Руслана Цихоцька: «Битва слов’ян» для мене – наче казка

Чернівецька легкоатлетка Руслана Цихоцька захищала честь України на міжнародному проекті телеканалу «Інтер» в Аргентині.

У дитинстві вона займалася одразу декількома видами спорту. Потім зупинила свій вибір на легкій атлетиці, в якій фахівці пророчать навіть олімпійське майбутнє. Наразі ж чернівецька легкоатлетка Руслана Цихоцька, чиїм найбільшим досягненням в спорті є перемога на Кубку України в потрійному стрибку, «засвітилася» на всю Україну і навіть в сусідніх державах завдяки участі у міжнародному проекті телеканалу «Інтер» «БУМ. Битва слов’ян», в якому суперниками українців були команди Польщі та Білорусі, а також збірна Чехії та Словаччини.

Сьогодні ми познайомимося ближче з симпатичною чернівчанкою, яка, до слова, крім «Битви слов’ян», має в активі і участь у конкурсі «Міс спорт Україна-2009».

- Руслано, як ви потрапили у спорт?

- До легкої атлетики я потрапила у 6 років. До моєї старшої сестирички Мирослави у школі підійшов тренер Геннадій Сергєєв (тепер – Терехов) і запропонував займатися цим видом спорту. Вона, у свою чергу, привела мене на стадіон. Спершу я бігала середні дистанції. Але після того, як я декілька разів захворіла запаленням легенів, тренер вирішив перевести мене на стрибки.

- Але в ранній юності ви відзначалися не лише в легкоатлетичних змаганнях…

- А, ви про дзюдо? У тій секції ми з Мирославою завядки мамі, яка була добра знайома з тренером з дзюдо та його дружиною. Протягом року я виконала норматив кандидата у майстри спорту з боротьби дзюдо. Там цей рубіж дався набагато легше, ніж в лекій атлетиці (сміється – авт.). Звісно, дзюдо я поєднувала і з самбо, бо це схожі види. А ще декілька разів пробувала виступати у вільній боротьбі, яка теж має певну схожість з названими видами єдиноборств. Траплялося, що змагання з легкої атлетики і дзюдо відбувалися в одному місті. І благо, що не в один день, то я встигала виступити і там, і там, причому вигравала обидва види. Заодно на мені економили, бо витрачали на дорогу на одну учасницю удивічі менше коштів (сміється – авт.). Але прийшов час, коли треба було зробити вибір, і я обрала легку атлетику. Хоча ностальгія за дзюдо досі мучає (сміється – авт.).

- Я намагався «підштовхнути» вас до розповіді про рекордні перемоги у декількох видах спорту на обласних юнацьких іграх…

- Ну, це було давно (сміється – авт.). Наскільки пригадую, у 2001 році я на обласних юнацьких іграх в легкій атлетиці виборола перше місце у потрійному стрибку і друге місце у стрибках у довжину, а також виграла змагання з боротьби дзюдо, самбо і вільної боротьби…

- Напевно, в той час ви рівнялися на колегу по групі Терехова Євгенію Ставчанську, чий юніорський рекорд Європи в приміщенні у потрійному стрибку досі залишається непобитим?

- Коли вона виблискувала, я ще була маленькою, тому особливо й не пам’ятаю її виступи. Хоча, зрозуміло, прагнула досягти таких же результатів. Та й дотепер прагну, бо ще не добралася до її кращого результату 14 м 18 см, який і тепер виглядає пристойно навіть на міжнародному рівні. Хоча хочеться стрибнути і далі. Але це вже як Бог дасть. Все можливе. Терехов давав нам хорошу базу, хорошу техніку. Я, якщо чесно особливо ні на кого не дивлюся, у мене є своя ціль, і я до неї йду.

- З вашою тендітною статурою цілком можна було опинитися і в художій гімнастиці…

- До гімнастики у мене тяги не було. У дитинстві дуже хотіла займатися балетом, але в Чернівцях його не було…

- Ваша мама Ольга Миколаївна доволі завзято вболіває і за вас, і за інших буковинських спортсменів. А як вона сприйняла вашу участь у «Битві слов’ян»?

- Вона сама фактично й «підштовхнула» мене на участь в кастингу. А там вже далася взнаки моя спортивна підготовка. Мамі дуже приємно, що я брала участь у «Битві слов’ян». Дивиться кожну програму. Взагалі від мене батьки можуть очікувати чого завгодно (сміється – авт.). Я намагаюсь зробити своє життя яскравим, веселим. Батьки були дуже задоволені, що я відібралася і поїхала захищати честь України в Аргентині. Щоправда, трішки переживали за довгий переліт. Мама у мене дуже боїться перельотів… А взагалі я могла туди і не полетіти, якби не отримала «благословіння» від директора обласної школи вищої спортивної майстерності Сергія Григоровича Задорожняка.

- ?..

- Просто на ті ж терміни, коли відбувалися зйомки проекту в Аргентині, був запланований Кубок України серед ШВСМ. Як представниця обласної ШВСМ, я зобов’язана була б взяти участь у цих змаганнях. Але наш директор – «золота людина», він сказав, що мене не вистачатиме в команді, але ж з поважної причини – мовляв, в Аргентині ж не відпочивати маєш, а захищати честь України. Одне слово, дав добро на мою поїздку. До слова, пізніше той Кубок серед ШВСМ через фінансові прблеми відмінили. Так що вийшло, як в приказці, що і вовки були ситі, і вівці цілі (сміється – авт.).

