Перша в історії буковинської вільної боротьби призерка змагань європейського гатунку Богдана Ящук, яка здобула «бронзу» на Євро-2010 U-17 у Сараєво, у цей вид спорту потрапила практично випадково – до першого чернівецького набору тренера обласної ДЮСШ Сергія Одинака її привели подруги, як кажуть, за компанію. За 5 років наполегливих тренувань здібна чернівчанка встигла дорости до старшої на рік збірної України і навіть поборотися з самою олімпійською чемпіонкою Іриною Мерлені. Про це, і не лише, Богдана Ящук розповіла в інтерв’ю sportbuk.com.
БАТЬКИ БУЛИ КАТЕГОРИЧНО ПРОТИ БОРОТЬБИ
З цією історичною для Буковини бронзовою нагородою Євро-2010 в руках саме час згадати, як ви прийшли у вільну боротьбу…
В секцію мене «загітували» подруги Альона і Тетяна Жиряда. Якось вони «пристали» до мене: «Йдемо з нами на вільну боротьбу!» Я особливо й не противилася (сміється – авт.). Це було у 5 класі, десь жовтень-місяць. Вони самі теж не мали якогось великого стажу – буквально пару тижнів як почали було займатися.
Вільну боротьбу не назвеш особливо дівочим заняттям…
Мене це не відлякувало. А ось мама була категорично проти моїх занять вільною боротьбою. Але я настоювала на своєму, бо мені якось сподобався цей вид спорту з перших днів знайомства. Я старалася пояснити мамі, але вона стояла на своєму, казала: «Та ж йди на якісь танці чи ще кудись». Які там танці – я хотіла займатися боротьбою і все тут.
Це ваш перший вид спорту?
До вільної боротьби ходила трохи на легку атлетику, бігала. Це було давно, точно й не пригадаю вже, у кого я тренувалася. Здається, у Любові Петрівни Слюсарєвої… Точно на стадіоні «Буковина» (сміється – авт.). Туди теж пішла за компанію з подругою Альоною. Вона потім, між іншим, була чемпіонкою області з вільної боротьби. Власне, Альона закликала мене на боротьбу через те, що не мала пари на тренуваннях. Тренер Сергій Теофілович (Одинак – авт.) згадував, як казав Альоні: «Приведи якусь подругу, однокласницю – будеш мати з ким боротися». Вона й привела мене… Знайомі казали мені: «Ти така мала – яка боротьба?!» Але я узріла щось «своє» у цій боротьбі (сміється – авт.).
Коли відчули, що боротьба стає серйозною справою вашого життя?
Відчула, коли вступила до Львівського училища фізкультури. Хоча серйозно до занять боротьбою ставилася і раніше – не пропускала жодного тренування. Поставила собі за мету досягти чогось у спорті і наполегливо працювала.
Ви – одна дитина в сім’ї. Напевно, непросто було умовити батьків відпустити до Львова?
Вирішальну роль тут зіграв тренер. Він мав три дуже серйозні розмови з мамою. Найважче було її умовити. Але таки умовив.
У ЛЬВОВІ СУВОРИЙ РЕЖИМ – НЕ РОЗГУЛЯЄШСЯ
У вас по два тренування в день, в такому режимі встигаєте, приміром, почути дискотечну музику?..
Яка там дискотечна музика – ми лиш заходимо до гуртожитку, трохи відпочинемо і знову на тренування. З 8.00 заняття, на 12.00 – перше тренування і на 17.00 – друге. Тренування тривають приблизно по дві години. І так кожен день, вже третій рік буде… Якщо хтось запрошує в кіно чи на дискотеку, відмовляюсь, бо ж тренування на першому місці. Утім, там особливо й не розгуляєшся – у гуртожитку суворий режим, о 20.00 вже закривають вхідні двері і вже нікуди не вийдеш. Маленьке порушення – і виганяють з училища. Сергій Теофілович (Одинак – авт.) повторює, що не можна з кров’ю і потом туди вступати, а потім через якусь дрібничку вилетіти…
Готувати у Львові доводиться чи вистачає харчування в училищі?
