Наскільки ефективною є система управління сферою фізичної культури і спорту в Україні, яку ми фактично отримали у спадок від радянської епохи? Якими є особливості цієї системи і чим вона позитивно або навпаки відрізняється від західних аналогів? Пропонуємо до вашої уваги магістерську роботу, присвячену цій темі.

Назва магістерської роботи: «Європейський вектор розвитку системи управління сферою фізичної культури і спорту (регіональний аспект)»

Автор: Мазурашу Георгій Георгійович

2009 р. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, факультет історії, політології та міжнародних відносин, кафедра політології та державного управління.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Карпо В. Л.

***

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1 ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1.1. Фізична культура і спорт як один із пріоритетних напрямків державної політики……………………………………………………………………………7

1.2. Система оздоровлення населення в Україні засобами фізичної культури і спорту.

1.2.1. Фізичне виховання підростаючого покоління…………………………..14

1.2.2. Фізкультурно-масова робота за місцем проживання та у місцях масового відпочинку громадян…………………………………………………18

1.2.3. Фізкультурно-оздоровча діяльність за місцем роботи громадян………20

1.2.4. Розвиток фізичної культури і спорту серед сільського населення…….25

1.3. Система розвитку спорту в Україні

1.3.1. Дитячо-юнацький спорт…………………………………………………..34

1.3.2. Резервний спорт……………………………………………………………37

1.3.3. Спорт вищих досягнень як складова зміцнення іміджу України на міжнародній арені………………………………………………………………..42

Розділ 2 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

2.1. Діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо розвитку фізичної культури і спорту……………………………………………46

2.2. Роль громадських об’єднань фізкультурно-спортивного спрямування  в державному управлінні сферою фізичної культури і спорту…………………52

2.3. Матеріально-технічне та медичне забезпечення сфери фізичної культури і спорту……………………………………………………………………………57

2.4. Фінансово-економічна діяльність у сфері фізичної культури і спорту….64

2.5. Інформаційне забезпечення сфери фізичної культури та спорту………..72

2.6. Очікуванні результати державного регулювання сфери фізичної культури і спорту……………………………………………………………………………77

РОЗДІЛ 3 ІСТОРІЯ І ТРАДИЦІЇ РОЗВИТКУ ТА УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ФІЗЧИНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ………………………………………………………80

РОЗДІЛ 4 ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ, ВРАХОВУЮЧИ ПОЗИТИВНИЙ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

4.1. Особливості організації розвитку фізичної культури і спорту на регіональному рівні закордоном…………………………………………………88

4.2. Практичні кроки та подальші перспективи оптимізації системи управління сферою фізичної культури і спорту в Чернівецькій області……..91

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………96

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ……………………………………………….100

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………101

ПЕ­РЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДЮСШ – дитячо-юнацька спортивна школа

НОК – Національний Олімпійський комітет України

ШВСМ – школа вищої спортивної майстерності

СДЮШОР – спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву

ФСТ – фізкультурно-спортивне товариство

Облцентр ФЗН «Спорт для всіх» – обласний центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства зберігається актуальність всебічної підтримки сфери фізичної культури і спорту з боку держави. Такий стан речей унормований чинним законодавством.

У статті 3 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» відзначається, що держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості.

Реалізація вказаної норми законодавства потребує цілеспрямованої злагодженої роботи державних інституцій, територіальних громад, виробничих структур, приватних організацій, громадських об’єднань та фахівців сфери. Насамперед це стосується категорії фахівців, які мають статус державних службовців або працюють в організаціях, які фінансуються з державного або місцевих бюджетів.

Тільки за умови оптимального поєднання дій всіх зацікавлених суб’єктів управління стане реальним забезпечення людям оптимальною руховою активністю протягом усього життя, досягнення нею достатнього рівня фізичної та функціональної підготовленості, впровадження традицій здорового способу життя, сприяння її соціальному, біологічному та психічному благополуччю.

Ситуація в сфері фізичної культури та спорту залишається складною. Найгострішою проблемою є низький рівень залучення населення (13%) до занять фізкультурно-оздоровчої спрямованості. За цим показником Україна суттєво поступається: Фінляндії, Швеції, Великобританії, Чехії, Німеччині та деяким іншим країнам. Світовий досвід засвідчує, що оптимальна рухова активність упродовж усього життя кожної людини — найефективніший засіб профілактики захворювань та зміцнення здоров’я. За очікуваною тривалістю життя населення України посідає одне з останніх місць в Європі.

Проблемним є подальше забезпечення гідного представництва держави у світовому спортивному русі. Особливе занепокоєння викликає результативність підготовки резерву для національних збірних команд України, особливо, з олімпійських видів спорту.

Все це має бути одним з першочергових національних пріоритетів розвитку суспільства. Проте вирішення цих завдань неможливе без удосконалення вітчизняної нормативно-правової бази, наукового, матеріально-технічного та медичного забезпечення, оптимізації системи управління сферою фізичної культури і спорту, а також без достатнього рівня фінансування сфери з боку державного та місцевих бюджетів.

Ступінь наукової розробки тематики. При написанні магістерської роботи використовувалися джерела різноманітного характеру – монографії, посібники, матеріали, опубліковані у ЗМІ, а також Інтернет-ресурси. Варто зауважити, що по даній проблематиці відсутні ґрунтовні джерела та вагомі теоретичні розробки, що безперечно вплинуло на характер роботи та особливості самої джерельної бази. Так, основні теоретичні положення були використанні із законодавчих актів, що регламентують розвиток фізичної культури та спорту в Україні, з відповідної документації обласної державної адміністрації та обласної ради, а також із посібників з державного управління. Крім цього, при з’ясуванні історії зародження та функціонування на сучасному етапі управління фізичної культури та спорту використовувалися публікації у місцевих ЗМІ та аналітичні записки підрозділів Чернівецької обласної державної адміністрації.

Актуальність зазначених вище проблем, їх недостатнє вивчення і визначили вибір теми магістерської роботи, зумовили її мету та завдання.

Мета та завдання дослідження. Метою даної магістерської роботи є розкриття поняття та функцій державного управління фізичною культурою та спортом, визначення стану та напрямів удосконалення державного управління в сфері фізичної культури і спорту в сучасній Україні, враховуючи орієнтації на європейський вектор розвитку.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

– дослідити фізкультурно-спортивну діяльність як один із напрямків гуманітарної політики держави;

– охарактеризувати систему розвитку спорту в Україні;

– з’ясувати роль державного регулювання та забезпечення розвитку фізичної культури та спорту;

– визначити традиції управління фізичною культурою та спортом на теренах Чернівецької області;

– висвітити зарубіжний досвід організації фізичної культури та спорту за кордоном;

– вказати основні напрямки оптимізації управління сферою фізичної культури і спорту в Україні, загалом, та Чернівецькій області, зокрема.

Об’єктом дослідження є система управління фізичною культурою і спортом в Україні.

Предмет дослідження – специфіка управління фізичною культурою та спортом на регіональному рівні, зокрема, у Чернівецькій області, в контексті європейського вектору розвитку.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження, в роботі використана сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових розпоряджень у сфері, яка є предметом дослідження. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначені загальні засади державної політики України щодо управління фізичною культурою та спортом. Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання адміністративно-юрисдикційної діяльності, інформаційно-аналітичного забезпечення та планування, а також проблеми взаємодії органів державної влади України та місцевого самоврядування, до компетенції яких входять питання здійснення управління фізичною культурою та спортом. Історико-правовий метод застосовувався для вивчення становлення та подальшого розвитку фізичної культури та спорту у Чернівецькій області в цілому та законодавства, зокрема, при врахуванні відповідного позитивного досвіду країн Європи.

Структура роботи. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета та завдання визначили послідовність викладення матеріалу та структуру роботи. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, які об’єднують підрозділи, що в свою чергу поділяються на підпункти, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Загальний обсяг магістерської роботи складає 113 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

 

1.1. Фізична культура і спорт як один із пріоритетних напрямків державної політики

Суспільство у всі часи не було байдужим до того, яким життєвим потенціалом володіє підростаюче покоління. Здоров’я нації завжди пов’язувалося у великій мірі зі здоров’ям дітей та підлітків. Тому і в Україні гармонійний розвиток, здоров’я молоді є серед пріоритетів державної політики.

Ще наприкінці 80-х років ХХ ст. інтенсивно розвивалася матеріально-технічна і спортивна база загальноосвітніх та дитячо-юнацьких спортивних шкіл, контролювалося їх забезпечення спортивним інвентарем та обладнанням згідно з нормативними вимогами, будувалися спортивні майданчики за місцем проживання та у місцях масового відпочинку і оздоровлення дітей, а перед науковцями поставало завдання – науково обґрунтувати інтенсифікацію навчально-виховного процесу.

Медико-соціальна обстановка, що склалася сьогодні в Україні, не може не відбитися на такій біологічно і соціальне значущій функції організму, як фізична працездатність. Дослідженнями останніх років доведено, що фізична працездатність є інтегральним показником здоров’я дітей і підлітків, але цей аспект проблеми в спеціальній літературі висвітлений недостатньо. Тим часом знання закономірностей розвитку дітей шкільного віку в існуючих умовах вимагає першочергової уваги, оскільки дитячий організм дуже чутливий до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Відомо, що нестача рухів у житті дітей шкільного віку є однією з причин порушення багатьох життєво важливих процесів. Необхідний обсяг рухової активності дітей і підлітків – вирішальний фактор і гарант виховання всебічно розвинутого підростаючого покоління. За умов гіподинамії, в якій перебувають наші діти, дуже складно говорити про повноцінний розвиток дитячого фізичного виховання та спорту.

Дитячий спорт дуже тісно пов’язаний з фізичним вихованням. Це короткочасне навчання дітей основним елементам певних видів спорту для ознайомлення їх з цінностями спорту та виявлення схильності до подальших занять. Розвиток дитячого спорту забезпечує органічний зв’язок між фізичним вихованням, масовим спортом та спортом вищих досягнень.

Для забезпечення якісного відбору дітей із особливими спортивними здібностями та прививання у підростаючого покоління «звички» підтримувати своє здоров’я засобами фізичної культури і спорту держава має створити необхідні організаційно-правові та матеріально-технічні умови для охоплення практично усіх дітей таким короткочасним навчанням. З цією метою мають бути поєднані зусилля сім’ї, опікунських служб, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, навчальних закладів, спортивних федерацій та клубів.

Для дітей шкільного віку стратегічної важливості набуває створення умов, які б надавали їм можливість брати участь у цілеспрямованій руховій активності не менше 8-10 годин на тиждень: саме такий обсяг фізичного навантаження забезпечує оздоровчий ефект, сприяє зменшенню асоціальних проявів серед дітей, а також дозволяє сформувати у них навички до подальших систематичних занять загальнодоступним спортом і виявити здібних з-поміж них для залучення до дитячо-юнацького, резервного, а у подальшому і до спорту вищих досягнень.

Фізична культура – це частина загальної культури суспільства, сукупність духовних та матеріальних цінностей, способів їх набуття та використання з метою оздоровлення людей та розвитку їх фізичних якостей засобами рухової активності.

Фізична культура є важливим засобом гармонійного розвитку людини, формування основних систем і вдосконалення функціональних можливостей організму. Вона також є головним чинником фізичного здоров’я людини. Недостатність рухової активності населення стримує формування здорового способу життя, від якого на 60% залежить стан здоров’я людини. Роль медицини у цьому випадку – лише 8-10%. Ігнорування цього факту призводить до відомих демографічних проблем та зростання захворюваності населення.

При цьому не можна не брати до уваги той факт, що фізичному здоров’ю людини дедалі більше шкодить природне довкілля. Перш за все йдеться про радіаційне забруднення. За даними Міністерства надзвичайних ситуацій України на 1 січня 2003 року офіційний статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи мали 6,13% населення країни. Проте реальна кількість тих, на здоров’я кого наслідки катастрофи справили негативний вплив, не оприлюднюється. Але є підстави припустити, що вона набагато вища за офіційну. Окрім цього, негативний вплив на фізичне здоров’я людини справляє імуноушкоджуюча дія забруднення повітря, ґрунтів, води, неякісне і неповноцінне харчування тощо.

До негативних чинників довкілля додаються негативні соціальні аспекти (алкоголізм, наркоманія, різноманітні захворювання, малокалорійне харчування, незадовільні побутові умови та інше), які врешті-решт впливають на загальну демографічну ситуацію і погрожують гуманітарній безпеці Україні.

Загострення екологічного становища, вади соціального захисту, проблеми охорони здоров’я та низький рівень фізичної культури населення зумовлюють напружену демографічну ситуацію в країні. Різниця у тривалості життя в Україні і країнах Західної Європи складає для чоловіків майже 13, жінок – 8 років. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в українців, на жаль, найвищі в Європі.

Такий стан здоров’я нації обумовлює і значні безпосередні та побічні втрати для вітчизняної економіки. За даними канадських експертів витрати на лікування захворювань, які пов’язані з недостатньою фізичною активністю населення цієї країни, складають приблизно 2,5 млрд. канадських доларів на рік. Витрати від передчасної смерті працездатного населення в США оцінюються в 25-30 млрд. американських доларів на рік. Аналогічні тенденції характерні і для України.

Тож, враховуючи практичний досвід розвинутих країн світу, перед українським суспільством стоїть завдання створити оптимальні умови для сукупного поєднання усіх чинників різних складових фізичного, психічного, духовного й соціального здоров’я, що призведе до соціального, біологічного та психічного благополуччя населення.

Саме в цьому напрямку незамінною є роль фізичної культури і спорту. Для позитивного ефекту їх впровадження у повсякденний побут необхідно визначити державну стратегію формування здорового способу життя, для чого слід здійснювати постійний соціальний моніторинг та маркетинг, тобто включити спеціальні дослідження, на підставі яких визначити специфічні потреби населення.

Необхідно також запровадити різноманітні програми територіальних громад за участю громадських організацій, що спрямовані на формування здорового способу життя.

Однією з головних умов позитивного вирішення цих проблем є формування і реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту, лобіювання її на рівні органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, промислових і фінансових структур, засобів масової інформації.

Необхідно також підвищити рівень обізнаності різних верств суспільства щодо проблем здоров’я та пропаганди здорового способу життя як загальнонаціональної цінності.

Аналіз рівня охоплення населення масовим спортом у світі засвідчує, що українці у декілька разів поступаються за цим показником провідним країнам. В Україні до регулярних занять фізичною культурою і спортом залучено лише приблизно 13% населення, в той час як в розвинутих європейських країнах цей показник дорівнює від 21 до 50% (див Таблицю 1.).

Таблиця 1. Рівень охоплення населення заняттями фізичною культурою і спортом, %

Країна	Рівень охоплення населення, %
Фінляндія Австралія Канада Німеччина Японія США Франція Великобританія Україна Росія	52 46 39 27 26 26 24 21 13 11

Джерело: Спортивно-розважальне видання «Супер!». – Ч., 2009. – с. 2.

Лише кожен п’ятдесятий мешканець України бере участь у спортивних змаганнях. Гіподинамія характерна для більшості людей працездатного та похилого віку (відповідно, 92-94% та 96-97%). Лише кожна десята дитина 6-18 років займається у системі дитячо-юнацьких спортивних закладів.

Низький рівень оздоровчої рухової активності населення стримує формування здорового способу життя, від якого на 60% залежить стан здоров’я людини.

У зв’язку з відсутністю сталих традицій здорового способу життя та активного дозвілля, недостатнього виховання молоді на прикладах уславлених вітчизняних спортсменів, для українського суспільства гострою проблемою залишається широке розповсюдження тютюнопаління, зловживання алкоголем, вживання наркотичних засобів. Як наслідок, зростають антигромадські прояви та загострюється криміногенна ситуація, особливо у молодіжному середовищі.

Проблеми спорту вищих досягнень стримують утвердження позитивного міжнародного іміджу України, як спортивної держави, та не сприяють патріотичному вихованню населення.

В Україні практично відсутня система пропаганди фізичного виховання та спорту. Аналіз вітчизняних засобів масової інформації показує, що більшість з них часто віддають перевагу інформаціям про «розкручених» зарубіжних зірок та змагання, залишаючи на другому плані досягнення вітчизняних спортсменів.

До речі, у Чернівецькій області пропаганда здорового способу життя та занять спортом, хоч і недостатня, але ведеться набагато активніше, ніж в інших регіонах України. Так, саме чернівецькі телеканали першими в країні у 2005 р. почали розміщувати в ефір на правах соціальної реклами ролики за участю місцевих титулованих спортсменів (Іван Гешко, Тетяна Шинкаренко, Юрій Омельченко), які запрошували до спортивних сецій і, підкреслюючи зв’язок між заняттями спортом та відомістю і успішністю, на фоні власного автомобілю (який у нас в значній мірі асоціюється з матеріальним благополуччям) стверджували: «Все, чого я досяг (-ла), – завдяки спорту!» Ці відеоролики замовив відділ з питань фізичної культури і спорту Чернівецької обласної державної адміністрації. Як і відповідні сіті-лайти «На вас чекають у спортивних секціях!», інформаційно-пропагандистські календарі, плакати тощо. Частина місцевих ЗМІ доволі активно розповідають про успіхи буковинських спортсменів, на місцевих телеканалах «Чернівці» і ТВА можна побачити чимало спортивних трансляцій, чого, на жаль, немає в інших регіонах України. Щоправда, масова реклама на центральних телеканалах та інших ЗМІ тютюну, алкоголю або відповідних торгових марок зводить нанівець незначні пропагандистські акції стосовно здорового способу життя.

Вирішити ці проблеми можна, перш за все, за умов удосконалення системи управління сферою фізичної культури і спорту. Сьогодні до цієї системи долучаються Міністерство освіти і науки України, Міністерство оборони України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, Державна податкова адміністрація України, Державний департамент України з питань виконання покарань, Управління державної охорони України, інші державні інституції.

Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту має бути міжгалузевим і розповсюджувати свою діяльність на все населення країни без його розподілу за місцем роботи, навчання або проживання, а ідея формування на демократичних та гуманістичних засадах ефективної моделі розвитку фізичної культури і спорту має стати загальнонаціональною. Державна програма розвитку фізичною культурою на 2007-2011 роки, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2006 року №1594, визначає подальшу стратегію формування здорового способу життя та виховання здорової нації і спрямована на задоволення потреб кожного громадянина у створенні належних умов для занять фізичною культурою і спортом.

Необхідно проводити активну державну та громадську роботу, спрямовану на зміцнення цінностей здорового способу життя нації.

1.2. Система оздоровлення населення в Україні засобами фізичної культури і спорту.

 

1.2.1. Фізичне виховання підростаючого покоління

Проблема формування стійких цінностей здорового способу життя у підростаючого покоління є надзвичайно актуальною. Зумовлене це постійним зростанням захворюваності, погіршенням здоров’я дітей шкільного віку. За даними МОЗ України 80% дітей мають відхилення у стані здоров’я. За даними Віденського інституту академічних досліджень, який протягом 2000-2002 років досліджував стан здоров’я у ряді пострадянських країн (включаючи Україну) середня очікуваність тривалості життя наших дітей, народжених протягом 1992-2002 років становить для хлопчаків 59 років, для дівчат – 71 рік. У країнах Європейської співдружності цей показник дорівнює відповідно 75 років та 81 рік.

За даними АПН України практично здоровими до школи приходять лише 15-20% дітей, а по її закінченні практично здоровими виявляється лише 5-7%.

За даними національного соціологічного дослідження «Спосіб життя молоді України», проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, в групі молоді від 10 до 22 років головним чинником ризику для здоров’я є знижена фізична активність, тобто відсутність регулярних фізичних занять, у тому числі перегляд телепередач більше чотирьох годин на день, або робота на комп’ютері понад 10 годин на тиждень (24%). За ними йдуть психологічний дискомфорт (22%), тютюнопаління (20%), вживання алкогольних напоїв (14%), наявність хронічних захворювань (10%), вживання наркотиків ( 5%), надмірна вага, тобто перевищення нормативних показників ваги відповідно до зросту та віку (4%) та небезпечний секс (1%). [71, c. 3]

Таким чином, недостатня фізична активність визнається провідним чинником ризику для здоров’я підлітків, юнаків та молоді.

Отже, ключовою складовою здорового способу життя вважається рухова активність, регулярні заняття фізичною культурою та спортом. Тому закономірно, що саме на цей напрям при популяризації, пропаганді здорового способу життя серед підлітків та юнаків мають бути спрямовані основні зусилля.

Численними дослідженнями встановлено, що регулярні різноманітні фізичні навантаження, в яких можуть використовуватись різні комплекси гімнастичних вправ, та безпосередні заняття різними видами спорту сприяють поліпшенню працездатності та психофізіологічного стану, збереженню здоров’я. Фізичні вправи є своєрідними універсальними регуляторами, що вдосконалюють нейрогуморальну систему і забезпечують нормальний перебіг життєвих процесів. Не можна переоцінити значення фізичної підготовки для збереження працездатності в умовах тривалої розумової праці і нервово-психічної напруги.

В дослідженнях, що були проведені серед школярів та юнаків-студентів, було виявлено, що показник кількості занять фізичною культурою на тиждень позитивно співвідноситься з їх навчальною успішністю та самоефективністю, стосунками з однокурсниками, стабільністю працездатності впродовж навчального дня. Негативні кореляційні зв’язки були встановлені з показниками частоти захворюваності, особистісною тривожністю, частотою паління та вживання алкогольних напоїв.

Найбільш серйозні фактори, що стримують розвиток фізкультурного руху молоді в країні, – це слабка матеріально-технічна база та низька ефективність її використання; недостатня підготовка фізкультурних кадрів для учбових закладів та непрестижність цієї професії в останні роки; нестача науково-методичного забезпечення та відсутність якісно нових програм фізичного виховання, які б враховували як умови життєдіяльності людей, так і досягнення науково-технічного прогресу, а також були б достатньо забезпечені фінансовими ресурсами для їх реалізації.

Нині доведено, що дворазові на тиждень заняття з фізичної культури в школі є недостатніми, і належну фізичну підготовку мають лише ті школярі, що систематично займаються двічі-тричі на тиждень в спортивних секціях.

Фізичне виховання у сучасних умовах має відповідати загальній ситуації і на основі принципів гуманістичної педагогіки набуває нового змісту, зокрема, вноситься завдання формування внутрішньої мотивації дитини до самовдосконалення, до всебічного та гармонійного розвитку.

На кожному занятті з фізичної культури вчителем має виділятися час на методичну підготовку, спрямовану на здобуття учнями знань, умінь і навичок необхідних для самостійного виконання вимог здорового способу життя та виховання його цінностей. Вирішальне значення у цьому процесі відіграє поєднання роботи з формування у юнаків знань теорії та практики фізичного виховання та ведення здорового способу життя з практичними заняттями фізичними вправами. З цією метою учням слід надавати інформацію про взаємозв’язок спортивних занять з цінностями здорового способу життя. Для їх кращого засвоєння учням слід ставити завдання розробляти програми збереження і зміцнення особистого здоров’я в майбутньому; аналізували життя відомих особистостей, знайомих і друзів щодо їхнього способу життя. Це надає учням можливість конкретизувати теоретичні знання про цінності здорового способу життя й сприяє розвитку мотивації до його самостійного ведення.

