Цуркан: Намагаюсь використати німецький досвід у буковинському волейболі
Знайомимось ближче із заступником голови Чернівецької обласної федерації волейболу В’ячеславом Цурканом, чия донька Оксана нині грає у німецькій лізі.
В’ячеслав Цуркан народився у Кельменцях, проживає у Чернівцях. Закінчив Чернівецбкий національний університет (прикладна математика). Працює у фірмі «ProZa», займається програмним забезпеченням, автоматизацією бізнесів, виробничих процесів, ресторанів, складів тощо. Під час позачергової звітно-виборчої конференції обласної федерації волейболу, коли Юрія Тесліцького на чолі цієї громадської організації замінив Іван Васкан, був обраний віце-президентом федерації.
До вашої уваги інтерв’ю з В’ячеславом Івановичем.
– Чи займалися Ви в дитинстві волейболом, іншими видами?
– Звичайно. В дитинстві займався всіма видами спорту, тобто немає питання яким видом конкретно. В наш час зараз діти менше займаються спортом, більше за комп’ютерами сидять ,а ми в свій час: зима – хокей граємо, влітку – футбол, баскетбол, теніс, настільний теніс, тобто всі види спорту, які існують, всіма займався. Навіть влітку – хокей на траві, побачили показовий матч у Кельменцях, клюшки подіставали, м’ячик знайшли і вже граєм по асфальту. Тобто ні дня без спорту. І завжди хотів волейболом займатися, але так в дитинстві склалося, що пішов до музичної школи і заборонили грати, через те, що пальці будуть забиватися. Тому волейбола грати почав у 35.
– Які найбільші досягнення в спорті?
– Ну, які найбільші досягнення? Найбільші досягнення те, що приймаємо участь, щось виграємо, щось програємо… Ну, з «Мрією» минулого року зіграли і вийшли в фінал. Зараз більш орієнтований на ветеранський, на команду «Нива».
– Що зараз для Вас значить волейбол?
– Дуже багато що значить. Чому? Тому що і дітей віддав у волейбол, що одна дочка грає, і друга, сам граю, інколи вдома навіть кажуть: «Може, нам волейболу трохи не вистачає», ось, тобто і дивимось, і граємо… Сам граю, і в федерації, зокрема, займаюсь організаційними питаннями… Тобто волейбол посідає вагоме місце в моєму житті. А по спорту, в принципі спорт – що для молодого покоління, що для старшого, що важливо? Спорт – це школа лідерства. Це ми постійно так розмовляємо із моїми ровесниками і т.д. Спорт дає можливість людині проявити себе в майбутньому, взяти на себе відповідальність, прийняти рішення… Філософія спорту – це дуже позитивно, тому всі діти мали би займатися спортом (які можуть, звісно). Ігрові види спорту, так як волейбол, наприклад, класні тим, що тут ще потрібно вміти працювати в команді. В будь-якій роботі, де би не були, де би хто не працював – вміння працювати в команді – це дуже важливо, а де ми ще навчимося, як не на грі. Що ще є дуже цікавим з досвіду – те, що як людина веде себе в грі, так вона буде вести себе і в житті. І тому гра проявляє всі якості: хтось лідерство проявляє, хтось сподівається на когось іншого. Гра дає можливість розкриватися, вчитися.
– Чому погодилися тягнути цю громадську роботу?
– Ну, хто як не ми? Завжди можна опустити голову і сказати, наприклад: «Дасть Бог, мене ніхто не зачепить», а можна самому брати участь. Є можливість допомогти, є бажання зараз реалізувати якісь ідеї в розвитку дитячого волейболу. Це знову ж питання – брати на себе якусь відповідальність, якусь роботу. Є люди, які думають, щоб ця відповідальність обійшла їх стороною, або ти береш і робиш. Питання стоїть не в тому, що взяв на себе цю роботу, питання в тому, як правильно допомогти організувати цю роботу.
