і був капітаном команди. Згодом за-просили до юнацької збірної України. Потім почав займатися легкою атлетикою. Був чемпіоном області серед юнаків зі стрибків у висоту і довжину, потрійному стрибку, штовханні ядра та метанні молота. Моя мета була перемагати. Але у 1959 році мене запросили до збірної області, яка мала взяти участь у чемпіонаті України з класичної боротьби серед юнаків у Харкові. Пов’язано це було з тим, що не було кому виступати у важкій вазі, яка тоді йшла від 79 кг. У моїй ваговій категорії виступали 33 спортсмени і серед них Борис Гуревич, Олександр Медвідь, які у майбутньому стали борцями світового класу. Дебют видався для мене успішним, став срібним призером чемпіонату України, не знаючи усіх правил. Саме це не дозволило мені виграти у фіналі у суперника. З тих пір і пов’язав свою долю з боротьбою. У 1962 році став призером з вільної боротьби і отримав звання майстра спорту СРСР.

— Проте попереду Вас чекали самбо і дзюдо.

— Саме так. Мене цікавили всі види боротьби. У другій половині 50-х років минулого століття вже виступав на змаганнях із самбо, де також за успішні виступи отримав звання майстра спорту. У 1972 році в СРСР культивували боротьбу дзюдо. Я почав брати участь  у змаганнях і з цього виду боротьби.

— Але у цьому виді боротьби ви не отримали звання майстра спорту.

— Це звання не було для мене самоціллю. Просто отримував задоволення від того, що борюся. Я був закоханий у боротьбу. Тим більше, що якби дзюдо було у Союзі в 60-х роках, то впевнений, що звання майстра спорту я би отримав.

— Чи доводилося Вам підійматися на найвищий щабель  п’єдесталу?

— Був двічі чемпіоном України з класичної боротьби і самбо. І крім цього, я єдиний в Україні, хто був 24 рази чемпіоном України спортивного товариства “Спартак” з чотирьох видів боротьби.

— Даниле Григоровичу, чому нині греко-римська боротьба втратила свою популярність?

— Річ у тім, що історія боротьби починалася саме з греко-римської. Ще коли я був молодим, наш тренер Георгій Миколайович Фанченко (нині покійний), вчив нас азів греко-римської боротьби. Але з появою нових видів боротьби греко-римська якось пішла на другий план, а згодом і загубилася.

— А коли ви розпочали тренерську кар’єру?

— Коли займався  боротьбою, одночасно тренував. До мене приходили батьки і просили записати своїх дітей до секції. Інколи сам ходив по місту, наприклад, на вул. О. Кобилянської, де збиралося чимало молоді (були серед них і хулігани) та пропонував їм спробувати себе у боротьбі. Невдовзі вони ставали не тільки вправними борцями, а й законослухняними.

— Кого зі своїх вихованців Ви могли б назвати?

— У першу чергу, це Віктор Король, Марк Бергер (нині живе у Канаді), котрий був призером Олімпійських ігор і чемпіонатів світу з самбо і дзюдо, Дмитро Кінащук (переможець змагань на Кубі), Анатолій Артемчук (професор медицини, нині харків’янин), Ольга Николайчук (заслужений майстер спорту). Загалом я підготував майже 60 майстрів спорту СРСР, які були багаторазовими призерами чемпіонатів України, СРСР та інших змагань.

— Якби Вам запропонували розпочати життя заново, який би вид спорту вибрали?

— Не роздумуючи, вибрав би боротьбу, адже без боротьби свого життя не уявляю. Цей вид спорту завжди мені приносить радість. Але якщо б я обрав інший вид спорту, то впевнений, що й там би добився високих результатів. Свого часу грав у футбол за юнацьку команду “Буре-вісник”, яка тоді була лідером обласного футболу.

— Чи тягне вас на Буковину?

— Безумовно, тягне. Адже у Чернівцях прожив найкращі роки свого життя. Тут у мене залишилося багато друзів. Скажу відверто, на Буковині живуть найпрекрасніші у світі люди.

— Даниле Григоровичу, розкажіть трохи про вашу сім’ю.

— Дружина Ольга Миколаївна у Чернівцях працювала психіатром, а після навчання у США працює психотерапевтом. Вона — доктор наук. Син Олег у Нью-Йорку працює ді-джеєм на ро-сійському радіо “Ай-Ем” на 620-й хвилі, де веде передачу “Моя музика”.

— І останнє запитання. Що б ви хотіли побажати буковинцям і зокрема буковинським спортсменам?

— У першу чергу, я хотів би усіх буковинців привітати з 600-річчям міста Чернівців. Побажати щастя, здоров’я, гараздів. А юним борцям бажаю, щоб виросли справжніми богатирями і йшли твердим кроком до перемог.

 

Василь Коржевський