- Чи дивилися ви попередні подібні проекти («Ігри патріотів», «БУМ») і що відчували, коли опинилися «по той бік екрану»?

- Не все, але дивилася. І ніколи не думала, що буду сама брати участь у подібному проекті. Це все одно що потрапити у казку. Море емоцій, вражень. Такі проекти однозначно потрібні, бо вони роблять наше життя яскравішим!

- Давайте поговоримо про ваші «аргетинські пригоди»…

- Жили ми в самому Буенос-Айресі, а виступали десь у 50 км від столиці Аргентини. Перші дні йшла «розвідка», знайомство. А потім всі здружилися, згуртувалися. Спершу ми обговорювали, які команди, які за ліком ми будемо виступати, знайомилися із змагальною трасою. Я потрапила до команди дівчат (у другій відбірковій грі Руслана разом із львів’янкою Оксаною Сотрихіною та одеситкою Дашею Парковою здобули «срібло», поступившись лише полячкам – авт.). Зйомки відбувалися три дні, з них двічі – з 6 ранку до 17:00, а третя – з 12:00 до 2 години ночі. Потім один день відпочинку і знову три такі знімальні дні. На перших порах було важко вставати на ранкові зйомки, бо ще не перелаштувалися було на аргетинський час. Ми виступали третіми, і це було добре, адже ми встигали побачити, які інші проходили дистанцію. До речі, найкраще – виступати, а не сидіти на трибунах і вболівати. Краще отримувати адреналін, а на трибунах втомлюєшся стояти (сміється – авт.). Перед виступом я дуже хвилювалася, щоби не підвести команду. І щоби, не дай Боже, травму не отримати, бо я все-таки професійно займаюся спортом. Плюс, крім спортивного характеру, там треба й на камеру «грати». Але завдяки підтримці колег по команді, все було майже легко (сміється – авт.). Плюс для мене екіпірування було «рідним», бо ж від чернівецької фірми «Поляріс», що теж було дуже приємно.

- З ким найбільше здружилися на проекті?

- Я дуже товариська, так що здружилася зі всіма. Та й дуже цікаві люди туди поїхали. Там я багато чого цікавого для себе дізналася. Більше здружилася, напевно, з тими, з ким жили разом в кімнаті – це Ксюха Сотрихінаі Яніна Жилкіна. Ксюха – тренер з у-шу зі Львова, а Яна  – бізнес-леді з Києва. Також здружилася з телеведучою Кароліною Ашіон, вона просто дуже гарна, добра, класна жінка. З Наталею Щука, Іваном Розіним з групи «Gouache», з нашим титулованим пловцем Олегом Лісогором, який дуже веселий, цікавий, він на трибунах придумував частушки-кричалки для підтримки нашої команди. Дуже цікавий у спілкуванні Андрій Цаплієнко. Звісно, здружилася і з нашим земляком Сашком Сеськіним, якого назвали «нінзею» (сміється – авт.). Капітаном у нас був олімпійський чемпіон з гімнастики Валерій Гончаров. Він розумний, сильний, одне слово – справжній капітан! Найбільш веселою в нашій команді, напевно, була чемпіонка світу з гімнастики Ірина Краснянська. У неї посмішка не зникала з обличчя. Плюс були представники першого БУМу, теж класні хлопці і дівчата. Не можу виділити когось окремо. Навіть наші оператори завжи ходили усміхнені, підбадьорювали нас.

- Чи виробляла наша команда якусь стратегію виступу, чи прикидали ви, хто і де може краще виступити? На проекті знали про ваш універсалізм?

- Особливої стратегії у нас не було – просто віддавали всі сили боротьбі. Основні настанови давав наш капітан Валерій Гончаров. А так всі самі обирали свою тактику проходження тих випробувань. Були моменти, коли треба було впасти або сказати якусь приказку. Щодо універсалізму… Мене там представляли як студентку, яка захоплюється легкою атлетикою і боротьбою. Так режисеру треба було (сміється – авт.).

- Напевно, ви там жили не лише змаганнями, бо ж були і вихідні дні?

- На вихідні «Інтер» влаштовував нам екскурсії. Ми ходили в зоопарк, на театр танго, там є дуже цікаві райони, де можна побачити, як люди танцюють танго на вулиці. Жили ми в класних умовах. На верхньому поверсі були сауна, басейн, джакузі. Перед відльотом організатори там влаштували нам вечірку. Жили ми по троє в кімнаті. Годували нас супер, я іноді навіть відмовлялася від вечері (сміється – авт.). Ще ми сильно здружилися з білорусами. Вечорами ми збиралися разом, їхній ведучий грав на гітарі і співав. Одне слово, ця поїздка залишила дуже багато яскравих вражень. Як кажуть, хочу ще (сміється – авт.).

Частково це інтерв’ю було надруковане в «МБ» за 4.11.2010 р.

***

Подібні публікації:

1. Фото: Чернівчанка Руслана Цихоцька на проекті «БУМ. Битва слов’ян»
2. Руслана Цихоцька: Стрибати для мене – в кайф
3. Руслана Цихоцька: На «Битві слов’ян» складніше, ніж видно по телевізору
4. Чернівецька стрибунка Руслана Цихоцька відібралася на «БУМ. Битву слов’ян» (+ відео)
5. Руслана Цихоцька: Армійські ігри в Бразилії були схожими на Олімпіаду (+ фото)