Найбільш цінними для здоров’я вважаються біг, спортивні ігри та змагання. Вони сприяють розвитку основних фізичних якостей і постави юнаків; формуванню вміння і навичок проводити самостійні оздоровчі заняття; виховують морально-вольові якості; розвивають самостійність та ініціативність; сприяють організації здорового і змістовного дозвілля; стимулюють учнів до оздоровчих занять; пропагують здоровий спосіб життя і його цінності.

Під оптимальним руховим режимом розуміють регламентоване за інтенсивністю та тривалістю фізичне навантаження, котре включає побутовий аспект рухової активності та повністю задовольняє біологічну потребу в рухах, відповідає функціональним можливостям організму, враховує специфіку навчання, а тим самим сприяє вихованню здорового способу життя та зміцненню здоров’я. Оптимально побудований руховий режим є найефективнішим засобом запобігання захворюванням і передчасному старінню, він позитивно впливає на центральну нервову систему, підвищує працездатність рухових нервових центрів, покращує показники умовно-рефлекторної діяльності, ліквідує порушення координації рухів. Сприятливі зміни відбуваються і в суб’єктивному стані людини: поліпшуються самопочуття, сон, настрій, зменшується відчуття втоми, яке з’являється, як правило, у другій половині дня.

Тому важливим при вихованні у молоді цінностей здорового способу життя є проведення самостійних оздоровчих занять за місцем проживання. Вони мають розпочинатися після засвоєння учнями в процесі методичної підготовки на уроках фізичної культури та позакласних занять знань і навичок ведення здорового способу життя, умінь планувати і контролювати свою оздоровчу діяльність. Метою оздоровчих занять є самостійне впровадження підлітками та юнаками в свій режим дня різних форм здорового способу життя, що сприяє формуванню їхньої ціннісної системи та зміцнює здоров’я. Введення в практику самостійних тренувань із загальної фізичної підготовки, ранкової гігієнічної гімнастики, прогулянок у режимі дня та дотримання вимог здорового способу життя з усіх його компонентів допомагає подальшому розвитку фізичних якостей учнів, покращенню їх постави, зміцненню здоров’я, емоційному розвантаженню та формуванню ціннісної системи здорового способу життя.

Слід зважати на те, що для 62,9% молоді ведучими мотивами занять фізичною культурою є покращення чи зберігання здоров’я, а для 34% – покращення настрою та самопочуття. Значно нижче оцінюються такі важливі значні для суспільства цінності, притаманні фізичній культурі, як всебічний розвиток особистості, естетичне виховання, працелюбність, моральні і вольові якості, активізація розумової діяльності, самоорганізація. Тому саме ці аспекти, вочевидь, мають потребувати підвищеної уваги при популяризації фізичної культури та спорту.

1.2.2. Фізкультурно-масова робота за місцем проживання та у місцях масового відпочинку громадян

Реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту здійснюється шляхом залучення широких верств населення до регулярних оздоровчих занять, надання фізкультурно-оздоровчих послуг, поєднання масових та індивідуальних форм організації фізкультурно-спортивної роботи за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення для профілактики захворювань, змістовного дозвілля та запобігання проявам асоціальної поведінки.

Метою цієї діяльності є створення сприятливих умов для реалізації права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, задоволення їх потреб в оздоровчих послугах за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення. Проте, в Україні ще не сформовано необхідну інфраструктуру фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем проживання та масового відпочинку громадян. Тому в пріоритети державної політики у сфері фізичної культури і спорту входить забезпечення її створення.

Цю мету можливо досягнути шляхом:

– формування у громадян потреб у руховій активності та створення умов для їх задоволення;

– збереження та розвиток існуючої мережі фізкультурно-оздоровчих закладів за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення як умови залучення різних верств населення до оздоровчого дозвілля;

– здійснення заходів щодо збереження існуючої матеріально-технічної спортивної бази, здійснення контролю за використанням її за призначенням;

– провадження просвітницької роботи з питань оздоровлення населення засобами фізичної культури і спорту;

– організація та проведення змагань, конкурсів, показових виступів, фестивалів, спортивних свят та інших заходів за місцем проживання і в місцях масового відпочинку населення;

– обладнання та утримання фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення.

Пріоритетного значення набуває також розвиток масовості та доступності спорту в суспільстві, або іншими словами – спорту для всіх.

У світовій системі масовий рух «Спорт для всіх» зародився в середині 60-х років і має сталі традиції. Його концепція була прийнята Радою Європи як довгострокова спортивна програма. На початку 80-х років цей рух набув особливої популярності в багатьох країнах світу. У населення стрімко виростав інтерес до нього з точки зору оздоровлення і підвищення фізичної готовності.

Україна приєдналася до цього процесу і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року №49 в країні утворюється мережа центрів фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх». На сьогоднішній день в Україні діє близько 200 центрів «Спорт для всіх» – у всіх областях, багатьох містах та районих центрах. Такі центри продовжують з’являтися у різних регіонах. Хоча досвід інших країн та елементарна логіка підказують, що створення нових і нових центрів «Спорт для всіх» призводить до збільшення витрат на утримування адміністративного персоналу у сфері фізичної культури і спорту та, водночас, до зменшення на відповідну суму асигнувань на фізкультурно-оздоровчі та спортивно-масові заходи, придбання спортивного інвентарю і обладнання тощо, оскільки бюджетних коштів від розширення мережі «Спорт для всіх» більше не стає… Саме тому наказом відділу з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА від 23.12.05 №50-ОС було скорочено з шести до чотирьох одиниць штатну чисельність обласного центру ФЗН «Спорт для всіх». А у м. Чернівцях, де вміють рахувати бюджетні кошти і дбати про їх ефективне використання, досі не відкрили міський центр «Спорт для всіх», натомість кошти, які в разі відкриття цієї структури йшли би на зарплатню новим спортивним чиновникам, спрямовуються на проведення спортивно-масових заходів. І від цього справа лише виграє.

У Чернівецькій області на сьогодні функціонує один обласний і шість міських або районних центрів «Спорт для всіх». В інших регіонах центрів «Спорт для всіх» набагато більше, як, зрозуміло, і відповідних спортивно-фізкультурних чиновників. А ось матеріально-технічною базою для здійснення фізкультурно-оздоровчої діяльності більшість центрів, на жаль, не забезпечені. Незадовільною є, приміром, на Буковині і робота обласного центру «Спорт для всіх» щодо залучення волонтерів до проведення фізкультурно-масових заходів.

1.2.3. Фізкультурно-оздоровча діяльність за місцем роботи громадян

Серед пріоритетів державної політики у сфері фізичної культури і спорту важливе місце займає і забезпечення розвитку інфраструктури фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем роботи громадян.

Фізкультурні заходи у трудовому процесі отримали назву виробничої гімнастики, яка переслідує наступні завдання: сприяння швидкому досягненню і тривалій підтримці високої професійної працездатності у трудящих; попередження порушень у стані здоров’я; сприяння формуванню професійно важливих фізичних і психічних якостей, дихальних навичок; пропаганда фізичної культури і спорту.

Для вирішення цих завдань безпосередньо на виробництві мають застосовуватися вступна гімнастика, фізкультурні паузи, фізкультурні хвилинки тощо. Ця практика була доволі розповсюдженою в радянські часи.

На жаль, під час зміни соціально-політичного устрою в Україні, глобальних економічних перебудов, перегляду принципів трудових відносин між роботодавцем та працівниками існуюча раніше система впровадження фізичної культури за місцем роботи громадян, яка ґрунтувалася на рівні державного регулювання, сьогодні майже зруйнована. Часткове виключення складають лише нечисленні потужні, економічно самостійні підприємства, як то Маріупольські концерни «Азовмаш» та ім. Ілліча Донецької області, Запорізька «Мотор-Січ», Сєвєродонецький «Азот» Луганської області, Дніпропетровський машинобудівний завод та деякі інші.

Практично не застосовують такі оздоровчі засоби і на підприємствах Чернівецької області. Так, згідно із описовим звітом відділу з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА щодо стану та розвитку фізичної культури та неолімпійських видів спорту за 2006 рік (від 30.01.07 №84/02), лише на ВАТ «Трембіта» регулярно проводиться гімнастика. Окремі підприємства обмежуються проведенням фізкультурно-оздоровчими заходами у вигляді змагань серед працівників з популярних видів спорту та участю у галузевих спартакіадах. А ось більшість новоутворених за часів незалежності фірм, комерційних організацій та підприємств питанням оздоровлення працівників засобами фізичної культури і спорту увагу майже не приділяють.

Активізації фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем роботи громадян  мали би сприяти фізкультурно-спортивні товариства («Динамо», «Колос», «Спартак», «Україна»), які за своїми статутами мають організовувати фізкультурно-масову роботу у виробничій сфері.  Але ці спортивні організації в силу низки об’єктивних і суб’єктивних причин останнім часом ці обов’язки майже не виконують, перетворившись на своєрідних посередників між бюджетом та спортивними школами. У названому вище напрямку їхня діяльність переважно обмежується організацією проведення галузевих комплексних фізкультурно-спортивних заходів. І взагалі, враховуючи орієнтир на західну клубну модель, фізкультурно-спортивні товариства, найімовірніше, доживають свій вік. Тому доцільно було б, щоби активізації фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем роботи громадян сприяли центри «Спорт для всіх».

Власне, на регіональному рівні певні кроки в цьому напрямку вже робляться. Так, згідно з наказом відділу з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА від 16.07.07 №355, з метою активізації фізкультурно-масової роботи за місцем проживання, роботи та відпочинку громадян обласному центру ФЗН «Спорт для всіх» доручено провести моніторинг готовності фірм та підприємств різних форм власності до спільної організації фізкультурно-оздоровчих заходів, в т.ч. спартакіад, днів здоров’я, відкритих змагань з популярних масових видів спорту (на умовах, коли спортивні організації надають організаційну та методичну допомогу, а фірми та підприємства – забезпечують нагородну атрибутику).

Сьогодні «виробнича» фізична культура реально переживає глибоку кризу – скорочується кількість фізкультурних об’єднань (колективів, клубів) на виробництві, знижується чисельність бажаючих займатися фізкультурою, відбувається відтік спеціалістів до інших сфер.

Майже зруйнована така форма організації як колектив фізичної культури як первинна ланка в усій системі організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи на виробництві.

Практично не виконується стаття 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії», якою регламентовано, що «роботодавці зобов’язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці…»

Наразі постає питання відтворення діяльності на виробництві колективів фізичної культури як доступної форми організації фізкультурно-спортивного руху серед громадян за місцем роботи. Такий колектив створюється та функціонує без статусу юридичної особи для здійснення фізкультурно-спортивної діяльності за місцем роботи громадян.

Діяльність колективів фізичної культури також сприятиме підвищенню фізичної працездатності робітників і службовців при вирішенні будь-яких технологічних питань виробничого циклу, стає реальним фактором підвищення продуктивності праці. До того ж, висока вартість медичного обслуговування та професійного навчання стимулює власників виробничих об’єднань, фірм і компаній приділяти найпильнішу увагу фізичній підготовленості робітників. Все це вкладається в рамки настанов, спрямованих на формування у робітників мотивації до збереження здоров’я, профілактики захворювань та забезпечення економічного і соціального благополуччя.

Враховуючи позитивний ефект від діяльності таких громадських організацій, перед органами управління сферою постає завдання врегулювання на державному рівні питання впровадження їх реєстру по всій країні.

Більш вищою формою організації фізкультурно-масової роботи на виробництві можуть бути спортивні клуби цих підприємств, які об’єднують працюючих для задоволення їх спільних інтересів у сфері фізичної культури і спорту і діють на підставі положення або статуту, затвердженого у встановленому чинним законодавством порядку.

Особливого значення фізична культура за місцем роботи громадян набуває в окремих фахових сферах. Наприклад, у Збройних Силах та інших військових формуваннях, правоохоронних органах тощо. Так, фізичне виховання у Збройних Силах та інших військових формуваннях забезпечується командуванням військових частин і спрямовується на підвищення фізичної готовності військовослужбовців до бойової діяльності, володіння та ефективного використання зброї, бойової техніки, перенесення фізичних навантажень та нервово-психічних напружень в екстремальних ситуаціях, а також сприяння вирішенню завдань навчання і виховання. Фізичне виховання в правоохоронних органах організовується їх керівництвом і передбачає спеціальну фізичну підготовку особового складу до успішних дій в екстремальних умовах боротьби з порушниками правопорядку.

1.2.4. Розвиток фізичної культури і спорту серед сільського населення

В загальнодержавній системі розвитку фізичної культури і спорту серед усіх верств населення особливе місце займає розвиток масового спорту серед сільського населення.

Сьогодні на селі працює 17,5 тисяч штатних фізкультурних кадрів, з яких 14 тисяч у сільських закладах освіти, більше 1200 тренерів зі спорту і більше 800 інструкторів з фізичної культури. Причому за останні 5 років кількість інструкторів збільшилась втричі. Крім цього, у 270 дитячо-юнацьких спортивних школах займається 77 тис. сільських дітей.

З 10 тисяч існуючих в Україні спортивних клубів різної організаційно-правової форми, більше тисячі припадає на сільську місцевість.

В той же час, з оглядом на те, що сьогодні у більше як 28,5 тисяч селах України мешкає 15 млн. населення, існуючу інфраструктуру сфери фізичної культури і спорту у сільській місцевості ні в якому разі не можна вважати достатньою.

Всіма видами фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи охоплено лише 9,5% сільського населення. До занять спортом, в переважній більшості нерегулярно, залучений лише кожен сотий мешканець села.

Викликає занепокоєння низький рівень охоплення сільських дітей заняттями у спортивних школах. Цей показник сьогодні складає 5,4% від загальної чисельності сільської учнівської молоді, що вдвічі менше в середньому по країні. Одна неповно комплектна спортивна школа припадає на 280 сіл і селищ. Лише у 590 селах (2%) є відділення або навчальні групи ДЮСШ.

У сільській місцевості складна ситуація з фізкультурно-спортивними кадрами. Тут працює лише 7,3% тренерів-викладачів країни. В середньому в Україні на 83 учня сільської спортивної школи працює лише один тренер-викладач. Для порівняння, в містах України на одного тренера припадає 39 вихованців ДЮСШ.

На 10281 сільську раду в Україні припадає лише 810 фахівців, що організовують роботу за місцем проживання, що складає менше ніж 10% від потреби. На 12 сільських рад припадає лише один інструктор фізичної культури, а один тренер зі спорту – на 42 села і селища.

На селі працює лише 3,5% від загальної чисельності по країни спеціалістів фізичного виховання у дошкільних закладах освіти і 0,7% педагогів-організаторів фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання.

На 1409 спортивних клубів різної форми власності, що працюють у сільській місцевості, є лише 24 штатних працівника, що складає лише 1,7% від мінімальної потреби та 2,2% від загальної чисельності працівників цієї категорії в Україні.

Спостерігається низький рівень фахової підготовки фізкультурних працівників у сільській місцевості. Серед спеціалістів дошкільних закладів освіти вищу фізкультурну освіти мають лише 13,1% (середній показник в Україні – 49,1%), а тренерів-викладачів з вищою освітою на селі лише 57,8% (середній показник в Україні – 69,8%). Лише 49,1 % інструкторів-методистів у сільській місцевості мають спеціальну фахову підготовку.

Складною є ситуація з рівнем забезпеченості населення спортивними спорудами та площинними спортивними майданчиками.

Складною є ситуація з фінансуванням. Витрати на фізичну культуру і спорт у сільській місцевості складають лише 5% від загального фінансування сфери. З державного бюджету виділяється лише до 2% видаткової частини, а з місцевого – не більше 5%. Позабюджетне фінансування сільського фізкультурно-спортивного руху складає лише 4% від річного обсягу загального позабюджетного фінансування сфери фізичної культури і спорту.

Недостатньої уваги розвитку фізичної культури і спорту на селі приділяють громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості. Практично, на селі не існує зареєстрованих в установленому порядку осередків федерацій (асоціацій, організацій, спілок, об’єднань тощо) з видів спорту.

Функції спортивно-масової роботи в сільській місцевості покладені на фізкультурно-спортивне товариство «Колос», яке, маючи 237 місцевих (обласних і районних) рад, мало би забезпечити організацію та проведення фізкультурно-спортивних заходів на селі. Але цю роботу ефективною назвати важко. До того ж, на місцевому рівні спостерігається певне дублювання функцій «колосівськими» структурами, державними органами з питань фізичної культури і спорту та освіти, що призводить до менш ефективного використання бюджетних коштів, спрямованих на відповідні цілі.

Наприклад, коли в Чернівецькій області освітянський або спортивний підрозділ районної влади організовує районні спортивно-масові заходи, це фактично заходи серед сільського населення, яке складає переважну більшість у кожному районі. Водночас, бюджетні кошти спрямовуються на утримування районних рад товариства «Колос», які мають проводити за ті ж бюджетні кошти районні змагання серед сільського населення.

Оптимізація фізкультурно-спортивних структур на рівні районів була передбачена у п. 9.4 Програми економічного і соціального розвитку Чернівецької області на 2007 рік (затверджена рішенням IX сесії Чернівецької обласної ради V скликання від 28 грудня 2006 року №184-9/06), рішенні колегії обласної державної адміністрації від 14 вересня 2006 року, п.6.5.5. Регіональної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2012 роки (затверджена рішенням 15-ї сесії обласної ради V скликання від 11 жовтня 2007 р. №245-15/07). На виконання названих рішень, відділ з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА листом від 22.11.07 №887/04 просив районні ради та районні державні адміністрації розглянути можливість створення в районі на базі освітянських та «колосівських» спортивних шкіл однієї районної ДЮСШ, підпорядкованої підрозділу районної влади, який відповідає за розвиток фізичної культури і спорту. В листі наголошувалося, що при оптимізації мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл важливо зберегти існуючі філії ДЮСШ, контингент учнів, а також тренерські кадри, які працюють плідно та ефективно.

Реорганізація спортивних шкіл шляхом злиття в районну ДЮСШ дозволило би вивільнити додаткові кошти на навчально-тренувальну роботу, проведення спортивно-масових заходів, придбання спортивного інвентарю та обладнання.

Згідно із розпорядженням обласної державної адміністрації від 19.04.07 №149-р «Щодо оптимізації системи управління сферою фізичної культури і спорту в Чернівецькій області», райдержадміністрації при формуванні бюджетів на 2008 рік та наступні роки визначають обсяг коштів за видатками на фізичну культуру і спорт за поданням  відповідних органів виконавчої влади з фізичної культури і спорту, а всі суб’єкти організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності незалежно від підпорядкування та форми власності, які отримують бюджетні кошти, зобов’язані здійснювати письмове погодження з територіальними органами виконавчої влади з фізичної культури і спорту річних кошторисів видатків, календарних планів, тарифікаційних списків спортивних шкіл, кадрових та інших питань, пов’язаних з реалізацією державної політики в сфері фізичної культури і спорту.

Як орган, який відповідав на той час за розвиток  фізичної культури і спорту в області (з 2009 року це управління у справах сім’ї, молоді та спорту, куди влився і названий відділ), відділ з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА у вказаному листі від 22.11.07 №887/04 офіційно заявив свою позицію щодо недоцільності фінансування з місцевих бюджетів територіальних рад спортивних товариств, які сьогодні фактично виконують роль посередників між бюджетами та спортивними школами, проведенням спортивних заходів тощо: «Аргументи товариства «Колос» щодо його важливості в контексті розвитку спорту в сільській місцевості сьогодні є непереконливими. Не меншу роль в цьому відіграють і підрозділи районної влади з питань освіти, оскільки саме якісні уроки фізичного виховання та секційна робота в школі є першим і важливим етапом виявлення обдарованих і перспективних для спорту дітей та масового оздоровлення підростаючого покоління, та підрозділи з питань фізичної культури і спорту, які проводять районні змагання – переважно для сільського населення, яке складає більшість в усіх районах області.

Районні відділи освіти, яким підпорядковані ДЮСШ освіти, не відповідають в цілому за розвиток фізичної культури і спорту в районах, а лише за проведення уроків фізичного виховання та організацію позакласної (секційної роботи) в школах.

У відповідності з Державним класифікатором України ДК 009-96 «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД), діяльність дитячо-юнацьких спортивних шкіл віднесена до сфери фізичної культури і спорту. У бюджетній класифікації в розділі 7 «Освіта» функціональний код 070000 утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл не передбачено, а кошти виділяються з розділу 13 «Фізична культура  і спорт» функціональний код 130000.

На районну ДЮСШ пропонуємо покласти і функції щодо організації районних змагань серед школярів (в яких знову ж таки братимуть участь переважно сільські діти), як це зроблено на обласному рівні – функції щодо організації обласних змагань серед школярів покладені на обласну ДЮСШ, якій виділяються і відповідні кошти.

Підпорядкування об’єднаної районної ДЮСШ підрозділу районної влади, який відповідає за реалізацію державної політики в сфері фізичної культури і спорту в районі, розширить його можливості реально впливати на дотримання основних пріоритетів у галузі, координацію роботи щодо підготовки спортивного резерву тощо».

На жаль, досі жоден район Чернівецької області не зробив названих кроків для оптимізації фізкультурно-спортивних структур, системи управління сферою фізичної культури і спорту та вивільнення додаткових коштів для активізації спортивно-масової роботи. При цьому керівники районів недостатньо ефективну роботу в цьому напрямку часто пояснюють нестачею коштів…

Оскільки відкривати в кожному селі спортивну школу нереально (тим більше, що це призвело би і до невиправданого збільшення адміністративного персоналу в сфері фізичної культури і спорту та відповідних зайвих витрат), для забезпечення більш-менш рівних можливостей дітей з сільської місцевості для реалізації своїх спортивних здібностей доцільно було б здійснити заходи для реальної активізації секційної роботи в сільських загальноосвітніх школах. Певні передумови для цього вже є, оскільки з навчального року 2008/09 вчителям за позакласну роботу (в т.ч. секційну) вже можуть платити до 40% від ставки, а не абсолютно неадекватні 3,80 грн. в місяць, як це було донедавна. Отож, якби в кожній сільській школі забезпечили якісну секційну роботу з декількох пріоритетних олімпійських видів спорту (залежно від традицій місцевості та наявної спортивної бази), це не лише сприяло би оздоровленню сільських дітей, а й дозволило би покращити роботу щодо виявлення нових спортивних талантів, яких згодом можна було б рекомендувати для удосконалення спортивної майстерності під керівництвом провідних фахівців в обласному центрі – шляхом продовження навчання чернівецьких ПТУ, коледжах, технікумах та інших навчальних закладах або у військово-спортивному ліцеї, який відкрився у Чернівцях у 2009 р. на базі колишньої школи-інтернату №2. Крім цього, згідно із розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації від 4.12.07 №564-р, передбачено створити спільно з обласним спортивним клубом «Гешко» обласний інтернат спортивного профілю у м. Кіцмані, де теж мають удосконалювати свою спортивну майстерність переважно талановиті діти з сільських місцевості.

