Олександр Погодін: Перемога в Кузнецовську приємна, але прагну пробитися на студентський Мундіаль

Ефектну перемогу, спеціальний приз за кращу техніку і тактику та підтвердження звання майстра спорту України записав до свого активу чернівчанин Олександр Погодін на Міжнародному турнірі з боксу в Кузнецовську Рівненської області. Проте цей успіх вихованець і син Едуарда Погодіна вважає проміжним етапом на шляху до студентського Чемпіонату світу, на який він прагне відібратися. Про це Олександр Погодін розповів в інтерв’ю sportbuk.com.

Ювілейний XXV Міжнародний «майстрівський» турнір у Кузнецовську був присвячений пам’яті Миколи Кузнецова та 30-й річниці з дня пуску першого енергоблоку Рівненської АЕС. У ньому взяли участь 15 команд з міст України, а також гості з Білорусі, Росії та Молдови.

Студент 3 курсу факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету, майстер спорту Олександр Погодін змагався у в новій для нього ваговій категорії до 75 кг. І виступив чудово – у видовищному стилі виграв всі три проведені поєдинки і здобув головний трофей. На шляху до найвищої сходинки п’єдесталу пошани вихованець і син тренера клубу «Колізей-Машзавод» Едуарда Погодіна, як повідомив останній, переміг сильного боксера з Бреста (Білорусь) Сергія Козла з суддівським рахунком 3:2, досвідченого майстра спорту з Росії Владислава Мезінова одностайним суддівським рішенням (5:0) і у фіналі – витривалого хмельничанина Дмитра Сидоренка. Вирішальний двобій видався напруженим. Але вдало підібрана тактика та боксерська майстерність зробили своє – всі 5 суддів зафіксували перемогу Погодіна. Приємно зазначити, що Сашко, крім переможного Кубку, отримав і спеціальний приз за кращу техніку і тактику.

Едуард Погодін та його син-вихованець розділяють свої успіхи з колишнім боксером, а нині директром ТОВ «Машзавод» Віктором Сідляром, який надає велику підтримку в роботі клубу «Колізей-Машзавод», де тренується Олександр Погодін. А ще в контексті звітної перемоги добрих слів заслуговують голова регіонального відділення НОК України – директор цегельного заводу №3 і депутат обласної ради Василь Ватаманюк та Павло Трекуш (ресторан «Панда»), які надали фінансову підтримку для поїздки до Кузнецовська.

Після закінчення літньої сесії Олександр Погодін, який опановує спеціальність політолога, сконцентрується на підготовці до головних студентських змагань, адже розраховує виграти відбір та поїхати у складі збірної України на студентський Чемпіонат світу до Улан-Батора (Монголія). Ця теза була своєрідним прев’ю до нашої розмови.

Олександре, якою є ваша «історія стосунків» з турніром у Кузнецовську?

У 2009 році я вперше виступав у Кузнецовську, але у ваговій категорії до 69 кг. Тоді я був «недоважком» – перед боями важив 67 кг. І от цього разу я поїхав туди у категорії до 75 кг, і знову «недоважком» – на зважуванні мав по 72-73 кг.

Але це не завадило перемогти. Їхав туди з твердим прицілом на перше місце, чи важливіше було зайвий раз «обкататися» перед важливими студентськими стартами?

Бажання перемогти справді було підсилене тим, що хотів по-більше боксирувати. Адже ж у нас олімпійська система, тобто програв – вибув. А так – більше боїв, досвіду. Тому точно хотів добратися до боротьби за призові місця. А там вже як складеться. «Обкатуватися» треба, бо вдома мені не дуже є з ким стояти в парах. І з інших клубів та залів теж чомусь не дуже хочуть спарингувати, хоча це взаємний обмін досвідом.

Можеш коротко прокоментувати кожен бій?

