Знаний фахівець Валерій Александров назвав буковинця Івана Гешка найяскравішою особистістю збірної України з легкої атлетики.
Легкоатлетичний сезон, піком якого був чемпіонат світу в Осаці, підходить до завершення – час збирати каміння.
Усі крапки над “і” передолімпійського сезону спробував розставити найдосвідченіший наставник української збірної “королеви спорту” Валерій Александров.
– Яку оцінку ви б поставили нашій збірній?
– Легкоатлетична збірна – не футбольна команда. Тому міряти атлетів, які виступають в індивідуальних дисциплінах, однією лінійкою і виставляти одну оцінку всій збірній недоцільно. Виконком Федерації легкої атлетики України оцінив на “відмінно” тих спортсменів, котрі виступили на рівні своїх найкращих досягнень. Тим же, котрі показали результати, нижчі від свого рівня майстерності, поставили “незадовільно”.
– Івана Гешка, якому в бігу на 1500 м не вдалося пройти кваліфікацію чемпіонату світу, вже встигли назвати найбільшим розчаруванням сезону…
– Я б так не казав. Гешкові не вдалося виконати експериментальну тренувальну програму в повному обсязі. Однак не поспішайте говорити про недоліки експерименту: програму тренери побудували цілком правильно – з позиції підготовки до Олімпійських ігор. А невдача Івана на чемпіонаті світу – лише непорозуміння. Все, що писали журналісти, начебто за 200 м до фінішу в Івана судоми зводили ногу, – неправда. Насправді під час розминки перед кваліфікаційним забігом він травмував ногу, тому й не зміг показати всього, на що здатен. Цей сезон хоч і не приніс йому особливих титулів, додав Іванові позитивного досвіду, який, сподіваюсь, допоможе йому в Пекіні.
– Самі атлети багато нарікали на погоду…
– В японській Осаці важко було розраховувати на щось інше. Температура коливалась, у найкращому випадку, від 30 до 34 градусів за 60-70% вологості, але під час фіналів спека трішки вщухала. Команда мала можливість акліматизуватись: одні атлети проходили акліматизацію в Кореї, інші – безпосередньо в Осаці. Тому я б не став усі негаразди списувати на клімат чи примхи погоди. Усім було однаково важко. У ходьбі на 20 чи 50 км багатьох непритомних спортсменів вивозили з траси. Але наш ходок Андрій Ковенко до фінішу дійшов, зайнявши 18 місце на 20-кілометровій дистанції.
– Найрезультативніша українська атлетка Людмила Блонська стала срібною призеркою, однак палко мріє про “золото”. Як ви гадаєте, чи під силу їй у найближчі роки перемогти шведку Кароліну Клюфт?
– Клюфт – це унікум, просто видатна спортсменка. Але і Блонська не хоче пасти задніх. І ось у цій боротьбі завдяки тому, що Людмила також вийшла на рівень видатних результатів, шведці довелось докласти надзусиль, щоб набрати дуже високу суму очок і обіграти броварчанку. Конкуруючи лише одна з одною, дівчата суттєво відірвались від решти суперниць. 300 очок, які відділяють Блонську від бронзової призерки англійки Сотертон, – це просто прірва. Переможницю Олімпіади-2008, вважаю, визначить стан опорно-рухового апарату: якщо комусь з них травми завадять показати хороший результат хоч в одному виді багатоборства, то інша відразу ж вийде у лідери.
– Які переваги і недоліки Блонської як спортсменки?
– Вона вже не дівчина, а зріла жінка, яка виховує двох дітей, але, попри те, завжди жорстко націлена на досягнення успіху. Колись, замолоду, вона готова була використати задля перемоги будь-які засоби. Тепер, коли подорослішала, набралась досвіду та життєвої мудрості, стала працювати раціонально і стабільно показувати високі результати. На такому рівні у спортсмена не може бути слабких ланок: в Осаці Блонська встановила особистий рекорд у стрибках у висоту і штовханні ядра, у решті видів максимально наблизилась до позначки найвищого особистого досягнення, встановила національний рекорд України. Її результат – у десятці найкращих за всю історію жіночого багатоборства. Звичайно, можна було б помріяти про кращий результат у метанні списа, однак Людмила його ніколи далеко за 50 м не метала. Тому навряд чи вдасться їй це зробити за рік до Ігор. У Пекіні для Блонської головне – виступити на тому ж рівні, витиснувши максимум з кожного виду багатоборства. Тоді успіх їй гарантовано.
– Чи очікували ви “бронзи” від Ірини Ліщинської?
– На першому етапі “Золотої Ліги” Ліщинська виграла “бронзу” з п’ятим результатом сезону у світі – 4,01 хв. А від п’ятого показника до третього – лише один крок. Тому ми дуже сподівались на її медаль. Навіть техніка бігу Ліщинської вже не викликає у нас особливих застережень. Коли вона була зовсім молоденькою, ми рекомендували їй змінити стиль бігу для дистанції 1500 м. Але у дитинстві, коли вона спеціалізувалась у бігу на 400 м, той стиль, специфічна техніка так закріпились у м’язовій пам’яті, що залишились і по сьогодні. Її біг не зовсім раціональний та економічний – це єдине, що їй заважає, однак все одно дозволяє бути Ліщинській серед лідерів.
– Чи має українська збірна свої традиції?
– Особливих не пригадаю. У нас дружна команда, і традицією є людяність – допомагаємо одне одному. Сьогоднішній склад національної збірної – це вже третє покоління за часів незалежної України, і воно мені надзвичайно імпонує.
– Хто у збірній – найяскравіша особистість?
– Гешко. Це людина, яка може похвалитись не лише високими спортивними досягненнями, а й піклується про майбутнє спорту в Україні. Він багато зробив для розвитку легкої атлетики на Буковині: активно працює з державними структурами, пропагує цінності спорту, залучає дітей до занять легкою атлетикою. Він відкрив клуб, щоб допомагати українським бігунам. Гешко переживає пору розквіту – у його віці показують максимальні результати. А він, окрім основних обов’язків спортсмена, примудряється робити те, чим зазвичай займаються атлети після завершення своєї кар’єри.
– А у світовій легкій атлетиці кому найбільше симпатизуєте?
– З величезною повагою ставлюся до багатоборки Кароліни Клюфт. Вона – душа шведської команди і турботлива “мама”: Кароліна за віком старша від багатьох легкоатлетів своєї збірної і опікується кожним, хто цього потребує. Вона активна громадська діячка і прагне впливати навіть на урядові, законодавчі рішення, як і наш Гешко, розвивати спорт у своїй країні.
РЕТРО. 12.09.2007
Олена САДОВНИК, “Високий замок”
На фото: Душа української легкої атлетики Іван Гешко.
