Борис Фінкель: ювілей в Німеччині, з чернівецьким сюрпризом (фото, відео)

0

Один з найуспішніших вихованців буковинського футболу Борис Фінкель 2.02.2018 р. відзначає 50-літній ювілей.

Борис Фінкель є уродженцем Чернівців, але останнім часом проживає в Німеччині, тому вдома трохи, як кажуть, «випав з поля зору». А між тим це перший буковинський футболіст, який зіграв за збірну України в офіційному матчі – першому, історичному, для нашої головної футбольної дружини у відбірному турнірі до Євро-1996 – проти Литви 7.09.1994 р. у Києві (0:2). Чернівчанин, який тоді захищав кольори «Дніпра» (Дніпропетровськ), вийшов в основному складі і зіграв весь поєдинок.

А ще Борис Фінкель у першому ж товариському матчі за збірну України забив – у ворота команди Об’єднаних Арабських Еміратів в Мюнхені (Німеччина) – 1:1 (Бахит Саад, 45 – Фінкель Борис, 90).

Загалом, Фінкель зіграв за національну збірну 4 матчі, що на даний час є рекордним показником для буковинського футболу.

Нижче – деякі цікаві статистичні дані, пов’язані з футбольною кар’єрою Бориса Фінкеля, та цікаве інтерв’ю. Цікаво, що він грав за «Дніпро» і у виїзному двобої проти «Динамо» (Київ) 1.12.1994 р., коли свій перший гол за динамівський клуб забив Андрій Шевченко – тоді ще юна майбутня зірка світового футболу.


До ювілею чернівецькі (і не лише) футбольні побратими і друзі підготували Борису Фінкелю сюрприз. Але про це інформація буде додана (аби сюрприз таким залишався).

Вітаємо Бориса Аркадійовича з першим 50-літтям! І бажаємо козацького здоров’я на довгі роки, ще довго залишатися в гарній футбольній формі (аби тішити шанувальників таланту вже як футболіст-ветеран і тренер), і, звісно, всіляких життєвих гараздів!

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com,
директор облцентру «Спорт для всіх»

ПЕРЕГЛЯНУТИ ФОТО (натиснути на фото):

Борис Фінкель в німецькій аматорській лізі

***

***

***

Борис Аркадійович Фінкель

Народився 2 лютого 1968 у Чернівцях.

Ігрова кар’єра

Виступи на професійному рівні розпочав у рідній «Буковині» у 18-річному віці.

Протягом кар’єри виступав за різні команди, однак через рік-інший повертався до рідного клубу. На зламі тисячоліть він закінчує виступи в Україні, провівши сезон 1999/2000 У Черкасах.

У складі збірної України провів 4 матчі. Єдиний гол за національну команду провів у дебютному матчі 26 серпня 1994 року у матчі проти збірної ОАЕ.

Зараз проживає у Німеччині, де намагається провести команди найнижчих дивізіонів до еліти.

Досягнення

Буковина (Чернівці)

Переможець чемпіонату СРСР у другій лізі: 1990

Срібний призер Першої ліги України: 1996

Найкращий бомбардир «Буковини» у чемпіонаті України : 1994 (12 голів), 1996 (20 голів)

Дніпро (Дніпропетровськ)

Фіналіст Кубка України: 1995

Бронзовий призер чемпіонату України: 1995

Нива (Вінниця)

Найкращий бомбардир «Ниви» у чемпіонаті України : 1998 (17 голів)

ФК Черкаси

Бронзовий призер Першої ліги України: 2000

Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1986  Буковина 14 (0)
1988  Заря (Бєльці) 9 (0)
1990  Буковина 1 (2)
1991  Галичина (Дрогобич) 12 (3)
1992—1994  Буковина 78 (21)
1994-1995  Дніпро (Дніпропетровськ) 29 (9)
1995—1996  Буковина 70 (31)
1997-1998  Нива (Вінниця) 59 (22)
1999  Буковина 16 (2)
1999-2000  ФК Черкаси 23 (8)
Національна збірна
Роки Клуб Ігри (голи)
1994  Україна 4 (1)

Використані дані uk.wikipedia.org.

***

Відверто. Борис Фінкель

Він уже більше десятиліття живе в Німеччині, але в пам’яті українських уболівальників залишився завдяки виступам за чернівецьку Буковину і Дніпро, а також – національну команду України.

«Спиридон життя вчив»

Розмову ми вирішили почати саме з нинішнього життя Бориса Аркадійовича, тим більше що педантична німецька статистика переконливо свідчила, що футболіст Фінкель вже в наші часи, навіть в свої «трохи за 40», грає і забиває в далекій Німеччині.

– Так я ось тільки-тільки закінчив, – розповідає наш сьогоднішній герой. – Допомагав однієї місцевої команді, але недавно бутси на цвях повісив.

