Наталія Лупу: У фіналі таки розпочала зашвидко – відчула це після 600 м
Краща спортсменка Буковини останніх років Наталка Лупу поділилася враженнями від участі у Чемпіонаті світу 2013 р. у Москві, де новоселицька чернівчанка добралась до фіналу на дистанції 800 м.
Нагадаємо, Наталія Лупу (04.11.1987, Чернівці/Новоселиця, СК «Гешко», Д-К, ШВСМ, тренери – Анатолій
Якимчук, Володимир Степанов, офіційний партнер – готель «Буковина») на Мундіалі-2013 в столиці Росії тричі за чотири дні пробігла 800 м швидше двох хвилин, що є показником екстра-класу. Утім, і дивуватися цьому не варто, адже Наталка все-таки виступає у ранзі чинної чемпіонки Європи та срібної призерки Чемпіонату світу в приміщенні на цій дистанції.
Звісно, ми сподівалися побачити новоселицьку чернівчанку у фіналі, хоча розуміли, що навіть пробитися туди буде дуже непросто. Адже спортсменок такого рівня в світі є на 2-3 фінали, а «вакансій» лише 8…
На щастя, у Москві Наталка у півфіналі «на зубах» втрималась у трійці, яка напряму проходила до фіналу (хоча, як виявилось, перший півфінальний забіг був швидшим, ніж другий, і можна було пробитися до фіналу і за часом – з 4-го або 5-го місця). Пам’ятаючи про Чемпіонат світу в приміщенні 2012 р., коли буковинка ледве-ледве «зачепилась» за фінал, а потім вирвала на фініші «срібло», звичайно, можна було розраховувати і цього разу на медаль. Попри те, що основні претендентки на призові місця мають особисті рекорди від секунди до трьох (!) кращі, ніж у Наталки. Основний козир нашої земляки – потужний фініш. А по дистанції у своїх найуспішніших змаганнях буковинка, як правило, тримається «в тіні». У фіналі московського Мундіалю Наталка Лупу теж не мала намір розпочинати швидко (хоча «класичні тактики» стверджують, що завжди треба бути у лідируючій групі, аби претендувати на перші місця), що підтвердила у міні-коментарі SportBuk.com після півфіналу:
«Дякую за вітання! Не лише вболівальники, а я теж мріяла потрапити до фіналу. Бо з літніми чемпіонатами світу у мене щось не складалось, і це мені не давало спокою. Тут, в Москві, теж хвилювалась перед забігом, думала – раптом знову щось піде не так. але, слава Богу, я змогла поборотися за це місце у фіналі.
Пригадуєте, в Берліні на своєму першому чемпіонаті світу у 2009 р. я казала, що все віддала би за те, щоби бігти бодай у півфіналі? Потім у 2011 р. я взагалі не відібралась на чемпіонат світу. І це все мене, можна сказати, лякало. А ось на цьому чемпіонаті я все віддала, щоби бігти у фіналі, і я побіжу там! Напевно, цього разу віддала більше, ніж в Берліні (сміється – авт.). Кажете, що фініш у півфіналі був дуже хвилюючий? Так, я «зубами» трималась за третю позицію, аби потрапити напряму до фіналу. Хоча знала, що наш забіг буде дуже сильним і саме з нашого забігу потраплять ще двоє за часом до фіналу, адже ж американка (Алісіа Джонсон Монтано – авт.) завжди задає швидкий темп. Але у фіналі я не маю намір розпочинати швидко».
Ми продовжили розмову вже після фіналу, в якому Наталка фінішувала сьомою. Усі шість бігунок, які були попереду, показали результати кращі, ніж особистий рекорд буковинки.
Цей факт, що перших шість учасниць пробігли швидше вашого особистого рекорду, можна розцінити як відсутність шансів на медаль? – поцікавилися ми у Наталки.