Надзвичайно важливою проблемою в контексті фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи в сільській місцевості є відсутність належної матеріально-технічної бази для розвитку фізичної культури і спорту на селі. Тому дуже актуальним є питання створення у сільській місцевості необхідної інфраструктури, спроможної надавати сільському населенню повноцінні послуги у сфері фізичної культури і спорту.

Для цього, перш за все, необхідно внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2001 р. №1195 «Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом і місцевими бюджетами» в частині розрахункового показника обсягу видатків місцевих бюджетів на фізичну культуру і спорт. Нарівні з урахуванням чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці, необхідно враховувати також наявність фізкультурно-спортивних кадрів та спортивних споруд на відповідній території.

Необхідно також внести зміни до статті 88 Бюджетного кодексу України, які б дозволили включити асигнування на фізичну культуру і спорт до видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ та враховуються при визначені обсягу міжбюджетних трансфертів.

Серед першочергових заходів для забезпечення сільської місцевості фахівцями фізичної культури і спорту можна визначити такі:

–          введення до посадових обов’язків одного з працівників виконкомів сільських рад відповідальність за організацію просвітницької, культурної та фізкультурно-масової роботи серед населення;

–          впровадження довгострокового безвідсоткового кредитування будівництва житла для фахівців сфери фізичної культури і спорту, що працюють у сільській місцевості;

–          забезпечення безкоштовного навчання у різноманітних навчальних закладах мешканців сільської місцевості за направленням сільських рад з подальшим обов’язковим відпрацюванням їх в цій сільській місцевості не менше 3 років від закінчення навчального закладу;

–          впровадження альтернативної служби для тих вихованців спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю (училища, коледжі, інтернати, ліцеї, тощо), хто виявив бажання працювати за фахом у сільській місцевості.

З метою залучення широких верств громадськості до створення належної інфраструктури необхідно: при кожній сільській раді утворити спортивний клуб; здійснити комплексні заходи щодо облаштування існуючих спортивних майданчиків, будівництву та ремонту спортивних споруд; забезпечити роботу відділень ДЮСШ або секцій з традиційних для цієї місцевості та найбільш доступних олімпійських видів спорту; створити працівникам агропромислового комплексу умови для занять фізичною культурою і спортом шляхом включення відповідних положень до колективних угод; здійснити передачу у комунальну власність спортивних споруд, які належать сільськогосподарським підприємствах з метою запобігання їх знищення або перепрофілювання.

У Чернівецькій області здійснено практичні заходи для стимулювання будівництва нових, ремонту і узаконення існуючих спортивних споруд у сільській місцевості. У адресованому головам районних рад та районних державних адміністрацій листі відділу з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА від 21.07.08 №526/01, зокрема, повідомляється:

«Враховуючи постійну увагу керівництва держави та області до пріоритетності соціального розвитку села, відповідно до п. 6.3.4 «Регіональної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2012 роки» у 2007 р. було започатковано обласний огляд-конкурс «Спортивне село», згідно з яким населені пункти, які силами місцевої громади облаштовують закинуті або нові спортивні майданчики (футбольні поля, міні-футбольні, волейбольні майданчики), отримують футбольні та волейбольні сітки та м’ячі. Обов’язковою умовою для отримання спортивних презентів від обласної влади є також наявність документів, які підтверджують закріплення земельної ділянки за спортивним об’єктом.

Для інформування населення про умови проведення конкурсу відділ замовив відповідний відеоролик, який з травня 2008 р. на правах соціальної реклами демонструють на телеканалі ТВА, представництві 5 каналу і МТРК «Чернівці». Відповідну інформацію надано і друкованим засобам масової інформації.

Для нагородження лауреатів конкурсу «Спортивне село» у 2007 р. обласній організації спортивного товариства «Колос» було збільшено асигнування цільовим методом на суму 34000,0 грн. (19000,00 грн. на придбання футбольних та волейбольних м’ячів і 15000,00 на придбання футбольних та волейбольних сіток). На 2008 р. на відповідні цілі «Колосу» передбачені кошти в сумі 40000,0 грн.».

Позитивним кроком у співпраці органів виконавчої влади та громадських організацій, зокрема спортивного товариства «Колос», федерацій (асоціацій, організацій, спілок, об’єднань тощо) з видів спорту у вирішенні означених вище проблем було б укладання між ними відповідних угод щодо надання сільському населенню послуг у задоволенні їх потреб у руховій активності.

На державному рівні реалізація відповідних заходів на селі окремим розділом передбачена Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 рр., яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України 15 листопада 2006 р. за № 1594.

 

1.3. Система розвитку спорту в Україні

 

1.3.1. Дитячо-юнацький спорт

Загальновідомо, що спорту вищих досягнень не буває без дитячо-юнацького спорту. Тому цей напрям роботи у системі розвитку фізичної культури і спорту перебуває на особливому рахунку у всіх країнах, які хочуть мати високі спортивні показники та здорову націю.

Сучасний спорт та система підготовки спортсменів високої кваліфікації ставлять першочерговим завданням ефективний розвиток дитячо-юнацького спорту, формування діючої системи відбору перспективних дітей та підлітків до регулярних занять з обраного виду спорту, створення умов для реалізації ними придбаним рухових навичок і основ окремих видів спорту у подальшій спортивній діяльності. Система дитячо-юнацького спорту об’єднує спортивні школи усіх типів, які забезпечують відбір обдарованих осіб із системи дитячого спорту, поступову спеціалізацію юних спортсменів, що мають високий рівень підготовленості, для участі у міжнародних спортивних змаганнях дітей та школярів, а також для подальшого переходу в систему резервного спорту.

Сьогодні в усіх регіонах України працює 1680 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, в яких відкрито 6215 відділень з 87 олімпійських та неолімпійських видів спорту. До навчально-тренувальної роботи в них залучено більше 720 тисяч віком від 6 до 18 років або 9,5 % від учнівської молоді країни. Чернівецька область у цьому плані близька до середнього показника по Україні – 9,3% учнівської молоді, залученої до занять у спортивних школах.

Пошук обдарованих дітей, формування в них здорового способу життя, організацію їх змістовного відпочинку та дозвілля, надання їм підтримки, розвиток здібностей та придбаних навичок вихованців, створення необхідних умов для максимальної реалізації їхніх здібностей в обраному виді спорту призвана потужна когорта тренерсько-викладацького складу.

Навчально-тренувальний процес у ДЮСШ здійснюють 21600 тренерів, майже 40% яких мають тренерську кваліфікаційну категорію.

В той же час, в останні десятиріччя порушена система відбору до навчання у спортивних школах. Втрачено позитивний досвід селекційного відбору, обстеження і аналіз конституційних, ростових та фізичних даних дитини, проведення в позаурочний та позашкільний час різноманітних рухових ігор, під час яких спостерігалися інтелектуальна та психологічна адаптація під час ситуаційних змін, ступінь наявної координації у дитини та його витривалість.

Сьогоденна практика відбору і орієнтації тренування здібних спортсменів свідчить про низьку ефективність дитячо-юнацького спорту. В системі дитячо-юнацького спорту необхідно забезпечити оптимальне співвідношення кількості дітей, які займаються спортом на різних етапах багаторічного вдосконалення, передбачаючи відсів недостатньо перспективних з точки зору спеціальної підготовки.

Це можливо, враховуючи, по-перше, що практика засвоєння основних видів спорту, попереднє тестування рухових функцій і стану здоров’я дозволить спрямовувати найбільш здібних дітей у конкретному виді спорту для подальшого вдосконалення в системі дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ), спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву (СДЮШОР), а підготовка на початкових етапах – формувати і відбирати контингент спортсменів, перспективних для подальшого вдосконалення, для резервного спорту.

По-друге, діти, які не виявили явних здібностей до подальшого спортивного вдосконалення, мають бути орієнтовані для занять масовим спортом. Такий підхід дозволить підвищити ефективність системи відбору і розвивати систему масового дитячо-юнацького спорту.

Аналіз діяльності спортивних відділень ДЮСШ з видів спорту показав, що спостерігається тенденція зниження кількості учнів, а також спортивних відділень за останні роки з багатьох видів спорту.

Так, протягом 1996-2006 рр. було закрито ряд відділень ДЮСШ з бейсболу, велоспорту-трек, водного поло, спортивної гімнастики, кінного спорту, вітрильного спорту, стрільби кульової і стрільби стендової. Аналогічна ситуація виникає і при розгляді діяльності СДЮШОР, де було закрито відділення в таких видах спорту, як бокс, боротьба греко-римська, велоспорт-трек, велоспорт-шосе, веслування на байдарках і каное, дзюдо, легка атлетка, вітрильний спорт, плавання, стрибки в воду тощо. В той же час збільшується кількість відділень з неолімпійських видів спорту, як то карате, у-шу, боротьба сумо, панкратіон, пауерліфтинг, кікбоксінг тощо. Ця тенденція, зокрема, свідчить і про недостатню інформаційно-пропагандистську діяльність держави у сфері фізичної культури і спорту.

Щодо матеріально-технічного забезпечення дитячо-юнацького спорту, то у більшої частини дитячо-юнацьких спортивних шкіл, на жаль, відсутня власна спортивна база.

Лише кожна десята дитина віком 6-18 років займається у системі дитячо-юнацького спорту, що удвічі менше, ніж необхідно для успішного пошуку та виховання резерву національних збірних команд України. У сільській місцевості лише одна дитина із п’ятдесяти має можливість займатися у спортивній школі.

Недостатній рівень ресурсного забезпечення діяльності спортивних шкіл усіх типів. Їх фінансування складає не більше 50-60 % від потреби. Причому витрати на навчально-спортивну роботу у співвідношенні до наявних витрат на діяльність всіх ДЮСШ по країні складають лише 10,6%, при тому, що у 2003 році цей показник складав 15%.

Сьогодні утримання однієї осудженої молодої людини, що відбуває покарання у спеціальних виховних установах України, обходиться державі втричі дорожче, ніж одного учня дитячо-юнацької спортивної школи.

Спортивні школи утримуються лише за бюджетними призначеннями відповідних бюджетів або за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Частка позабюджетних надходжень, приватних підприємств і установ, фізичних осіб складає не більше 3-5%.

З метою покращення ситуації в даному напрямку законодавчими та нормативно-правовими актами, ухваленими останнім часом, передбачена низка заходів на державному та місцевому рівнях щодо покращення матеріально-технічного стану ДЮСШ, а також фінансового забезпечення діяльності спортивних шкіл усіх типів. У квітні-травні 2006 року проведено інвентаризацію роботи дитячо-юнацьких спортивних шкіл.

Було б доцільно внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.01 № 433 «Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад», якою спортивні школи усіх типів, у тому числі спеціалізовані та вищої спортивної майстерності (ШВСМ), віднесені до позашкільних закладів освіти. Проте, власне у системі освіти (тобто знаходяться у підпорядкуванні освітянської сфери) функціонує лише 42% дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Інші підпорядковані органам державної влади з фізичної культури і спорту та фізкультурно-спортивним товариствам. До того ж віковий ценз багатьох груп спортивного удосконалення та вищої спортивної майстерності у ДЮСШ та ШВСМ виходить за межі контингенту загальноосвітніх закладів.

До речі, відділ з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА у листі до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 23.05.07 №486/02 теж висловився за те, щоби віднести дитячо-юнацькі спортивні школи до сфери фізичної культури і спорту, а не освіти.

1.3.2. Резервний спорт

Резервний спорт – напрям спорту, який орієнтований на забезпечення якісного відбору найобдарованіших дітей та молоді для подальшого удосконалення спортивної майстерності в обраному виді спорту, створення умов для максимального розвитку їхніх індивідуальних здібностей з метою досягнення високих спортивних результатів та поповнення основного складу національних збірних команд.

До резервного спорту зараховуються спортсмени, які пройшли відповідну підготовку у закладах, що належать до системи дитячо-юнацького спорту. У резервному спорту підготовка спортсменів доводиться до рівня, який дає підстави для їхнього переходу до спорту вищих досягнень.

До системи резервного спорту відносяться спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю (училища фізичної культури, училища олімпійського резерву, школи-інтернати спортивного профілю, ліцеї з фізичної культури і спорту), спортивні клуби, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, спортивні команди адміністративно-територіальних одиниць України, фізкультурно-спортивних товариств, спортивних федерацій та інших суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, де ведеться підготовка резервів національних збірних команд.

В України резервний спорт, як окремий напрямок підготовки спортсменів вищої кваліфікації, тільки формується. Існуюча система резервного спорту недосконала і знаходиться у складному становищі: недостатнє фінансування, слабка матеріально-технічна база, низький рівень наукового забезпечення, слабкий кадровий потенціал і т.п.

Базовими для підготовки спортивного резерву є спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, які до того ж мають взяти на себе функції регіонального методичного центру з організації селекційного відбору до системи дитячо-юнацького спорту, забезпечення взаємодії спортивних шкіл у регіоні, надання їм практичної та методичної допомоги з організації навчально-тренувального процесу з видів спорту, що культивуються у закладі, відбору талановитої та перспективної молоді для навчання у цьому закладі.

Проте, сьогодні спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю не в повній мірі виконують покладені на них функції з підготовки спортсменів високого рівня. По-перше, таких закладів в України лише 18 і існують вони всього у 12 регіонах, що унеможливлює говорити про них як про такі, що можуть повністю забезпечувати потреби резервного спорту. Зокрема, немає поки що такого закладу і в Чернівецькій області. Хоча, згідно із розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації від 4.12.07 №564-р, обласний інтернат спортивного профілю передбачено створити спільно з обласним спортивним клубом «Гешко» у м. Кіцмані.

Обставини, які склались в останні роки, вимагають створення державної чіткої вертикалі управління підготовкою спортсменів України, механізмів заохочення і персональної відповідальності тренерів, функціонерів, керівників, що відповідають за таку підготовку.

Для підвищення ефективності підготовки спортсменів принциповим представляється забезпечення спадкоємності такої підготовки при чіткому упорядкуванні взаємин між цими структурними елементами. Така поступовість передбачена Національною доктриною розвитку фізичної культури і спорту на період до 2016 року, що враховує створення умов для розвитку дитячого спорту, залучення всіх дітей у систему короткочасного навчання основним елементам олімпійських видів спорту для ознайомлення з цінностями спорту і виявлення прихильності до подальших занять. Це в значній мірі потенційно розширить можливості наступної структури в системі олімпійської підготовки – резервного спорту.

Вимагає подальшого упорядкування також взаємодія структури резервного спорту і спорту вищих досягнень. Це, насамперед, стосується дублювання програм спортивної підготовки в дитячо-юнацьких спортивних школах і спеціалізованих ДЮСШ. Дублюються також задачі наступної ланки – спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, що замість поставлених задач у підготовці спортсменів високого класу сьогодні часто займаються підготовкою юних спортсменів на рівні ДЮСШ.

Ефективність підготовки резерву для спорту вищих досягнень пов’язана із забезпеченням послідовності підготовки юних спортсменів у ДЮСШ, СДЮШОР, училищах фізичної культури (УФК) та училищах олімпійського резерву (УОР), школах вищої спортивної майстерності (ШВСМ), збірних командах шляхом переходу з однієї організаційної ланки до іншої, що дозволить на кожному етапі сконцентрувати увагу на певній частині спортсменів і забезпечити зацікавленість в успішних виступах спортсменів усіх тренерських кадрів, які брали участь в їх підготовці.

З метою удосконалення системи резервного спорту було б доцільно утворювати регіональні навчально-спортивні комплекси, які б об’єднували спеціалізовані спортивні класи загальноосвітніх шкіл, відділення ДЮСШ, СДЮСШОР, спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю та шкіл вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки в єдину методичну структуру, що здійснює свою діяльність у певному виді спорту на основі наступності й ускладнення програм підготовки від одного етапу до іншого.

Необхідно також розробити систему стимулів, при яких спортивні школи були б зацікавлені переводити кращих спортсменів в училища фізичної культури, які, переглянувши програми навчання, були б націлені на підготовку спортсменів високого класу, задіяних в олімпійській підготовці.

Для упорядкування цієї системи необхідна розробка технічних завдань на комплексне вивчення системи підготовки найближчого спортивного резерву, в якому задіяне близько до 5 тисяч перспективних спортсменів (ШВСМ, збірні команди, центри олімпійської підготовки) з метою організації підготовки, розробки програм, планів, які б забезпечили її наступність і ускладнення від етапу до етапу. Таке вивчення дозволить переглянути існуючі положення, а також сформувати завдання діяльності усіх структур, що здійснюють олімпійську підготовку, визначити контингент, систему функціонування, відповідальність за кінцевий результат їхньої діяльності.

Нормалізація цього положення дозволить істотно підвищити можливості щорічно відновлювати склади збірних команд спортсменами більш високої кваліфікації. У свою чергу, це вимагає задіяти в системі початкового навчання видам спорту у спортивних школах до 500 000 дітей, з яких за результатами фізичних показників та досягнень на початковому етапі до 10-15% дітей повинні відбиратися для постійних занять.

У зв’язку з цим потрібна розробка технічного завдання на комплексне вивчення системи віддаленого резерву (система дитячо-юнацького спорту) і розробка загальних принципів її функціонування. Тут необхідно врахувати досвід країн, що досягли видатних успіхів в олімпійському спорті в останні роки (Китай, Австралія, Корея, Німеччина, Японія та ін.).

Необхідна розробляти такі навчальні програми для найближчого і віддаленого резервів, які б охоплювали різні етапи підготовки за умови їхньої наступності.

Для реального охоплення всього контингенту резерву збірних команд необхідно також створити спеціальні групи олімпійської підготовки в організаціях, що мають спортивні традиції, кадрове і матеріально-технічне забезпечення (фізкультурно-спортивних товариств, спортивних клубів). Створення таких груп забезпечить додаткову підготовку спортсменів.

Негативний вплив на підготовку спортивного резерву відіграє надмірна комерціалізація вітчизняного спорту. Особливо це спостерігається в ігрових видах спорту. Непідконтрольність суспільству структур професійного спорту (насамперед ігрових видів – футбол, баскетбол, гандбол) призвело до засилля у клубах спортсменів-іноземців («легіонерів»), що негативно вплинуло на галузевий ринок праці. Намагаючись домогтись швидких спортивних результатів за рахунок «купівлі» іноземців, клуби занехаяли роботу з підготовки спортивного резерву з числа місцевої молоді. Внаслідок цього спортивна молодь, не маючи можливості професійного зростання, втрачає перспективи посісти гідне місце на національному ринку праці.

З метою оптимізації стосунків між спортивними школами та професійними клубами відділ з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА у листі до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 23.05.07 №493/02 пропонував, зокрема: «Узаконити стосунки між спортивними школами та професійними клубами через Закон про професійний спорт. У ньому можна передбачити, що професійний спортсмен, який отримує за свою професійну діяльність в спорті заробітну плату та інші грошові винагороди (крім коштів на харчування, медико-відновлювальні процедури, придбання екіпірування тощо), зобов’язаний відраховувати, наприклад, 10% спортивній школі, яка його виховала. Якщо він проходив підготовку в декількох спортивних школах, ці відсотки розділяти між ними пропорційно або в інших пропорціях – за взаємною згодою (про що вони можуть укласти відповідні угоди при переході/передачі спортсмена).

Спортивні школи, які ефективно готують резерв для збірних команд України та професійних клубів, мають отримувати за це реальні матеріальні дивіденди (на доплати відповідним фахівцям, розвиток матеріально-технічної бази тощо)».

З метою вирішення окреслених вище проблем в першу чергу необхідно здійснити також наступні заходи:

– визначити єдині нормативи матеріально-технічного та фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, враховуючи результативність та ефективність їх роботи;

– створити штатні спортивні команди резервного складу національних збірних команд України МОН, інших заінтересованих міністерств і центральних органів виконавчої влади, фізкультурно-спортивних товариств, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя для спортсменів, які мають реальні можливості для досягнення високих результатів на змаганнях міжнародного рівня;

– утворити систему спортивних клубів з видів спорту різної організаційно-правової форми, які входять до складу місцевих та регіональних осередків всеукраїнських громадських об’єднань з олімпійських видів спорту, законодавчо стимулюючи при цьому їх фінансування суб’єктами комерційної діяльності (за рахунок надання податкових та інших пільг).

1.3.3. Спорт вищих досягнень як складова зміцнення іміджу України на міжнародній арені

Спорт вищих досягнень – напрям спорту, орієнтований на досягнення найвищих спортивних результатів шляхом створення умов для максимальної реалізації індивідуальних можливостей спортсменів, які здатні успішно конкурувати на міжнародних спортивних змаганнях.

Статтею 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» визначено, що «держава створює необхідні умови для самовдосконалення спортсменів і фахівців спорту, які досягли найвищих спортивних результатів в міжнародних змаганнях та сприяли підвищенню міжнародного авторитету України».

Спорт вищих досягнень має на меті шляхом поглибленої спеціалізації та індивідуалізації навчально-тренувального процесу досягнення спортсменами на всеукраїнських та міжнародних змаганнях максимальних, рекордних спортивних результатів, виявлення резервних можливостей організму людини, формування патріотичних почуттів у громадян та позитивного міжнародного іміджу держави.

До системи спорту вищих досягнень в Україні основний склад національних збірних команд, центри олімпійської підготовки, школи вищої спортивної майстерності, спортивні клуби, у тому числі професійні.

Сучасний стан розвитку спорту вищих досягнень у світі характеризується зростанням популярності і авторитету міжнародних спортивних організацій, широкою державною підтримкою підготовки спортсменів високого класу та спортивних резервів, вирішенням на урядовому та місцевому рівнях питань соціального захисту та заохочення спортсменів, тренерів і фахівців. Крім того, на міжнародній арені відзначається зближення професійного та олімпійського спорту, зростання ролі новітніх наукових технологій у досягненні високих спортивних результатів. У розвинутих країнах розповсюдженою є практика коли великі фірми, компанії та корпорації у цілях власної реклами надають спонсорську допомогу у підготовці спортсменів та проведенні масштабних спортивних заходів.

