Мазурашу прозвітував перед кращими з кращих, які “благословили” його керувати обласним спортом

Георгій Мазурашу:

“У 2005 році, як відомо, з ініціативи заступника голови ОДА Бориса Баглея (і за прикладом сусідів-іванофранківців) збори кращих спортсменів та тренерів області за підсумками 2004 р. таємним голосуванням рекомендували мене на посаду керівника обласного спорту. Після цього я пообіцяв, що прозвітую про свою роботу перед аналогічним контингентом. Робити це я мав намір після закінчення олімпійського циклу або раніше – у разі звільнення. Задум був прозвітувати перед початком нового олімпійського циклу, а потім запитати таким же таємним анкетуванням думку кращих з кращих, чи вважають вони за доцільне, аби я залишався на посаді на наступний цикл. Далі своє слово мали сказати керівники області, як це було і у 2005 р.

Але раніше своє слово сказав Міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко, через конфлікт з яким я вирішив піти у відставку. В деталі цього конфлікту я вдаватися не хочу, бажаючі можуть знайти їх, приміром, в Інтернеті. Тому сьогодні я просто прозвітую про свою роботу на чолі обласного спорту, як і пообіцяв.

Коло тих, кому я звітую, трішки розширене – до кращих спортсменів і тренерів за минулий рік приєдналися заслужені майстри спорту та заслужені тренери України, які, на мою думку, теж мають моральне право, як кажуть, впливати на ситуацію. Взагалі я вважаю, що обласній владі варто й надалі практикувати своєрідне погодження кандидатур на посаду керманича крайового спорту з аналогічним зібранням. Гадаю, чому «погоджувати» треба саме з кращими з кращих, не потребує особливих пояснень. Дехто з тих, хто до цього числа не входить, може взагалі дотримуватися принципу «чим гірше, тим краще». Згідний, є і такі фахівці, які близькі, але ще трішки не дотягнули до рівня топ-десятки або заслужених. Але при їх визначенні більше буде суб’єктивності, а так збережена чіткість і прозорість. Чому в цей контингент не увійшли керівники спортивних товариств і т.п.? Та хоча б тому, що вони необов’язково будуть зацікавлені бачити на цій посаді принципову, вимогливу, безкомпромісну людину…

Якщо ви згідні з тим, що практику неофіційного погодження кандидатур потенційних керівників обласного спорту необхідно продовжити, пропоную звенутися з відповідною пропозицією до керівництва області. Крім цього, прошу на підготовлених міні-анкетах позначити квадратик, який відповідає оцінці з вашого боку моєї роботи на чолі обласного спорту (погано, задовільно, добре, не включив відмінно, бо це, напевно, нескромно було б). А нижче пропонується обрати варіант курсу і пріоритетів, яких, на вашу думку, варто буде дотримуватися моєму наступнику протягом наступного олімпійського циклу.

Тепер щодо курсу і пріоритетів, яких я дотримувався у своїй роботі. Думаю, присутні у 2005 р. в цій залі пам’ятають, що тоді в своєму короткому зверненні я задекларував курс на покращення підтримки провідних спортсменів, зменшення витрат на утримання адмінперсоналу та відповідне збільшення обсягів фінансування так званої «живої роботи».

Зрозуміло, що з перших днів роботи все і одразу змінити я не міг. Та й потреби такої не було. Я намагався зберегти вдалі і корисні, на мою думку, напрацювання попередників, а також шукати нові шляхи до покращення ситуації у сфері фізичної культури і спорту на Буковині. Одразу зауважу, що позитивні зрушення, які вдалися за час мого перебування на посаді начальника, – це результат роботи команди (хто наскільки вписувався в цю команду і наскільки був корисним, – це вже інше питання), а за негативні моменти я маю відповідати сам. Це я за аналогією відомого в спорті виразу: «Виграє команда, програє тренер».

В міру можливостей ми намагалися скоротити витрати на адмінперсонал. Так, ми розпочали з себе – скоротили з 6-ти до 4-х одиниць штат підвідомчого обласного центру «Спорт для всіх», при тому, що в інших регіонах працює по 6 і більше осіб. Цього року ми об’єднали дві підвідомчі спортшколи в одну, що, звісно, призвело до скорочення апарату та збільшення кількості тренерів. У 2008 р. ми зменшили відповідну фінансову допомогу «Колосу» для скорочення двох одиниць в обласній організації (товариства, на мою думку, взагалі себе вже вичерпали і на даний час є фактично посередниками між бюджетом та спортивними школами).