– Грали форвардом, або ж, як Беккенбауер, в оборону на досвіді перейшли?

– Вгадали. Дійсно перейшов на захист. Але мені не в новинку – я, до речі, саме там починав, це вже пізніше мене в напад перевели.

– Про справи німецьких пропоную поговорити пізніше. Давайте згадаємо, як ви в футбол потрапили. Чув, багато буковинців настільки пізно починали, що горезвісним «німецьким форвардам» і не снилося …

– Десь до 8 класу я серйозно займався плаванням, а вже після своїх занять до хлопців в футбол побігати приходив. Так і вийшло, що плавно перейшов до них. А тоді існувало правило, за яким у друголігових командах треба було пару 17-річних тримати, ось мене і взяли в Буковину. Тренером тоді був Юхим Григорович Школьников, він же мене з захисту в напад визначив.

– Але надовго ви в рідній команді не затрималися …

– Прийшов час служити в армії, а Буковині було не до мене – команда хотіла в першу лігу, тому запрошувала досвідчених, приїжджих хлопців під завдання. Мене змогли взяти в Бєльці – там у другій лізі я і пограв.

– До речі, в тій команді з вами грав Олександр Спиридон – майбутній капітан збірної Молдови і асистент Мірчі Луческу в донецькому Шахтарі …

– Відмінний хлопець, не знаю, як тепер, може, зізналася? (Сміється – прим. А.В.). Це він мене жити навчив – карти, дівчатка …

– Оцінили Молдову як батьківщину чудових вин?

– У нас там, до речі, коньячний завод був. Але я «ні-ні» – в той час в голові тільки футбол був, не до алкоголю. Також служив в бердичівського Зірці під керівництвом нинішнього президента ПФЛ Мілетія Бальчоса. Разом з нами в тій команді і Сергій Ковалець грав.

– У 1990 році ви виграли з командою золоті медалі другої ліги, прийшовши по ходу сезону з аматорських чернівецьких Карпат, але після цього знову вирушили «на практику» – в Галичину Бориса Рассихіна …

– Завдяки першому секретарю чернівецького обкому партії Навалову, Буковина змогла зібрати хороших гравців мало не з усього Союзу. Я пограв трохи, але нас з деякими іншими хлопцями відправили по іншим командам – ​​набиратися практики. У Дрогобичі була скромненька команда, яка йшла внизу другий союзної ліги. Але мені вона допомогла зміцніти.

«Добре, що не як з Пахтакором»

– Коли ви повернулися в Чернівці, чемпіонат СРСР наказав довго жити, а в українському чемпіонаті Буковині була відведена роль команди вищої ліги. Якою вона була після радянської першої?

– Ви знаєте, багато хто скаржиться, що, мовляв, грати було нецікаво, суперники слабкі, ліга нерівна. Але нам, молодим, кожен матч був за щастя. Рвалися грати. Будь-яке, звичайно, бувало, але наша молода скромна команда з Динамо, Чорноморцем, Дніпром внічию грала, Шахтар обігравала. От і судіть, чи такий легкої була та ліга.

– Кажуть, у фінансово-організаційному плані тодішній футбол дуже кульгав …

– Що було те було. Але ми були молоді, і на гроші і умови очі закривали. Наприклад, маючи зарплату 1000 доларів, вважали себе мільйонерами. Що у нас було? Тільки хіба що квартиру однокімнатну могли дати …

– … Та й ту, в разі переходу, забирали …

– Точно, так у мене і було, коли я в Дніпро переходив. Відразу сказали, щоб ключі здав, хоч ніби як для команди на поле нічого не шкодував, дечого для неї і зробив …

– Яким ви застали Дніпро? Це була вже команда Бакая або ж ще була, як казав Штанге, напівзруйнована база без газонокосарок?

– Чесно кажучи, навіть не знаю, хто там був спонсором – це були якісь люди Павлова. База – так, відчувалося, що давня була, ще задовго до розвалу Союзу побудована. Але умови тоді були приблизно рівні для всіх, це тепер у суперклубів такі бази, які європейським грандам не снилися. По грошах – ті ж 1000 доларів були, хіба що Павлов міг мотивувати преміальними – різними під різних суперників.

– Паралельно з переходом в Дніпро ви отримали і запрошення в збірну України …

– Ми якраз зіграли черговий матч чемпіонату, в якому я забив м’яч (швидше за все, у Вінниці проти Ниви, 2: 0 – прим. А.В.), мені як в роздягальні сказали – навіть і не повірив спочатку. Коли зрозумів, що не жартують, звичайно, дуже зрадів.

– Перші роки існування збірної були затьмарені безгрошів’ям і організаційними проблемами. Невже навіть при цьому відчувалася гордість, особливий дух національної команди?

