Іван Гешко: Не варто асоціювати спорт з ризиком для здоров’я
Великий спорт вимагає багато здоров’я. Проте чемпіони з Буковини не вбачають у цьому перешкоду.
Сьогодні ніхто із самодостатніх тренерів та спортсменів не шкодує, що свого часу обрав нелегку професію – великий спорт. Однак плата за перемоги та чемпіонство кожному обходиться дорогою ціною.
Іван Гешко, чемпіон Європи (2005 р.) і світу (2006 р.) з бігу на 150о м, кращий спортсмен України 2006 р.
– Що для тебе є спорт?
– Хоч як банально це звучить, але особисто для мене спорт – це життя. Якби не спорт, у мене могли бути зовсім інші життєві перспективи, і не обов’язково такі вже й райдужні, адже у ранньому дитинстві я був таким собі бешкетником (сміється, – авт.). Тобто для мене спорт – це улюблене заняття, яке допомогло, як кажуть, вибитися в люди. Якщо брати ширше, то спорт – це той «паровоз», який тягне за собою і оздоровчу фізкультуру, яка своєю чергою напряму пов’язана зі здоров’ям нації.
– Як гадаєш, великий спорт підриває здоров’я чи зміцнює?
– Однозначну відповідь тут не даси. Звичайно, до певного рівня навантажень заняття спортом дає лише оздоровчий ефект. А супернавантаження у професійному спорті можуть й «підірвати здоров’я». Щоправда, не у всіх видах спорту і не завжди. Та й я б сказав, що є багато-багато інших професій, де ризик для здоров’я набагато більший. Тому я б не асоціював заняття спортом, навіть на професійному рівні, передусім, з ризиком для здоров’я. Загальнозміцнювальний і оздоровчий ефект все одно переважає.
– Професійні травми спортсменів – провина тренерів чи вихованців? Проведи аналогію на власному досвіді.
– Знову ж таки, у різних видах спорту травми зазвичай мають різні походження. Хоча є і щось спільне. Приміром, неготовність організму до тих супернавантажень, які необхідно виконати на тренуваннях. Або «недотренованість» певних м’язів і таке інше. Зазвичай тренер і учень у тісному контакті намагаються уникати будь-якої можливої причини виникнення травм. Що стосується моїх травм, мені складно когось звинувачувати. У 2007 р. на Чемпіонаті світу за 300 м до фінішу – різкий біль у ділянці стегна змусив забути про надії на успішний виступ. На Олімпійських іграх 2008 р. біль в спині проявився вже у Пекіні, що стало цілковитою несподіванкою і, зрештою, завадило вийти на старт. Потім були проблеми зі стопою, які наші лікарі не могли діагностувати. Через це втратив «зайвий» час, аж доки у столиці не розібралися і не зробили операцію. Напевно, щоби уникати травм, треба і гармонійно тренуватися, і мати щастя та Божу поміч.
– Як ставишся до різних стимуляторів імунної системи і який твій секрет гарної фізичної форми?
– Думаю, нічого поганого немає в тому, щоби допомагати організму зміцнювати імунну систему. Особисто я прибічник натурального. В осінньо-літній період варто максимально поповнювати організм вітамінами – салатами зі свіжих овочів, фруктів тощо. А ще мій секрет гарної фізичної форми – це спорт (сміється, – авт.).
Ірина Сікорська, автогонщиця
Для мене спорт уже давно є стилем життя. Звичайно, в автоперегонах гонщики завжди ризикують своїм здоров’ям, адже коли на крутих трасах жорстко «стрибає» авто, то унаслідок цього часто-густо відбиваєш собі нирки, печінку чи селезінку, не кажучи про численні переломи у можливих аваріях. Та насправді все, що добре, може стати поганим, тобто у будь-якому виді спорту можливий травматизм, навіть у шахах (сміється, – авт.). А щодо фізичних перевантажень, усе залежить від спортсмена, адже, по-перше, жоден тренер не побажає поганого своєму вихованцю, а, по-друге, у нашому виді спорту мало хто має тренера й зазвичай навчається на власних помилках. До речі, я відновлюю свої сили після нелегкого дня контрастним душем, який закінчую холодною водою. Тоді життя активно вирує і знову хочеться діяти.