Нас там харчують три рази на день, доволі непогано. Ну, а якщо ввечері відчуваємо голод, можемо докупити щось (сміється – авт.).
Маєте якісь свої коронні страви?
Це щось на кшталт яєшні? Я поки що вдома майже нічого не готую – мама готує, а я приходжу на готове (сміється – авт.). Ще наготуюся в житті.
Які захоплення маєте, крім спорту?
Не встиагю нічим особливо захоплюватися. На вихідні, коли є час, можу трохи по Інтернету «полазити» – ось і всі захоплення.
ВИГРАЛА І У МАЙБУТНЬОЇ УЧАСНИЦІ ЮНАЦЬКОЇ ОЛІМПІАДИ
Перед Євро тренери сильно «накручували» – мовляв, обов’язково треба медаль і таке інше?
Ні, такого не було. Олег Павлович Сазонов, у якого я тренуюсь у Львові, казав, що я могла і «золото» взяти. Каже, чогось не вистачило, але, мовляв нічого – молода, для першого разу і «бронза» добре.
Після перших двобоїв у Сараєво відчували, що компанія «ваша», що можна здобути медаль?
Почну з того, що у нас дуже дружна збірна, всі один одного підтримували, вболівали. Це теж додавало сил. Суперниць своїх я дивилася – відборолася і далі залишалася в залі дивитися потенційних суперниць. Відчувала, що можна боротися за високу позицію. Хоча у другій сутичці я трохи засумнівалася було, чи зможу пройти німкеню Мертенс і пробитися до півфіналу. У Мертенс виграла. А вона після Євро вирушила на Юнацьку Олімпіаду. Я їй програла перед тим на міжнародному турнірі, де розігрувалися путівки до Сингапуру…
А у півфіналі вратили десь концентрацію?
Ні, трохи витривалості не вистачило після згонки ваги. Я зганяла 4 кг. Плюс там формат змагань не дуже звичний – початок о 13.00 і боротьба через 15 хв. А фінал був о 21.30 за нашим часом. Зазвичай, зважування ввечері, а змагання – зранку. Але треба звикати до всяких регламентів. Тобто це теж називається набиратися міжнародного досвіду.
Сараєво встигли подивилися?
Після змагань прогулялися трохи містом. Це ж місто, яке приймало зимову Олімпіаду! Ми були в залі, в якому відбувалися олімпійські «баталії». Це найбільше запам’яталося.
АВТОГРАФИ ВІД МЕРЛЕНІ НА РУЦІ І… НА РЕБРАХ
Кажуть, якось ви зійшлися на килимі з самою олімпійською чемпіонкою Мерлені?!
А, це було цього літа в Алушті, там збір був. Дівчата старші готувалися до юніорського Чемпіонату Європи. І Мерлені там була. Так сталося, що я стала з нею в пару. Ми боролися, вона хотіла накат зробити, я розвернувся в іншу сторону і… Вона натиснула мені на бік так, що ледь не поламала ребра. Боляче було. Але поробили уколи і з часом пройшло.
Це вас тренери збірної «звели» з Мерлені?
Ні, самі. Я підійшла до Ірини і запитала, чи є у неї пара. Хотіла спробувати себе у спарингу з олімпійською чемпіонкою і ледь не залишилася без ребер (сміється – авт.). Надовго запам’ятаю цей спаринг.
Мерлені, напевно, кумир для вас?
Мерлені – дуже титулована. Але у нас там в училищі є свої кумири. Наприклад, чемпіонка Європи та світу серед молоді Юлія Благиня. А з Мерлені ми з подругами мали честь сфотографуватися ще у 2005 р. на турнірі у Києві. Потім Ірина приїжджала до Чернівців на Всеукраїнську Універсіаду. Пригадую, ми так бігали за нею. Я тоді взяла автограф на руці. А тепер маю «автограф» ще й на ребрах (сміється – авт.).
Що увас по графіку далі – потяг на Львів чи все-таки канікули?
Поки що побуду ще вдома. Але сидіти довго «склавши руки» не буду – тиждень відпочину і почну кросики бігати, підтримувати фізичну форму. А на килим повернемося вже тоді, коли справа буде ближче до змагань.
