Сюрпризна «8-березнева» пропозиція для дівчат, які люблять оздоровчі пробіжки

0

Вітання-запрошення для дівчат, які сповідують здоровий спосіб життя і полюбляють оздоровчі пробіжки (прогулянки)!
Традиційно запрошуємо на “восьмеберезневу” пробіжку з сюрпризами;) Дівчата (жінки), які сьогодні, 8.03.17, в період з 19 до 20 год. побігають на стадіоні “Буковина” (попередньо “проанонсувавши” це приватним повідомленням на Facebook), після 20:00 отримають в презент годину безкоштовного катання на “Льодовому майданчику” від Павло Польовий, плюс чай, а також солодке від обласної федерації легкої атлетики;) 
Хлопці (чоловіки), які складуть компанію на оздоровчі пробіжці, також будуть заохочені – можливістю покататися, оплативши лише за прокат ковзанів;) Ну, чай “в комплекті”:) Хто хоче, може взяти і презенти для дівчат, це не заборонено:) А, може, хтось навіть схоче в такій обстановці освідчитись;) 
Кому треба перевдягнутися – Павло Польовий забезпечить місце на “Льодовому майданчику”;)
Підказуйте подругам, разом веселіше;)
І будьмо здорові!;)

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com, 
директор облцентру «Спорт для всіх»

***


ПЕРЕГЛЯНУТИ ФОТО (натиснути на фото):

***

ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО:

***

***

***

***

І теж до свята 8 Березня;)

***

На Гравітоні можна оздоровлюватися в компанії майстра спорту

***

Юрій ГРИГОРЯК: Життя як математика: ніщо не береться «з повітря», ніщо не пропадає безслідно

Юрій Петрович Григоряк – людина з обмеженими фізичними можливостями, як це тепер прийнято говорити. Простіше, у  всіляких офіційних папірцях, – інвалід за зором. Однак за своєю діловою і громадянською активністю, допитливістю, ентузіазмом і оптимізмом пан Юрій дасть фору багатьом «нормальним». Про те, що будь-які реформи треба починати із себе та близьких, не чекаючи на «добрих дядьків», наш герой розповідає читачам «Версій»

Головне, аби сам не махнув на себе рукою

– Мої проблеми зі здоров’ям почалися від народження – вроджена катаракта ока. Передалася мені у спадок від матері. Закінчив Карапчівський інтернат для слабозорих дітей. Там, відверто кажучи, на мене просто махнули рукою: вчився на самі трійки, та ще й до 8 класу сильно заїкався. Займався з логопедом, з учителями – ніщо не допомагало. Вилікував мене тодішній директор школи за допомоги простої вправи: повільно йдеш парком і називаєш усі предмети, які бачиш, – дерево, лавка, пташка…Із часом починаєш іти швидше – і так доти, доки не говоритимеш чітко. Завдяки цьому методу, у 8 класі я вже міг проводити політінформацію, бо хоч учився поганенько, але новинами цікавився завжди і міг детально їх переказати.

Після школи в радянські часи слабозорим одна була дорога – на УТОС. Там моя мама працювала надомницею в картонажному цеху, там же починав і я. Згодом уже цілком заміщав майстра цеху, хоча майстер повинен мати бодай якусь спеціальну освіту. А потім Союз розвалився – і роботи не стало. Аби прогодувати дружину і дітей, брав «кравчучку» й продавав туалетний папір на Калинівському ринку. Таким був початок мого бізнесу. Згодом придбав контейнер, найняв продавця, збудував будинок. Звісно, було важко, але захочеш їсти – будеш працювати. Головне – не опускатися і…  не «махнути рукою» на себе самого!