Михайло Маринчук, тренер з вільної боротьби, президент молодіжного спортивного клубу «Чемпіон»
Я обожнюю спорт, бо завжди буваю серед людей, молоді. І за кожним своїм вихованцем мені цікаво спостерігати: як він тренується, як поводиться на змаганнях, як продовжує своє навчання, ким працює і яким є сім’янином. Без спорту, мені здається, я б давно пішов у інший світ. Безумовно, великий спорт вимагає здоров’я, грошей, працьовитості й суворого режиму (в харчуванні, тренуванні, відпочинку). Але без таких обов’язкових складових просто не може бути значних досягнень. До прикладу, у мене ніс – оперований, ключиця – зламана, міжреберні м’язи – порвані… Втім, я радий з того, що займаюся спортом з 1961 року. Вважаю, що у травмах винні обставини, адже якщо спортсмен технічно і фізично готовий і він травмувався, то це залежить від долі людини. А провина тренера може бути лише у тому разі, коли немає медогляду (особливо на змаганнях). Щодо різних стимуляторів організму, то я є противником хімії. Можна вживати лише все натуральне, особливо наше сало, часник і всі енергетично збагачені продукти. Якщо відверто, мені соромно дивитися на тих людей, які «ростуть» на хімії, а потім швидко здуваються, наче повітряні кульки.
Погляд експертів
Юлія Перепада, представник фармацевтичної компанії
Кожній людині, окрім збалансованого харчування з білків, жирів та вуглеводів, ще необхідні вітаміни, які беруть активну участь в обмінних процесах і реакціях організму. Їхня потреба залежить від віку, статі, стану здоров’я і може змінюватися, залежно від фізичних навантажень: що активніший спосіб життя, то більша добова потреба у вітамінах. Адже при фізичних навантаженнях в рази збільшується витрата енергії. Звичайно, вітаміни – не панацея для спортсменів, бо можливості людського організму – не безмежні, а усі фізичні навантаження корисні в міру. Але вітаміни сприяють ліпшому самопочуттю, зміцнюють імунітет і запобігають появі різних захворювань.
Володимир Коцкович, лікар-травматолог
Зі свого досвіду я точно знаю, у професійному спорті так чи інакше є травматизація. Тому це не дуже добре для здоров’я. До мене щотижня звертаються двоє-троє спортсменів із травмами. Переважно це футболісти, баскетболісти, боксери та легкоатлети. Із різними травмами: колін, переломами кісток верхніх кінцівок, травмами черепа та гомілково-ступневих суглобів. Зазвичай для одужання спортсмену потрібно випасти з тренувального графіка від двох тижнів до трьох місяців, залежно від травми. А обсяг навантажень, які людина може витримати, залежить від її харчування і тренувань. Скільки спортсмен з’їдає, яку кількість він споживає калорій, стільки він має витрачати під час спортивних навантажень.
Оксана Пендерецька, психолог-консультанат
З одного боку, регулярні заняття спортом ще змалку виробляють у людини такі корисні риси, як цілеспрямованість, наполегливість, вміння долати труднощі, почуття обов’язку, сприяють формуванню навичок самоорганізації, самоконтролю, взаємодопомоги, дають досвід конкуренції, “проживання” перемог та поразок. Недаремно кажуть, що “спортивнвий характер” потрібен не лише в спорті – у нашому житті достатньо ситуацій, в яких успіх залежить від здатності до конкуренції, від уміння “тримати удар” тощо. З іншого боку – професійний спорт в психологічному сенсі є не менш травматичним, аніж у фізичному, особливо для не надто стабільної дитячої психіки. Насамперед, стресогенним чинником є насичений, напружений розпорядок дня, щоденні (а іноді й двічі на день) тренування, відсутність дозвілля як такого. Болісними для багатьох виявляються й ситуації програшів, неминучі в спорті, необхідність виправдовувати чужі сподівання (батьків, тренерів, вболівальників). Часто джерелом стресу стають самі батьки, які “ставлять” на велике спортивне майбутнє дитини, жертвують власними кар’єрами, грішми, вільним часом, сподіваючись, що дитина виправдає їхні надії або здійснить те, що не вдалось їм самим. До стресу можуть спричинити і дії тренерів, але це коли у них немає відповідної психолого-педагогічної підготовки і робота спрямована винятково на “витискання” максимальних результатів за будь-яку ціну.
Матеріал підготувала Ольга ШУПЕНЯ, vidido.ua