Як відомо, в Чернівцях, з нашої «подачі», ще раніше також злили дві спортивні школи в одну. Ми неодноразово зверталися до районних державних адміністрацій та рад з пропозицією вивчити можливість об’єднання спортивних шкіл освіти та «Колос» в районні ДЮСШ, що дозволило би вивільнити додаткові кошти для фінансування пріоритетних напрямків. Поки що жоден район на це не наважився… Але це я вже задалеко стрибнув у своєму звіті.

Серед наших перших маленьких досягнень я назвав би відкриття у 2006 році обласного центру олімпійської підготовки. Це дозволило відновити призабуту з часів зміни епох практику регулярної фінансової підтримки провідних спортсменів з олімпійських видів спорту (через так звані кошти на харчування). Але ЦОП функціонує в межах планових асигнувань з обласного бюджету на фізичну культуру і спорт. Коли я дізнався, що при розрахунках цих асигнувань до них додаються кошти на утримування школи вищої спортивної майстерності, я дуже здивувався, чому її не відкрили раніше, хоч про необхідність такого кроку я особисто чув давно від фахівців і спортсменів. Хтось із моїх попередників, напевно, не встиг цього зробити, а хтось, можливо, і не вник в ці перспективи збільшити фінансування обласного спорту через відкриття ШВСМ. Якби би там не було, у 2007 році у нас запрацювала обласна школа вищої спортивної майстерності, з відкриттям якої планові асигнування на фізичну культуру і спорт збільшилися тоді на 1 млн.109.4 тис. грн. (аби зрозуміти, чи багато це для нас, чи мало, зазначимо, що всього облспортвідділу з обласного бюджету на 2007 рік було виділено 3 млн. 768,2 тис. грн.). Сьогодні через ЦОП і ШВСМ понад 100 кращих та перспективних спортсменів області з пріоритетних олімпійських видів спорту отримують регулярну фінансову підтримку з обласного бюджету.

Окремі провідні спортсмени, як відомо, мають також додаткову підтримку від меценатів. Тут я хотів би подякувати Валерію Чинушу (готель «Буковина»), Георгію Козьмі (туркомплекс «Аква-Плюс»), Віктору Сідляру (ТОВ «Машзавод»), Івану Семенюку (ТОВ «Родничок»), Ларисі Нагорняк (мережа магазинів і кафе «ГНОМ»), Анатолію Чесаному (нічний клуб «Сорбонна»), Олексію Коломійцю (гуртівня «ПАККО») та іншим меценатам, які з відкритою душею відгукнулися на прохання обласної влади взяти під патронат деяких спортсменів.

Серед перших за час моєї роботи на цій посаді було підготовлене розпорядження «Про відзначення кращих спортсменів і тренерів області», в якому були передбачені, зокрема, поважні премії за успішні виступи на міжнародних та головних внутрішніх змаганнях (тобто Всеукраїнських іграх). А останній проект, який я підготував – це розпорядження «Про заснування іменних стипендій обласної державної адміністрації для кращих та перспективних спортсменів області». Йдеться практично про серйозні зміни до розподілу та визначення суми відповідних стипендій, які на даний час відстали від часу (150 грн. у 2003 р. значно більше «вартували», ніж тепер). Згідно з новим розпорядженням, яке зараз перебуває на етапі погодження (головне, що фінуправління вже погодило – сміється – авт.), розмір стипендії вимірюватиметься у мінімальних заробітних платах – від 1 до 5. Для кращих спортсменів таких стипендій, залежно від досягнень, передбачено до 20-ти. А для перспективних буде 15 стипендій розміром 0,5 мінімальної зарплати. Причому 10 стипендіатів визначатимуть тренерські ради федерацій, чиї представники увійшли до 10-ки кращих за підсумками року (за кожного спортсмена в десятці – одна стипендія), і лише 5 залишені на розсуд спортивних чиновників. Коли це розпорядження буде підписано і набуде чинності, можна буде ознайомитися з деталями.

Тобто, розпочав я і закінчую роботу на цій посаді з матеріального стимулювання успішних виступів наших спортсменів на національній та міжнародній спортивних аренах. Тренери, як відомо, теж отримують половину суми передбаченої для їх вихованців премії. Ну, і ще один стимул для тренерів – це робота в ШВСМ, де є певні надбавки, які не передбачені у рядових спортшколах, а, за наявності поважних успіхів, можна також отримувати кошти на харчування.