Людей з УТОСу треба «витягати»

Чому безліч інших сліпих і слабозорих живуть злиденно? Я вважаю, що для змін на краще їх треба буквально «витягати» з УТОСу. Товариство сліпих потрібне, але воно перетворилося на замкнуту й абсолютно відірвану від реальності організацію. Слабозорим необхідна інтеграція, вони повинні жити, як усі інші люди, що їх ми називаємо «нормальними». Так я навчав уже своїх дітей, яким, на жаль, теж передалася моя хвороба. Дочка закінчила з червоним дипломом економічний факультет ЧНУ, син вчиться у коледжі. Один час мої діти «марили» Америкою, самі заповнили документи для отримання віз, прожили там кілька місяців, а потім повернулися в Україну. Сказали, що жити там важче, ніж удома. По-перше, уся розмова в американців тільки про гроші і кредити, безкоштовного нічого немає. По-друге, там ніби й відкрите суспільство, але разом із однаковими правами і можливостями, слабозорі мають і однакові обов’язки зі зрячими. Жодних пенсій і допомог не платять: інваліди теж повинні працювати. Безхатченків – навіть цілих «бомжівських» кварталів у Америці набагато більше, ніж у нас. А ще, будучи в Америці, моя дочка казала: «Не так хочу до України, як хочу в театр». Я змалку водив дітей до театру, на виставки, сам ходжу на літературні вечори.

Окрім театрів та виставок, я здійснив 10 хресних ходів: від Кам’янця до Почаїва, до Хрещатика, до Шипинців, на Аннину гору. Мрію побувати в пустелі «Олешківські піски» і в печерах України. Я навіть згоден був би там працювати – розчищати ходи або щось… Адже бізнес свій уже цілком можу залишити на сина, а сам можу робити те, що мене цікавить.

Ще одне моє захоплення – органічне землеробство: коли ґрунт не копають, «хімією» не поливають, мульчують, а листя не спалюють.

У мене багато різних ідей щодо того, як покращити життя чернівчан, їхнє здоров’я і добробут. Щось мені вдається, щось ні. Я шукаю однодумців, бо наш народ чомусь дуже пасивний, більшості нічого не цікаво, нічого не хочуть робити, а хочуть, аби все було…

Здоров’я – бонус за хороший настрій

Групу оздоровчої ходьби за методикою Олександра Шимка я зібрав 3 роки тому. Ми з другом побачили відео в Інтернеті – і нас це зацікавило. Ми зателефонували Олександрові Шимку, їздили до нього і невдовзі організували майстер-клас для сліпих. Але тоді ця ідея не мала успіху. Потім ми анонсували набір звичайних груп для усіх охочих, але наші люди ну дуже інертні! Тоді я звернувся до ГО «Самопоміч» (саме до громадської організації, а не до політичної партії) і вони мені допомогли з «розкруткою». Крім того, на початку нас постійно виганяли зі стадіону і не дозволяли займатися (а для кого ж тоді стадіон?). Тож звернувся до тодішнього секретаря міської ради Ярослава Кушнірика, і він допоміг нам вирішити цю проблему.

Зараз у наших списках 48 осіб, на заняття регулярно приходить 25-30. Переважно це пенсіонери, які мають проблеми зі здоров’ям. У багатьох з них є позитивні результати. У нас головне не швидкість, головне – йти і дійти до фінішу. Маємо систему бонусів «за хороший настрій» – за посмішки, за теплі тони в одягу (ми завжди одягаємося у жовте і помаранчеве), за оплески (ми кожного учасника на фініші зустрічаємо оплесками, тож останньому аплодують найбільше).

Я хочу поширити методику лікувальної ходьби серед дітей, які у школах звільнені від фізкультури. Взяв би експериментальну групу і вже за кілька місяців порівняв би їхній стан здоров’я й успішність загалом із початковими. Вони обов’язково стануть кращими! Але школи чомусь не пристають на мою пропозицію.

Ми з учасниками нашої групи, за допомоги працівників Краєзнавчого музею, об’їздили всі музеї, які є в нашій області – краєзнавчі, історичні, при школах. Зараз про них мало хто дбає, та вони є значним нашим надбанням! Ті, хто їх створив і доглядає, величезні молодці! Тим більше, що грошей на це ніхто не виділяє, все на «голому» ентузіазмі.

Ще ми шукаємо хореографа для нашої групи, який безкоштовно займався би з нашими пенсіонерами хоч раз на тиждень, і людину, яка допомогла б організувати хор.