– Ні, все це було – радість, гордість, підйом духу. А організація – так, що було, то було. Що говорити, якщо я навіть футболки на пам’ять собі не залишив! Нам їх видавали перед матчем, потім забирали, прали, потім на наступний матч знову видавали. Не було ні тренувальної екіпіровки, навіть в бутсах клубних на поле виходили.

– Дебютувати вам випало в матчі проти ОАЕ на нейтральному полі – в Німеччині. Думалося тоді, що в цій країні на ПМЖ опинитеся?

– Та ні, що ви! .. Це теща захотіла в Німеччину, а я що? 🙂 Матч важкий був, грали в передмісті Мюнхена на маленькому стадіоні. Глядачів зібралося десь із тисячу, місцеві жителі. Відіграли тихенько, наче матч предсезонки за клуб. Мені, правда, вдалося тоді в першому ж матчі відзначитися голом – на останній хвилині я зрівняв рахунок, і Україна з Еміратами розійшлася нічиєю 1: 1. Назад поверталися не без пригод – нам треба було ще поїхати на збори (по-моєму, в Болгарію), але через поломку автобуса на добу змушені були затриматися в дорозі.

– Далі збірної мав бути старт у відбірному турнірі до Євро-96. Кажуть, в домашньому поразці від Литви винен конфлікт між тренером збірної і Динамо, яке в той час готувалося до матчу Ліги чемпіонів зі Спартаком. Мовляв, через це в матчі зіграло всього пару динамівців, і він вийшов зім’ятим.

– У цьому щось є, адже динамівці і справді були кращими в країні, їх не вистачало. Та ще й нефарт якийсь – ми в тому матчі литовців «возили», але у нас нічого не «влетіло», а у них – мало не все. Взагалі, були тоді проблеми з організацією. Той же Протасов – жарт сказати – з Японії прилетів зіграти за збірну, але через усіляких організаційних зволікань прибув лише «з корабля на бал» – прямо перед матчем. А якби він і інші наші зірки прибутку заздалегідь, щоб мати можливість підготуватися ?! Вони були сповнені сил і бажання допомогти, але викликати їх не поспішали – валюта …

– Щоб скинути тягар невдач, збірна вилетіла в Південну Корею – зіграти два товариські матчі з тамтешньою збірною, очолюваної земляком Бишовцем. Як гралося з постійними учасниками чемпіонатів світу?

– Це якраз після матчу з Литвою нас повезли, щоб розвіятися. Повинні були ми їхати з Базилевичем, але його буквально зняли з літака і … з посади. Ми сіли в літак в повній неясності, делегацією керували Микола Павлов і Володимир Мунтян (він тоді олімпійську збірну очолював). А тут летимо – літак почало трясти. Я ще пожартував – мовляв, Базилевич знав, на який літак не сідати (в 1979 році, коли Пахтакор розбився на Ту-134 під Дніпродзержинському, його головний тренер Базилевич випадково не поїхав тим рейсом, – прим. А.В.). Жарти жартами, а в ту секунду було страшно. Добре, що нормально долетіли.

– Кажуть, Бишовець істотно допоміг в організації цього турне …

– У нього тоді були проблеми в збірній, і щоб продовжити контракт, треба було зіграти пару переконливих матчів. До речі, був незграбний момент, коли він нам казав, щоб ми увійшли в ситуацію і не викладалися – мовляв, нам сили в більш важливих матчах знадобляться. Хлопці, звичайно, не звертали уваги, грали з бажанням і самовіддачею, але ми в підсумку двічі поступилися – 0: 1 і 0: 2.

– З точки зору сьогодення, не так-то й соромно поступитися корейцям – вони адже стільки на чемпіонатах світу пограли. Той же Хон Мюн Бо, який забивав нам, – Глибище, учасник чотирьох мундіалі ...

– Ні, по грі вони не вразили. Повірте, якби вони були сильніші, то при рідних глядачах і суддів виграли б попереконливіше, ніж в 1-2 м’ячі. Напевно, нас просто навантажений графік з матчами і перельотами занадто втомив.

– Але все ж поїздка була корисною? Адже відразу кілька учасників тих матчів пізніше в Кореї та інших чемпіонатах країн Азії пограли – Савченко, Коновалов, Нагорняк … Вас, до речі, корейці не запрошували?

– Ні, але якби і запрошували – я б не поїхав. У них нудно – все роботизовані і передбачувано.

– Щоб ви не сказали, ось спілкувався я з одним нашим легіонером, так його там тренер палицею побив. Лише завдяки юристам ситуацію розрулити.

– Ну, це робочий екстрім. А життя там не наша. Звичайно, цивілізація тамтешня вразила – можна сказати, ми все саме там вперше в житті в нормальній готелі ночували.