У вітчизняному спорті вищих досягнень пріоритетом є розвиток олімпійського спорту як важливої складової іміджу України у світі. Зміцненню іміджу держави у міжнародному співтоваристві також сприяють численні успіхи спортсменів, які виступають на світових спортивних форумах з паралімпійського та дефлімпійського спорту, різноманітних міжнародних змагань з неолімпійських видів спорту. Держава сприяє розвитку олімпійського, паралімпійського, дефлімпійського, та неолімпійського спорту. Саме підтримка всеукраїнських громадським об’єднань з видів спорту є одним з головних у цьому напрямку. Держава також створює умови для подальшого розвитку професійного спорту на комерційних засадах.

В той же час, існуюча в країні система спорту вищих досягнень, не в повній мірі адаптована до вітчизняних соціально-економічних процесів та світових тенденцій, а проблему спорту вищих досягнень стримують утвердження позитивного міжнародного іміджу України як спортивної держави та не сприяють патріотичному вихованню населення.

Тривалий час відбувається відтік провідних спортсменів та тренерів міжнародного рівня за кордон або перехід досвідчених фахівців інші сфери діяльності. Лише за останні п’ять років країну залишили десятки висококваліфікованих тренерів, наукових фахівців тощо.

Спостерігається недосконалість існуючої системи спорту вищих досягнень. В Україні висококласні спортсмени удосконалюють свою майстерність у центрах олімпійської підготовки (ЦОП) та школах вищої спортивної майстерності (ШВСМ), чиї функції щодо створення умов для підвищення спортивної майстерності найближчого резерву національних збірних команд України великою мірою дублюються. Отже, наразі доцільно було б утворити на їх базі менш обтяжену бюрократичними умовностями структуру, спроможну максимально забезпечити спортсменів круглорічним розміщенням, стабільним висококалорійним харчуванням, необхідною матеріально-технічною базою, спортивним обладнанням та інвентарем на рівні сучасних вимог.

Серед стримуючих факторів розвитку спорту вищих досягнень особливе місце посідає практична відсутність сучасних баз олімпійської підготовки з відповідним обладнанням. Через це в Україні за останні десять років не було проведено жодного чемпіонату світу з олімпійських видів спорту.

Однією з найбільш гострих проблем спорту вищих досягнень з року в рік залишається проблема недостатніх обсягів та неритмічність фінансування. Бюджети всіх рівнів лише на 30% задовольняють потреби у проведенні обґрунтованої кількості навчально-тренувальних зборів та спортивних змагань. Розмір харчування учнів шкіл вищої спортивної майстерності через фінансові проблеми лише на чверть відповідає установленим нормам.

З метою запобігання відтоку спортсменів вищої кваліфікації необхідно переглянути підходи до системи їх заохочення, що виправдано з огляду на те, що існуюча і постійно зростаюча конкуренція у боротьбі за перемогу на змаганнях вищого рівня, політичне значення таких перемог для нашої країни та досягнення їх на межі людських можливостей вимагають від спортсменів та тренерів кропіткої роботи з великими обсягами навантажень протягом багатьох років. Тому мотивації і відповідні заохочення стимулюватимуть їх на самовіддану працю для досягнення високих спортивних результатів, частково компенсує їм відмову від життєвих розваг, відпочинку, сім’ї та інших витрат під час багаторічних тренувальних навантажень і участі в змаганнях. Це також сприятиме залишенню кращих спортсменів і тренерів в Україні, активізує роботу щодо пошуку нових спортивних талантів.

Однією з основних тенденцій, що визначає на сучасному етапі розвиток спорту вищих досягнень, є його професіоналізація. У галузі спорту з’явилась і велика кількість фахівців вузької спеціалізації – тренерів, спортивних лікарів, учених, масажистів та інших, для яких спорт став сферою їх професійної діяльності.

Професіоналізація поступово охопила і власне спортивну діяльність: підготовка кваліфікованих спортсменів та їхня участь у змаганнях фінансуються по різному (стипендії, зарплати, компенсації, виплати за рекламу й участь у стартах, премії тощо), і цей процес бурхливо розвивається.

Слід на концептуальному рівні визначитися з моделлю розвитку професійного спорту. Особливості соціокультурного та економічного простору пострадянських країн свідчать на користь впровадження тут спортивно-комерційної моделі розвитку професійного спорту. Аби забезпечити законодавчу підтримку застосування в Україні вказаної моделі, слід передбачити відповідні норми у новій редакції Закону «Про фізичну культуру і спорт». Насамперед, було б виправданим визначити юридичний статус фізкультурно-спортивних організацій, господарська діяльність яких не спрямована на отримання прибутку, а також механізм їх економічного стимулювання державою. Крім того, законопроект слід доповнити нормою, яка забороняє створювати структури професійного спорту у формі акціонерних товариств закритого типу, діяльність відкритих акціонерних товариств врегулювати певними обмеженнями. Наприклад, їхні акції мають бути виключно іменними без права продажу. Ніхто з акціонерів не повинен мати контрольного пакету акцій і т. ін.

Досвід різних країн свідчить, що для успішного розвитку спорту високих досягнень необхідна наявність певних соціально-економічних і правових умов – високий рівень життя населення, сприйняття спорту як розваги, популярність його в країні, наявність сучасних спортивних споруд з комфортними умовами для глядачів, правової і соціальної захищеності спортсменів, визначеної податкової політики і т.д.

З метою поліпшення ситуації у цьому важливому напрямку сфери Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки намічені такі першочергові заходи:

– реально сприяти формуванню та функціонуванню системи спортивних клубів різної організаційно-правової форми, у тому числі професійних;

– нормативно чітко врегулювати питання про відбір спортсменів до національних збірних команд України з олімпійських, паралімпійських, дефлімпійських та неолімпійських видів спорту;

– нормативно врегулювати питання порядку компенсаційних виплат у разі переходу спортсменів до іншої організаційно-управлінської або територіальної структури;

– здійснювати заходи щодо забезпечення на державному рівні спортсменам-членам національних збірних команд України та їх тренерам належних умов для підготовки до офіційних міжнародних змагань, Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських, Всесвітніх ігор та Універсіад, надання їм необхідної допомоги у вирішенні житлових та інших побутових питань;

– забезпечувати регулювання економічних та трудових відносин у професійному спорті, захищати інтереси спортсменів-професіоналів;

– удосконалити та розширити мережу центрів олімпійської підготовки національних збірних команд України з пріоритетних видів спорту з інфраструктурою відповідно до міжнародних стандартів.

Розділ 2

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

 

2.1. Діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо розвитку фізичної культури і спорту

Реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту неможлива без координації дій усіх гілок влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).

Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади, забезпечує створення основ нормативно-правової бази розвитку фізичної культури і спорту.

Організаційні засади сфери фізичної культури і спорту, визначені Законом України «Про фізичну культуру і спорт», до якого шістьма законодавчими актами було внесено відповідні зміни і доповнення. Нова редакція цього закону опрацьовується Робочою групою Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Верховної Ради України та Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Верховною Радою України п’ятого скликання ратифіковано Міжнародну конвенцію про боротьбу з допінгом у спорті та прийнято Постанову «Про недопущення закриття та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувально-фізкультурних закладів».

Президентом України, як главою держави, починаючи з 1994 року видано 16 указів з питань розвитку фізичної культури і спорту, серед яких «Про затвердження Цільової комплексної програми «Фізичне виховання здоров’я нації» (програма визначала основні завдання та заходи з розвитку фізичної культури і спорту на 1998-2005 роки); «Про додаткові заходи щодо державної підтримки розвитку фізичної культури і спорту в Україні» (встановлено 140 стипендій для видатних спортсменів та тренерів з олімпійських видів спорту); «Про державні стипендії чемпіонам і призерам Олімпійських, Паралімпійських та Дефлімпійських ігор», «Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту» (затверджено систему концептуальних ідей і поглядів на роль, організаційну структуру та завдання фізичної культури і спорту в Україні на період до 2016 року).

Президент України Ющенко В.А. утворив та очолює Національну раду з питань фізичної культури і спорту. 17 травня 2006 року було проведено засідання цієї ради, за підсумками якого видано Указ Президента України «Про Національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту», яким визначені основні напрями в реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту.

Кабінет Міністрів України здійснює координацію дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту. З цією метою впродовж 14 років видано понад 90 постанов та розпоряджень.

За рішенням Уряду формується мережа центрів фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» та центрів фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», функціонує штатна збірна команда України та Національний антидопінговий центр, встановлено 100 стипендій Кабінету Міністрів України для видатних спортсменів, тренерів та діячів фізичної культури і спорту,

Кабінет Міністрів України 15 листопада 2006 року ухвалив постанову «Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки», яка спрямована на вдосконалення системи управління сферою, впроваджує нові форми фізичного виховання і масового спорту, формуванню у населення сталих звичок до занять спортом, передбачає заходи з удосконалення матеріально-технічної бази та заходи, спрямовані на розвиток олімпійських, паралімпійських, дефлімпійських та неолімпійських видів спорту. Зазначена програма сприятиме координації дій органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Уряд також сприяє у вирішенні питань спорту вищих досягнень. Так, Прем’єр-міністр України за посадою очолює Організаційний комітет з підготовки і участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих, Всесвітніх Універсіадах. Уряд сприяє Федерації футболу України у підготовці до участі у другому етапі тендеру на право проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні та Республіці Польща. За ініціативою Уряду в Україні вперше будуть проведені Європейські спортивні ігри з неолімпійських видів спорту.

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, як центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту, спрямовує діяльність на формуванню оптимальних суспільних відносин між державою та всіма учасниками спортивного руху (Національним олімпійським комітетом України, Національним комітетом спорту інвалідів України, Спортивним комітетом України, фізкультурно-спортивними товариствами, спортивними федераціями та іншими громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості).

Для підвищення рівня охоплення населення масовим спортом, за яким Україна суттєво поступається провідним країнам, Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту вживаються такі заходи:

– розроблено соціальні нормативи рівня забезпеченості населення спортивними спорудами, удосконалюється відомча нормативна база;

– проводиться разом з Міністерством освіти і науки України робота з підвищення ефективності фізичного виховання у навчальних закладах, зокрема запроваджено фізкультурно-оздоровчий комплекс школярів «Козацький гарт» та державний стандарт в галузі освіти «Здоров’я і фізична культура»;

– здійснюється методичне та організаційне супроводження фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення. Продовж двох останніх років проводиться Всеукраїнський місячник з ремонту спортивних майданчиків «Спорт для всіх – спільна турбота», спортивні заходи по всій території України «Спорт для всіх – здоров’я кожного», «Єдиноборства – масовий спорт», «Спорт для всіх єднає Україну» та інші;

– реалізується разом з місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування програма облаштування сучасних спортивних майданчиків (майданчики з синтетичним покриттям для ігрових видів спорту та майданчики з тренажерним обладнанням);

– створюються разом з Міністерством аграрної політики та фізкультурно-спортивним товариством «Колос» умови для розвитку фізичної культури і спорту серед сільського населення, щорічно проводяться Всеукраїнські сільські спортивні ігри;

– проводиться разом з заінтересованими міністерствами, фізкультурно-спортивними товариствами «Спартак» і «Україна», профспілковими організаціями робота з розширення інфраструктури для виробничої фізичної культури на підприємствах і установах, щороку проводяться галузеві спартакіади;

– організовується разом з Міністерством внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами, фізкультурно-спортивним товариством «Динамо» відповідна професійно-прикладна фізична підготовка, щороку проводяться «Динаміади» та інші масові спортивні змагання;

– проводиться разом з Міністерством оборони України робота з удосконалення фізичної підготовка військовослужбовців, щороку проводяться спартакіади з військово-прикладних видів спорту, огляди на кращу організацію фізичної підготовки і спортивно-масової роботи у військових частинах та військових навчальних закладах, а також змагання серед допризовної молоді;

– проводиться спільно з Державним департаментом України з питань виконанням покарань щорічно заочна спартакіада серед засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах.

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту плідно співпрацює з Національним олімпійським комітетом України, Національним комітетом спорту інвалідів України, Спортивним комітетом України з неолімпійських видів спорту, іншими громадськими об’єднаннями фізкультурно-спортивної спрямованості.

В результаті такої співпраці сьогодні в Україні розвиваються 52 олімпійських (у тому числі 39 літніх), 79 неолімпійських та 36 видів спорту для інвалідів. З усіх цих видів спору щорічно проводиться понад 750 чемпіонатів України серед спортсменів різних вікових груп.

Така співпраця дає можливість нашій країні входити до числа провідних спортивних держав світу за підсумками участі національних збірних команд в Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських та Всесвітніх іграх з неолімпійських видів спорту.

Відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України визначено пріоритетні напрями подальшої роботи Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту щодо розвитку фізичної культури і спорту:

1)               підвищення координованості дій зацікавлених органів виконавчої
влади та громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості;

2)               підготовка пропозицій щодо удосконалення нормативно-правового
забезпечення розвитку фізичної культури і спорту;

3)               забезпечення розвитку інфраструктури фізкультурно-оздоровчої та
спортивно-масової роботи серед широких верств населення та фізкультурно-
спортивної реабілітації інвалідів;

4)               створення та забезпечення функціонування мережі сучасних центрів
олімпійської підготовки національних збірних команд України, Національного
центру паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів
України у м. Євпаторії, Західного реабілітаційно-спортивного центру;

5)       удосконалення системи дитячо-юнацького та резервного спорту,
покращення матеріально-технічного та фінансового стану відповідних закладів;

6)             підвищення престижності роботи спортивних тренерів, зростання
розмірів стимулювання їх праці та успішних виступів спортсменів на офіційних
міжнародних змаганнях з урахуванням досвіду інших країн (додатки 6, 7);

7)      вживання заходів щодо збільшення кількості та покращення стану
спортивних споруд для потреб масового спорту та спорту вищих досягнень,
запровадження їх сертифікації;

8)      сприяння розвитку вітчизняної спортивної індустрії;

9)                  удосконалення системи фінансового та матеріально-технічного
забезпечення науково-дослідних робіт з актуальних проблем розвитку фізичної
культури і спорту;

10)          підтримка розвитку спортивної медицини, активізація антидопінгової
діяльності у спорті;

11)      поступове наближення обсягів фінансування розвитку фізичної
культури і спорту до провідних країн світу за рахунок збільшення
видатків з бюджетів усіх рівнів та позабюджетного фінансування шляхом
залучення спонсорських коштів та інвестицій, частини прибутків вітчизняних
виробників алкогольної і тютюнової продукції, ігорного бізнесу,
запровадження спортивної лотереї.

Обласні та районні державні адміністрації, відповідні ради та органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної політики у сфері фізичної культури і спорту на місцях і в межах своїх повноважень:

– здійснюють виконавчі та організаційно-розпорядчі функції щодо організації та розвитку сфери фізичної культури і спорту;

– приймають в установленому порядку регіональні програми розвитку сфери фізичної культури і спорту і вживають заходи щодо їх виконання;

– сприяють фізкультурно-оздоровчій та спортивній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної інфраструктури сфери фізичної культури і спорту;

– організовують та проводять різноманітні фізкультурно-спортивні заходи і забезпечують участь представників регіону у всеукраїнських спортивних заходах;

– здійснюють соціальну рекламу у сфері фізичної культури і спорту;

– залучають підприємства, організації та установи, що розташовані на підпорядкованій їм території, до розв’язання проблем розвитку фізичної культури і спорту;

– здійснюють іншу діяльність у сфері фізичної культури і спорту відповідно до чинного законодавства.

Для зазначеної діяльності Рада міністрів автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування мають у своєму складі відповідні структурні підрозділи з фізичної культури і спорту.

2.2. Роль громадських об’єднань фізкультурно-спортивного спрямування  в державному управлінні сферою фізичної культури і спорту

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» визначає загальні правові, соціальні, економічні і організаційні основи фізичної культури і спорту в Україні, участь державних органів, посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у зміцненні здоров’я громадян, досягненні високого рівня працездатності та довголіття засобами фізичної культури та спорту.

Статтею 3 цього Закону визначено, що «Держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері …, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості».

У статті 5 сказано, що «Фізкультурний рух в Україні спирається на різносторонню діяльність громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості».

Взаємовідносини в цьому напрямку фізичної культури і спорту регламентується статтею 33 цього Закону «Держава сприяє розвитку суспільної активності і залучає громадські організації до управління в галузі фізичної культури і спорту. Органи державної виконавчої влади, відповідні органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям фізкультурно-спортивної спрямованості окремі повноваження щодо розвитку видів спорту… здійснюють контроль за реалізацією таких повноважень».

Значний досвід такої співпраці існує в розвинутих країнах. Так, спортивне законодавство ряду країн (Великобританія, Німеччина, Італія, Іспанія, Франція) має визначення спортивної федерації, як громадської організації, яка утворюється з метою популяризації відповідного виду спорту, або їх об’єднання. Воно також визначає спрямування діяльності федерацій, серед яких організація спортивних та інших заходів серед своїх членів, розробка програми розвитку певного виду спорту, взаємодія федерації з міжнародними організаціями, тощо. Значна частина коштів з держбюджету йде на фінансування спортивних федерацій. Невеликі за своїми розмірами федерації в рішенні своїх фінансових проблем можуть розраховувати тільки на державну допомогу.

Відносини між урядом і певною спортивною федерацією ґрунтуються на підставі укладеної угоди, згідно з якою федерація бере на себе зобов’язання по виконанню конкретних цільових програм у визначений термін. Саме під ці програми і виділяється фінансування. Надалі може здійснюватись корегування розміру фінансової допомоги або підтримки в залежності від того, наскільки успішно виконується ця програма.

При розгляді бюджетів федерацій враховуються такі критерії, як популярність виду спорту, чисельність федерації, її специфіка і рівень спортивних досягнень на світовій арені. Природно, що в привілейованому відношенні знаходяться олімпійські види спорту, і насамперед ті, де атлети займають високі місця, а також футбол.

Аналіз фінансової діяльності багатьох національних спортивних організацій в розвинутих країнах показує, що здебільшого кошти з держбюджетів складають від 60 і більш відсотків, а власне зароблені кошти – від 40% і менш.

Як правило, федерації з видів спорту одержують велику частину коштів від міністерств спорту (у тих країнах, де вони є) та інших національних спортивних організацій.

В Україні сьогодні відсутній реєстр громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. Проте їх можна розділити на певні групи:

– загальнонаціональні спортивні об’єднання;

– фізкультурно-спортивні товариства;

– фізкультурно-спортивні громадські об’єднання (федерації, асоціації, спілки тощо) з певного виду спорту або групи видів спорту;

– фізкультурно-спортивні об’єднання соціальних груп населення;

– спортивні клуби різної організаційно-правової форми;

– колективи фізичної культури.

До загальнонаціональних спортивних об’єднань можна віднести Національний олімпійський комітет України, Національний комітет спорту інвалідів України, Спортивний комітет України з неолімпійських видів спорту, тобто всеукраїнські громадські об’єднання, які координують розвиток певного напрямку спортивного руху в Україні.

Фізкультурно-спортивні товариства – це громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, що створюються громадянами України з метою сприяння розвитку фізичної культури і спорту. Сьогодні в Україні діють такі фізкультурно-спортивні товариства як «Україна» і «Спартак» (організація фізкультурно-масової і спортивної роботи за місцем роботи і відпочинку громадян, надання спортивних послуг працюючим та членам їх сімей), «Колос» (організація фізкультурно-масової і спортивної роботи у сільській місцевості та надання спортивних послуг мешканцям села), «Динамо» (організація фізкультурно-масової і спортивної роботи серед працівників правоохоронних органів та забезпечення їх професійної підготовки). Крім цього, в країні діють такі бюджетні інституції як Комітет з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України, який організовує всю фізкультурно-масову і спортивну роботу в системі освіти, та спортивні установи Міністерства оборони України, які організовують фізичну підготовку військовослужбовців, забезпечують залучення до регулярних занять фізичними вправами. Їх діяльність також спрямована на підвищення фізичної підготовленості та спортивної майстерності військовослужбовців Збройних Сил України.

Фізкультурно-спортивні громадські об’єднання видів спорту спрямовують свою діяльність на розвиток певного виду спорту, його інфраструктури, сприяють створенню відповідної матеріально-спортивної бази, підготовки спортсменів, суддівських та тренерських кадрів, участі спортсменів – членів цих об’єднань у всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

До фізкультурно-спортивних об’єднань соціальних груп населення можна віднести організації, які створені певною соціальною групою громадян для здійснення фізкультурно-спортивної діяльності. До таких груп можна віднести Всеукраїнську спортивну спілку школярів, Всеукраїнську спортивну спілку студентів, Всеукраїнська рада ветеранів фізичної культури і спорту тощо.

Одним з найбільш розповсюджених громадських фізкультурно-спортивних об’єднань є спортивні клуби та колективи фізичної культури. Сьогодні в країні діє більше 10 тисяч спортивних клубів різної організаційно-правової форми.

Спортивний клуб – фізкультурно-спортивна організація, що об’єднує спортсменів і любителів спорту дня задоволення їх спільних інтересів у сфері фізичної культури і спорту. Спортивний клуб може бути любительським і професіональним.

Колективи фізкультури є первинною ланкою фізкультурно-спортивного руху і створюються та функціонують на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності і виду господарювання. Загальна кількість колективів фізичної культури в країні не відома, оскільки на законодавчому рівні не визначений їх правовий статус та механізм реєстрації.

На сьогоднішній день існує чітке протиріччя між завданнями, які визначаються державою у сфері фізичної культури га спорту, задекларованих прав громадян на заняття фізичною культурою, оздоровленням свого організму та спортом, з одного боку, та умов діяльності, а особливо фінансових джерел діяльності, спортивних товариств та клубів, з іншого.

Для вирішення цієї проблеми необхідно регламентувати діяльність громадських фізкультурно-спортивних об’єднань як платників податків, у яких одним з основних завдань, окрім постійного підвищення рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку населення, ще й стоїть завдання економічного і соціального прогресу суспільства. Це означає отримання фінансових коштів внаслідок своєї діяльності, надання послуг, консультацій, оздоровлення тощо; податки на такий вид діяльності мають бути мінімальними або відсутніми взагалі протягом певного часу, що дасть можливість гідно оплачувати працівникам об’єднання їхню працю, покликану на виконання важливих соціальних завдань, розвивати матеріальну базу об’єднань, використовувати в своїй діяльності як новітні досягнення в наукових розробках, так і сучасні тренажери та інші засоби спортивного тестування та медичного контролю.

2.3. Матеріально-технічне та медичне забезпечення сфери фізичної культури і спорту

Матеріально-технічну базу фізичної культури і спорту складають усі види фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, фізкультурно-спортивного спорядження і обладнання, інше майно, призначене для занять фізичною культурою і спортом.