Взагалі стимулювання кращих – це, можна сказати, частина моєї «робочої» філософії. Тому торік ми вперше надали цільові субвенції на придбання спортивного обладнання та інвентарю (39,4 тисяч грн.) Кіцманському району (за підготовку єдиного олімпійця останніх трьох Ігор) та Новоселиць кому району (за підготовку, більшою мірою на ентузіазмі, першої в Україні стандартної траси для велоспорту ВМХ, на якій тепер відбуваються практично всі національні змагання з цього виду спорту). Це був принциповий крок, який дався нам непросто, адже ці кошти треба було економити, недофінансовуючи певні менш пріоритетні заходи, що, звісно, викликало невдоволення «обділених». Але для всіх добрим не будеш…

Покращення матеріально-технічної бази – це те, до чого я чи не найбільше прагнув на цій посаді. Ми дали цільову субвенцію для придбання в Чернівцях ями для стрибків у висоту (все-таки в цьому виді ми маємо єдину «чисту» буковинську нагороду на Олімпіаді – Валентина Козир), придбали мікроавтобус в ШВСМ, щити для стрільби з лука, бар’єри для легкої атлетики, інший інвентар. Але це деталі. Головні мої мрії пов’язані з будівництвом нових або приведенням до вимог сучасності наявних спортивних об’єктів. Я особисто знайшов декількох підприємців, які готові на певних умовах будувати невеличкі спорткомплекси з басейном, ігровим залом, міні-готелем, сауною та іншою інфраструктурою. На жаль, законодавство їх до таких капіталовкладень поки що не стимулює. Я неодноразово надавав відповідні письмові пропозиції до столиці. І сподіваюся, що ситуація все-таки зміниться на краще. До речі, пропозиції я надавав і щодо зміни системи оплати праці тренерів, яка, переконаний, має бути більш гнучкою і чіткіше стимулювати фахівців до плідної роботи, щодо змін до положення про ДЮСШ, щодо пільг для спортсменів при вступі до вузів, щодо повної заборони реклами алкогольних та тютюнових виробів, щодо закону про професійний спорт і т.д.

Для стимулювання зміцнення матеріально-технічної бази в селах ми започаткували проект «Спортивне село». За цим проектом спортивний інвентар (м’ячі, сітки і т.д.) отримують населені пункти, в яких зусиллями місцевої громади відновлюють запущені старі, облаштують нові спортивні майданчики та узаконюють їх (бо багато спортивних майданчиків не мають відповідної документації, і місцеві ради можуть віддати земельні ділянки їх під будівництво житла або для інших цілей). Поки що люди не дуже поспішають скористатися цією можливістю отримати інвентар і оздоровлюватися. У нас, на жаль, ще переважає «інертна» психологія – люди чекають, коли хтось прийде, підготує майданчик, почепить сітки, принесе м’яч і змусить оздоровитися. Я пам’ятаю, як ми в дитинстві самі робили футбольні ворота, волейбольні стійки, скидалися на форму і т.д. Вірю, так буде і у майбутньому!

Мене, як керівника, дуже хвилює той факт, що на Буковині не культивуються два з трьох так званих базових видів спорту – плавання і спортивна гімнастика.

В межах своїх повноважень я намагався змінити цю ганебну статистику. Згідно з п. 9.1. рішення колегії облдержадміністрації від 18.09.06 №386-р «Про стан та перспективи розвитку фізичної культури і спорту в області» управлінню освіти і науки облдержадміністрації було доручено забезпечити відкриття у 2007 році відділення спортивної гімнастики в обласній ДЮСШ. Це рішення, на жаль, не виконали. Я звертав увагу керівництва на це. Зокрема, за результатами наради 14 грудня 2007 року «Про дотримання основних пріоритетів розвитку та оптимізацію системи управління сферою фізичної культури і спорту в області» заступник голови обласної державної адміністрації Борис Баглей (куратор нашої сфери) підписав доручення від 17.12.07 №201-Б, де в п. 3.1 управлінню освіти і науки облдержадміністрації доручено «забезпечити виконання у 2008 році» названого пункту. Схоже, і у 2008 році це важливе рішення не виконають, але я не можу відповідати за дії інших підрозділів обласної влади… Якби наша сфера не була підпорядкована різним міністерствам, якби у нас була одна «спортивна вертикаль управління», багато чого можна було би реально змінити, враховуючи основні пріоритети. А так працюємо майже як «рак, лебідь і щука» з відомої казки…