Шанси завжди є! Тим більше, що я готова «розміняти» 1.58, про що свідчили контрольні тренування. Але, як кажуть, не склалось…
На першому етапі ви так впевнено контролювали ситуацію і так «легко» повторили свій кращий результат в сезоні (1.59,59), що «читався» запас ще на 1-2 секунди…
Це все з боку здавалось. Насправді мені важко було у всіх трьох раундах. Хоча, повторююсь, готова я на кращий час, ніж показала у Москві. Просто мені чомусь важко було з першого дня. І бігла без запасу і в забігу, і у півфіналі. Є відчуття, що «не потрапила в доріжку», вона дуже жорстка, жорсткіша, ніж «Мондо». Якось вона не пружинила, і багато хто на це жалівся. Хоча виправдання я шукати не збираюсь – була сьома у фіналі, і це факт сміється – авт.). Будемо вважати, що для першого фіналу непогано ніби. І результат непоганий. Хоча у фіналі так важко добігала, що складалось враження, ніби біжу на 2.05, а не з двох хвилин (сміється – авт.).
Напередодні ви казали, що не будете швидко починати, а у фіналі вийшло навпаки…
А хіба я швидко почала? Тренер теж сказав, що я зашвидко почала, тому не вистачило на фініші. Хоча я так не вважаю, думаю, що нормально бігла. Правда, було «підозріло», що більшість суперниць перебували у кількох метрах позаду (сміється – авт.).
Перших 200 м – 27,4…
Це справді зашвидко. А скільки у мене було перших 400 м не знаєте? Тоді я точно скажу, чи зашвидко розпочала (сміється – авт.).
400 м – 57,1…
Це таки зашвидко… Тепер зрозуміло, чому мене так «вставило»… Хоча по ходу справді не відчувала, що темп зависокий. Вболівальники, трибуни, фінал… Напевно, через це не відчула. А ось коли пішов фініш, я зрозуміла, що щось не так…
Після Лондону-2012 у колах високопосадовців можна було почути «оцінки» виступів буковинців на Олімпіаді на кшталт: «Вони навіть медалі не взяли». Можливо, це теж підсвідомо «тиснуло»?
Ну, такі «оцінки» я дозволю собі не коментувати – надто «професійний аналіз» (сміється – авт.). Взагалі на таких чиновників я взагалі вже не звертаю увагу, бо ж вони не виконують те, що обіцяють… Хоча самі не живуть на зйомник квартирах і не рахують «копійки», як спортсмени, які захищають честь держави на міжнародній арені. Можливо, я зарано роблю висновки. Власне, хотілось би помилитися. Хотілось би, щоби до олімпійців ставилися з більшою повагою. Якщо будуть зміни на краще, із задоволенням «заберу свої слова назад» (сміється – авт.). Поки що можу подякувати лише організаціям, які підтримують, спортклубу «Гешко» і особисто Валерію Чинушу, нашому головному новоселицькому «колосівцю» і маршинецькому земляку Георгію Кірілу та іншим людям, чия щира підтримка допомагають «триматися на плаву».
А як «чиновники» в збірній оцінили виступ?
Та ніби вітають, кажуть, що молодець. Хоча підозрюю, що чекали медалі (сміється – авт.). Взагалі всі спортсмени завжди націлюються на найвищі місця. І я – не виняток. Але є «маленька проблема» – місць на тому п’єдесталі пошани лише три (сміється – авт.).
Наталко, під час представлення фіналісток ви відправили «в камеру» симпатичний
повітряний поцілунок з сердечком. Це кому, якщо не секрет? Чоловікові?
(Сміється – авт.). Чоловік Сергій з батьком приїхали в Москву і вболівали за мене на трибунах і у півфіналі, і в фіналі. Вони мають родичів у Москві, у яких і зупинилися. А сердечко з повітряним поцілунком я якось інтуїтивно «зобразила». Це якраз для всіх дорогих для мене людей, які дивилися трансляцію. І для всіх вболівальників, які за мене переживали.
Плануєте ще стартувати цього сезону?
Хотілось би «перевірити», чи залишився ще «порох» на покращення особистого рекорду (сміється – авт.). Ніби «світять» деякі цікаві старти. Якщо поїду, постараюсь передати вітання через телекамеру (сміється – авт.).
Розмову вів Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com