– Які функції входять в цю роботу?
– Функції: я займаюсь організаційною роботою, потім в мене виникла ідея із журналістом, я підійшов до Івана Георгійовича і кажу: «Дивись, є ідея взяти журналіста у федерацію, наприклад, з 1-го, або 2-го чи 4-го курсу, і даємо можливість розвиватися, а з іншого боку ми закриваємо питання інформаційного забезпечення». Що входить в інформаційне забезпечення – я зі свого боку купив камеру, почали транслюватися матчі (вирішальні матчі транслювались з 2011 р., у т.ч. на телеканалі «Чернівці» – прим. SportBuk.com), люди почали цікавитись, дивитись, і вже чую питання: «Коли вже нас виставите?». В цьому році вже є людина,яка займається цією функцією. Ми вже можемо з нею співпрацювати більше: щось вона закине, щось я. Збільшується коло охочих допомагати в цій справі. Скажімо, 3 роки тому Іван Георгійович Васкан сам все тягнув. Бачачи це, я вніс таку пропозицію. Чим більше буде людей, які готові щось вкласти в цю справу і зробити популяризацію волейболу більшою, тим краще.
Зараз цікавить мене більше дитячий волейбол, тому що ветерани будуть грати, тому що вони це люблять – вони вже волейболісти, а дитячий… Зараз виходять нові гравці із ДЮСШ, де працює Серафім Михайлович Синицький – супер, класно! Вже хлопчики вчаться, вже їх розбирають в якісь команди, тобто гравець вже пішов, росте. Нинішня молодь – це заслуга Сергія Гринька. Він свого часу взяв молодих хлопчиків і на Цегельному заводі їх тренував (за домовленістю між облспортвідділом та президентом ВК «Будівельник» Василем Ватаманюком, завод надавав базу, тренерів взяли на зарплату в ДЮСШ облспортвідділу – прим. SportBuk.com). Більшість тих, хто зараз грає, є його заслугою. Це ті гравці, яких він 5-6 років тому взяв під своє крило.
Коли це все зупинилось – зупинився приток. Тому зараз цей приток компенсують сьогоднішні команди. З’являються дитячі команди ДЮСШ. Ми не те, щоби за чисто професійний волейбол, ми за любительський. Я бачу зараз організацію волейболу в Німечинні. Скільки там команд…У них у районній лізі грає більше команд, ніж у нас грає в Чемпіонаті області. В них кожна ліга по 9 команд, і цих ліг лише на Загсен, навіть на район Дрездена порядку 80-90 команд. Це ті, що беруть участь у лігах. А ще є міські змагання, любительські змагання, 3х3 (3 дівчини/3 хлопці), мішані команди. Тобто змагань багато…
– Розкажіть, будь ласка, про сім’ю.
– Я, дружина, дві доньки. Дочки – волейболістки. Дружині також доводилось інколи грати, коли дівчата не хочуть.
– Це був вибір доньок – грати у волейбол, чи Ваше рішення?
– В принципі, що таке вибір дитини? Коли прийшов час віддавати, десь у років 7-8, якийсь спорт потрібен. Плавати вона вже вміла, пішли у спорт школу – для гімнастики вже дуже пізно, вже 7 років, і нам вже нічого не світить… Ну, було 2 питання: волейбол і боротьба. Ну, якось боротьба для моєї дочки було за дуже «круто», тому вибір пав на волейбол, хоча я тоді навіть ще не грав, вона вже пішла, і я наступного року почав грати більше.
Менша вже пішла по стопах старшої: теж плаванням займається, обоє плавають гарно, також грає у волейбол. Спорт у житті дітей обов’язково має бути. Старша, наприклад, вчилася в 11 класі і вже казала про те, що менше змагань, треба гарно скласти іспити. Скільки змагань в 11 класі вона ще не мала. Але! Ти повчився, пограв трохи волейбол, сконцентрувався на грі – ти відволікся від навчання. І тоді ти скидаєш з себе це напруження, скидуєш з себе всі турботи. Все: ти тут і зараз. Ти робиш ту роботу, яка потрібна команді. І все, ти скинув з себе зайвий тягар і маєш сили знову вчитися.