На жаль, до цього часу в Україні не сформовано необхідну матеріально-технічну інфраструктуру фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку населення. Практично відсутня вітчизняна спортивна індустрія спрямована на виробництво високоякісного спортивної форми, інвентарю та обладнання, яка була б здатна скласти конкуренцію провідним виробникам такої продукції у розвинутих країнах.

Матеріально-спортивна база сфери фізичної культури і спорту також на відповідає сучасним вимогам. За рівнем забезпеченості населення фізкультурно-спортивними залами (із розрахунку на 10 тис. осіб) Україна у 2-3 рази поступається провідним країнам, щодо басейнів – відставання у 30 разів (див. Таблицю 2.). Понад 80 % спортивних майданчиків не відповідають сучасним вимогам.

Таблиця 2. Порівняльні показники рівня матеріально-технічного забезпечення сфери фізичної культури та спорту в Україні та інших країнах

Показники	Наявне забезпечення на 10 тис. осіб				Соціальні норми Росії на 10 тис. осіб	Державні будівельні норми України на 10 тис. осіб	Рівень забезпеченості населення України на 10 тис. осіб, %
	Японія	Італія	Росія	України
Фізкультурно-спортивні зали, м2	2957	2288	1091	904	3473	1830	33,0
Басейни, м2	1120	285	37	34	742	480	5,5
Спортивні площадки, м2	1027	26267	3881	9424	19494	1000	49,7
Тренери, інструктори, вчителі, осіб	24	21	14	13	26	–	50,0

Джерело: Спортивно-розважальне видання “Супер!»: спец. випуск, присв. пробл. сфери фіз. культури і спорту в Україні. – Ч., 2009. – С. 15.

 

Більша частина спортивних споруд збудована ще за часів Радянського Союзу. Не здійснюються заходи щодо безбар’єрності відвідування спортивних споруд особами з обмеженими можливостями.

Рівень ресурсного забезпечення системи дитячо-юнацького та резервного спорту дуже низький і не відповідає вимогам сьогодення. У більшій частині дитячо-юнацьких спортивних шкіл відсутня власна спортивна база.

У державі практично відсутні сучасні спортивні споруди для потреб спорту вищих досягнень, у зв’язку з чим в Україні рідко проводяться масштабні міжнародні змагання з популярних видів спорту. Через гострий дефіцит сучасних баз обладнаних відповідно до міжнародних стандартів, спортсмени національних збірних команд України часто вимушені проходити підготовку за кордоном.

Усвідомлюючи суттєве відставання вітчизняної спортивної індустрії від попиту споживачів послуг у сфері фізичної культури і спорту, невідповідність матеріально-технічної і спортивної бази сучасним міжнародним стандартам і потребам спорту вищих досягнень, держава на законодавчому та виконавчому рівнях здійснює (принаймні формально) низьку заходів щодо поліпшення ситуації у цьому напрямку.

Ст. 29 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», зокрема, передбачено, що органи державної виконавчої влади та відповідні органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за ефективністю використання спортивних споруд незалежно від форм власності. Також визначено, що не допускається будівництво нових та реконструкція наявних дошкільних виховних та навчальних закладів освіти без передбачених нормативами фізкультурно-спортивних споруд та функціональних приміщень. Окрема увага звертається на заборону перепрофілювання та ліквідацію діючих фізкультурно-оздоровчих та спортивних споруд без створення рівноцінних споруд.

Ця проблема була предметом обговорення під час першого засідання Національної ради з питань фізичної культури і спорту при Президентові України 17 травня 2006 року, за підсумками якого Указом Президента України від 2 серпня 2006 року «Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту» місцевим органом виконавчої влади дані відповідні доручення щодо покращення стану справ у цьому напрямку.

3 серпня 2006 року вийшла постанова Верховної Ради України «Про недопущення закриття та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувально-фізкультурних закладів».

До критеріїв оцінки соціально-економічного розвитку кожного регіону відповідно до Програми соціально-економічного розвитку України на 2007 рік включені показники матеріально-технічного забезпечення регіону із розрахунку на 10 тисяч населення, зокрема забезпечення спортивними майданчиками, спортивними залами, басейнами тощо.

Протягом останніх років в країні реалізується програма облаштування спортивних майданчиків у місцях компактного проживання населення.

Серед першочергових заходів щодо покращення матеріально-технічного забезпечення сфери фізичної культури і спорту передбачено:

– затвердити соціальні нормативи забезпечення населення спортивними спорудами;

– розробити типові проекти різноманітних спортивних споруд;

– запровадити систему сертифікації спортивних споруд та єдиного електронного всеукраїнського реєстру спортивних споруд;

– здійснити заходи щодо облаштування сучасних спортивних майданчиків за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення за рахунок кооперації коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел;

– створити умови для забезпечення роботи пересувних пунктів прокату спортивного інвентарю та обладнання за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення;

– визначити перелік спортивних споруд, що є базовими для підготовки національних збірних команд України до офіційних міжнародних змагань та проведення в Україні офіційних міжнародних змагань, а також затвердити комплексні заходи щодо реконструкції цих споруд у відповідності до міжнародних стандартів;

– створити умови для безбар’єрності відвідування спортивних споруд особами з обмеженими можливостями;

– забезпечити реалізацію комплексних заходів щодо державної підтримки вітчизняних виробників спортивного одягу, взуття, інвентарю та обладнання, впровадити сертифікацію такої продукції.

Виконуючи зазначені рішення, першочерговими заходами місцевих органів виконавчої влади є розроблення регіональних програм будівництва, реконструкції капітального ремонту та утримання спортивних споруд. Відповідні програми розвитку мають бути розроблені на території кожної територіальної громади чисельністю більше 10 тисяч населення. Хоча розробка таких програм є набагато легшим завданням, ніж їх реальне фінансове забезпечення.

Враховуючи важливе соціальне значення створення належної матеріально-спортивної бази для надання послуг населенню та забезпеченню умов для ведення активного способу життя у містах проживання та масового відпочинку необхідно запровадити роботу пересувних пунктів прокату спортивного інвентарю та обладнання. Для цієї мети доцільно використовувати ресурси місцевих центрів фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Спортивна медицина становить складову частину системи охорони здоров’я у сфері фізичної культури і спорту і покликана визначати стан здоров’я, фізичний розвиток і функціональний стан організму фізкультурників та спортсменів, а також здійснювати профілактику, діагностику і лікування захворювань та ушкоджень, пов’язаних із заняттям фізкультурою і спортом.

Обов’язковому систематичному диспансерному огляду лікарсько-фізкультурною службою підлягають учні спортивних шкіл усіх типів, спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, члени збірних команд з видів спорту.

Діяльність служби спортивної медицини спрямовується на вдосконалення методик діагностики, лікування, профілактики травм і захворювань спортсменів, підвищення ефективності функціонування їх організму в процесі навчально-тренувальної та змагальної діяльності, ефективному відновленні організму.

Зараз у складі служби спортив­ної медицини України 2 центри спортивної медицини, 20 обласних лікарсько-фізкультурних диспансе­рів, 9 міських та один районний. Вона мас також 2 відділення при обласних лікарнях, 2 обласних та 7 районних центрів здоров’я. За да­ними Українського центру спортив­ної медицини укомплектованість штатів лікарів зі спортивної та лікувальної медицини останні роки складає від 92 до 95%. Крім того, в Україні штати лікарів зі спортивної медицини доповню­ють спеціалісти дитячо-юнацьких спортивних шкіл, спортивних това­риств та клубів, оздоровчих центрів, навчальних закладів, а з лікуваль­ної фізкультури – спеціалісти ліка­рень, поліклінік, реабілітаційних відділеніь та центрів, санаторно-ку­рортних установ.

Держава створює мережу лікувально-фізкультурних закладів, що здійснюють медичний контроль за всіма категоріями осіб, які займаються фізичною культурою і спортом, сприяє розвитку наукових досліджень у галузі медичних проблем фізкультури і спорту (спортивної реабілітації, травматології, антидопінгового контролю тощо), впроваджує спортивну медицину як учбову дисципліну в навчальні плани відповідних навчальних закладів.

Медичне забезпечення підготовки збірних команд України здійснюють Державний науково-дослідний інститут фізичної культури і спорту та Український центр спортивної медицини. В регіонах таке забезпечення підготовки спортсменів здійснюють регіональні лікарсько-фізкультурні диспансери та кабінети лікарського контролю місцевих лікувальних закладів.

Поряд з цим, за останні роки сталося часткове скорочення та перепрофілювання лікарсько-фізкультурних диспансерів. Послаблена увага до створення нових методик реабілітації хворих та інвалідів. Службою спортивної медицини та лікувальної фізкультури не переглянуто ряд нормативних документів, що існують з часів СРСР. З 1995 року ліквідована проблемна комісія МОЗ та АМН України «Медичні проблеми фізичної культури та спорту». Не проводила роботу Федерація спортивної медицини України, яка була зареєстрована Мін’юстом України у 1995 році; не створена Асоціація фахівців із спортивної медицини і лікувальної фізкультури України і тому вони не увійшли до Міжнародної федерації спортивної медицини.

Не вирішеним в Україні залишається питання підготовки спеціалістів зі спортивної медицини, що спонукало Президента України Ющенко В.А. своїм Указом «Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту» доручити центральним органам виконавчої влади з фізичної культури і спорту, охорони здоров’я та освіти і науки сформувати в країні систему підготовки фахівців зі спортивної медицини на базі Національного університету фізичного виховання і спорту України у співпраці з медичними навчальними закладами.

З метою розвитку медичного забезпечення сфери фізичної культури і спорту необхідно також:

– впровадити електронний медичний паспорт спортсменів – членів національних збірних команд з олімпійських, паралімпійських, дефлімпійських, неолімпійських видів спорту;

– створити Єдину консультативну службу медико-біологічного та фармацевтичного забезпечення підготовки спортсменів вищої кваліфікації національних збірних команд з олімпійських, паралімпійських, дефлімпійських, неолімпійських видів спорту;

– здійснювати заходи щодо забезпечення діяльності та зміцнення матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу закладів спортивної медицини та лікарсько-фізкультурних закладів.

Важливим напрямком у медичному забезпеченні спортсменів є захист їх основного права на участь у змаганнях, іншої спортивної діяльності де не застосовуються медико-біологічні та медичні засоби, методи і речовини, які є потенційно небезпечними або шкідливими для здоров’я людини. На це спрямована Всесвітня спортивна антидопінгова програма, до реалізації якої приєдналася Україна. У 2001 році прийнятий Закон України «Про анти допінговий контроль у спорті». Утворений національний анти допінговий центр. Наразі, стоїть питання його акредитації у Всесвітній антидопінговій агенції.

2.4. Фінансово-економічна діяльність у сфері фізичної культури і спорту

Сьогодні багато країн, які раніше культивували економічні системи командного типу, вирішують проблеми пошуку ефективних підходів до розвитку сфери фізичної культури і спорту в нових соціально-економічних умовах. Такі проблеми є нагальними і для України.

Фізична культура і спорт є специфічною сферою діяльності, що обумовлено, насамперед, особливостями економічного результату людської праці у цій сфері – фізкультурно-спортивні послуги, які спрямовані на досягнення бажаного психофізіологічного чи емоційного стану людини засобами фізичної культури і спорту. Спираючись на це визначення, можна вирізнити кілька видів фізкультурно-спортивних послуг: фізкультурно-виховні, фізкультурно-оздоровчі, спортивно-оздоровчі, спортивно-видовищні тощо.

Зважаючи на різноплановість ефекту фізкультурно-спортивних послуг, їхніми покупцями-споживачами можуть виступати як окремі особи, так і суб’єкти господарської діяльності, а також певні соціальні інститути. Одним із споживачів фізкультурно-спортивних послуг виступає і держава, яка намагається використати досягнення своїх спортсменів на найпрестижніших міжнародних змаганнях з політичною метою, сподіваючись на поліпшення свого міжнародного іміджу. Окрім цього, держава потенційно зацікавлена у підтриманні та зміцненні здоров’я населення країни, одним із дієвих чинників чого є фізична культура і спорт.

Аналізуючи сучасну економіку сфери фізичної культури і спорту України, слід звернути увагу на наявність низки протиріч, які виникли під впливом сукупності чинників, головними серед яких можна визначити такі: зміну ролі держави у забезпеченні життєдіяльності фізкультурно-спортивних організацій; активне проникнення у сферу фізичної культури і спорту ринкових відносин; виникнення раніше непритаманного сфері приватного сектора; формування ринку фізкультурно-спортивних послуг.

Одним із визначальних протиріч сучасного етапу розвитку економіки фізичної культури і спорту в Україні є гостра невідповідність між намаганням держави зберегти провідну роль в забезпеченні життєдіяльності сфери і її обмеженими ресурсними можливостями. Сьогодні реалізується курс не лише на збереження, а у багатьох випадках – і на посилення ролі держави у розвитку сфери фізичної культури і спорту. Це, насамперед, виявляється в ухваленні відповідних нормативно-правових актів: 7 актів Верховної Ради України, серед яких 6 законів та 1 постанова, 16 указів та розпоряджень Президента України, 42 постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

Так, Законом України «Про фізичну культуру і спорт» визначені такі форми впливу держави на економіку фізичної культури і спорту: підтримка олімпійського руху, діяльності всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних федерацій, інших громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості (стаття 3); утримання та підготовка членів збірних команд України до міжнародних змагань (стаття 21); фінансування державної програми розвитку фізичної культури і спорту за рахунок державного бюджету, бюджетів місцевого самоврядування (стаття 28); визначення нормативів мінімальної забезпеченості основними фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами житлових районів, а також підприємств, установ і організацій всіх форм власності, а також контроль за ефективністю використання спортивних споруд незалежно від форм власності (стаття 29); забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів у сфері фізичної культури і спорту (стаття 30).

Маючи такі законодавче забезпечені економічні повноваження, держава мала б досягти істотного економічного впливу на сферу фізичної культури і спорту. Однак цього не відбувається у практичному житті, оскільки держава реально не спроможна підкріпити отримані повноваження відповідними фінансовими ресурсами.

Тенденції фінансового забезпечення сфери фізичної культури і спорту в Україні має позитивну динаміку. Але, на жаль, збільшення бюджетних асигнувань на фізичну культуру і спорт часом відстає від реального зростання «вартості життя», цін на різні товари і послуги, що врешті-решт призводить до загострення проблем із реальним фінансовим забезпеченням реалізації державних і регіональних фізкультурно-спортивних програм.

Останніми роками обсяг фінансування сфери збільшився у 3,5 рази, а питома вага державних коштів зросла з 51,1% до 59,8%. При цьому значно зросла роль місцевих бюджетів, що характерно для країн з ринковою економікою. Водночас за позитивними показниками не можна сховати те, що в Україні протягом останнього п’ятиріччя на розвиток фізичної культури і спорту виділялось з державного бюджету щорічно виділялось менше 0,5% його видаткової частини, що у кілька разів нижче середньоєвропейських показників. Приміром, видатки Державного бюджету України 2006 року на фізичну культуру і спорту склали лише 0,35 %. За обсягами річних видатків з усіх джерел фінансування з розрахунку на одну особу Україна майже у 30 разів поступається Фінляндії, у 15 разів – Японії та Австралії, у 10 разів – Німеччині (див. Таблицю 3.).

Таблиця 3. Обсяги фінансування фізичної культури та спорту в країнах світу на 1 особу в рік

Не можна залишити поза увагою ще один важливий аспект означеного протиріччя. Мова йде про те, що на етапі становлення ринкових відносин у сфері фізичної культури нашої країні поки що не вдається забезпечити використання можливостей ринку в інтересах суспільства. Яскравим прикладом тут може слугувати стан речей у професійному спорті. Роль держави стосовно цього виду фізкультурно-спортивної діяльності мала б полягати в тому, аби за допомогою правових важелів зорієнтувати структури професійного спорту ще до моменту їхнього започаткування на застосування найбільш прийнятних з точки зору суспільства моделей функціонування.

Сьогодні фахівці наголошують на існуванні двох головних напрямів розвитку професійного спорту: 1) комерційно-спортивного та 2) спортивно-комерційного. Основу першого складає прагнення максимальних доходів та прибутку, а суто спортивна діяльність та спортивний результат розглядається як засіб досягнення мети. Цей підхід є переважним в американському професійному спорті. Другий підхід, який більш характерний для міжнародного та, європейського професійного спорту, на перший план висовує спортивний бік – спортивний результат, гострота спортивної боротьби є пріоритетним моментом й обов’язковою умовою спортивного бізнесу. Розвиток професійного спорту спортивно-комерційного типу викликає великий суспільний інтерес, що, зокрема, виражається у фінансовій та іншій підтримці професійного спорту державою.

Концептуальна невизначеність держави щодо функціонування професійного спорту не дозволила Україні юридично окреслити межі цивілізованого входження його структур у ринок. Внаслідок цього було відкрито дорогу процесу стихійної трансформації любительського за офіційним статусом спорту у спорт професійний (нелюбительський) шляхом зміни власників спортивних клубів. Останні перетворились з відкритих структур, прозорих якщо не для всього суспільства, то хоча б для держави, у закриті, як для суспільства, так і для держави, комерційні утворення.

Не можна також обійти увагою ще одне протиріччя, яке не ускладнює формування цивілізованих ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту. Мова йде про економічні відносини між державою і представниками суспільного сектора економіки фізичної культури і спорту. За часів командної системи одне із провідних місць у фізкультурно-спортивному русі посідали добровільні фізкультурно-спортивні товариства, які відігравали помітну роль в організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності серед працюючого населення, проводили масові спортивні змагання, здійснювали підготовку спортсменів високої кваліфікації – членів збірних команд України з різних видів спорту. Головними джерелами їхнього фінансування були цільові кошти галузевих профспілок та членські внески. Сьогодні з об’єктивних причин вони фактично позбавлені вказаних джерел існування. Намагаючись відновити втрачені позиції, керівництво товариств звертається до держави за фінам совою підтримкою замість того, аби адаптуватись до вимог ринку, віднаходити нові форми економічних стосунків зі споживачами фізкультурно-спортивних послуг, які б ґрунтувались на обопільних інтересах сторін.

Необхідність зняття розглянутих протиріч має бути врахована у процесі визначення стратегічних моментів розвитку сфери фізичної культури і спорту в Україні. Слід визначити міру участі держави у забезпеченні процесу розширеного відтворення у сфері фізичної культури і спорту. Насамперед потребує якісної переорієнтації зміст економічної діяльності центрального органа виконавчої влади з фізичної культури і спорту. Його доцільно звільнити від функції оперативного розпорядження фінансовими ресурсами з метою забезпечення утримання національних збірних команд з видів спорту, проведення навчально-тренувальних зборів та інших заходів тощо. Замість цього він, як повноважний представник держави, має забезпечувати реалізацію функції регулювання економічних відносин у сфері фізичної культури і спорту. З цією метою слід оволодіти методами стратегічного планування та прогнозування на основі визначення пріоритетів розвитку сфери, реалізації проектів стратегічного значення, формування кадрової політики, інформаційного та науково-методичного забезпечення суб’єктів господарської діяльності, здійснення маркетингових досліджень.

Мають бути закладені підвалини оптимізації економічних відносин між державою та суспільним сектором сфери фізичної культури і спорту. Загальна економічна підтримка громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості з боку держави повинна бути вельми обмеженою Водночас має формуватись система економічних відносин, яка б ґрунтувалась на принципі партнерства. Наприклад, центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту або органи місцевої влади на конкурсній основі визначали б виконавців проектів з конкретних проблем розвитку фізичної культури і спорту (фізкультурно-спортивні товариства, федерації тощо) й забезпечували б їх фінансування за рахунок коштів відповідних бюджетів. У цьому випадку економічні відносини між партнерами врегульовувались би відповідними угодами, укладання та виконання яких контролювалось би суспільством.

Перехідні процеси у економіці сфери фізичної культури і спорту не зможуть здійснюватись за логікою ринкових перетворень, якщо не буде забезпечено безумовне виконання відповідних законодавчих норм. У цьому сенсі в Україні належить зробити ще багато кроків у напрямі формування правової культури суб’єктів господарювання у сфері фізичної культури і спорту. Одним із перших кроків має стати встановлення жорсткого контролю виконання норм, що забезпечують високу якість фізкультурно-спортивних послуг.

В умовах сучасної ринкової економіки послуги, що надаються населенню фізкультурно-спортивними організаціями різної організаційно-правової форми, перетворюються у форму послуг населенню, що надаються суб’єктами господарської діяльності, і мають підлягати обов’язковому ліцензуванню.

По-перше, це забезпечує найбільш повне задоволення потреб споживачів у руховій активності та веденні здорового способу життя, а по-друге, застерігає надавачів та користувачів послуг від можливих негативних впливів оздоровчих і тренувальних занять на здоров’я людей внаслідок надання некваліфікованих послуг, недостатнього використання науково – обґрунтованих методик тренувань, невідповідності приміщень умовам проведення занять, санітарно-гігієнічним нормам і т. п.

Важливим чинником реформування економічних відносин у сфері фізичної культури і спорту є впровадження ефективного механізму залучення позабюджетних коштів, зокрема Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, відрахування роботодавцями коштів профкомам на фізкультурну і оздоровчу роботу, як це передбачено статтею 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», внесків підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян та фізичних осіб, кошти від фінансово-господарської діяльності закладів фізичної культури і спорту та організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, продажу прав на використання спортивної символіки і на трансляцію спортивних змагань, від проведення спортивно-видовищних заходів тощо.

Сьогодні в Україні відсутня система державних преференцій для позабюджетного фінансування сфери фізичної культури і спорту. Окреме місце у позабюджетному фінансуванні програм з розвитку масового спорту мають займати надходження від частини прибутків вітчизняних виробників алкогольної та тютюнової продукції як важливого компенсатора негативних наслідків для здоров’я людини від зазначеної продукції.

Необхідно також впровадити в країні механізм фінансування спорту за рахунок частини прибутків від ігорного бізнесу, як це робиться у багатьох країнах світу. В Україні відсутня система асигнувань фізичної культури і спорту через реалізацію спортивних лотерей. Ці проблеми є предметом особливої уваги Президента України і Кабінету Міністрів України та відображені в Указі Президента України «Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту» і Державній програмі розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Сьогодні фахівцями сфери за підтримки народних депутатів України розробляється відповідний законодавчий акт, спрямований на врегулювання цих питань.

Необхідно також розробити систему підтримки малого та середнього бізнесу з метою залучення додаткових джерел фінансування вітчизняного виробника спортивного інвентарю та обладнання, а для економічної підтримки сфери на місцевому рівні, на державному рівні необхідно врегулювати питання звільнення від плати за землю закладів фізичної культури і спорту та спортивних споруд.