На тій же згаданій колегії ОДА у вересні 2006 р. пунктом 4.2 рішення, яке, зрозуміло, готували ми, передбачено до 2011 року забезпечити будівництво нових та реконструкцію наявних плавальних басейнів у всіх містах та районних центрах області. Я неодноразово наголошував (в т.ч. в спілкуванні з керівниками Міністерства, народними депутатами України) на тому, що якби в містах пропонували за символічну плату землю в постійне користування з цільовим призначенням для будівництва плавальних басейнів, спортивних об’єктів та інфраструктури (з умовою, що певний час щодня буде надаватися безкоштовно для занять учнів ДЮСШ та пільгових категорій населення), у нас швидко ця проблема зрушилася би з місця. (до слова, у п.4 Указу Президента України від 21.07.08 «Про пріоритети розвитку фізичної культури і спорту в Україні» Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручено, зокрема, вжити за участю органів місцевого самоврядування заходів щодо створення протягом 2009-2011 років в районних центрах фізкультурно-оздоровчих комплексів із плавальними басейнами. Тут ми навіть «випередили» Президента. Але плавати нам все одно ніде…

Торік було закладено умовну першу цеглину (у вигляді відповідного розпорядження облдержадміністрації) у створення в Кіцмані, спільно зі спортивним клубом «Гешко» та меценатом Валерієм Чинушем, обласного інтернату спортивного профілю, який має запрацювати у 2009 році. Там працюватимуть з талановитими легкоатлетами та футболістами (переважно сільськими), щоби їх не возили до інтернатів в інші регіони. Приємно, що міська влада задекларувала готовність відкрити у Чернівцях орієнтовно у 2011 році спортивного ліцею на базі інтернату на Роші. Це все посприяє створенню кращих умов для відбору та розкриття здібностей юних талантів, особливо з сільської місцевості.

В контексті Кіцманя неприємно згадувати, як в столиці у 2005 та 2006 роках «пофутболили» наші неодноразові клопотання щодо виділення цільової субвенції для будівництва на батьківщині кращого спортсмена України 2006 р. сучасних бігових доріжок. Власне, нам ніби і не відмовили. Всі казали, що це хороша ідея, варта уваги. А в кінці прийшла відповідь: будуйте доріжку за кошти обласного бюджету. Коли вартість доріжки складала на той час майже стільки ж, скільки спортвідділ отримував на рік з обласного бюджету, зрозуміло, що це нам було «не по зубах».

Мені, як чиновнику з невеликим стажем, навіть неофіційно «радили», як проблему з тією субвенцією можна було б вирішити (із зрозумілих причин, прізвищ тут я назвати не можу) – мовляв, треба дати вперед 20% і потім «будеш плакати біля екрану, коли почуєш з високих трибун, з якою мотивацією приймають рішення про виділення субвенції – що в провінційному районному центрі в таких антиумовах підготували такого спортсмена світового класу, який приносить славу Україні, що обов’язково треба допомогти» і т.п. Подібні «поради» не вписуються в мою систему принципів та моральних цінностей. Та й стільки грошей, які дорівнюють тим 20%, я в житті навіть не бачив, не те щоби мати.
Моя велика мрія – це будівництво у Путильському районі високогірної бази олімпійської підготовки на місці колишньої військової частини на горі Томна-Тікул на висоті 1580 м над рівнем моря. Цей об’єкт може і має стати стратегічним для пріоритетних олімпійських видів (особливо зимових – там по пів року сніг лежить) та всього українського спорту, на чому ми наголошували у своїх ініціативах.. Якщо порахувати, скільки коштів вивозяться за кордон під час підготовки українських спортсменів в умовах високогір’я, то витрати, необхідні для будівництва названої бази на Путильщині, здаватимуться «копійками». Цього року наші відповідні пропозиції ніби почали вже «чути» в столиці…

«На закуску» можу констатувати, що наша область фактично йде в авангарді інформаційно-пропагандистської діяльності. Саме ми першими в державі виготовили у 2005 році відеоролики з пропагандою спорту за участю кращих спортсменів краю, які розміщуються в ефірі місцевих телеканалів на правах соціальної реклами. У нас з’явилися перші сіті-лайти «На вас чекають у спортивних секціях!» та аналогічні перші листівки-самоклейки з координатами всіх місцевих спортивних шкіл, які й тепер нагадують всім у навчальних закладах, громадському транспорті, в магазинах, на зупинках: «Запам’ятайте адреси спортивних шкіл сьогодні, щоби не шукати адреси лікарень завтра!» Та й прем’єрна для України практика визначення кращих спортсменів року в тому числі за допомогою SMS-голосування теж є непоганою пропагандою спорту, адже відеоролик з претендентами на місце в топ-десятці телеглядачі можуть побачити наприкінці року щодня і дуже часто.