– Так вийшло, що ті чотири матчі восени 1994-го залишилися для вас останніми в збірній …

– Що вже тут поробиш … Я незабаром втратив місце в основі Дніпра, а як могли мене при цьому в збірну викликати? Далі ж прийшли Сабо, Лобановський, заграли динамівці. З ними мені вже нереально було конкурувати.

«Черкаські ковбаси працювали на благо футболу»

– Той період в історії Дніпра і вітчизняного футболу – один з найцікавіших, але, в той же час, і недомовлених. Дніпро взяв бронзу, дістався до фіналу Кубка України, але амбіцій босів клубу це вже не могло задовольнити. Чи вважаєте, команда була гідна більшого?

– Звичайно! У чемпіонаті нам просто не пощастило, часто ми були близькі до успіху, але нас придавлювали. У фіналі з Шахтарем лише по пенальті все вирішилося … Так вже вийшло, що саме мені не пощастило тоді вирішальний 11-метровий не реалізував. Штанге мені після того прямо сказав (ніколи більше такого ніде не чув) – мовляв, «я тебе розумію, але шукай собі нову команду». Так я і опинився списаним, хоча починав при Павлові ніби й непогано.

Взагалі, якщо чесно, я саме в Дніпрі і грати в футбол почав. До того виступав в скромних командах, які борються тільки за виживання. Там футболу навіть і не нюхав – тільки штовхайся попереду і чекай довгого пасу. А в Дніпрі грали майстри. Так що там, професора! Полунін, Дирявка, Максимов – що ні людина, то брила! Та й я тоді був на піку, Павлов запросив після дуже хорошого сезону за Буковину. Але взимку він з четвіркою лідерів перебрався в Динамо, команду спочатку вів Лисенко, а потім запросили Штанге.

Бернд, чесно кажучи, не був сильним тренером. Швидше – організатором. Якщо за щось йому і слід сказати спасибі, так за те, що хлопців наших за кордоном спробував влаштувати. Але все ж клуби були не найкращими, тому тільки Скрипник заграв на гідному рівні. А у нас же були справжні зірки! Ковальця запхали в Твенте: його б в кращому віці – в хороший чемпіонат, була б знаменитість! І так багато …

– А у вас була можливість виїхати за кордон?

– Звичайно. Але все у нас робилося якось несолідно. Так – дзвонили, говорили, що є варіант, а далі – тиша. З несерйозними людьми і справи не хотілося мати. Той же Скрипник – якби його вели «західні» люди, справжні агенти, він би відразу гідні умови отримав. А так – гравець найвищого класу отримував менше всіх в історії Бундесліги! Добре, що показав себе відразу як професіонал, і з часом сам клуб переглянув умови.

– Нехай навіть у вас не склалося з Дніпром, але все одно ваш наступний перехід здивував. З третьої команди країни – і в першу лігу!

– Звали в рідну Буковину – Школярів задумував її знову в «вишку» підняти. А я хотів побути з сім’єю, ось і погодився. Тепер розумію, що треба було ще у вищій лізі пограти – і запрошення були, і сили були. Ми тоді, до речі, друге місце зайняли, але через скорочення вищої ліги залишилися в першій. А далі ентузіазм пропав … Пізніше я перейшов у вінницьку Ниву – недавній учасник Кубка кубків теж був в першій лізі і теж мріяв про повернення в еліту. Грали під керівництвом Яворського, але грошей не було, і теж підвищитися в класі не вдалося. А ось ФК Черкаси, мій останній професійний клуб, в вищу лігу не пустили. Повинні були виходити, але доважили ще перехідною матч. Суперник був сильний, «потрапили» і теж залишилися в першій лізі. На наступний рік знову були в зоні виходу, але знову вищу лігу скорочували. Ось такий я невдаха – 3-е місце, 2-е місце, а вийти в «вишку» так і не вдалося.

– Але ж міцненька команда була в Черкасах!

– А то! У нас був спонсор – ковбасник. Нічого для команди не шкодував. Завдяки його м’ясозаводу склад був пристойний. Столовицький досвідчений грав, брати Грицаї – Олег і Олексій. До речі, менший грає ще?

Так, змінив Арсенал на Зорю.

– Молодець який! Привіт йому. І тоді вже “гравчищем” був, хоч і молодий зовсім, і тепер марку тримає. І брат його, Олег, відмінно грав. У нас найкращим бомбардиром був. Шкода, в Дніпрі біля нього не зрослося.

Та невдача з Черкасами мене, напевно, зламала. Втомився я від України, від наших порядків, що все в верхах вирішується, а ти як ні при чому. А тут варіант з Німеччиною з’явився, ось і переїхав. Правильний крок був чи ні, навіть не знаю. Міг би зараз десь в українському футболі працювати. А міг би й не пробитися.

«У США грали за їжу»

– Давайте про загальне. Хто найсильніший гравець, з яким довелося пограти?

