Унікальними є борцівські досягнення 13-річного Ілюші Паскарюка з Мамалиги Новоселицького району, який, втративши сім років тому кисть правої руки, знайшов в собі сили повернутися до занять спортом, а тепер виграв першість України з боротьби самбо серед юнаків до 16 років.
Цю золоту нагороду вихованець новоселицьких «колосівських» тренерів Юрія Паскаря і Георгія Кирила виборов у Феодосії. Ілюша відзначився у ваговій категорії до 40 кг. У фіналі наш земляк переборов старшого на три роки і вищого на півтори голови суперника з Харкова.
Президент Федерації самбо України Андрій Наухатько зазначив, що такого ще не було, щоби спортсмен без руки виграв чемпіонат України.
У Новоселиці незвичного чемпіона зустріли як героя. На День міста його на головній святковій площі нагородили місцеві керівники і спонсори. А коли про спортивні подвиги Ілюши розказував заслужений тренер України Георгій Кирил, багато хто ледве стримував сльози.
В активі Ілюші Паскарюка також срібна та бронзова нагороди першості України з дзюдо. Він почав займатися боротьбою в 5 років. Через рік втратив кисть правої руки. Але згодом повернувся в зал боротьби – дивитися, як тренується старший брат Андрій. Але тренер Юрій Паскар «змусив» Ілюшу одіти кімоно і вийти на татамі.
Сам Ілюша Паскарюк так прокоментував свою перемогу у Феодосії:
– Дуже сильно хотів перемогти, дуже-дуже старався і вдалося!
– Суперники то були і старшими, і вищими…
– Так, у фіналі боровся з хлопцем на три роки старшим і десь на голову вищим. Але ж я зміг його перемогти.
– І це далеко не перша твоя нагорода…
– Це 44-та медаль. Серед найпрестижніших – «срібло» і «бронза» першості України з дзюдо.
– Тобі доводиться на тренуваннях і змаганнях працювати практично однією рукою. Це неймовірно складно…
– Цьому мене навчили мої тренери – Юрій Михайлович Паскар та Георгій Васильович Кирил. Вони мене тренуються вже сім років. І багато допомагають. Я кожен день їжджу в новоселицький зал боротьби з Мамалиги. І так вже сім років.
– Ти почав займатися у 5 рочків, а потім сталася та біда з рукою. Твої спортивні мрії на якийсь час зникли було?
– Так, але я зібрався з думками і сказав собі: «А чим я гірший за інших!» Та й працював багато і дечого добився в спорті.
– Твій кумир часом не Роман Паскар?
– Так воно і є. Стараюся рівнятися на нього. Коли Рома бореться, завжди уважно спостерігаю за його прийомами. І стараюся для себе щось взяти корисне.
– Які тепер у тебе спортивні мрії?
– Хочу стати олімпійським чемпіоном!
Роман Паскар (чемпіон Європи серед юнаків з дзюдо):
– Особисто я поки що не знаю інших таких прикладів, щоби дитина мала таку силу волі, як у дорослої людини. Це треба було мати волю пережити і перейти через ці всі проблеми. Я радий, що Ілюша рівняється на мене. Іноді показую йому якісь прийоми, але це наш з ним секрет (сміється – авт.).
Юрій Паскар (тренер):
– У Ілюши практично дві руки, все залишилося на своїх місцях, тобто на сьогодні він «забув» про те, що у нього немає кисті, що йому чогось бракує. Він бореться зі всіма на одному рівні. Ми підібрали ті кидки, які підходять під його праву руку не для захвата, а для «ричага». Трохи сили волі, трохи «нахабства», трохи сили – і є результат. Ілюшу в Україні вже добре знають. Коли бачать на змаганнях, підходять, вітаються, обнімають – поважають його. І цим піднімають йому настрій, стимул тренуватися і досягати успіхів. Тобто він себе не вважає інвалідом, Ілюша – нормальний хлопець, який створить ще чималих проблем на татамі здоровим!
– Чи є такі аналоги в Україні?
– Є такий дзюдоїст Дашко, йому десь в районі 50 років. Він втратив в Афганістані руку, потім повернувся в спорт і теж завдавав великих проблем здоровим спортсменам на чемпіонатах України, здобував нагороди так само, як Ілюша.
Леонід Паскарюк (батько Ілюші):
– Після нашої трагедії Ілюша пролежав в лікарні, потім чотири місяці ми не з’являлися в цьому залі. Згодом, щоби відійти від цього психологічного тиску, я привів старшого сина на тренування. А Ілюша сидів поруч зі мною на лавочці. Підійшов Юрій Михайлович Паскар і запитав: «Ти чого сидиш на лавочці!» Ілюша показав ручку. А тренер: «Це нічого не значить, йди одягай кімоно і вперед на килим!» І він з перев’язаною рукою виграв турнір на честь Марселя Хасанова. Після цього почав регулярно займатися. Тренери почали під нього підлаштовувати потрібні прийоми. А Ілюша хотів сам собі довести, що він не гірше за інших. Коли інші лізли на канат, у нього не виходило. А тепер він і на канат лізе не гірше за інших. І бореться не з паралімпійцями, а з абсолютно здоровими хлопцями. І став чемпіоном! Я дуже вдячний його тренерам Юрію Паскарю і Георгію Кирилу та всім друзям, які нас підтримують, допомагають. Ілюша має бійцівський характер і, сподіваюся, ще не раз продемонструє це на татамі.
.
.
.
.
.
.
.
.
Фото: Георгій Мазурашу