Хоча і тут нам є ще над чим працювати й працювати! Починаючи з того, що спортивні події мають бути максимально проанонсовані і оперативно висвітлені  доступних в прес-релізах для мас-медіа. Поки що цю інформацію доводиться «витягувати» ледь не силою. Треба брати приклад з футболу – вид і так популярний, але як він в Україні оперативно висвітлюється на всіляких сайтах і т.д. Я вже мовчу про те, що на наших змаганнях часто немає нікого, крім самих учасників і суддів. Навіть тренери не завжди приходять. Поки ми не забезпечимо багато глядачів на наших змаганнях, розраховувати на серйозну підтримку з боку бізнесових структур – марна справа. Та й кожен вид спорту мав би дбати про свою «розкрутку», а не спостерігати байдуже, як інтерес до нього згасає.

До речі, щодо видів спорту – найбільш пріоритетними у нашому краї визнані, як відомо, легка атлетика, стрільба з лука і велоспорт (замість останнього раніше був хокей на траві, в якому навіть тренуватися ніде). Є ще декілька видів спорту, яким ми приділяємо особливу увагу. Пріоритетність залежить від статусу (входження до програми Олімпійських ігор або Всесвітніх ігор серед неолімпійських видів спорту) та максимального поєднання успішності з реальною доступністю, масовістю і можливістю оздоровлювати широкі верстви населення.

Оскільки фінансування у нас доволі обмежене, ми змушені жорсткіше звузити пріоритети, аби, як кажуть, прорватися бодай в окремих популярних видах. Неолімпійським видам загалом доводиться у нас більше «виживати». На мою думку, тут наше завдання (відповідно до реальних можливостей), максимально підтримати окремих спортсменів, які прорвалися на той рівень, коли вони реально прославляють край і державу, а не просто виграють якісь змагання з гучною назвою, яка не відповідає змісту. Гадаю, ті ж каратисти відчули гнучку зміну ставлення до окремих спортсменів на прикладі того ж Євгена Мотовиліна, коли він торік виборов «срібло» на юніорському чемпіонаті світу за версією WKF – єдиної в виді федерації, яку визнає Міжнародний Олімпійський комітет.

Хто вважає, що я «не туди вів» буковинський спорт, помітьте на розданих анкетах квадратик біля слів «змінити курс і пріоритети». Ну і, звісно, кожен може висловитися…”

Присутнім «кращим з кращих» та ЗМІ були презентовані прапорці і настільні календарі на 2009-2012 роки із запропонованим гаслом на наступний олімпійський цикл: «Разом – до Лондону-2112!»

Підсумки анкетування:

32 анкети (права голосу мали спортсмени з топ-10, по 2 їх тренери (якщо у спортсмена один тренер – 2 анкети), деякі тренери заповнювали за відсутніх учнів або колег, Михайличенко і Якимчук надіслали з Ялти телеграму, вибачились, що не можуть бути і оцінили роботу на «відмінно» та «наказали»: «Так тримати!», відповідно, була врахована і їх думка

Присутнім пропонували оцінити (погано, задовільно, добре):

22 – добре (або приписували «відмінно»:)

7 – задовільно

3 – погано

Нижче запитували думку щодо майбутнього олімпійського циклу:

24 – зберегти курс і пріоритети команди Мазурашу

8 – змінити курс і пріоритети

За пропозицією Георгія Мазурашу, зібрання звернулося до керівників області з наступним побажанням:

«Ми, що нижче підписалися, підтримуємо започатковану у 2005 році з ініціативи заступника голови обласної державної адміністрації Бориса Баглея практику неофіційного погодження кандидатури майбутнього керівника обласного спорту з кращими спортсменами і тренерами області за підсумками року та заслуженими майстрами спорту і заслуженими тренерами України.
Це дозволятиме кращим спортсменам і фахівцям певною мірою впливати на визначення загального курсу та пріоритетних напрямків розвитку фізичної культури і спорту в області, що, на нашу думку, є цілком логічним і завжди даватиме позитивний результат.