– Полунін і Максимов. Бувало, мчиш вперед – не встигаєш навіть подумати, що добре б сюди пас, а м’яч вже летить. Розумні гравці, у них все ходи були наперед продумані.

– Про прикордонних командах радянської України ходять легенди – мовляв, як тільки на міжнародний матч за кордон виїжджали, так відразу контрабандою все сумки набивали …

– Це в нинішні ситі часи так кажуть. А тоді щоб добре жити, всім треба було крутитися. Адже ми не були занадто багатими – як і звичайні люди. Пам’ятаю, в Америку поїхали в турне, то коли в літаку роздавали колу, все сумки бляшанками набили, щоб вдома рідні змогли її спробувати.

Ми в буквальному сенсі грали за їжу – організатори зробили нам проїзд, проживання, але щоб харчуватися, нам треба було багато матчів зіграти. Так і грали практично кожен день – то зі збірною перуанців США, то зі збірною мексиканців США … Зіграємо – і вирушаємо їсти в Макдональдс з місцевими роботягами.

– Додому після «принад» головною капкраїни все повернулися? Карпати ось в ті ж роки з’їздили в США, так один гравець відмовився повертатися і попросив притулку і ПМЖ в Америці …

– Я міг і так залишитися – у мене в Філадельфії батько жив.

– У самій Філадельфії? Так це ж столиця «щіріх» американських українців! Це ж Юкрейніен Нейшінелс з братами Чижович!

– А ми і з ними грали. Ми з купою команд переграли, і всіх майже обігравали.

– Який найбільш зірковий гравець, проти якого довелося пограти?

– Коли Клінсманн після ЧС-2006 очолив Баварію, вона з нашої аматорською командою контрольний матч грала. Швайнштайгер був, більше нікого такого й не пригадаю. У наших краях часто команди Німеччини, Англії збори проводять, хоч мені і за 40, але з багатьма пограв.

– В опусах футбольних журналістів часто малюють ідилію – як футболісти за великими тренерами буквально кожне слово конспектують. У вас був в життя такий фахівець, що кожне його слово хотілося слухати?

– Траплялися хороші тренери. Як людина – Школьников був дуже хороший, розумів гравців, міг одним словом на гру налаштувати. Як тактик, Богуславський був дуже хороший. Ось якщо їх об’єднати – вийшов би Павлов. Для мене – найкращий тренер.

Взагалі ж, не в образу, серед наших тренерів одиниці сильні в тактиці, тому ми і самому потрапляння на чемпіонат Європи до сих пір радіємо (нехай і потрапили туди навіть не через кваліфікацію). Складно знайти українського тренера, який міг би, як німецький, гравцеві в голову купу інформації вкласти – куди бігти, як пасувати, як проти різних суперників грати. У нас одна установка – дві години на обороні триматися, тому м’яч тикати, вперед штовхнути безадресно. Мені краще, що говорили: «Ти, це, йди вперед, обов’язково гол забий». Ось і вся установка. А в Німеччині тренер гравця пичкає інформацією настільки, що той поінформований про всі особливості опонента, знає до дрібниць, що йому робити і як під час гри перебудовуватися.

«Уболівальники тільки в суботу за Нюрнберг. В інші дні – за нас!»

– Давайте повернемося в 2000 рік. Чому все ж вирішили залишити український футбол, де у вас було ім’я, і ​​виїхати за кордон?

– Нашим футболом я «наївся». У нас все вирішується в Києві – граєш-граєш, а тебе «топлять». У якийсь момент вирішив, що з мене вистачить, сім’я зібралася – і емігрували.

Гортаючи свої архіви, згадав, що ви з якимись проблемами залишали Україну. Якісь бюрократична тяганина були?

– Навіть і не пам’ятаю … А-а-а, так, мені міжнародний трансфер федерація затримувала. У Німеччині ще в ті часи навіть переходи в аматорських лігах серйозно моніторились. Але виникла проблема пізніше, я ж їхав в еміграцію, не думаючи про футбол. В Україні від футболу втомився, тренером себе не бачив тоді, ось і влаштувався на звичайну роботу. Так як оселився в Німеччині, пов’язана вона була з автопромом – для БМВ елементи салону робили. Але про мене почули в діаспорі, і тренер однієї з команд, виходець з Казахстану, попросив його команді допомогти. Так я і повернувся в гру. Суто щоб форму підтримувати і завчасно не постаріти.

– І яка вона, німецька глибинка? З чемпіонатом, скажімо, Чернівецької області можна порівняти?

– Ну, от візьмемо моє містечко – Амбер. Населення – тисяч 50, в семи кілометрах від Нюрнберга. Так ось, в нашому місті і окрузі близько семи тисяч команд. Найрізноманітніших – дитячих, дорослих, жіночих, ветеранських.

На наших матчах і 10 тисяч глядачів бувало. Всі приходять – діти, бабусі … І з чужої командою майже стільки, скільки з нашої, уболівальників приходить.