– Як виник варіант з Німеччиною?
– Старша донька Оксана вчилась в гімназії №1, там вчать німецьку мову, і мова давалася гарно, дочка мала Шпрех-диплом (високий рівень) – С1, ну, і, відповідно, Німечинна, як варіант навчання. І, відповідно, волейбол: Дрезден – центр волейболу в Німечинні, тому вибір був очевидний.
– Де вона зараз грає?
– Гайценберг, команда SV, це Bezirkliga, вони зараз лідери, вони виграли в тому році клас і вийшли в лігу. Надалі ціль рухатись до Загсенліги.
– Хто їх тренує?
– Є тренер – Штраубер (ми заочно знайомі). Дуже цікавий в плані команд, він у свій час зробив такий крок: стару команду фактично розформував, змінив весь склад і йому казали: «Що ж ти робиш? Ти ж руйнуєш все, що будував». На що він відповів: «Я хочу чогось більшого досягти». І ось прагнення досягти чогось більшого ми бачимо в результатах команд. Вони минулого року програли аж останню гру 1:3, коли за ту команду грали з іншої Бундесліги 3 гравця. Зараз в них з 4 ігор 4 перемоги.
– Чим відрізняється їхнє тренування від наших тренувань?
– Ну, по-перше, тренер дуже цікавий в плані того, що дуже цікаві робить тренування. Відрізняється від нашого, по-перше, інвентарем. Такої кількості інвентарю і такої кількості можливостей в залі… Одного разу я в них був на тренуванні, то вони якісь тумби поставили, а на тих тумбах стоять блокуючі з піднятими руками, і всі атакують і пробують пробити блок. Вони атакують по-різному, атакують захист, блок. У травні у них були п’ятиденні збори, з тренуваннями, і там вони працювали індивідуально над тактичними помилками. І кожне тренування у них не повторюється: треба на «різуху» – працюють на «різуху», треба на техніку – працюють над технікою. Тобто кожне тренування індивідуальне та дуже цікаве.
– Чи легко було відпускати дочку в Німеччину?
– Відпускати завжди важко, особливо той момент, коли приїхали туди і вже здається: «Нащо цього всього?…» Але приходить момент, коли дітей треба відпускати. Коли ти їх відпускаєш, виходить що вони вже стають самостійними, вони приймають рішення, вони починають рухатися, починають створювати щось своє. Вони себе в житті знаходять, мають своє бачення і реалізовуються. Лише таким чином можна подорослішати.
– Як їй було звикнути?
– Безумовно, на початках важко. Все-таки мовний бар’єр. Хоча розуміння було, але більше треба було розмовляти і комунікувати. Спочатку вона в коледжі з іноземцями спілкувалась. А коли вже до університету вступила, то все одно в них спілкування не таке, як у нас, цікавіше.
– Хотіла би повернутись сюди і грати вже тут?
– Якщо зміниться економічне питання, якщо ви будете комусь потрібні, то, звичайно, буде вертатись. Але зараз ціль не так як грати волейбол професійно. В Німеччині, як не дивно, багато грошей не заробиш, що дуже цікаво! Я цікавився, скільки Бундесліга заробляє – 400 євро в місяць. Вони дають безкоштовну квартиру, щось, можливо, на харчування і дають автомобіль. Все! Це забезпечення. І, будь ласка, грайте! Ну, 400 євро я в принципі не розумію… Тому грати краще в Італії, там більш дорогий Чемпіонат. В Росію, звичайно, туди ми не підемо ніколи… В Україні також є можливість. Але ми не орієнтуємось зараз на професійне заняття волейболом. Є можливість, ми так і планували, є можливість пограти, отримати задоволення від тієї гри… Ну, наприклад, вона займалась в другій команді команди, яка грала в Загсенлізі – найвищій в Загсені – це друга команда-чемпіон, але вони не давали їй грати.