«Тупо» просити гроші – соромно

Довгий час я «носився» з ідеєю озвучування творів буковинських письменників для незрячих і художніх творів для дітей. Це не потребує якихось величезних капіталовкладень. Домовлявся з людьми, які готові були працювати, за допомоги тієї ж таки «Самопомочі» навіть озвучили дитячі казки Михайла Івасюка, але для реалізації проекту то немає грошей на промоцію, то всі зайняті виборами, то ще щось.

Так само безнадійно я «надцять разів» звертався до міської ради із проханням провести «круглий стіл» з органічного землеробства, бо ж наші сади й далі обприскують «хімією», двірники досі палять листя, отруюючи нас із вами. Але мене вислуховують, кивають головами і на тому все.

Є в мене ідея і щодо «наболілого» – безкоштовних туалетів у місті. Бо ж як може бути туристично привабливим місто, в якому немає комунальних туалетів? Місцева влада має виділяти гроші на їхнє утримання! От є в бюджеті зайві невикористані мільйони, то нехай їх частинку витратять  на зручності для людей. А ще треба встановити покажчики до цих же туалетів. Ми ж рухаємося до Європи, а не до занедбаного хутора!

Брав я участь і в різноманітних благодійних акціях. Знаєте, тупо ходити і просити гроші – це не діло, я так вважаю. Зробити щось за гроші, які передадуть нужденним – зовсім інша справа. Наприклад, моя донька вчилася в одній групі з онкохворою Вікою Шубкіною. Ми з моєю подругою Валентиною Вістовською-Статник організували кілька акцій на підтримку Віки. Валентина має перукарню, там проводили майстер-клас, продаж сувенірів, діти танцювали. Зверталися, до речі,за підтримкою до студентів музучилища, але ті відмовилися.

Була ще одна акція, надзвичайно важлива для мене – «Від серця до серця», під час якої збирали кошти на апарат для перевірки зору новонароджених. Якби свого часу мене і моїх дітей перевірили за допомоги такого апарата і вчасно (до 1 місяця після народження) прооперували, зараз ми були би повністю зрячими.

28 березня панові Юрію виповнюється 50 років. Найкращим подарунком для нього буде втілення в життя хоча б однієї з його ідей!

8 ідей від Юрія ГРИГОРЯКА:

  1. Зібрати підписи під петицією до міської ради про безкоштовні туалети в парках і на площах Чернівців і про встановлення покажчиків до них.
  2. Озвучити книги буковинських письменників, зокрема Ольги Кобилянської. Та ще озвучити твори для дітей.
  3. Провести «круглий» стіл із впровадження прогресивних методик органічного землеробства.
  4. Практикувати у школах спортивну ходьбу для дітей, звільнених від фізкультури (створити на базі будь-якої зі шкіл експериментальний клас).
  5. Поставити у великих супермаркетах ящики для непотрібних речей (одягу, книг, іграшок, техніки). Ці речі волонтери розноситимуть багатодітним, малозабезпеченим тощо.
  6. Створити сайт адресної допомоги малозабезпеченим чернівчанам і переселенцям. Таким чином можна було б уникнути численних посередників: людина, у якої є непотрібні речі, заходить на сайт, знаходить адресу і телефон тих, хто потребує саме такої допомоги, і безпосередньо передає речі.
  7. При будь-якій церкві, або у виділеному місцевою владою приміщенні створити пункт харчування безхатьків. Сюди магазини могли би постачати продукти, термін споживання яких добігає кінця. Сюди ж могли б привозити невикористану їжу ресторани і кафе. Буває, що в пекарні «не вдалися» булочки чи тістечка (криві, до прикладу). На вітрину магазину вони не пасують, а в такий пункт – саме те.
  8. Гуртку оздоровчої ходьби за Олександром Шимком терміново потрібен хореограф-волонтер, який раз на тиждень займався би з його учасниками найпростішими танцями.

ДАВАЙТЕ РАЗОМ ДОПОЖЕМО ЮРІЮ ЗРОБИТИ НАШЕ МІСТО ЦИВІЛІЗОВАНІШИМ!

Для меценатів або громадських організацій, які захочуть допомогти Юрію Григоряку: його контактний телефон є в редакції «Версій». 

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

***

Вам також можуть сподобатися Ще від автора

Ваш коментар

Ваш электронный адрес не будет опубликован.