– В Україні, схоже, глибинка досі «по-старому» вболіває – за Динамо, Шахтар, а свої – на другому плані. А у вас?

– У нас теж вболівають за найближчу велику команду – Нюрнберг. У суботу вся округа на його матчі в Бундеслізі їздить. Але ж в інші-то дні вболівальники з нами!

– І яким футболом балуєте своїх шанувальників?

– За моїми відчуттями – наша регіональна ліга (5-6 за рангом ліга Німеччини) зрівняється з української другий. Німецькі любителі – з українськими професіоналами. Судіть самі: у нас постійно проводять збори серйозні клуби – не тільки німецькі, а й закордонні. Навіть з Англії приїжджають. Вони, природно, розминаються на місцевих аматорах. Так ось, нерідко, любителі їм «накидають».

– Наші команди обласних і районних ліг нерідко грають на справжніх «городах», переодягнутися ніде, стадіони застарілі. У Німеччині любителям більше благ дістається?

– Звичайно. Стадіони постійно нові будуються, команді тільки приходь – і грай. Оренда доступна, за стадіоном працівники стежать добре. Я навіть сам не знаю, звідки це все береться. Напевно, держава на фізкультуру гроші виділяє.

– А команди за рахунок чого існують? Самі гравці скидаються?

– Члени клубу, як пайовики, раз на рік вносять цілком доступну суму – припустимо, 10 євро. А так як членами клубу є багато жителів нашої місцевості, суми цілком вистачає на нагальні витрати.

«Шукати« Шиндер» або «Нойштедтер» – це лотерея»

– Судячи по збірній Німеччини з «Озіл» і «Хедіра», в країні (та й у футболі) чимало емігрантів. А у вас хто – мусульмани, африканці, радянські люди?

– Близько 10% міста – вихідці з Казахстану. Навіть команди «радянські» є, де російськомовні гравці зібрані. Одну можу назвати – Сіменс називається на честь заводу, що колись був її спонсором. Але грають там хлопці з СРСР.

– У нас зараз нова мода – все носяться з ідеєю шукати в Німеччині уродженців України або їх нащадків, щоб потім за збірну загравати. Нойштедтера багато хто мріяв побачити в синьо-жовтій формі на Євро ...

– А хто він? Я навіть такого не пригадаю … А-а-а, Шальке … Скажіть, а що, своїх не можна виростити?

– Ідея зірвати джек-пот – вона ж окрилює. Тим більше, Шиндер мало не з Регіонал-Ліги в Таврію перейшов і відразу став одним з відкриттів чемпіонату України.

– Я про нього в Німеччині і не чув. Ну, це ж і справді лотерея. Можна, звичайно, гравця знайти, але ж своїх же готують, роками за ними стежать. Навіщо тоді все це – підготовка, ДЮСШ, клубна академія?

– Наші люди там, в Німеччині, ще не навчили «аборигенів» нашенського звичаїв?

– Та що ви! У них поняття немає, щоб щось за гроші нечесним шляхом зробити! Ніхто не повірить, але ні поліцейському, ні службовцю тикати хабар немає ніякого сенсу! Наведу приклад. Я тепер суджу місцеві змагання, і в одному з матчів трапилася підставі. Так ось мені довелося аж до Мюнхена їздити, давати пояснення. Тренера довічно дискваліфікували, команду – на рік, а 17-річного хлопчину, який, може, і не в курсі справ був, – одразу на три роки!

– Перерахування хоча б самих іменитих зірок, що вийшли з баварського футболу, зайняло б у мене цілу сторінку. Звідки така велика кількість талантів?

– Тут у кожному селі є команда. Діти зі школи – з садка з м’ячем. Під все грають – є в наших краях сильна тенісна школа, є баскетбольний та хокейна команди, інші види спорту розвиваються, але все-таки футбол – №1.

Головне ж, в моєму розумінні, – тут люди на футбол приходять, щоб отримати задоволення. І на трибуни, і на поле. Ось у нас вболівальники хочуть образити гравця, порадіти чужій невдачі. А тут кожну вдалу дію оплесками зустрічають. І хлопці грають для радості. Я ж теж в любителі пішов не за грошима, працюю на звичайній «цивільної» роботи для сім’ї. А в команді я душею відпочиваю, граю, щоб форму підтримати і з друзями поспілкуватися.

– У всьому світі німців поважають як професіоналів у всьому. Перебування в Німеччині не перетворило це в простій стереотип?

– Ні. Вони і справді вміють все організувати добре. В аматорській лізі тут більше порядку, ніж в нашій вищій лізі чи збірної першої половини 90-х. Всі культурно, продумано, доглянуто.

– Українських і німецьких тренерів можна порівнювати?