– Чому?
– Бо вони всі старші, всім під 30 років, а їй 19-20 років, вона там тренувалася. Вони вибирають команду під свій менталітет. Команда збирається завжди під якийсь настрій команди, в команді мають бути однодумці. І тому її вибір в бік Ганценберга, коли вона передивилась різну кількість команд, і коли вона побачила їхню мотиваційну презентацію і вона до них передзвонила і сказала: «Я хочу у вас грати», а вони сказали: «А ти нам потрібна»… Це набагато важливіше, ніж коли беруть з іншої Бундесліги, тому що вони бачать якусь мотивацію, якийсь ріст. Чим цікава в них організація? В них держава грошей на ігри не виділяє.
– Хіба держава не повинна цікавитись волейболом і виділяти певні кошти?
– Цікавиться, всі цікавляться. Все спонсори. Держава не має відношення до спортивних клубів, вона не має відношення, щоб виділяти на це кошти. Це іде все за рахунок спонсорів. Держава дала можливість спонсорам виділяти певну суму коштів і давати певний податок у державу. В них, наприклад, є зараз 2 спонсори: 1 спонсор дав 40 м’ячів Мольпена, 2-ий дав 3 форми (тренувальна, 2 ігрові, спортивна форма, куртка…) Оплата зала – команда платить за зал. Дуже цікаво вони проводять змагання, що я би використав для Чернівців. Тур – приїжджають 3 команди, в них 9 команд в лізі, і вони грають між собою, та команда, яка відпочиває – судить, тобто вони забирають питання суддів, зокрема, оплати суддів. Вони відправляють своїх гравців для практики і в майбутньому що зможуть судити. Але тут питання: а підсуджувати? Виявляється, що ніякого підсуджування немає, тому що як? Це ж Німечинна. Вони грають по правилам. Потім ще команда, яка приймає, кожен приносить якусь свою їжу і годує ще всі команди. Своїм роблять це безкоштовно, іншим за якусь плату. На початку кожного сезону вони випускають календар і продають їх по 15 євро. Кошти вони можуть потратити на розвиток команди.
– Хотіли би Ви ще якісь ідеї з Німеччини перенести в федерацію?
– Я частково вже відповів. Ну, ще допомагати організаційні моменти вирішувати, дивлюся, стараюсь розповісти, допомогти, вкластися і йти далі, щоб вже по новому можна було це зробити.
– Що стосується дитячого волейболу, який там розвиток?
– Хочу, щоб розвивався дитячий волейбол, зараз збільшуємо кількість тренерів і з федерацією розглядаємо ці питання, яким чином збільшити кількість тренерів, яким чином зацікавити їх тренувати. Збільшиться кількість тренерів – збільшиться кількість дітей, які займаються. Коли в нас у дитячій лізі ДЮСШ є дівчаток 12 команд чи хлопчиків 16, хочеться, щоб цих команд було 30-40 лиш по Чернівецькій області. Вже за цей рік досягли того, що наші команди юнаків і дівчат їдуть на Чемпіонат України дитячої ліги, представлені Чернівці, бо раніше не були представлені. За допомогою влади, вона виділила певні кошти на спортивні школи. Хочемо, щоб розвиток волейболу ішов у Чернівцях належним чином.
– Що ще хотіли би сказати наостанок?
– Розвиток, розвиток і ще раз розвиток волейболу в Чернівцях. Є люди, яким це цікаво, збільшується волейбольна спільнота і, таким чином, популяризувати волейбол.
Розмову вела Ольга МАНЮК, SportBuk.com
***
На Кубок незалежності 2017 приїхали з інших областей і країн (фото, відео)
***