2.5. Інформаційне забезпечення сфери фізичної культури та спорту

Система інформації у сфері фізичної культури і спорту формується під впливом багатьох чинників. Її розвиток відбувається синхронно із розвитком спортивної науки та практики, а розвиток інформаційних технологій дозволяє виробити принципово нові підходи до розв’язання поставлених проблем, зокрема вдосконалення системи інформації галузі, оперування інформаційними процесами, створення єдиного спортивного інформаційного простору, а відтак, ринку спортивної інформації та вироблення спільних методик її використання та розповсюдження; налагодження інформаційної взаємодії інформаційних посередників з метою задоволення потреб в інформації фахівців галузі фізичної культури і спорту.

Система вітчизняної наукової інформації сфери фізичної культури і спорту започаткована лише у 1988 року.

Зі зміною суспільної формації на пострадянському просторі відбулися кардинальні зміни у підході до спортивної науки та інформації. Зникло централізоване книгорозповсюдження та розподіл, система обов’язкового галузевого примірника, система попереднього замовлення інформаційних джерел на основі тематичних планів видавництв, планове поповнення фондів профільних вищих навчальних закладів за рахунок бюджетних призначень, стабільне їх фінансування, обмін інформаційними матеріалами, взаємозв’язок між вищими навчальними закладами.

Поза межами України залишилися основні утримувачі та надавачі галузевої інформації – Державний центральний інститут фізичної культури і спорту та Всесоюзний науково-дослідний інститут фізичної культури, видавництво «Физкультура и спорт», інші галузеві видавництва, внаслідок чого вітчизняна сфера фізичної культури і спорту втратила звичний канал надходження сучасних фахових видань із загальних основ теорії та методики фізичного виховання, теорії та методики спортивної підготовки, безоплатні інформаційні видання: збірки наукових праць, матеріали та тези конференцій, нормативні акти, постанови та ін.

До інформаційного забезпечення сфери можна було віднести також спортивну журналістику. До 90-х років минулого сторіччя існувала радянська система підготовки таких фахівців. Нажаль, сьогодні в Україні з 4-х вищих навчальних закладів освіти, де є факультети журналістики, жодний не готує фахівців для потреб сфери фізичної культури і спорту.

Усе це призвело до сповільнення інформаційної діяльності в країні та зниження якості інформаційного забезпечення.

В результаті цього науковці, студенти, професорсько-викладацький склад навчальних закладів, тренери України опинилися у ситуації, коли основну частину інформаційних ресурсів становили підручники та навчальні посібники 20-30-річної давнини. Щоби покращити ситуацію, у 1994 року при Національному університеті фізичного виховання і спорту України було створено спеціалізоване видавництво «Олімпійська література», яке визначило пріоритетом своєї діяльності друк навчальних підручників, навчальних посібників, наукових видань, довідників, науково-популярної літератури, що мали відрізнятися високим науково-теоретичним рівнем, високою якістю поліграфії та відповідати світовим стандартам за змістом і повнотою викладеного навчального та наукового матеріалу.

Сучасна галузева інформаційна система сформована на основі масивів навчальної інформації шляхом цілеспрямованого накопичення вітчизняної наукової інформації, фахово обґрунтованого відбору найкращих сучасних наукових видань, створення відповідної до потреб сьогодення системи інформаційного забезпечення навчально-освітнього процесу та надання необхідної інформації для наукових досліджень. Інформаційне спортивне середовище являє собою систему процесів, в основі яких с накопичення та організація інформаційних ресурсів. Систему галузевого інформаційного простору, який об’єднує вищі навчальні заклади фізичного виховання і спорту, великою мірою визначає процес формування інформації, від якого залежить її тематико-типологічна структура і повнота забезпечення навчальних дисциплін. Це у свою чергу визначає конкретні способи накопичення та джерела отримання інформаційних ресурсів. Головним критерієм інформаційного процесу накопичення видань є система її формування та розвиток.

В умовах впровадження сучасних інформаційних технологій змінюється технологічна основа функціонування системи наукової спортивної інформації. Поширення електронних носіїв відкриває нові можливості для роботи з нею. Усе більш популярними стають електронні журнали як сучасна форма подання результатів актуальних, галузевих досліджень. Виникають і розвиваються нові форми отримання та розповсюдження інформації.

Відсутність добре організованої системи інформаційного електронного забезпечення наукових досліджень відбивається на якості та термінах виконання науково-дослідних робіт. Вихід із ситуації полягає у реалізації проекту єдиного спортивного інформаційного простору.

Проте, створення єдиного спортивного інформаційного простору – процес надзвичайно складний, адже рівень організаційно-технічної бази є низьким. Відсутність в інформаційних посередників фізкультурного профілю (бібліотек) комп’ютерів, мережі, ліцензованого програмного забезпечення, доступу до мережі Інтернет тощо сповільнює процес надання інформації в електронній формі. Виші навчальні заклади фізичного виховання і спорту, які володіють левовою часткою інформації галузі, не мають власної системи автоматизації інформаційних процесів, яка забезпечувала б створення електронного каталогу та доступ до нього, формування тематичних баз даних, відомостей про наявні примірники інформаційних джерел та електронні копії, яка дозволила б організувати відкритий доступ до електронної інформації у читальних залах. Сьогодні жоден з профільних вищих навчальних закладів не може надати весь спектр сучасної електронної інформації через об’єктивні причини. Перш за все, через відсутність порозуміння між самими закладами у питанні створення єдиного інформаційного середовища та інформаційного забезпечення, а по-друге через інформаційний вакуум, відсутність обов’язкового примірника розповсюдження галузевих інформаційних видань, відсутність єдиної бази даних тем дисертаційних досліджень галузі, відсутність надходжень авторефератів дисертацій, збірників наукових праць, міжнародних конгресів, періодики, яку видають навчальні заклади, у т.ч. в електронному вигляді, та багато інших проблем.

Для вирішення цих проблем необхідно визначити стратегію об’єднання зусиль вищих навчальних закладів фізичної культури і спорту для створення корпоративної галузевої інформаційної системи. Така корпорація має визначити основні теоретичні засади, організаційні та технологічні механізми використання електронної інформації для створення галузевого електронного інформаційного продукту. Цей електронний інформаційний продукт має формуватися на єдиному програмному забезпеченні (для всіх вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту), на основі уніфікованих правил тематичного упорядкування накопичених масивів інформації та за допомогою узгоджених методик аналітико-синтетичного опрацювання інформації і надання онлайнового доступу. Окрім того, доступ до електронних ресурсів має передбачати перегляд, роздрук та копіювання повної версії інформаційного джерела: статті, книжки, навчальної, наукової, спортивної літератури. Особливістю створення єдиної корпоративної інформаційної системи галузевої інформації має стати поєднання різних форм її представлення, що дозволить досягти високого відсотку використання. Реалізація вищевикладеного дозволить з високою ймовірністю прогнозувати, що такий електронний інформаційний продукт з підключенням його до Інтернету значно поліпшить доступ фахівців галузі до сучасної, актуальної, інформації, створить умови для необмеженого її використання.

Чернівецька область фактично йде в авангарді інформаційно-пропагандистської діяльності в Україні. Саме відділ з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА першим в державі замовив у 2005 році відеоролики з пропагандою спорту за участю кращих спортсменів краю, які розміщуються в ефірі місцевих телеканалів на правах соціальної реклами. У Чернівцях у 2006 р. з’явилися перші сіті-лайти «На вас чекають у спортивних секціях!» та аналогічні перші листівки-самоклейки з координатами всіх місцевих спортивних шкіл, які й дотепер нагадують всім у навчальних закладах, громадському транспорті, в магазинах, на зупинках: «Запам’ятайте адреси спортивних шкіл сьогодні, щоби не шукати адреси лікарень завтра!» Віділ з питань фізичної культури і спорту Чернівецької ОДА протягом 2005-2008 рр. регулярно надсилав електронною поштою місцевим ЗМІ прес-релізи з найважливішими досягненнями місцевих спортсменів та спортивними подіями, організовував спортивні трансляції на місцевих телеканалах (частіше – ТРК «Чернівці») змагань з легкої атлетики, футболу, баскетболу, волейболу, настільного тенісу, боксу і т.д., спільно із спортивним клубом «Гешко» забезпечував функціонування сайту heshko.com, який фактично виконував функції порталу обласного спорту. Та й прем’єрна для України практика визначення кращих спортсменів року із застосуванням SMS-голосування теж є непоганою пропагандою спорту, адже відеоролик з претендентами на місце в топ-десятці телеглядачі можуть побачити наприкінці року щодня і дуже часто.

Аналізуючи досвід минулих років, для надання якісних і ефективних послуг у системі інформування спортивної сфери в першу чергу необхідно:

– здійснювати фільтрацію інформації;

– забезпечити доступність інформації для всіх споживачів;

– забезпечити її достовірність і оперативність;

– забезпечити централізоване, державне накопичення та поширення інформації (обов’язкове централізоване розповсюдження інформаційних видань);

– створити єдину галузеву інформаційну систему по вертикалі структурних підрозділів з фізичної культури і спорту органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

– забезпечити розвиток інформаційної системи сфери фізичної культури і спорту за рахунок бюджетних призначень.

2.6. Очікуванні результати державного регулювання сфери фізичної культури і спорту

Зроблений в роботі аналіз стану та розвитку фізичної культури та спорту в Україні дає всі підстави стверджувати, що ситуація в цієї сфері залишається складною. Численні проблеми існують щодо впровадження фізичного виховання серед усіх верств населення країни.

Розвиток фізичної культури та спорту Україні може відбуватися за трьома варіантами:

перший – незмінність існуючої нормативно-правової бази, механізмів матеріально-технічного та кадрового забезпечення, збереження обсягів бюджетного фінансування, що призведе до подальшого занепаду сфери фізичної культури та спорту і викличе негативний резонанс у суспільстві;

другий – реалізація радикальних інновацій, які передбачають суттєве оновлення інфраструктури фізичної культури та спорту і значне підвищення ефективності діяльності системи та її окремих складових, що потребує значного додаткового ресурсного забезпечення;

третій – системний підхід до комплексного розв’язання існуючих проблем за рахунок поетапного зростання матеріально-технічного, кадрового та фінансового потенціалу, як ми використовуватиметься на засадах пріоритетності щодо підтримки найбільш ефективних організацій фізкультурно-спортивної спрямованості.

З метою ефективного розв’язання проблем, існуючих в галузі фізичної культури та спорту, у Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту підготовлено концепцію Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2006-2010 роки. Метою Програми є реалізація державної політики щодо створення умов для залучення широких верств населення до масового спорту як важливої складової здорового способу життя та зміцнення здоров’я нації; забезпечення необхідної інфраструктури для обдарованих осіб у спорті вищих досягнень для підвищення авторитету держави у світовому спортивному русі.

На її основі будуть визначені напрямки реформування галузі з метою створення ефективної системи залучення кожного громадянина нашої держави до цілеспрямованої рухової активності. Така система із врахуванням передових світових взірців повинна відповідати наступним вимогам:

– забезпечувати оптимальний рівень фізичної культури усіх верств населення;

– гарантувати доступність і якість рухових оздоровчих послуг;

– здійснювати формування необхідних кадрових, фінансових і матеріально-технічних ресурсів, їх раціональне використання.

Виконання Програми передбачається у два етапи: перший етап (2000—2007 рр.) – розроблення та прийняття нормативно-правових актів з питань розвитку фізичної культури та спорту, створення передумов і початок виконання Програми, розроблення та прийняття регіональних програм розвитку фізичної культури та спорту; другий етап (2008-2010 рр.) – проведення аналізу, коригування та виконання заходів Програми [87].

У результаті виконання цієї програми передбачається забезпечити:

– підвищення рівня охоплення громадян України систематичними заняттями фізичною культурою та спортом до 20%, від загальної чисельності населення;

– позитивну динаміку результативності виступів національних збірних команд України на зимових Дефлімпійських іграх 2007 р., зимовій та літній Універсіадах 2007 і 2009 рр., літніх Олімпійських та Паралімпійських іграх 2008 р., Всесвітніх іграх з неолімпійських видів спорту та літніх Дефлімпійських іграх 2009 р., зимових Олімпійських та Паралімпійських іграх 2010 р.;

– впровадження доступних, якісних та різноманітних форм оздоровчих, рекреаційних, реабілітаційних та спортивних послуг для різних верств населення;

– формування ефективної системи підготовки резерву для національних збірних команд України;

– зростання показника забезпеченості населення фізкультурно-спортивними залами, плавальними басейнами та спортивним и майданчиками;

– створення належних матеріально-технічних та фінансових умов для розвитку пріоритетних олімпійських, паралімпійських, дефлімпійських та неолімпійських видів спорту;

– створення додаткової кількості робочих місць у сфері фізичної культури та спорту, зростання престижності відповідних професій, удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації фахівців;

– зниження середньої кількості днів тимчасової непрацездатності через хворобу;

– впровадження у практику результатів науково-дослідницької роботи з актуальних проблем розвитку фізичної культури та спорту;

– збільшення обсягів пропагандистських матеріалів у засобах масової інформації щодо використання можливостей масового спорту для формування здорового способу життя.

РОЗДІЛ 3

ІСТОРІЯ І ТРАДИЦІЇ РОЗВИТКУ ТА УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ФІЗЧИНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дослідники історії розвитку фізичного виховання на землях сучасної України знайшли «сліди» пра-пращурів спорту в трипільській культурі, яка проїснувала приблизно 2000 років (4000 р. до н.е. – 2000 р. до н.е.) і обіймала територію басейнів річок Прут, Дністер та Південний Буг, а пізніше Середнє Придністров’я, Волинь, Південно-Західне Причорномор’я. «В цей період особливого розвитку набула сільськогосподарська календарна обрядовість з широким набором ігор, танців та фізичних вправ». Оскільки на малюнках тих часів з луками зображені і чоловіки, і жінки, науковці припустили, що цією зброєю вони володіли однаково добре, чому сприяло тривале систематичне тренування дітей обох статей.

А витоки фізичного виховання загалом вчені пов’язують з часами кам’яного віку, адже появу перших ігор та забав відносять до шельської епохи (500-300 тис. років тому). У заключній стадії раннього палеоліту полювання на великих тварин каталізувало розвиток специфічних рухових навичок – бігу, стрибків, лазіння, перелізання, перенесення вантажу. А в період пізнього палеоліту окремі рухові вправи поступово відокремилися від трудових дій і перетворилися на новий вид соціальної практики – фізичне виховання.

З історією будь-якого народу тісно пов’язана нетрудова рухова діяльність людей, яка була невід’ємною частиною загальної культури. Приміром, в античній Греції Олімпійські, Піфійські та Немейські ігри вважалися священними і пливали на всю еллінську цивілізацію.

Розвиток спорту на Буковині розділений як географічно, так і епохально. На сучасному етапі (в сучасному розумінні) ми маємо фактично паралельні спортивні літописи, основу яких складають найважливіші змагальні та організаційні досягнення зі спортивного життя Північної (Україна) та Південної Буковини (Румунія). Хоча якщо досліджувати еволюцію на Буковинських землях занять, що сьогодні у нас асоціюються зі словом «спорт», ми неминуче стикнемося не лише з географічними змінами, а й з фізичним вихованням та відокремленими від трудових дій фізичними вправами, які стоять у витоків розвитку традиційного тепер спорту (власне, ці поняття і в наш час невід’ємно пов’язані).

Перші документальні джерела, в яких згадувалося пов’язані з зародженням спортивного руху на Буковині події, відносяться до початку ХІХ століття. Як пише у своїй праці «Спортивний рух на Північній Буковині (1918-1940)» перший серйозний дослідник розвитку спорту на Буковині Микола Гонжа, у Чернівцях, «починаючи з літа 1805 року, заможні верстви населення, в основному молодь, збиралися на річці Прут і організовували там різні розваги на воді. Але багато з них не вміли плавати, тому в Чернівцях відкрилися гуртки по їх навчанню. А з 1807 року почали діяти численні групи з плавання, де і проводилися перші змагання з цього виду спорту на Буковині».

Оскільки вже в ті далекі роки проводилися змагання, значить їх хтось мав організовувати. Іншими словами, йдеться про управління цими процесами, які пізніше переросли у галузь або сферу фізичної культури і спорту.

Аналіз наявних архівних документів та інших джерел свідчить про те, що на етапі зародження фізкультурно-спортивного руху на території сучасної Чернівецької області розвитком рухливих ігор та іншими спортивними (у сучасному розумінні) заняттями займалися лише громадські об’єднання, пізніше – спортивні товариства. А ось згадка про державний орган управління спортом датована 8 січня 1933 р., коли місцева газета «Час» написала: «Минулої п’ятниці відкрив ледовий майдан у Публічному Огороді під управою спортового комітету магістрату свої ворота для спортовців». Отже, принаймні у магістраті міста Чернівців часів румунського панування (з 1918 р.) був такий орган, як спортовий комітет.

Проте аж до встановлення у Чернівецькій області радянської влади у періодичній пресі тих часів в контексті розвитку спортивної секційної діяльності, організації та проведення змагань фігурують практично лише спортивні товариства та федерації, які й були головною рушійною силою розвитку фізичного виховання і спорту. Причому спортивні заходи відбувалися в той період практично щовихідних і на всі великі релігійні свята. І це при тому, що у спортивних товариствах і федераціях організаційна робота велася на громадських засадах.

Радянська влада взяла фізкультурно-спортивний рух під свій патронат, створивши у цій сфері чітку управлінську вертикаль. У Чернівецькій області за відповідний напрям відповідав обласний комітет в справах фізкультури і спорту, який згадується, зокрема, у числі газети «Радянська Буковина» за 13 вересня 1940 р. (стор. 4): «У вересні при обласному комітеті в справах фізкультури і спорту будуть обрані міські оргбюро по футболу, волейболу, легкій атлетиці і інших видах спорту». Названі «оргбюро» фактично були аналогами федерацій з видів спорту, але під чіткім керівництвом владного спортивного органу. Також в радянський час велика увага приділялася створенню так званих низових спортивних колективів – на заводах, фабриках, у колгоспах, на інших державних підприємствах. На цьому рівні організацією фізкультурно-спортивної роботи займалися інструктори з фізичної культури і спорту. Велику увагу приділялося в той період і підготовці громадських інструкторів з різних видів спорту. У перші ж місяці після встановлення на Буковині радянської влади розпочалася і підготовка до організації добровільних спортивних товариств «Спартак» і «Харчовик». Першими в Радянській Буковині розпочали свою діяльність добровільні спортивні товариства «Динамо» та «Спартак». Для організації масово-фізкультурної роботи в селах обласний комітет у справах фізкультури і спорту проводив семінари сільських організаторів фізкультурних гуртків. У подальшому розвитком фізичної культури і спорту в сільській місцевості займалися добровільні спортивні товариства «Колгоспник» (пізніше – «Урожай», на всесоюзному рівні) та «Колос» (на всеукраїнському і місцевому рівнях), у трудових колективах заводів і фабрик – «Трудові резерви», у правоохоронних органах – «Динамо», серед учнівської та студентської молоді – «Буревісник», серед військових – Центральний спортивний клуб армії (ЦСКА, на всесоюзному рівні) та спортивні клуби армії (СКА, на республіканському та місцевому рівнях).

Отже, на регіональному рівні сферою фізичної культури і спорту в радянські часи управляли обласний і міський комітети в справах фізкультури і спорту, відповідні підрозділи районної влади. Певні управлінські функції в межах галузевої компетенції в різний час виконували і регіональні організації добровільних спортивних товариств «Динамо», «Колос», «Трудові резерви», «Спартак» тощо. У низових колективах за спортивно-оздоровчий напрям відповідали інструктори з фізичної культури і спорту. А частина роботи щодо організації спортивної та фізкультурно-масової роботи здійснювалася на громадських засадах.

Після проголошення незалежності України великих системних змін в системі управління сферою фізичної культури і спорту не відбулося. На регіональному рівні функції управління сферою фізичної культури і спорту здійснюють відповідні підрозділи обласної, міської та районної влади.

Обласні підрозділи виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту декілька разів змінювали свою назву (а іноді в незначній мірі і структуру) після відповідних змін на центральному рівні, де відповідні управлінські функції переходили від Державного комітету з питань фізичної культури і спорту до «різних» міністерств (у справах молоді та спорту, спорту та туризму тощо) і назад. У 2005 р. повноваження управління сферою фізичної культури і спорту «перекочували» до теперішнього Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. У Чернівецькій області на останнє об’єднання молодіжно-спортивних державних органів центральної виконавчої влади зреагували не одразу, відстоюючи точку зору, що відповідні обласні структури працюють ефективніше саме як окремі підрозділи обласної державної адміністрації. Тож до кінця 2008 р. в структурі Чернівецької обласної державної адміністрації були окремі підрозділи: відділ з питань фізичної культури і спорту та відділ у справах сім’ї та молоді. З 2009 р. ці відділи об’єднані в управління у справах сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації.

Деякі зміни відбулися в системі фізкультурно-спортивних товариств. Замість створеного наприкінці радянської епохи об’єднанного добровільного спортивного товариства профспілок з’явилися знову окремі товариства «Колос», «Україна» та «Спартак». У 1992 р. правонаступником «Трудових резервів» стало спортивне товариство «Гарт», яке розповсюджувало свою діяльність на дошкільні установи, загальноосвітні школи, професійно-технічні училища, технікуми і вищі навчальні заклади. У 2001 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.05.2001 №203-Р «Про удосконалення системи організації роботи з фізичного виховання і спорту в навчальних закладах» був утворений Комітет фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України. Відповідно, були створені і регіональні структури. Чернівецьке обласне управління фізичного виховання і спорту МОНУ було утворене наказом Комітету фізичного виховання і спорту МОНУ від 9.08.2001 №24-К. Це управління стало правонаступником спортивного товариства «Гарт» і отримало додаткові повноваження щодо організації спортивної та фізкультурно-оздоровчої роботи серед учнівської та студентської молоді.

З кінця 90-х років минулого століття свої позиції почав зміцнювати Національний Олімпійський комітет України, який має виключне право представляти Україну на Олімпійських іграх та на регіональних континентальних і світових комплексних змаганнях, які відбуваються під патронатом Міжнародного Олімпійського комітету. На сьогодні це авторитетна спортивна організація з великим управлінським апаратом та структурними підрозділами у всіх регіонах України.

У відділі з питань фізичної культури і спорту управління у справах сім’ї, молоді та спорту Чернівецької обласної державної адміністрації, яке відповідає за реалізацію на території області державної політики у сфері фізичної культури і спорту, працює 6 осіб. У той час як обласне управління фізичного виховання і спорту МОНУ, яке здійснює управлінські та організаційно-методичні функції з фізичного виховання і спорту в навчальних закладах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, налічує 7 штатних одиниць (начальник, 4 спеціаліста, головний бухгалтер, секретар) і має в структурі також підрозділ «Спортивні споруди», в якому працює директор, заступник директора та 19 працівників по обслуговуванню трьох спортивних баз у Чернівцях (лукодром, стадіон «Гарт», спортивна база по вул. Б. Хмельницького, 47). Фінансується ця структура з державного бюджету.