– Без образ, але у нас не так багато хороших тактиків. Може, Лобановський таким був – не знаю, у нього не грав. Решта ж були більше психологами, мотиваторами, завгоспами. Але зробити особливо хороший розбір гри, пояснити гравцеві, що йому робити і як удосконалюватися – це дуже небагатьом дано. А в Німеччині все не так. Тренер не буде в інтерв’ю журналістів об стінку розмазувати, гравців не стане «вмочати» без причини. Подивіться на Льова – кожного суперника на «запчастини» розбирає, все до дрібниць вивчає. Але ж він – тільки продукт великої футбольної школи. Ось тому у них футбол – як злагоджений механізм, а у нас – два паси назад і довгий в нікуди.

– При всьому при цьому, кілька українських гравців по-справжньому зробили собі ім’я в Німеччині …

– Так, і все, крім, хіба що, Вороніна, – мої колишні одноклубники. Ось візьмемо Скрипника – коли прибув до Німеччини, то отримував найменшу зарплату в історії Бундесліги! Але все своєю грою домігся. Максимов в фіналі Кубка забивав, Полунін добре пограв. Але ж той же Скрипник – хороший гравець, але у нас були більш яскраві зірки! Скільки гравців за кордоном так і не пограли, або ж обмежилися якимось ближнім зарубіжжям. Будь у них хороші агенти і порадники, вони б в Німеччині зірками стали!

– У 1994 році ви дебютували як гравець національної команди України саме матчем в Німеччині. Відразу ж гол Еміратам забили. Чи думали тоді, що тут опинитеся?

– До речі, грали той матч в таких же місцях, де я зараз живу. Грассау, Передмістя Мюнхена. Тихий стадіончик, вболівальники – як наші, місцеві, тихі. Ні тобі хуліганів, ні тобі п’яниць – патріархальна ідилія.

«Треба на футбол йти, як на свято»

– Ви їхали до Німеччини, розраховуючи на порядок і зручність життя. Це і отримали?

– Мені 44 роки, а я до цього літа ще на любителях бігав. Звичайно, тут все зовсім інакше – для людей робиться. Наведу приклад. Наше містечко – всього-то якихось 50 тисяч жителів. Але в нашому окрузі кілька тисяч команд – дитячих, аматорських, жіночих, професійних. Країна багато інвестує в спорт і футбол. Будуються футбольні стадіони, баскетбольні майданчики, і люди тягнуться до спорту. Ви не подумайте, у них теж є комп’ютери і інші спокуси сучасного життя. Але коли ми граємо дербі в першості Баварії (аналог нашого чемпіонату області), то збирається старі й малі з нашого міста, та ще й з командою гостей купа вболівальників приїжджає. 10 тисяч на матчі буває! У нас Буковина, яка в першій лізі гідно грає, стільки не збирає. Я адже в курсі, постійно сайт читаю, матчі дивлюся.

– У Німеччині стежте за нашим Євро? У розповіді тамтешньої преси не повірили?

– Так я ж з України, що вони мені про неї можуть розповісти ?! Звичайно, я навіть не чекав, що ми так добре проведемо цей турнір. І стадіони красиві, і матчі відмінні – всі тільки й говорять, що це найкращий турнір в історії за напруженням! І люди добре хворіють, ніяких тобі ексцесів, тьху-тьху-тьху …

“Збірна наша, чесно кажучи, розчарувала. Пас назад, пас назад, довга вперед …” Але ось збірна наша, чесно кажучи, розчарувала. Роки йдуть, все змінюється, а ми – все такі ж. Пас назад, пас назад, довга вперед … Я теж зрадів перемозі над Швецією, але ж це найгірші команди грали. Читаю українські сайти, дивлюся телебачення, як «експерти» кричать. Слухаю і думаю, а ми що – чемпіонат виграли? З групи вийшли? Так, жереб, так, суддя лажанулся … Але ж ми не вигравали навіть на той момент, нас би навіть нічия не врятувала.

– Добре, ми все захоплюємося збірної Німеччини. Немає питань, красені. Але звідки це все береться? Що порадите у них перейняти?

– Наводжу приклад: моє містечко, мій регіон. Маленький, але всюди стадіони, всюди діти з юних років в футбол грають. Ви на кожному кроці будете бачити футбол – там хлопчина жонглює м’ячем, там прості дядьки в «дир-дир» рубаються. Ось і виходить, що нація спортивна і люди здорові, а вже серед них можна і купу талантів знайти. Шансів більше.

А взагалі, в Німеччині до футболу ставлення геть інакше. Люди приходять на стадіон отримати задоволення. Причому, і гравці, і глядачі. Мрію, щоб і в Україні так було.

Артур Валерко, Football.ua

***

26.08.94

Мюнхен, Німеччина. Муніципальний стадіон. 1 000 глядачів. +°C.