У 2005 році кращі спортсмени і тренери області таємним голосуванням рекомендували Георгія Мазурашу на посаду начальника облспортуправління. І ми підтримуємо його ініціативу щодо періодичного звітування керівника обласного спорту аналогічному зібранню та узгодження в такому колі загальної стратегії розвитку сфери фізичної культури і спорту на наступний період».

З повагою, (15 підписів)

Тетяна Мунтян (заслужений майстер спорту, дворазова чемпіонка світу зі стрільби з лука)

Іван Гешко (чемпіон світу та Європи, кращий спортсмен України 2006 р.)

Ольга Ніколайчук (заслужений майстер спорту)

Сергій Яненко (чемпіон світу 1997 з бігу на 100 км)

Микола Лабовський (чемпіон України 2006 та 2008 з бігу на 1500 м)

Ілля Руссу (заслужений тренер України з велоспорту)

Ірина Ячнюк (почесний працівник фізичної культури і спорту)

Георгій Миронюк (заслужений працівник фізичної культури і спорту, тренер кращого спортсмена України 2006 р. Івана Гешка)

Денис Тищук (заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту)

Ігор Ясенецький (заслужений тренер України)

Володимир Крушельницький (тренер призерки чемпіонату світу з пауерліфтингу Тетяни Применчук)

Любов Слюсарєва (тренер кандидата до олімпійської збірної України Севіль Ібрагімової)

Олександр Величко (володар Кубку України з бігу на 3000 м 2007 р., призер Всеукраїнських ігор у стіпль-чезі)

Євген Мотовилін (срібний призер юніорського чемпіонату світу з карате WKF)

Руслан Білоскурський (тренер срібного призера юніорського чемпіонату світу з карате WKF Євгена Мотовиліна)

Після монологу Георгія Мазурашу одразу ніхто не пристав на його пропозицію висловитися. Справу зрушив з місця телерепортер Сергій Батюк.

Виступили: Ілля Руссу, Георгій Кирил, Ліна Герасименко, Віталій Ярмістий, Тетяна Мунтян, Денис Тищук, Іван Гешко, Сергій Задорожняк (був присутній без права голоса).

На прохання нашого сайту вже екс-керівник обласного спорту прокоментував і цю частину його спілкування з кращими з кращих:

“Стенограму виступів не вів. Висловлювалися і про позитиви, і про негативи. Не думаю, що є люди, які можуть працювати так, щоби всі були задоволені. Особисто мені для того, аби бути «добрим для всіх» не вистачало збільшення асигнувань на фізкультуру і спорту з обласного бюджету вісотків на 300%:) А для надійності – 500%:)

Здивувало те, що Тищук (мій колишній тренер!) «кинув» фразу, мовляв, ШВСМ – це добре, але немає жодних перспектив (при тому, що завдяки відкриттю ШВСМ обласний спорт має щороку додатково 1 млн. 109,4 тис. 2007 р. + відповідна індексація, такі слова, на мою думку, дуже некоректні), і що він готовий першим написати заяву на звільнення (!) з ШВСМ (для “любителів статистики”:) – до переходу в ШВСМ Тищук працював на неповних 1,5 ставки в ДЮСШ міськспортуправління (з надбавкою 15% до 1 ставки за групу вищої спортивної майстерності) та 0,5 в «Колосі», звідки він згодом звільнився сам (!), тепер він має 1,5 ставки в ШВСМ + 15% (надбавка) + 15% (за старшого тренера відділення) + кошти на харчування і ~0,5 ставки в ДЮСШ міськспортуправління. Питання – який йому (пенсіонеру, хоч і сповненого енергії та з великим потенціалом) сенс звільнятися з ШВСМ і де шукати кращого?:) Ніяк не можу зрозуміти, чому Денис Ілліч все намагається зробити з мене “ворога”… Навіть коли я припускався якоїсь помилки в прес-релізах, які намагався регулярно надсилати ЗМІ (або виставляти на сайт Гешка), якщо це стосувалося когось з учнів Тищука, мій екс-наставник обов’язково вигадував якусь там теорію про те, що я спеціально це зробив:)  Не помиляється лише той, хто нічого не робить, я жива людина, і, звісно, теж помилявся, тим більше, що ті прес-релізи готував практично завжди глибокою нічкою. Але щоби спеціально помилятися – до більшого абсурду, напевно, важко додуматися:) Звісно, кожен має право на свою версію:) Все одно я ставлюся до Тищука з величезною повагою, він багато зробив для мене, особливо як неофіційний філософ, який не лише тренував нас, а й серйозно впливав на наше виховання і т.п.