Юрій Сулименко: Перше завдання – зіграти на Кубку співдружності

0

Після “золотого” сезону в Білорусі колишній гравець “Буковини” Юрій Сулименко отримав чимало запрошень, але розглядати їх буде лише після московського турніру

Найбільший внесок у сенсаційну перемогу “Гомеля” у чемпіонаті Білорусі серед українських легіонерів, яких було троє, зробив екс-форвард “Буковини” і студент Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ Юрій Сулименко. У 22 матчах він забив 4 голи і віддав 6 результативних передач.

Появу Юрія у “Гомелі” наставник останнього Сергій Подпалий (теж, до речі, уродженець України, але з російським паспортом) назвав щасливим збігом обставин: «Пропонуючи йому контракт, ми толком не уявляли, кого беремо. Юра побував з командою лише на одному зборі, та й той для нього завершився достроково – через хворобу. Зіграв лише півтайму у спарингу з БАТЕ. Щоправда, кинувся в очі бійцівський характер хлопця. Мені його порекомендували знаючі люди, я повірив і не помилився – Сулименко дуже допоміг команді”.

Хоч Юрій родом з Кривого Рога, перше на рідній землі інтерв’ю в ранзі чемпіона Білорусі він дав у Чернівцях, куди навідався як студент ЧТЕІ КНТЕУ.

Забив би більше, якби не червоні картки

Як тебе до “Гомеля” занесло?

– У “Ворсклі”, куди я перейшов з “Буковини”, мені не заплатили і дали статус вільного агента. І пішов я світом кататися. Був в “Аланії” (Владикавказ), “Женісі” (Астана), “Нафтохіміку” (Нижнекамськ). В останньому вже був перебір легіонерів. Звідти поїхав у Гомель.

– І одразу відчув, що це твоя команда?

– Напевно, тренер щось побачив у мені, тому що одразу почав довіряти. Ще на зборах. У чемпіонаті на першу гру не ризикнув виставити. А з другого туру пішло-поїхало. Якби ще не ті кляті червоні картки. Отримав аж дві. А там після вилучення не дозволяють навіть за дубль виступати. Тому дискваліфікація призводить до втрати форми.

– За системою гол+пас у чемпіонаті ти маєш третій показник в команді. Хоча 4 голи для форварда, здається, малувато?

– Але я грав не нападаючого, а опорного півзахисника…

– Не відчував невдоволення, опинившись у чемпіонаті Білорусі після спроб працевлаштуватися в Росії?

– У Росії тепер багато хто хоче грати. Але туди не кожного беруть (сміється – прим. авт.). У тій же “Аланії” мені, можливо, не вистачило такого фарта, як у колишнього одноклубника з “Буковини” Олександра Степанова, який під час перегляду “заклепав” хет-трик у ворота московського “Спартака”. Забив би я у цих товариських матчах гол-другий, теж міг залишитися. Але “Гомель” команда не слабша, а, може, й сильніша.

Завдання на сезон намалювали на стінах

– Кажуть, у вас круто мінялося завдання по ходу сезону?

– У нас спершу взагалі завдань не було. Розраховували не опуститися нижче позицій минулого сезону, коли вони виграли Кубок і були шостими у чемпіонаті. Але ми як вийшли на перше місце після декількох перших турів, так і не розлучалися більше з лідерством. Що реально можемо стати чемпіонами усвідомили турів за 6-7 до фінішу. У клубі з’явилися плакати на кшталт: нічия – це невдача, поразка – провал. Хоча конкретно нам ніхто не говорив про завдання виграти чемпіонат. Десь з середини другого кола самі гравці поставили собі таку мету.

– Як несподіваних і, можливо, небажаних лідерів, вас суддями не намагалися “прихопити”?

– У пресі постійно писали, що наша команда грає погано і не заслуговує першого місця. Відчувалося, що хтось намагався підірвати наш моральний дух. Але нас це, навпаки, заводило. Щодо суддів, можу на своєму прикладі розказати. Були моменти, коли ні за що давалася червона картка. Мене збивають з ніг, а свисток мовчить. Я кажу судді: “Ну як так!?” а він мені одразу червону картку.

– Напевно, ще щось додав…

– Ну, був маленький додаток, але не грубий. А вдруге вилучили за дві жовті картки за 3 тури до заверешення. Вони, до речі, теж були не зовсім обов’язковими. Просто у разі перемоги у наступному турі ми достроково ставали чемпіонами. У судді було завдання послабити колектив. Він вилучив мене, вигадав жовту картку капітану Олегу Черепньову, який через неї пропускав наступний матч. Але радість перемоги від цього меншою не була.

Під час виступів за «Буковину», пригадується, в тебе була подруга-модель…

– Тепер я повний холостяк (сміється – прим. авт.). Така доля футболіста, що особисте життя часто не вдається. Усі ці скитання. Плюс експресивність. Серед футболістів багато розлучень. Просто треба знайти таку людину, яка тебе добре розуміє.

У Білорусі таку подругу не намагався знайти?

– Це доля, хіба таке можна загадувати? До речі, дівчата там чомусь більш замкнені. З нашими легше знайти спільну мову.

Головне, щоби команда не розбіглася

Міжсезоння у чемпіонів – особливе?

– Головне, щоби команда не розбіглася. Зазвичай, коли у Білорусі стають чемпіонами, півкоманди розбирають у вищі ліги Росії та України, де зарплатня вища. Клуб, звісно, намагатиметься зберегти кістяк. Але це залежитиме від пропозицій, які надійдуть кожному окремо.

– Особисто ти більше хотів би спробувати себе в єврокубках з “Гомелем” чи перейти у сильніший чемпіонат?

– Безумовно, хотілося би випробувати себе в єврокубках, але при цьому не втратити у грошах (сміється – прим. авт.). У Росії навіть у першій лізі зарплатня і преміальні на порядок вищі, ніж у білоруській “вишці”.

– Пропозиції вже надходили?

– Так, але спершу хочу на Кубку співдружності зіграти. До нього навіть на перегляд нікуди їхати не буду. А потім видно буде.

– Що на стінах клуба написано про Кубок співдружності?

– Нічого. До речі, ті плакати познімали після того, як ми зіграли унічию і одну гру програли. Керівництво зрозуміло, що зайве емоційне навантаження ні до чого.

«Жаба давить», що Латвія потрапила на Євро

– За своїми українськими командами там стежив?

– За «Ворсклою» взагалі не стежив (сміється – прим. авт.). А чернівецьким друзям постійно дзвонив, цікавився справами “Буковини”. Зв’язок з Чернівцями, думаю, вже не втрачу ніколи. Стежив і за інститутською командою, яка цього року з першої спроби пробилася до фінальної частини аматорського чемпіонату України. Тим більше, що за неї грають колишні колеги по “Буковині” – Володя Павлов, Рома Шпирнов. А взагалі серед “буковинців” ближче друдимо з Валентином Зайцем та Русланом Гунчаком.

– Напевне і за збірну України вболівав.

– Не те слово! Як українця, «жаба давить», що Латвія потрапила до фінальної частини, а ми знову пролетіли. У нас же команда навіть краща. Не щастить, і все тут.

Георгій Мазурашу («МБ», січень 2004 р.)

***

Фото Анатолія Бойди (У «Буковині» Сулименко діяв на вістрі атаки)

Leave A Reply

Your email address will not be published.