14 (матч збірної України). Товариський матч

Україна – ОАЕ – 1:1

Арбитри: Херман Альбрехт (Німеччина).

ОАЕ: Рашид, Хассан, Рахман, Хусейн, Ахмед, Ісмаїл, Мохамед, Аль-Тальяні (Хаміз Саад, 74), Алі Хассан, Адель Ахмед (Бахіт, 46), Бахіт Саад.
Тренер: Антонін Пехнічек.

Україна: Вороб’єв Валерій, Телесненко Андрій, Беженар Сергій, Леженцев Сергій, Хомін Андрій, Коновалов Сергій, Попов Сергій, Сак Юрій (Михайленко Дмитро, 46), Ковалець Сергій, Шкапенко Павло (Скаченко Сергій, 80), Фінкель Борис.
Тренер: Олег Базилевич.

Голи: 1:0 – Бахіт Саад (45), 1:1 – Фінкель Борис (90).

***

Україна – Литва (матч відбірного турніру до Євро-1996)

07.09.1994. 19.00. Київ. Республіканський стадіон. 20 000 глядачів. + 22 ° C.

Арбітр: Бо Карлссон (Швеція).

Асистенти арбітра: Пер-Олоф Сталь і Кеннет Петерсон (обидва – Швеція).

Резервний арбітр: Крістер Фелльстрем (Швеція).

Україна: Тяпушкін Дмитро, Скрипник Віктор, Сак Юрій (Ковалець Сергій, 8), Євтушок Олександр, Попов Сергій, Петров Ігор, Похлебаєв Євген (Нагорняк Сергій, 59), Максимов Юрій, Фінкель Борис, Протасов Олег, Коновалов Сергій.

Запасні: Жабченко Ігор, Полунін Андрій.

Тренер: Базилевич Олег.

Литва: Стауче Гинтарас, Жюкас Томас, Сукрістов В’ячеслав, Терешкін Андреус, Вайнорас Раймонд, Вайнейкіс Роландас (Стонкус Рамунас, 79), Гудайтіс Неріус, Іванаускас Вальдас, Стумбріс Ірмантас, Суйка Арунас (Жута Аудрюс, 54), Скарбалюс Аурелюс.

Запасні: Міка Арунас, Жалус Робертас, Поскуса Маріус.

Тренер: Альгімантас Любінскас.

Голи: 0:1 – Іванаускас Вальдас (52), 0:2 – Скарбалюс Аурелюс (60).

***

16 Товариський матч

Південна Корея – Україна – 1:0

11.09.94. Каннын. Городской стадион. 22 000 зрителей. +°C.

Арбитр: Кван Йом Ким (Корея).

Южная Корея: Ким Бон Со, Хон Мюн Бо, Шин Хон Чжи, Ким Сан Хон, Ли Ки Хун, Ли Ми Сун, Юн Йон Хван, Се Джун Вон (Ким До Кун, 46), Но Джун Юн, Чо Джун Хо, Хван Сун Хон (Се Юн Вон, 74).
Тренер: Анатолий Бышовец.

Украина: Савченко Владимир, Скрипник Виктор, Коваль Александр, Дирявка Сергей, Попов Сергей, Полунин Андрей, Похлебаев Евгений, Финкель Борис, Кривенцов Валерий, Коновалов Сергей, Максимов Юрий (Нагорняк Сергей, 46).
Тренеры: Николай Павлов и Владимир Мунтян.

Голы: 1:0 – Хон Мюн Бо (77, пенальти).
Удалены: нет – Похлебаев Евгений (55).

***

17 Товариський матч

Південна Корея – Україна – 2:0

13.09.94. Сеул. Олимпийский стадион. 40 000 зрителей. +°C.

Арбитр: Ли Сан Кван (Корея).

Южная Корея: Ким Бон Со, Хон Мюн Бо (Ю Сан Чул, 46), Чой Юн Ил, Ким Сан Хон, Ли Ки Хун, Ли Ми Сун, Юн Йон Хван, Се Джун Вон, Син Тай Йон, Чо Джин Хо (Се Хью Вон, 65), Парк Кун Ха.
Тренер: Анатолий Бышовец.

Украина: Савченко Владимир, Скрипник Виктор, Коваль Александр (Евтушок Александр, 46), Дирявка Сергей (Нагорняк Сергей, 74), Попов Сергей, Полунин Андрей, Похлебаев Евгений, Максимов Юрий, Кривенцов Валерий, Коновалов Сергей, Гусин Андрей (Финкель Борис, 46).
Тренеры: Николай Павлов и Владимир Мунтян.

Голы: 1:0 – Чо Джин Хо (30), 2:0 – Парк Кун Ха (60).

***

10 лютого – історичний день для українського і буковинського футболу

***

Вам також можуть сподобатися Ще від автора

Ваш коментар

Ваш электронный адрес не будет опубликован.