На обласний центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», який підпорядкований управлінню в справах сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації та Всеукраїнському центру «Спорт для всіх», покладені  функції щодо залучення широких верств населення до  регулярних  оздоровчих занять, надання фізкультурно-спортивних послуг, поєднання масових та індивідуальних форм організації фізкультурно-спортивної  роботи за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення; формування у громадян потреб рухової активності та  створення умов для їх задоволення; просвітницька робота з питань оздоровлення населення засобами фізичної культури і спорту; організація та проведення  змагань,   конкурсів,   показових виступів, фестивалів,  спортивних свят та інших заходів за місцем проживання і в місцях масового відпочинку населення; обладнання та утримання фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд за  місцем  проживання  та  в  місцях  масового  відпочинку населення. Ця установа фінансується з обласного бюджету. Чернівецький обласний центр ФЗН «Спорт для всіх» налічує 4 штатні одиниці, в той час як у всіх інших регіонах – не менше 6-ти. У нашій області штатна чисельність була скорочена у 2006 р. – згідно із наказом відділу з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації від 25.12.2005 №50-ос «Про скорочення штатної чисельності обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Серед добровільних спортивних товариств найбільший штат має обласна організація ФСТ «Колос» – 7 осіб (голова, заступник, начальник спортивного відділу, головний спеціаліст, інструктор, головний бухгалтер, бухгалтер-касир, водій). Крім цього, у всіх районах області є районні ради «Колос» (1-2 штатні одиниці), які фінансуються з районних бюджетів. В апараті обласної ради ФСТ «Україна» є 4 штатні одиниці: голова, заступник голови (на даний час на цю виборну посаду нікого не обрали через відсутність фонду заробітної плати), головний бухгалтер, бухгалтер-касир. Обласна рада ФСТ «Спартак» має аналогічну структуру, лише без бухгалтера-касира. Названі спортивні товариства отримують левову частку коштів на здійснення статутної діяльності та утримання апарату з обласного бюджету (районні структурні одиниці «Колос» – з районних бюджетів) та Фонду соціального страхування. Обласна рада ФСТ «Динамо» з обласного бюджету отримує кошти лише на зарплату чотирьох сторожів. На інші потреби (в. т. ч. утримання апарату з 3-х осіб) кошти частково виділяє Центральна рада ФСТ «Динамо».

У регіональному відділенні Національного Олімпійського комітету України з 2009 року з’явилися 3 штатні одиниці, зарплата яких фінансується з НОК України. На організацію і проведення пропагандистських олімпійських заходів відділення отримує цільову дотацію з обласного бюджету.

Таким чином, в Чернівецькій області (як і в інших регіонах та державі, загалом)  номінально головним управлінським органом з питань фізичної культури і спорту є на сьогодні управління у справах сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації, яке реально  виконує більше функції не керівні, а статистично-довідкові, оскільки галузь фізичної культури і спорту входить до сфери управління одразу двох міністерств (Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту і Міністерство освіти та науки), а більшість спортивних шкіл підпорядковані освітянській вертикалі та добровільним фізкультурно-спортивним товариствам. А це, у свою чергу, призводить як до ускладнення та зниження ефективності механізму управліня сферою фізичної культури і  спорту, так і до дублювання деяких функцій та зайвих витрат на утримання адміністративних працівників.

Про те, що система управління сферою фізичної культури і спорту в Україні потребує серйозних змін, останнім часом активно обговорюється в колі фахівців, на різноманітних нарадах тощо. Окремих робіт, присвячених цій проблематиці, присвячено мало. Проте, приміром, кандидат наук з фізичного виховання і спорту Олійник М. О. У своїй праці «Теоретичні і методичні основи управління фізичною культурою і спортом в Україні» ще у 200 р. констатував: «Існує велика проблема у взаємовідносинах між управліннями, комітетами з питань фізичної культури і спорту та громадськими фізкультурними органами. Стара система управлінських відношень між ними порушена, а нова не дозволяє чітко регулювати їхню діяльність через те, що немає прямого підпорядкування». На жаль, ця проблема залишається актуальною і сьогодні.

 

 

РОЗДІЛ 4

ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ, ВРАХОВУЮЧИ ПОЗИТИВНИЙ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

4.1. Особливості організації розвитку фізичної культури і спорту на регіональному рівні закордоном

Західна модель розвитку фізичної культури і спорту, крім незрівняно кращої матеріально-технічної бази, вигідно відрізняється від нашої, передусім, значно меншою кількістю державних установ (із схожими функціями і повноваженнями) та чиновників, що сприяє чіткішій структуризації та ефективнішому управлінню цією сферою. Особливо помітними є ці переваги на регіональному рівні. Тому офіційні особи з департаменту Майєнн (Франція) та округу Швабія (Німеччина), які завітали до Чернівців на традиційний міжнародний турнір в рамках партнерської угоди «Чотири регіони для Європи» (входять також Сучавський повіт з Румунії та Чернівецька область).

Президент Ради депутатів округу Швабія (Німеччина) п. Юрген Райхерт розповів, що у них на регіональному рівні немає державних установ на кшталт наших облспортуправлінь (у Чернівецькій області – управління у справах сім’ї, молоді та спорту): «У Швабії 1,8 млн. населення. За розвиток спорту в регіоні відповідає Баварська спортивна організація, яка об’єднує клуби, асоціації з різних видів спорту. Вона функціонує за рахунок коштів від держави та членських внесків. Організацією спортивної роботи у Швабії завідує троє людей, які отримують зарплату з бюджету Баварської землі».

Олімпійський комітет на рівні округу Швабія штатних одиниць не має. Так само як «Спорт для всіх»: спортивно-масова робота проводиться переважно на волонтерській основі або за підтримки спонсорів, які фінансують певні заходи заради реклами. На регіональному рівні жодних коштів для утримання такої структури, як «Спорт для всіх», не виділяється. Держава забезпечує місця для оздоровчих занять, а до руху «Спорт для всіх» приєднуються всі охочі.

Віце-президент Ради департаменту Майєн (Франція) п. Жан-Марк Ален розповів, що у них в регіоні спортом опікуються три структури: «Маємо представництво Олімпійського комітету, в якому працює президент і ще троє людей. Вони займаються виключно елітним спортом, підготовкою кандидатів на участь в Олімпійських іграх. Ця олімпійська структура фінансується з бюджету департаменту (взагалі бюджетна політика у нас доволі децентралізована) і об’єднує 53 асоціації і клуби. У виконавчій владній структурі департаменту є підрозділ молоді і спорту. У ньому 5-6 осіб займаються питаннями розвитку спорту. А ще 5-6 частково пов’язані з цією сферою, оскільки опікуються культурними та спортивними громадськими товариствами. У раді департаменту Майєнн ще є невеличка структура, яка опікується спортом, молоддю та громадськими організаціями. Я якраз голова комісії, яка відповідає за ці напрямки. Влада фінансує ці структури для того, щоби диктувати політику в сфері спорту. З бюджету департаменту на спорт витрачається приблизно 1%. Решта – це внески, спонсорська допомога». ¹²

За словами п. Жан-Марка Алена, структура «Спорт для всіх» є лише на національному рівні: «Вона займається більше пропагандистською роботою, проводить не змагання, а спортивно-оздоровчі заходи, координаційні наради тощо. На рівні департаменту ми цей напрям не фінансуємо. Спортивні змагання організовуються спортивними федераціями з олімпійських видів спорту. Плюс є культурні товариства, які організовують і спортивні заходи. Але для них головне – дозвілля, оздоровлення».

Окремо варто сказати про структуру «Спорт для всіх». Наше «спортивне» Міністерство регулярно рекомендує регіональним структурним підрозділам з питань фізичної культури і спорту сприяти відкриттю центрів «Спорт для всіх» у всіх містах та районах області. В Україні на даничй час функціонує понад 150 центрів «Спорт для всіх», в т.ч. 25 обласних, які налічуюють по 6 і більше штатних одиниць (за винятком Чернівецької області, де у 2005 р. штатна чисельність центру була скорочена до чотирьох одиниць).

Візьмемо для порівняння досвід сусідньої Румунії, яка в соціалістичну епоху копіювала практично всю радянську спортивну систему, а тепер увійшла до Євросоюзу. Представник Міністерства молоді та спорту сусідньої Румунії п. Іон Дінулеску розповів, що у всій Румунії в системі «Спорт для всіх» на зарплаті працює лише 5 (п’ять!) осіб (керівник, бухгалтер і 3 інспектора), завдяки чому вони значно більше бюджетних коштів виділяють на масові фізкультурно-оздоровчі заходи: «Ці заходи на місцях проводять громадські організації, федерації, ініціативні групи тощо. Фінансування таких заходів відбувається за системою міні-грантів. Координаторами цієї роботи виступають повітові дирекції спорту, які вивчають відповідні пропозиції та приймають рішення про обсяг фінансування того чи іншого заходу, враховуючи наявні відповідні асигнування з державного бюджету».

Порівняно з українськими регіональними структурними підрозділами з питань фізичної культури і спорту, чия відповідальність не підкріплена відповідними повноваженнями і матеріальними ресурсами, зарубіжні державні організації, які відповідають за розвиток фізичної культури і спорту, мають значно ширші можливості для повноцінної реалізації державної політики у цій сфері. Навіть в Російській Федерації, яка чи не найбільше успадкувала від радянської системи управління, спостерігаються прояви, з одного боку, територіальної децентралізації управління сферою фізичної культури і спорту і, з іншого боку, концентрації відповідних повноважень у спортивній вертикалі. Так, останнім часом непоодинокими стали факти передачі різних фізкультурно-спортивних організацій з федеральної власності у власність суб’єктів Російської Федерації і муніціпальну власність (частіше передають спортивні школи різного типу – ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ, а також різноманітні спортивні споруди). Є також приклади передачі підпорядкованих Міністерству освіти спортивних шкіл у підпорядкування державного органу управління сферою фізичної культури і спорту на рівні суб’єкта Російської Федерації.

Отже, цілком очевидно, що нам є що перейняти в моделі розвитку фізичної культури і спорту, зокрема, на регіональному рівні у європейських країн, які багато років перебувають на провідних позиціях у світі на найбільших континентальних і світових спортивних форумах, що підтверджує ефективність їхньої моделі  управління цією сферою.

 

4.2. Практичні кроки та подальші перспективи оптимізації системи управління сферою фізичної культури і спорту в Чернівецькій області

У відповідності з Державним класифікатором України ДК 009-96 «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД), діяльність дитячо-юнацьких спортивних шкіл віднесена до сфери фізичної культури і спорту. У бюджетній класифікації в розділі 7 «Освіта» функціональний код 070000 утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл не передбачено, а кошти виділяються з розділу 13 «Фізична культура  і спорт» функціональний код 130000.

Бюджетні кошти, що виділяються на розвиток фізичної культури і спорту, використовуються різними виконавцями на одні й ті самі цілі, що призводить до дублювання функцій та зменшує ефективність їх використання.

Керуючись ст. 41, пп. 1, 3 ст. 22, п. 9 ст. 16, п. 6 ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до ст. 27, ст. 28 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», п. 3 Положення про відділ з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 29 квітня 2005 р. №201-р, на виконання п. 9.4 рішення ІХ сесії обласної ради V скликання від 28 грудня 2006 р. №184-9/06 «Про програму економічного і соціального розвитку Чернівецької області на 2007 рік», з метою оптимізації системи управління сферою фізичної культури і спорту в області обласна державна адміністрація видала розпорядження від 19.04.2007 №149-р «Про оптимізацію системи управління сферою фізичної культури і спорту в Чернівецькій області», в якому, зокрема, передбачено у п. 1 Управлінню освіти і науки облдержадміністрації, райдержадміністраціям, рекомендувати Чернівецькій та Новодністровській міським радам при формуванні бюджетів на 2008 рік та наступні роки погоджувати обсяг коштів за видатками на фізичну культуру і спорт з відповідними органами виконавчої влади з фізичної культури і спорту, а в п. 2 – суб’єктам організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності незалежно від підпорядкування та форми власності, які отримують бюджетні кошти, здійснювати письмове погодження з територіальними органами виконавчої влади з фізичної культури і спорту, починаючи з 01.01.08 – річних кошторисів видатків, календарних планів, тарифікаційних списків спортивних шкіл, з 01.05.07 – кадрових та інших питань, пов’язаних з реалізацією державної політики в сфері фізичної культури і спорту.

На виконання п. 9.4 Програми економічного і соціального розвитку Чернівецької області на 2007 рік (затверджена рішенням IX сесії Чернівецької обласної ради V скликання від 28.12.2006 №184-9/06), рішення колегії обласної державної адміністрації від 14.09.2006, п.6.5.5. Регіональної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2012 роки (затверджена рішенням 15-ї сесії обласної ради V скликання від 11.10.2007 №245-15/07), з метою оптимізації мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл відділ з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації листом від 22.11.2007 №887/04 звернувся до районних державних адміністрацій та рад з проханням розглянути можливість створення в районі однієї районної ДЮСШ, підпорядкованої підрозділу районної влади, який відповідає за розвиток фізичної культури і спорту.

При цьому акцентувалася увага на тому, що при оптимізації мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл важливо зберегти існуючі філії ДЮСШ, контингент учнів, а також тренерські кадри, які працюють плідно та ефективно.

Реорганізація спортивних шкіл шляхом злиття в районну ДЮСШ дозволить вивільнити додаткові кошти на навчально-тренувальну роботу, проведення спортивно-масових заходів, придбання спортивного інвентаря та обладнання. З метою оптимізації мережі спортивних шкіл Чернівецька міська рада реорганізувала ДЮСШ №1 та №2 шляхом злиття в ДЮСШ №1 з 01.04.2007 року (рішення виконавчого комітету від 23.01.2007 р. №14/1).

Як орган, який відповідав на той час за розвиток  фізичної культури і спорту в області, відділ з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації офіційно заявив, що вважає за недоцільне фінансування з місцевих бюджетів територіальних рад спортивних товариств, які сьогодні фактично виконують роль посередників між бюджетами та спортивними школами, проведенням спортивних заходів тощо.

Аргументи товариства «Колос» щодо його важливості в контексті розвитку спорту в сільській місцевості сьогодні є непереконливими. Не меншу роль в цьому відіграють і підрозділи районної влади з питань освіти, оскільки саме якісні уроки фізичного виховання та секційна робота в школі є першим і важливим етапом виявлення обдарованих і перспективних для спорту дітей та масового оздоровлення підростаючого покоління, та підрозділи з питань фізичної культури і спорту, які проводять районні змагання – переважно для сільського населення, яке складає більшість в усіх районах області.

Районні відділи освіти, яким підпорядковані ДЮСШ освіти, не відповідають в цілому за розвиток фізичної культури і спорту в районах, а лише за проведення уроків фізичного виховання та організацію позакласної (секційної роботи) в школах.

На районні ДЮСШ пропонувалося покласти і функції щодо організації районних змагань серед школярів (в яких знову ж таки братимуть участь переважно сільські діти), як це зроблено на обласному рівні – функції щодо організації обласних змагань серед школярів покладені на обласну ДЮСШ, якій виділяються і відповідні кошти.

Підпорядкування об’єднаної районної ДЮСШ підрозділу районної влади, який відповідає за реалізацію державної політики в сфері фізичної культури і спорту в районі, мало розширити його можливості реально впливати на дотримання основних пріоритетів у галузі, координацію роботи щодо підготовки спортивного резерву тощо.

На жаль, досі жоден район не наважився на реальні кроки в напрямку оптимізації мережі спортивних шкіл та системи управління сферою ф ізичної культури і спорту. Хоча окремі керівники районних державних адміністрацій та рад усно висловлювали на підтримку реформаторських пропозицій відділу з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації. Але як один з аргументів проти здійснення сьогодні таких кроків називали той факт, що ці проблемні питання поки що не врегульовані на рівні центральних органів влади.

Це розпорядження Кабінету Міністрів України безумовно розширило матеріально-фінансові можливості і впливовість профільного Міністерства в сфері фізичної культури і спорту. Проте відповідних рішень на місцевому рівні не послідувало. Більше того, недосконалість нашого законодавства і неконструктивна позиція Міністерства освіти і науки України не дозволили у 2008 р. розпочати облаштування у Чернівцях поля з штучним покриттям для хокея на траві на стадіоні Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки по вул. Південно-Кільцевій, 8, який свого часу був переданий цьому навчальному закладу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1.09.1993 №689 «Про передачу на баланс професійних навчально-вихованих закладів будівель і споруд».

Обласна державна адміністрація та обласна рада спільним листом звернулися до Міністерства освіти і науки з проханням розглянути можливість передачі на баланс Чернівецької обласної школи вищої спортивної майстерності стадіону Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки (вул. Південно-Кільцева, 8 ) для облаштування поля з штучною травою для хокею на траві з подальшим спільним використанням обласною ШВСМ (для проведення навчально-тренувального процесу і змагань різного рівня з хокею на траві) та ВПУ (для проведення занять з фізичного виховання, секційної роботи, змагань).

Вибір саме стадіону ВПУ для облаштування названого поля був обумовлений тим, що ще за часів, коли цей стадіон перебував на балансі заводу «Кварц», були розпочаті роботи з облаштування там поля з штучним покриттям для хокею на траві. В той час на названому стадіоні тренувалася команда вищої ліги СРСР «Університет» (Чернівці) – пізніше базова команда збірної України, спадкоємцем якої є відділення хокею на траві обласної ШВСМ. Нааявність практично готової «подушки» з гравію та щебня дозволило би зекономити значні бюджетні кошти під час облаштування поля з штучним покриттям, яке мало служити як для підготовки спортсменів високого класу, так і для проведення фізкультурно-оздоровчої роботи у ВПУ.

Додали до листа і проект угоди між ШВСМ та ПТУ (за погодженням з головами обласної державної адміністрації та обласної ради, Міністром освіти і науки), яка гарантувала училищу можливість регулярно проводити на облаштованому полі з штучним покриттям занять з фізичного виховання та спортивних заходів.

В обласному бюджеті на 2008 р. обласній ШВСМ були передбачені 120 тис. грн. на проектно-кошторисні роботи та початок облаштування поля з штучною травою для хокею на траві. Але ці кошти довелося переорієнтувати на інші потреби, оскільки позитивної відповіді від Міністерства освіти і науки, на жаль, не дочекалися. Хоча ніби цілком зрозуміло, що спортивні об’єкти, незалежно від форми власності та підпорядкування, повинні використовуватися за призначенням, сприяти розвитку фізичної культури і спорту та працювати на оздоровлення нації. Коли, звісно, цьому не заважають недосконале законодавство та галузеві амбіції.

ВИСНОВКИ

Головною проблемою системи управління сферою фізичної культури і спортом в Україні є відсутність відповідної чіткої управлінської вертикалі, що створює серйозні проблеми для ефективного управління та реалізації пріоритетних завдань державної політики у цій сфері, зокрема, і на регіональному рівні.

У Чернівецькій області крайова влада останніми роками займає доволі активу позицію щодо необхідності системних змін в управлінні сферою фізичної культури і спорту. Так, у Програмі економічного і соціального розвитку Чернівецької області на 2007 рік (затверджена рішенням ІХ сесії обласної ради V скликання від 28.12.2006) серед головних проблем у сфері фізичної культури і спорту фігурує, зокрема, відсутність єдиного розпорядника бюджетних коштів щодо видатків на фізичну культуру і спорт, те, що значна частина дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ) перебуває у підпорядкуванні управління науки та освіти, фізкультурно-спортивних товариств, що мінімізує можливості структурних підрозділів з фізичної культури і спорту області реально впливати на кадрову політику, дотримання основних пріоритетів у галузі, координацію роботи щодо підготовки спортивного резерву тощо.

Свою реформаторську позицію відділ з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації підтвердив і у відповідних пропозиціях на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 14.04.08 №21631/0/1-08 до постанови Кабінету Міністрів України від 5.03.08 №160 «Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2009 рік (Бюджетної декларації) надаємо пропозиції до пункту 7 завдання 2, розділу ІІІ Бюджетної декларації щодо оптимізації інфраструктури та удосконалення організації фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку громадян» – у листі від 7.05.2008 №325/01: «Вважаємо за доцільне реформувати систему розвитку фізичної культури і спорту в навчальних закладах. На нашу думку, в загальноосвітніх навчальних закладах, які є першою ланкою виявлення здібних до різних видів спорту юнаків та дівчат, необхідно зробити акцент на якісному проведенні уроків фізичного виховання та організації секційної роботи. Оскільки відділення або просто тренерські ставки є лише в окремих селах і збільшити їх кількість настільки, щоби охопити більшість населених пунктів в сільській місцевості, реально неможливо, вважаємо за доцільне створення в районах по одній районній ДЮСШ (на базі освітянської та «колосівської»), в яких сконцентрувати зусилля на підготовці спортсменів в декількох пріоритетних для області та держави видах спорту (враховуючи матеріально-технічну базу, забезпечення кваліфікованими тренерськими кадрами тощо). А зекономлені кошти за рахунок скорочення адміністративного персоналу, тренерських ставок в окремих населених пунктах (про винятки приймати комісійні рішення) спрямувати, зокрема, на стимулювання секційної роботи. При цьому суттєво збільшувати оплату тим фахівцям (вчителям фізвиховання або залученим до цієї роботи «волонтерам»), чиї «знахідки» (в т.ч. передані для удосконалення спортивної майстерності іншим фахівцям) досягли певних успіхів у пріоритетних видах спорту… Кращі обдаровані діти у декількох пріоритетних видах спорту повинні мати можливість удосконалювати майстерність під керівництвом досвідчених висококваліфікованих фахівців в міні-інтернатах спортивного профілю, як той, що буде відкрито в Кіцмані згідно з розпорядженням облдержадміністрації від 4.12.07 №564-р «Про заходи щодо створення обласного інтернату спортивного профілю». Зрозуміло, що позиція відділу щодо необхідності передачі спортивних шкіл з відповідним фінансуванням в оперативне управління підрозділам виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту залишається незмінною. І це тепер підтверджено і п. 4 Завдання 2 (Підвищення  ефективності  витрачання   бюджетних коштів) названої Бюджетної декларації. Зрозуміло, що і комітет з фізичного виховання і спорту МОНУ мав би бути підрозділом не МОНУ, а Мінсім’їмолодьспорту – з відповідною вертикаллю».

Друга пропозиція стосувалася передачі всіх функцій обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» відділу з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації, який виділяв би кошти на проведення відповідних заходів за принципом міні-грантів спортивним організаціям або ініціативним групам, які надавали би відповідні пропозиції. У такому разі можна було би суттєво збільшити кількість спортивно-масових заходів за місцем проживання та відпочинку громадян.

