Володимир Лозинський: У Чернівцях я «відкрив» нові імена для збірної

Головний тренер студентської збірної України Володимир Лозинський за фінальним матчем ІХ Чемпіонату України з футболу серед вузів ФК «Тернопіль – Педуніверситет» – «МАУП – Єдність» (Київ) у Чернівцях спостерігав практично без емоцій, хоч і фігурував у протоколі як наставник київської команди. Після серії пенальті, в якій гору взяли столичні студенти, Володимир Федорович привітав переможців, а потім відповів на запитання sportbuk.com.Для вас сьогодні, можна сказати, подвійне свято – футболу, загалом, і тріумфу вашої команди…

Ну, як мене записали в протоколі і оголошували тут, – це трішки неправильно. Записано, що я тренер. Але там молодий хлопець Ігор Лагойда, який безпосередньо займався командою А я лише тренер-консультант. Вчора ми посиділи, порадилися за круглим столом, і я просто порадив Ігорю, як правильно зіграти у фіналі, щоби виграти цей чемпіонат. МАУП не вигравав чотири роки. Були у фіналі весь час. А Тернопіль – минулорічний чемпіон Європи серед студентських команд. Хороша командочка, молоді хлопці, добре бігають. У МАУП більш досвідчені футболісти. Ну, і вирішили, що треба не дати можливості тернополянам бігати, обігрувати. Одне слово, зіграти від оборони, на контратаках, і я бачу, що хлопці вирішили це завдання.

Як тренер студентської збірної України, зробили для себе якісь «відкриття» на цьому турнірі?

Є, звичайно, футболісти, на яких ми тут звернули увагу. В тому числі ті, яких ми минулого разу брали на збір. Не хочу називати прізвища, але бачу, що вони помітно виросли як футболісти за ці півтора року (від розширеного збору перед Всесвітньою Універсіадою-2009 – авт.). Так що на них ми будемо сподіватися. Наприклад, чернівчанин Роман Степанков, який був у нас в кандидатах до збірної, а тепер, думаю, ми будемо вже його брати до збірної. Наприкінці року у нас запланований турнір, то на ньому дамо можливість проявити себе і Роману, і іншим хлопцям.

А які у вас враження від чернівецької команди?

На жаль, я не бачив чернівецьку команду в усіх іграх, бо прилетів лише позавчора, коли був день відпочинку. Але тут є футболісти, з якими ми вигравали Всесвітню Універсіаду – Юра Бахтіяров, Юра Кисилиця, Саша Крохмалюк. Ці хлопці, як кажуть, на рівні, навіть ще виросли за останній час, тож я думаю, що вони й далі будуть в збірній. Головне, щоби вони вузи не позакінчували (сміється – авт.).

Як вам наш «Маленький Париж»?

До Чернівців мені завжди дуже приємно приїжджати. У мене тут є друг Валерій Богуславський, з яким ми працювали разом. Присутній поруч Іван Степанович (Шепеленко – авт.) був президентом клубу в Полтаві («Ворскла» – авт.), а ми тренували команду. Шкода, що я з Валерієм не побачуся, бо він поїхав до батька в США. Я намагався дозвонитися, але потім дізнався, що він в Америці. Чернівці для мене – одне з найгарніших міст України. Коли я грав за «Динамо» (Київ) і приїжджав сюди, мене тут завжди дуже тепло приймали. Відчуваю, бачу, що мене тут поважають, люблять. З часом в Києві вже й забули мене (сміється – авт.), а тут досі пам’ятають і приділяють приємну увагу.

А як щодо відпочинку на Буковині – гірські річки, чисте повітря, лижі…

У мене просто часу немає відпочивати, тому що я селекціонер київського «Динамо», постійно в польотах. Сюди я прилетів з Австрії – транзитом через Київ. Дивився македонського футболіста, який там грає. В цей момент, коли трансферний період відкритий, мені не до відпочинку. Ігор Михайлович Суркіс постійно вимагає, щоби ми знаходили класних перспективних футболістів. Зрештою, це наша робота. Зараз є декілька нових гравців, якими в клубі дуже задоволені. Одне слово, Валерій Газзаєв дуже задоволений, що ми в цей трансферний період добре попрацювали. І незабаром, сподіваюся, і вболівальники зможуть побачити у складі «Динамо» нових хороших футболістів і гарну гру в їхньому виконанні.