На старті мені, можна сказати, пощастило, бо якби я потрапив до іншої підгрупи, не пропускав би перший бій. Поєдинок з білорусом був трохи складнішим, оскільки він вищий за мене і має довші руки, а у мене такі суперники трапляються нечасто. На турнірі в Умані, де я теж став першим, в одному з боїв суперник з Одеси був приблизно такої ж фактури. Але ми на ранішніх тренуваннях с батьком всіх суперників «розбирали» і заготовлювали багато варіантів його та наших дій – як боксирувати і як діяти в тій чи іншій ситуації. Третій бій був проти росіянина, який давно виступає в категорії до 75 кг і, до речі, вже був призером на цьому турнірі. Трохи хвилювався, бо ж росіянин все-таки другі в світі у боксі. Али ми налаштувалися як слід і «розкатали» його. Фінал вийшов неоднозначним. Суперником був співвітчизник. Мене дещо розслабляло те, що я вже у нього вигравав. Але він був кандидатом в майстри спорту і в разі перемоги теж міг стати майстром спорту. Тобто у нього стимул був хороший. І це мене змушувала «мобілізовуватися», тому що я згадував свої думки і сильну мотивацію перед тим, як мав можливість виконати норматив майстра спорту. Судячи з одностайного рішення судів, мені вдалося все-таки налаштуватися нормально (сміється – авт.).

З тобою завжди працює, секундує тато? Він для тебе «різний» як тато і як тренер?

Ні, на жаль, батькові не завжди вдається бути зі мною на турнірах. Але поруч з ним я почуваюся набагато впевненіше перед боями. Ми з ним не просто учень і тренер, а друзі в житті. І він доволі лояльно ставиться до мене і як до сина, і як до свого учня. Ми прагнемо до ідеальної формули підготовки до кожного двобою проти кожного суперника.

На коли запланований відбір на студентський Чемпіонат світу?
На попередньому своєму відбірному турнірі я був третім серед студентів у ваговій категорії до 60 кг. Тоді обставини склалися так, що мені запропонували їхати до Казані на студентський Чемпіонат світу, але для цього нам не вистачило фінансової підтримки. Навіть для моєї поїздки, без тренера. Цього року ми чекаємо відбору до Монголії, але його постійно переносять. Проте я налаштований виграти і поїхати до Улан-Батора. Головне, щоби знайшлися люди, які погодилися би підтримати і допомогти, щоби я представив там Україну і улюблені Чернівці!

Турнір у Кузнецовську збігся з початком футбольного Мундіаля. Встигав «одним оком» стежити і за футбольними баталіями?
Я дуже люблю грати у футбол, але дивлюся матчі рідко. Хоча Чемпіонат світу – це, звісно, ті змагання, які варто дивитися. Але ми там жили в таких умовах, що телевізор для нас був би просто «казкою» (сміється – авт.). Але я завжди беру з собою книгу і читаю – там ніхто не квапить і є час обдумувати тексти…

Чимось особливим, крім переможного виступу, змагання запам’яталися?

Все було як зазвичай – зранку тренування, зважування, книга, обід, бій, вечеря і сон. Тільки дуже спекотно було і вночі спати було неможливо (сміється – авт.).

У соціальних мережах можна побачити твої цікаві фотосесії, в т.ч. за участю симпатичної дівчини… Можливо, ти їй обіцяв, що привезеш золоту медаль, це твоя «боксерська муза»?

Так, ви праві, фото є і в інтернеті, і у Олександра Ткачука та багатьох інших фотографів з Чернівців та інших міст. Я люблю фотографії, і це моє хобі. Є там і фото з дівчиною, з якою ми були близькими колись. Щодо відеокліпу, який є в Інтернеті, як кажуть, це було давно і неправда. Нещодавно мені в Києві запропонували зробити ще один кліп, але змагання ж для мене важливіші, тож я відмовився.

Ви вгадали – я справді пообіцяв їй стати першим на цьому турнірі. І, певною мірою, вона справді була музою. Я дотримав свого слова, стараюся «слів на вітер не розкидувати». Дівчину звати «Муза» (сміється – авт.). У неї є свої захоплення, але раніше вона приходила в зал і любила одягнути рукавички і боксирувати. Дивно – вона дуже жіночна, але боксувати їй непогано вдавалося. Мені було приємно, що їй це подобається і що вона пробувала робити те, чим я живу.