Цей експеримент поки що не відбувся, оскільки такі зміни потребують погодження з центральними органами влади, які наразі в силу певних суб’єктивних і об’єктивних причин не дуже активно реагують на пропозиції щодо системних змін у системі управління сферою фізичної культури і спорту.

Хоча у 2005 році на хвилі очікуваних суспільством після «Помаранчевої революції» реформ були зроблені певні кроки щодо чіткішої структуризації системи управління сферою фізичної культури і спорту. Так, згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2005 №122-р до сфери управління Міністерства України у справах молоді та спорту передали, зокрема, Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту, Дніпродзержинський коледж з фізичного виховання (Дніпропетровська область), Донецький державний інститут здоров’я, фізичного виховання і спорту, Івано-Франківський коледж фізичного виховання, Державне підприємство «Ворохтянська навчально-спортивна база “Заросляк”» (Івано-Франківська область), Львівський державний інститут фізичної культури, Харківська державна академія фізичної культури, Державний експериментальний  навчально-спортивний   центр   з легкої атлетики (м. Харків), Державне підприємство «Центральна навчально-тренувальна база з ковзанярського спорту “Льодовий стадіон”» (м. Київ), Державний олімпійський навчально-спортивний центр (м. Київ), Державне підприємство «Готель “Спорт”» (м. Київ), Державне підприємство   «Національний спортивний комплекс “Олімпійський”» (м. Київ), Державне підприємство «Автомехбаза» (м. Київ), Мале державне підприємство «Тенісні корти» (м. Київ), Державне підприємство «Льодово-тренувальний каток “Крижинка”» (м. Київ), Державне підприємство «Навчально-спортивна база   “Атлет”» (м. Київ), Національний університет фізичного виховання і спорту (м. Київ), Школу вищої спортивної майстерності Національного університету фізичного виховання і спорту (м. Київ), Державний науково-дослідний  інститут фізичної культури і спорту (м. Київ), Музей спортивної слави (м. Київ), Республіканський науково-методичний кабінет (м. Київ), Український центр фізкультури і спорту інвалідів «Інваспорт» (м. Київ), Управління з матеріально-технічного забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» (м. Київ), Національний антидопінговий центр (м. Київ), Всеукраїнський центр фізичного забезпечення спортивних заходів «Спорт для всіх» (м. Київ), Державне підприємство «Спортивна аптека» (м. Київ), Державне підприємство «Дирекція  з  реконструкції  спортивних споруд» (м. Київ), Державне підприємство «Їдальня “Спортивна”» (м. Київ), Державне підприємство «Український художньо-спортивний ансамбль “Балет на льоду”» (м. Київ).

Функції та повноваження щодо розвитку фізичної культури і спорту, на жаль, досі залишаються розпорошеними між Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерством освіти і науки, добровільними спортивними товариствами, що, відповідно, негативно позначається на ефективності роботи територіальних органів виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту, дотримання стратегічно важливих пріоритетів у цій сфері тощо. Але, можна не сумніватися, рано чи пізно системні зміни у системі управління сферою фізичної культури і спорту в Україні відбудуться. У т.ч. враховуючи позитивний зарубіжний досвід системи розвитку фізичної культури і спорту на регіональному рівні.

 

 

 

 

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

На підставі проведеного в магістерській роботі аналізу

можна сформулювати рекомендації та практичні пропозиції з основних напрямів забезпечення більш ефективного впровадження європейського досвіду у здійсненні управління сферою фізичної культури і спорту на регіональному рівні в Україні з метою удосконалення спортивної та фізкультурно-масової діяльності та першочергово здійснити такі заходи:

– запровадити систему виділення коштів з обласного та районних бюджетів на проведення спортивно-масових заходів через відповідні підрозділи з питань фізичної культури і спорту за принципом надання міні-грантів спортивним організаціям або ініціативним групам, які забезпечували би організацію і проведення відповідних заходів;

– ініціювати і, за погодженням з Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту, здійснити експеримент зі створенням замість існуючого обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» (4 штатні одиниці, в т.ч. директор і бухгалтер, в інших регіонах – мінімум 6 одиниць) відповідного сектору «Спорт для всіх» при відділу з питань фізичної культури і спорту управління у справах сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації з двома штатними одиницями: зав. сектором, який відповідає і за роботу за місцем проживання, та спеціаліст, який відповідає за роботу за місцем відпочинку (бухгалтерські функції покласти на бухгалтерів управління, за що встановити їм відповідну надбавку);

– передати всі дитячо-юнацькі спортивні школи області у підпорядкування управління у справах сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації та відповідних структурних підрозділів районних державних адміністрацій;

– оптимізувати мережу спортивних шкіл і, зокрема, створити у кожному районі області на базі існуючих ДЮСШ одну районну дитячо-юнацьку спортивну школу, підпорядковану підрозділу районної влади з питань фізичної культури і спорту;

– припинити практику фінансування з обласного бюджету видатків на утримання апарату обласних організацій фізкультурно-спортивних товариств та з районних бюджетів – на утримування апарату районних рад ФСТ «Колос»;

– сприяти підвищенню якості відбору та підготовки фахівців фізкультурно-спортивного спрямування у педагогічному коледжі Чернівецького національного університету та на факультеті фізичного виховання та здоров’я людини Чернівецького національного університету;

– сприяти залученню інвестицій у будівництво стратегічно важливих спортивних об’єктів (басейни, сучасні спортивні зали, майданчики тощо);

–          створити електронну базу наявних в області спортивних закладів та споруд;

– впровадити обласний реєстр колективів фізичної культури та спортивних клубів різних форм власності;

– забезпечити регулярний випуск інформаційно-пропагандистської продукції з пропагандою фізичної культури і спорту, здоровго способу життя та її розміщення на правах соціальної реклами у засобах масової інформації, на «біл-бордах», «сіті-лайтах», у громадському транспорті тощо;

– сприяти запровадженню в суб’єктах господарювання усіх форм власності ефективних форм післятрудового відновлення, профілактичних оздоровчих фізкультурно-спортивних занять та активного відпочинку;

–          розробити та запропонувати роботодацям систему впровадження механізмів морального та матеріального стимулювання працюючих з високим рівнем фізичної підготовленості та функціональних можливостей організму;

– стимулювати розвиток ринку оздоровчих, рекреаційних та реабілітаційних послуг засобами фізичної культури і спорту, сприяти отриманню пільг організаціям всіх форм власності, які надають відповідні якісні послуги населенню.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми держави і права. – Одеса: Юридична література, 2002. – 165 с.

2. Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. Вип. 21/ Голов. ред. С. В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2003. – 352 с. – 15.00.

3. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 15/ Голов. ред. С. В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2002. – 280 с.

3. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 16/ Голов. ред. С. В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2002. – 744 с.

4. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 17. – Одеса: Юридична література, 2003. – 136 с.

5. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 18. – Одеса: Юридична література, 2003. – 968 с.

7. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 19/ Голов. ред. С. В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2003. – 432 с.

8. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 20/ Голов. ред. С. В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2003. – 200 с.

9. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 23/ Голов. ред. С. В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2004. – 352 с.

10. Актуальні проблеми державного управління. – Дніпропетровськ: Дніпроп. регіон. ін-т УАДУ при Президентові України, 2002. – 284 с.

11. Актуальні проблеми державного управління. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський регіональний інститут державного управління УАДУ, 2002. – 276 с.

12. Аль Шаар Амер Алі. Обгрунтування шляхів вдосконалення керування фізичною культурою і спортом в Іорданії. – Київ: видавництво Національного університету фізичного виховання і спорту, 1998. – 16 с.

13. Андрющенко А. А. О соотношении мирового, российского и украинского спортивного сегмента в Интернете / А. А. Андрющенко // Библиотечное дело – 2003: гуманитарные и технологические аспекты развития: Материалы Восьмой междунар. науч. конф., Москва, 24-25 апреля. – М., 2003. – С. 33-34.

14. Андрющенко А. А. Системная организация документно-информационных ресурсов отрасли (на примере физической культуры и спорта) / А. А. Андрющенко // Библиотечное дело – 2001: Российские библиотеки в мировом информационном и интеллектуальном пространстве (Москва 26-27 апреля 2001 г.): Тез. докл. Шестой междунар. науч. конф. – М., 2001. – Ч.1. – С. 156.

15. Андрющенко А. А. Создание отраслевой информационно-библиотечной системы в сфере физической культуры и спорта в Украине / А. А. Андрющенко // Библиотечное дело – 2002. Библиотечное образование и практика: поиски взаимопонимания (Москва 24-25 апреля 2002 г.): Тез. Седьмой междунар. науч. конф. – М., 2002. – С. 147-148.

16. Андрющенко А. А. Физическая культура и спорт как объект библиотечно-информационного обеспечения / А. А. Андрющенко // Парадигмы ХХІ века: информационное общество, информационное мировоззрение, информационная культура: Материалы междунар. науч. конф. Краснодар, 16-28 сент. 2002 г. – Краснодар, 2002. – С. 347-348.

17. Андрющенко О. А Документний потік України з фізичної культури та спорту: стан і тенденції розвитку / О. А. Андрющенко // Вісн. ХДАК: Зб. наук. праць. – 2001. – № 5. – С.197-207.

18. Андрющенко О. А. Бібліотечно-інформаційне забезпечення розвитку фізичної культури і спорту в Україні / О. А. Андрющенко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали конф. мол. науковців. 17-19 квітня 2002 р. – Х., 2002. – С. 111-112.

19. Андрющенко О. А. Вивчення інформаційних потреб як чинник створення системи бібліотечно-інформаційного забезпечення фізичної культури і спорту / О. А. Андрющенко // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. – Х., 2002. – Вип. 9. – С. 156-167.

20. Андрющенко О. А. Вторинні документи фізкультурно-спортивної тематики як засіб задоволення інформаційних потреб користувачів / О. А. Андрющенко // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. – Х., 2003. – Вип. 11. – С. 153-160.

21. Андрющенко О. А. Документно-ресурсний потенціал галузі (на прикладі фізичної культури і спорту) / О. А. Андрющенко // Вісн. ХДАК: Зб. наук. праць. – Х., 2001. – Вип. 6. – С. 283-288.

22. Андрющенко О. А. Інтеграція змістовної і формальної обробки документів фізкультурно-спортивної тематики в умовах інформатизації / О. А. Андрющенко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Тез. наук. конф. мол. учених, 16-18 квітня 2003 р., м. Харків. – Х., 2003. – С. 158-159.

23. Андрющенко О. А. Концептуальні основи створення єдиного інформаційного поля фізичної культури і спорту України / О. А. Андрющенко // Вісн. Кн. палати. – 2003. – № 1. – С. 33-36.

24. Андрющенко О. А. Організація Національної інформаційної структури з фізичної культури і спорту в глобальній мережі Інтернет / О. А. Андрющенко // Духовна культура в інформаційному суспільстві. Харків, 24-25 січня: Матеріали міжнар. наук. –теорет. конф. – Х., 2002. – С. 263-265.

25. Андрющенко О. А. Український спортивний сегмент у мережі Інтернет / О. А. Андрющенко // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. – Х., 2002. – Вип. 10. –С. 72-80.

26. Андрющенко О. А. Формування системи бібліотечно-інформа-ційного обслуговування фізичної культури і спорту в Україні / О. А. Андрющенко // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. – Х., 2001. – Вип. 7. – С. 76-84.

27. Арделеан Г. І. Реформування системи фізичного виховання школярів Румунії. – Луцьк: видавництво Волинського державного університету, 2000. – 20 с.

28. Бабарицька В.К., Малиновська О.Ю. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи, сервісне забезпечення турпродукту: Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004. – 288 с.

29. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. – М., 2008.

30. Бернштейн Н.А. Нариси по фізіології рухів і фізіології активності. – М.: Медицина, 2006. – 349 с.

31. Бокланова И.К. Организация культурно-массовой работы в туристических учреждениях. – К.: 2002.

32. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 208 с.

33. Верхошанский Ю.В. Основи спеціальної фізичної підготовки спортсменів. – М.: Фізкультура і спорт, 2008. – 331 с.

34. Виленский М.Я., Сафин Р.С. Профессиональная направленность физического воспитания студентов педагогических специальностей: Учеб. пособ. – М.: Высшая школа, 1989. – 159 с.

35. Виноградов П.А., Душанин А.П., Жолдак В.И. Основы физической культуры. – Челябинск: Урал ГАФК, 2006. – 387с.

36. Гаджиев Б.Х. Профессиональная подготовка педагогов дополнительного образования по профилю спортивно-оздоровительного туризма: Автореф. канд. дис. М., 2001. – 23 с.

37. Газета «Радянська Буковина» від 20 вересня 1940 р. – С. 4.

38. Газета «Радянська Буковина» від 13 листопада 1940 р. – С. 4.

39. Газета «Радянська Буковина» від 29 листопада 1940 р. – С. 2, 4.

40. Газета «Радянська Буковина» від 30 вересня 1940 р. – С. 4.

41. Газета «Радянська Буковина» від 31 жовтня 1940 р. – С. 4.

42. Газета «Час» від 8 січня 1933 р. – С. 4.

43. Гальперина Т.И. Режиссура культурно-досуговых программ в работе менеджера туристской анимации: Учебное пособие / Т.И. Гальперина; Российская международная академия туризма. – М.: Советский спорт, 2006. – 168 с.

44. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. – К.: Лібра, 2002.

45. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / ответственный редактор и составитель П.В. Алексеев. – М.: Школа-Пресс, 2005. – 394с.

46. Гонжа М. Т. Спортивний рух на Північній Буковині (1918-1940). – Чернівці: видавництво «Рута», 2000. – С. 1.

47. Гуаловский А.А. Основи теорії і методики фізичної культури: Підручник. – М.: Фізкультура і спорт, 1966. – 356 с.

48. Добрий М. Іноземців здивувала кількість спортивних чиновників в Україні/ Михайло Добрий/ Всеукраїнський спортивний портал «Турнір» // http://turnir.com.ua/futbol/12082009-inozemciv_zdivuvala_kilkist_sportivnih_ci (Перегляд – 28.08.2009).

49. Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. – М, 1993. – № 5. – С. 10.

50. Донськой Д.Д. Біомеханіка з основами спортивної техніки. М, Фізкультура і спорт, 2001. – 287 с.

51. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3808-12 (Перегляд – 2.09.2009).

52. Законодавча база фізичної культури та спорту в Україні // http://www.noc-ukr.org/ua/officialdocuments/nok_law.html (Перегляд – 13.08.2009).

53. Зимкин Н.В. Фізіологія людини. – М.: Фізкультура і спорт, 1975. – 496 с.

54. Ильина А.А. К вопросу о профессионализме деятельности учителя физической культуры // Теория и практика физической культуры, 1994. – №4. – С.15-19.

55. Іванов В. В. Комплексний контроль у підготовці спортсменів. – М.: Фізкультура і спорт, 2007. – 256 с.

56. Ільницький В.І., Ясінський Є.А. Фізичне виховання у навчальних закладах. – Тернопіль, 2000.

57. Істратій Г. П. Ніколи не змирюся з тим, що футболіст ІІ ліги одержує більше, ніж член збірної команди України / Георгій Мазурашу // газета «Молодий буковинець». – Ч., 1996 – №43 – С. 5.

58. Келлер В.С. Система спортивних змагань і змагальна діяльність спортсменів // Теорія спорту. – К.: Вища школа, 2007. – С. 66 -100.

59. Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь у майбутніх вчителів фізичної культури // Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. – Луцьк, 1994. – С. 99-100.

60. Константинов Ю.С., Куликов В.М. Педагогика школьного туризма. Минобразования РФ. – М.: РМАТ, 2002, с. 151.

61. Краткий словарь по философии // под общ. ред. И.В. Блаубера, Т.В. Копнина, И.К. Пантина. – М.: изд-во полит. лит-ры, 2007. – С.137-138.

62. Куделко В. Е. Організація і технологія управління фізичною культурою і спортом у системі районного територіально-адміністративного утворення. – Харків: видавництво Харківської державної академії фізичної культури, 2005. – 20 с.

63. Куватов С.А. Активный отдых на свежем воздухе. – М.: Феникс, 2005. – 314 с.

64. Курило Л.В. Теория и практика анимации: Ч. 1. Теоретические основы туристкой анимации: Учебное пособие / Л.В. Курило; Российская международная академия туризма. – М.: Советский спорт, 2006. – 195 с.

65. Лавров Ф.Н. Профессиональна подготовка менеджеров-аниматоров в образовательных учреждениях туристического профиля: Автореф. канд. дис. М., 2000. – 19 с.

66. Лапутин А.Н. О некоторых новых биомеханических методах пространственного анализа движений человека //Биомеханика и техника отдельных видов спорта. – К., 1998. – С. 36-59.

67. Лапутин А.Н. Программно-целевой подход в управлении двигательным совершенствованием на основе биомеханических средств АСУ //Оптимизация управления процессом совершенствования технического мастерства спортсменов высшей квалификации. – К.: КГИФК, 1979. – С. 13-28.

68. Лотоненко А.В. Физическая культура, спорт и работоспособность студентов. – Воронеж, 2002.

69. Лях В.І. Координаційні здібності школярів. – Мінськ: Полум’я, 2007. –160 с.

70. Мазурашу Г. Г. Діти мало рухаються, тому відміняти уроки фізкультури не можна – так вважає легендарний Сергій Бубка / Георгій Мазурашу // газета «Молодий буковинець». – Ч., 2008 – №133 – С. 19.

71. Мазурашу Г. Г. Здоров’я – пріоритет державної політики / Георгій Мазурашу // Спортивно-розважальне видання “Супер!»: спец. випуск, присв. пробл. сфери фіз. культури і спорту в Україні. – Ч., 2009. – 24 с.

72. Мазурашу Г. Г. Олімпійці – дзеркало спортивної влади / Георгій Мазурашу // Буковинський вісник державної служби та місцевого самоврядування. – Ч., 2008 – №3 – С. 38-44.

73. Мазурашу Г. Г. Щоб не засліпив блиск олімпійського золота / Георгій Мазурашу // газета «Молодий буковинець». – Ч., 1996 – №35 – С. 2.

74. Мальона С. Б. Збірник тестових завдань щодо оцінки рівня готовності майбутніх фахівців фізичного виховання і спорту до правового забезпечення  професійної діяльності / С. Мальона. – Івано-Франківськ: ОІППО з Снятин: ПрутПринт, 2008. – 95 с.

75. Мальона С. Б. Організаційно-правові аспекти функціонування фізичної культури і спорту / Світлана Мальона // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. – Л., 2006. – Вип. 10, т. 3. – С. 6-10.

76. Мальона С. Б. Організаційно-правові основи фізичної культури: курс лекцій / Світлана Мальона. – Івано-Франківськ, 2008. – 345 с.

77. Мальона С. Б. Право – специфічний засіб управління фізичною культурою і спортом / Мальона Світлана // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред.
С. Єрмакова. – Х., 2006. – №4. – С. 108-110.

78. Мальона С. Б. Правова культура як чинник професійної діяльності фахівців фізичної культури / Світлана Мальона // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: зб. наук. пр. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2008. – т. 1. –  С. 207-211.

79. Мальона С. Б. Правова підготовка студентів-першокурсників факультету фізичного виховання і спорту / Світлана Мальона // Актуальні проблеми розвитку руху “Спорт для всіх»: досвід, досягнення, тенденції: матеріали ІІ Міжнар. наук. – практ. конф., 24-25 трав. 2007 р. – Т., 2007. – Т. 1. – С. 228-232.

80. Мальона С. Б. Рівень готовності випускників факультетів фізичного виховання вищих навчальних закладів до правового забезпечення їх професійної діяльності / Світлана Мальона // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура. – Івано-Франківськ, 2008. – Вип. 8. – С. 79-83.

81. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культури. — М.: ФиС, 1991.

82. Месь А.В. Комплексна оцінка фізичної підготовки військовослужбовців. // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – К.: Олімпійська література, 2001. №1, – с. 52-54.

83. Месь А.В. Особливості фізичної підготовки курсантів податкової міліції з урахуванням професійної діяльності. // Науковий вісник: Зб. наукових праць Академії ДПС України, №2 (8) Ірпінь, 2000. С. 179 – 182.

84. Месь А.В. Физическая подготовка в системе военно-профессионального обучения. // Материалы всеукраинской научно-методической конференции “Здоровье и образование: проблемы и перспективы» /Гл. ред. А.Г. Рыбковский – Донецк ДонГУ, 2000. – С. 282-285.

85. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров’я. – К., 1991.

86. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту (затверджена Указом Президента України від 28.09. 2004 року №1148/2004). – К., 2004. – 16 с.

87. Нормативна база Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту// http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/doccatalog/list?currDir=91030 (Перегляд – 7.08.2009).

88. Олійник М. О. Теоретичні і методичні основи управління фізичною культурою і спортом в Україні. – Київ: видавництво Національного університету фізичної культури і спорту, 2000. – С. 13.

89. Пасат Г. Чому «зникають» футбольні команди / газета «Сіті-Інфо». – Ч., 2009 – №6 – С. 9.

90. Петрова І.О. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. – К. Кондор, 2005. – 408 с.

91. Пулатіна Г. М. Організаційні аспекти оптимізації діяльності спортивних шкіл на основі програмно-цільового управління. – Харків: видавництво Харківської державної академії фізичної культури, 2007. – 20 с.

92. Пуни А. Ц. Проблема особистості в психології спорту // Лекція для слухачів факультету підвищення кваліфікації. – М., 2000. – 28 с.

93. Рождественский Ю.В. Введение в культурологию. – М.: Че РРО, 1995. – 240 с.

94. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М.: Сов. энциклопедия. 1984. –160с.

96. Суббот А.І. Визначення надійності контрольних вправ для перевірки фізичної підготовленості військовослужбовців // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – К.: Олімпійська література, 2001. №1, – с. 55-57.

97. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян Л.А. Педагогіка спорту. – К.: Здоровўя, 1996. – 208 с.

98. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения в 2-х т. – М.: Просвещение, 1998. – 557 с.

99. Фарфель В.С. Керування рухами в спорті. – М.: Фізкультура і спорт, 2005. – 208 с.

100. Философский словарь / под ред. И.Т.Фролова. – М.: изд-во полит.лит-ры, 1997. – С.225-226.

101. Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотехнічні ігри у спорті. – М.: Фізкультура і спорт, 1965. – 160 с.

102. Цьось А. В. Розвиток фізичного виховання на території України з найдавніших часів до початку ХІХ ст.: Автореферат на здобуття наукового ступеня доктора наук з фізичного виховання і спорту. – Харків: ПП Якубович І. І., 2005. – С. 9.

103. Щур Ю.В., Дмитрук О.Ю. Спортивно-оздоровчий туризм. Навчальний посібник. – К.: «Альтпрес», 2003. – 232 с.

***

Примітка: посилання на джерела не надруковані, аби ускладнити використання готової роботи (або її великої частини) кимось повторно.

***