А гірський відпочинок я люблю, люблю гірські лижі, справа за малим – знаходити час для відпочинку (сміється – авт.). Хоча саме перебування у Чернівцях для мене вже добрий відпочинок.

Ваша нарада за круглим столом принесла успіх МАУП. А за яким же ви таким «чарівним столом» радилися, що Україна двічі поспіль вигравала Всесвітню Універсіаду?

(Сміється – авт.). Ну, перший раз ми зовсім не розглядалися як претенденти на медалі.   До речі, коли була перша Універсіада за часів незалежності України, у Фукуокі, і ми там посіли четверте місце, це було не лише спортивною подією. Ми дійшли до півфіналу, де програли Південній Кореї за вихід до фіналу, і за 3 місце програли Росії, яку представляла команда вищої ліги «КАМАЗ». А ми сформували команду на базі ЦСКА і «Нафтохіміка». І зупинилися за крок до призового місця. Посол України прийшов до нас і сказав: «Ви не розумієте, що ви для мене зробили!» Просто ми тоді лише почали робити перші кроки, як незалежна країна. Нас мало хто знав, а тут Україна фігурує серед кращих команд Універсіади. В нашій групі Бразилія посіла четверте місце, а ми – перші.

У чому ж секрет успіхів українського студентського футболу?

Хороші були в нашій команді футболісти! От взяти, до речі, Антона Монахова, який став нещодавно володарем Кубку України з «Таврією». Він, я вважаю, був тим стержнем, який «тримав» ту команду. А «розкрилися» у нас і Запорожан, і інші хлопці. Це я вже про Таїланд, де ми вперше вибороли «золото». Ми там 5 ігор поспіль виграли. Ніхто цього не очікував. Але я вважаю, що в цьому велика заслуга Монахова. І партнери по збірній у нього були хороші, які просто сприймали нормально те, що їм говорили тренери, і виконували це на полі. А вже у Белграді минулого року нам було важче, звичайно. Тому що ми приїхали в ранзі чемпіонів світу, і проти нас дуже сильно налаштовувалися. Ми виграли чимало матчів по пенальті. Били 20 пенальті. Один Монахов, так сталося, не забив з англійцями. Але ми все одно виграли і вийшли до фіналу. За рахунок чернівчанина Кисилиці, якому, до речі, забили лише 10 з 20 пенальті. Юра нас, звісно, виручив здорово. Пенальті «тащив» безподобно!

І, як вважаєте, є перспективи у України виграти і втретє Універсіаду?

Я думаю, що ці хлопці ростуть. І я вважаю, що студентська ліга України – це навіть не друга ліга, а трішки вище. Якщо на неї звернуть увагу політики, владні люди, якщо фінансувати цю справу… Я дивлюся на Росію, вони в Казані будуть приймати Всесвітню Універсіаду в 2013 році, то цього року вже 7 об’єктів відкрили! Путін особисто розрізав стрічки. Ось таке треба щоби було і в Україні. Ну, не щоби Путін розрізав стрічки, а щоби такі спортивні об’єкти відкривали (сміється – авт.). Уявляєте, що вони до 2013 року ще зроблять! А у нас… Ми виграли Всесвітню Універсіаду, прилетіли, то нас навіть ніхто не зустрів. Іноді представників неолімпійських видів зустрічають, як олімпійських чемпіонів. Паралімпійців зустрічають на найвищому рівні… Ми, звісно, з повагою ставимося до них та іхніх успіхів, але… Ми вийшли із золотими медалями, кубком – і нікого… Добре, що у нас є Василь Григорович Кремень, наш вболівальник, який нас зустрів, повіз в ресторан, ми там відзначили нашу перемогу. Але ж така подія – у нас ще ніхто не вигравав командою студентський чемпіонат світу. При СРСР «Жальгіріс» (Вільнюс) поїхав і виграв. А тут ми двічі поспіль вибороли перше місце, і така «зустріч»…

З досьє

Лозинський Володимир Федорович, майстер спорту міжнародного класу з футболу, заслужений тренер України.

Народився 6 лютого 1955 року в Брянській області. Багато років виступав у складі київського «Динамо». Чемпіон СРСР з футболу  1977, 1980, 1981 рр., володар Кубку СРСР 1978, 1982 рр. У складі збірної СРСР дебютував 14 жовтня 1979 року в товариському матчі проти Румунії. Брав участь у відбірному турнірі Чемпіонату світу 1982, але не увійшов до складу команди, який вирушив на фінальний турнір.